|
Вітаємо у новому році
Вшанування учасників бойових дій на території інших держав
У підсумку складної, наполегливої роботи отримали успіх. За ініціативи Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) урядом затверджено план заходів з підготовки та відзначення у 2019 році Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Це рішення сприятиме вшануванню на державному рівні ветеранів війни, учасників бойових дій на території інших держав, увічненню пам’яті загиблих, формуванню національної гідності та патріотичному вихованню громадян.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
Про заходи з підготовки та відзначення
Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав
1. Затвердити план заходів з підготовки та відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав (далі — план заходів), що додається.
2. Обласним та Київській міській державним адміністраціям розробити і затвердити у місячний строк плани заходів з підготовки та відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним та Київській міській державним адміністраціям подати до 10 грудня 2019 р. Міністерству соціальної політики інформацію про стан виконання плану заходів для узагальнення та подання до 25 грудня 2019 р. Кабінетові Міністрів України.
4. Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції здійснити фінансування заходів з підготовки та відзначення в 2019 році Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на 2018 і 2019 роки за програмою 2505030 “Фінансова підтримка громадських об’єднань ветеранів, заходи з відвідування військових поховань і військових пам’ятників та з відзначення святкових, пам’ятних та історичних дат”.
Прем’єр-міністр України В. ГРОЙСМАН.
Київ,
5 грудня 2018 р.,
№ 999-р.
ІЗ ПЛАНУ ЗАХОДІВ
з підготовки та відзначення Дня вшанування
учасників бойових дій на території інших держав
1. Забезпечити проведення:
1) урочистостей та меморіальних заходів з відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав (далі — День вшанування), увічнення пам’яті загиблих;
2) урочистого покладення квітів у м. Києві до Меморіального комплексу пам’яті воїнів України, полеглих в Афганістані, та урочистих зборів за участю учасників бойових дій в Республіці Афганістан та на території інших держав (далі — ветерани війни), представників Збройних Сил і громадськості;
3) зустрічей з керівництвом громадських об’єднань ветеранів війни з обговоренням проблем соціального і медичного забезпечення ветеранів війни та підписанням меморандумів про взаємодію органів державної влади і громадських об’єднань ветеранів війни в їх розв’язанні;
4) науково-практичних конференцій у військових навчальних закладах, присвячених Дню вшанування, із запрошенням ветеранів війни;
5) тематичних уроків і лекцій з історії війни в Республіці Афганістан у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої та позашкільної освіти.
2. Організувати:
1) виставки творів мистецтва, фотографій, документів та архівних матеріалів, мемуарної та історичної літератури, проведення творчих зустрічей, концертних програм, фестивалів афганської та героїко-патріотичної пісні, присвячених Дню вшанування;
2) відвідування ветеранів війни, що перебувають у госпіталях, лікарнях, або за місцем їх проживання;
3) видання довідника для військовослужбовців підрозділів територіальної оборони з основних предметів навчання бойової підготовки.
3. Сприяти:
1) проведенню спортивних змагань і заходів, присвячених вшануванню пам’яті учасників бойових дій, загиблих в Республіці Афганістан та на території інших держав;
2) виданню художньої, мемуарної літератури, показу документальних фільмів про героїчне минуле ветеранів війни.
4. Вжити заходів до посилення контролю за встановленням особам, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, статусу ветеранів війни.
5. Розглянути питання щодо:
1) підвищення пенсій особам з інвалідністю внаслідок війни з числа сержантського і рядового складу,
2) повної оплати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів та інших джерел, не заборонених законодавством, медичних послуг і лікарських засобів, необхідних для лікування поранень, контузій, каліцтв або захворювань для учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також для батьків, вдів та дітей осіб, які загинули у бойових діях під час виконання обов’язків військової служби, які зазначені у статтях 6 і 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
3) внесення змін до Порядку та умов надання державної цільової підтримки деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 р. № 975.
6. Розглянути під час формування місцевих бюджетів питання щодо можливості надання адресної матеріальної підтримки ветеранам війни та сім’ям загиблих.
7. Внести пропозиції щодо збільшення видатків Державного бюджету України на 2019 рік:
1) на програми житлового забезпечення ветеранів війни;
2) на придбання нового медичного обладнання для Державного закладу “Госпіталь ветеранів війни “Лісова поляна” Міністерства охорони здоров’я України”.
8. Забезпечити:
1) фінансування в установленому порядку заходів з підготовки та відзначення Дня вшанування;
2) відвідування та впорядкування меморіалів, пам’ятників, місць поховань загиблих (померлих) ветеранів війни;
3) виготовлення та введення в обіг у встановленому порядку пам’ятної монети, присвяченої воїнам-інтернаціоналістам;
4) випуск в обіг поштової марки і конверта, присвячених 30-й річниці виведення військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан, та здійснення спецпогашення поштової марки;
5) широке висвітлення в засобах масової інформації фактів історії війни в Республіці Афганістан та на території інших держав, показ художніх та документальних фільмів, присвячених Дню вшанування.
6) у місцях проведення заходів з відзначення Дня вшанування:
– належне медичне та санітарно-епідеміологічне супроводження;
– публічну безпеку і порядок, безпеку дорожнього руху під час підготовки та проведення заходів.
Повний текст плану заходів читайте на сайті УСВА.
Тернопіль
Ветерани-«афганці» Тернопільщини провели акцію пам'яті з нагоди 39-ї річниці введення військ в Республіку Афганістан.
Рівно о 15.00 в Тернополі біля меморіального комплексу загиблим на Афганській війні землякам і в усіх районах області, де є такі пам'ятники, запалили лампадки, поклали живі квіти й помолилися за упокій душ усіх воїнів, які загинули на полі брані і померли вже в мирний час внаслідок поранень, контузій та захворювань.
Пам'ятаймо полеглих героїв, не забуваймо про живих!
Сайт Тернопільської обласної організації УСВА.
Рівне
До пам'ятника воїнам-інтернаціоналістам прийшли воїни-«афганці» та рідні учасників бойових дій, щоб вшанувати пам'ять військовослужбовців, які загинули під час війни в Афганістані.
– Сьогодні ми разом, треба підтримувати одне одного, тому що нас стає менше і менше, хтось через хвороби не може навіть прийти. Але ті, хто стоїть у строю, мають триматися разом,– так коротко до присутніх на мітингу-реквіємі звернувся голова Рівненської обласної Спілки ветеранів Афганістану Володимир Гурницький.
Майже десятирічну війну пройшли близько трьох тисяч військовослужбовців Радянської армії, яких призвали з Рівненщини. 104 бійця повернулися додому у цинкових трунах. Зараз в області проживає трохи більше двох тисяч учасників бойових дій в Афганістані.
Запоріжжя
Возле памятника воинам, погибшим в Афганистане и локальных войнах за рубежом, собрались родные и близкие павших солдат, участники боевых действий в Афганистане, воины-интернационалисты, горожане, представители городской власти, депутаты.
Архиепископ Запорожский и Мелитопольский Лука отслужил панихиду по погибшим воинам. Присутствующие минутой молчания почтили память павших в локальных войнах героев и возложили цветы,
Пресс-служба Запорожского городского объединения УСВА.
Луцьк
На Меморіальний комплекс «Вічна слава» згадати загиблих в Афганістані воїнів прийшли представники міської та обласної влади, учасники тих подій, представники громадськості.
«Сьогодні нашим обов’язком має стати повага і пам'ять про тих, хто віддав свою молодість. Ми, як прості солдати та офіцери, виконували свій обов’язок з честю і гідністю. Простий солдат цю війну виграв. На жаль, ми прийшли тоді на чужу землю, але це не наша вина. Нині ми увічнили пам’ять тих, хто не повернувся з тієї війни», – сказав голова Волинської обласної організації УСВА Григорій Павлович і додав, що, на жаль, зараз уже доводиться встановлювати спільні пам’ятники воїнам-«афганцям» і героям, які віддали своє життя на сході нашої країни.
Радник міського голови Ігор Поліщук наголосив, що можна багато говорити про причини й наслідки війни в Афганістані, але солдати з честю виконали свій обов’язок, тому ми повинні пам’ятати, вшановувати і допомагати «афганцям». Міська рада всіляко допомагає ветеранам. Уперше за довгий час два учасники війни в Афганістані отримали квартири.
Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих воїнів і поклали квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам.
Олег ТРОФИМЧУК.
Волинська область
Представники Ратнівської районної організації Волинської обласної організації УСВА зібралися біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам.
Воїни-«афганці» хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих і померлих вже після війни бойових товаришів, до пам’ятника поклали квіти.
Під час зустрічі вони змогли поспілкуватися, згадати ті буремні дні, коли змінилася доля кожного з них, коли хлопці дізналися, що таке війна, коли зазнали біль втрати й відчули, що таке справжня чоловіча дружба.
Сергій ФІЛІПЧУК,
голова Ратнівської районної організації УСВА.
Донецька область
В Дружковке возле памятного знака воинам-интернационалистам почтили память погибших героев.
С теплыми словами к «афганцам» обратился председатель городского союза ветеранов-инвалидов Чернобыля Алексей Белоносов: «Война в Афганистане навсегда останется в нашей памяти, в памяти отцов и матерей, потерявших своих сыновей, и в памяти простых солдат, которые на себе испытали всю боль войны. Здесь мы вспоминаем павших воинов и чествуем живых».
Ужасы Афганской войны прошли 198 дружковских солдат. Присутствующие минутой молчания почтили память погибших и возложили цветы к памятнику.
Юлия УСТИМЕНКО.
Черкаси
Участники боевых действий, члены семей погибших, участники АТО-ООС, местные жители собрались у мемориала, чтобы почтить память погибших на Афганской войне.
На митинге выступили председатели областного и городского Союзов ветеранов Афганистана и участников боевых действий Сергей Якимчук и Борис Карганов, участник боевых действий в Афганистане Геннадий Кузьмичев, заместитель областного военкома по воспитательной работе подполковник Олег Захаренко.
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших боевых побратимов и возложили цветы к памятнику и к плитам с именами погибших.
Евгений ЛЕВЧЕНКО,
фото автора.
Воїни-«афганці» – українській армії
Різдвяний настрій і смаколики
Напередодні зимових свят галицькі волонтери Михайло Вітовський і Геннадій Гущук учергове вирушили на схід України, щоб передати нашим воїнам особливий різдвяний дух і порадувати домашніми смаколиками.
Здолавши сотні кілометрів засніженими дорогами, волонтери дісталися місця дислокації 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де несуть службу в зоні бойових дій наші земляки. Понад дві тонни допомоги від мешканців району передали українським захисникам. Це теплі речі, засоби гігієни, домашні закрутки, п’ятдесят літрів голубців, стільки ж вареників, 25 літрів вінегрету, а також такі необхідні в холодну пору генератор і бензопили.
Особливо тепла зустріч у Михайла Вітовського відбулася з бойовим побратимом по Афганській війні Василем Дільним з Дем’янова. На переконання ветеранів, їхня війна ще не закінчилася. І кожен допомагає військовим чим може – чи передаючи свій бойовий досвід молодим, чи займаючись волонтерською діяльністю. «Афганці» впевнені, що війна невдовзі закінчиться й Україна стане процвітаючою державою. Для цього вони роблять свій посильний внесок.
Михайло ВІТОВСЬКИЙ,
голова Галицької районної організації УСВА.
Благородна справа
Представники Волинської обласної організації УСВА зібрали й відправили на схід для потреб 56-ї окремої мотопіхотної бригади легковий автомобіль, засоби гігієни і харчування.
З початку бойових дій на сході України обласна організація була однією з перших, хто підтримав наших вояків у боротьбі з агресором. Минають роки, триває війна, а волонтери-«афганці», не шкодуючи ні сил, ні часу, не полишають своєї благородної справи, адже як ніхто розуміють, що таке війна.
Зі слів голови Волинської обласної організації УСВА Григорія Павловича, цього разу за кошти волинян вдалося привести до ладу легковий автомобіль Mercedes-Benz E124, який служитиме військовим у Маріуполі.
До формування благодійного вантажу долучилися волинські школярі, підприємці, а також просто небайдужі громадяни. Зокрема, це Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», підприємці Дмитрук, Забіяка, АТП-10701, жителі вишківського мікрорайону Луцька, підприємства «Білевів», «Наш Край», «Луцьк-Експрес», «Теремнохліб», підприємець Мігальчук, сім’я Андрущишин, Дмитро Горболінський та чимало інших.
Прес-служба Волинської обласної організації УСВА.
Подарунки до свята
Уже вчетверте делегація тернопільських «афганців» у складі голови обласної організації УСВА Сергія Лісового, члена правління Сергія Ліпяніна та волонтерки Уляни Білик побували на сході України.
Три тонни вантажу – продукти харчування, засоби гігієни, зимові маскувальні сітки, зимовий одяг, шкарпетки та рукавиці доставили ветерани-«афганці» в зону ООС у населені пункти Піски, Гірняк, Краматорськ, Бахмут, Попасна, Мар’їнка, Cеверодонецьк і передали підрозділам української армії.
Також подарували вихованцям Краматорського будинку-інтернату і дітям прифронтової зони солодощі, одяг та іграшки до дня Святого Миколая.
Долучилися до збору коштів і продуктів харчування ветерани-«афганці» Кременецького і Шумського районів та міста Тернополя, а також учні і батьки загальноосвітніх шкіл Зборівського району та Велико-Березовицької школи І-ІІІ ступенів, за що їм щира подяка.
На передовій відбулася зустріч земляків-«афганців» з Тернопільщини. Заступник голови Заліщицької районної організації УСВА Ярослав Гринишин разом зі своїми бойовими побратимами також привіз подарунки нашим військовим до зимових свят.
Командири військових підрозділів, де побували ветерани-«афганці», подякували за допомогу й всебічну підтримку.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови Тернопільської обласної організації УСВА.
Памяти легендарного десантника
Самое главное в жизни Льва Николаевича Горелова – служба Родине и беззаветная преданность Воздушно-десантным войскам. Именно его считают десантником номер один в Украине.
Родился 2 августа 1922 года в деревни Кетищи Козелецкого уезда Калужской губернии. После школы поработал слесарем на авиазаводе, а вскоре был призван в армию. Сначала служил в спортивной команде военкомата, где совершил 100 парашютных прыжков. Потом был направлен на Дальний Восток, в 202-ю бригаду ВДВ.
22 июня 1941 года их подразделение совершало прыжки. В самолете к нему подошел командир и сказал одно слово: «Война». Тяжело было парням усидеть на месте. Они рвались в бой, писали рапорты, стучались в двери с одним требованием: отправьте на фронт. Но у командования были другие планы относительно их.
Лев попал на войну только в апреле 45-го. Командуя десантной ротой, он даже награду получить успел. В наградном листе на орден Красной Звезды отмечено, что «гвардии лейтенант Горелов Лев Николаевич, прикрывая правый фланг полка в боях за Кляйн Варасдорф 30 на 31.03.45 года с малыми потерями отразил автоматной ротой без поддержки артиллерии три контратаки четырех бронетранспортеров с автоматчиками противника, обеспечил овладение полком Кляйн Варасдорф, при этом проявил личное мужество, находясь в боевых порядках роты, личным примером воодушевлял подчиненных на стойкость».
Потом были Будапешт, Вена. По пути к Праге Лев Николаевич встретил День Победы.
После войны командовал ротой, потом, отучившись в Академии имени Фрунзе, командовал полком, позже – дивизией. В 60-х годах Горелова назначили военным советником в Египте.
1968 год, Чехословакия: Горелов командует дивизией. И в это время советское руководство принимает решение о вводе войск в эту страну.
«Дело в том, – вспоминал Лев Николаевич, – что еще в 1967 году американцы приняли решение о том, что нужно сделать все возможное, чтобы вывести Чехословакию из Варшавского договора. Оппозиция начала готовить боевые отряды. Рабочий класс, чтобы не допустить гражданского противостояния, принял решение просить Советский Союз о вводе войск».
Прага была взята ночью за четыре часа. В том числе под контроль десантников перешли склады с оружием. Лев Николаевич командовал 7-й воздушно-десантной дивизией. А для того, чтобы результат был таким, провели серьезную подготовку. Собственно, благодаря подготовке, ввод войск прошел достаточно гладко. На пути была только одна стычка, в которой погибло девять чехов, при штурме министерства связи. У десантников потерь не было. И в целом в ходе этой операции 7-я воздушно-десантная дивизия не потеряла ни одного бойца. Комдив гордился тем, что ввел 12000 человек в Чехословакию и 12000 вывел, не потеряв ни одного солдата.
В 1970 году Л. Н. Горелов был переведен в Сухопутные войска первым заместителем командующего 14-й армией (город Кишинев). Через три года окончил курсы при Военной академии Генерального штаба имени К. Е. Ворошилова. В октябре 1975-го после беседы с маршалом Куликовым был назначен главным военным советником при Президенте Республики Афганистан.
О его афганской эпопее известно, наверное, все. Горелову была уготована поистине эпохальная роль. Он был главным военным советником в Афганистане, о котором тогда в Советском Союзе мало кто слышал.
Лев Николаевич вспоминал о своем знакомстве с Афганистаном и его вооруженными силами: «Первое, что сказал Дауд на совещании: «Не дай Бог волос с головы советского советника упадет – голову сниму». И приказал предоставить мне все необходимое для работы. Он также разрешил мне приходить к нему в любое время и докладывать о положении дел в вооруженных силах. Описывая обстановку, Дауд сказал, что основной противник – Пакистан. Положение усугубляется тем, что туда ушли те, кто поддерживал Захир-Шаха. Они ушли в Пакистан, сейчас там и формируются. Словом, основной противник – это Пакистан, которому помогает Америка, поддерживает его во всех антиафганских «начинаниях». На западе – с Ираном – отношения складывались ровнее».
Когда Горелов в 1979 году на заседании Политбюро заявил о том, что категорически против ввода войск в Афганистан, он руководствовался знаниями, приобретенными за годы работы в восточной стране. Он был знаком и с Тараки, и с Амином. С последним много раз встречался, проводил совместно операции: Ургунскую, по отражению вторжения пакистанских войск, и Барикотскую.
Уже сам ход войны показал, что Горелов был прав. На все сто процентов. Но, увы, история сложилась так, как сложилась.
В январе 1980 года генерал получил назначение на должность заместителя командующего войсками Одесского военного округа по вузам и вневойсковой подготовке. С 1984 года – в запасе. Жил в Одессе, Почетный гражданин города-героя. Занимал руководящие должности в ветеранских организациях. Непререкаемый авторитет среди десантников Украины.
29 декабря 2018 года ушел из жизни легендарный десантник, советский военачальник, генерал-лейтенант, почетный житель Одессы, патриот Украины Лев Николаевич Горелов.
Украинский Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) все годы жизни Льва Николаевича Горелова поддерживал с ним теплые отношения, он был почетным членом Правления УСВА. Лев Николаевич всегда был желанным гостем на всех мероприятиях УСВА как в Одессе, так и в Украине. Он активно участвовал в социальной защите прав и свобод ветеранов, в патриотическом воспитании молодежи, руководил ветеранскими организациями. Его знали, любили и уважали воины-интернационалисты, ветераны войны, современная молодежь, жители страны.
Украинский Союз ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) выражает искреннее соболезнование родным и близким, друзьям, коллегам, ветеранам войны в связи с непоправимой утратой.
Светлая память о Льве Николаевиче Горелове навсегда сохранится в наших сердцах. Его яркая жизнь и беззаветная служба Родине, народу всегда будут для нас примером.
Правление УСВА.
Тридцать лет Афганистан без нас
О том, что происходило и происходит в Афганистане после вывода советских войск, рассказывает заместитель председателя УСВА В. И. Аблазов.
30 лет назад 15 февраля 1989 года Советский Союз полностью вывел свои войска из Афганистана, оставив значительные военные ресурсы и продолжая оказывать прямую военно-техническую помощь установленному режиму во главе с Президентом Республики Афганистан Наджибуллой. Это позволило вооружённым силам, силам безопасности РА без участия иностранных войск продержаться в борьбе с вооружённым противником в течение трёх лет до апреля 1992 года.
Разрушение СССР и отказ независимой России поддерживать в дальнейшем режим Наджибуллы позволил моджахедам придти к власти в стране. Однако отсутствие единства в рядах моджахедов, соперничество и вооружённая борьба за власть различных партийных и этнических группировок посеяли хаос в стране, что в итоге привело к разрушению государственности Афганистана.
В 1994 году в среде пуштунских студентов, в том числе и из числа беженцев из Афганистана, в медресе – исламских учебных заведениях Пакистана было организовано движение Талибан. Хорошо подготовленные, вооружённые отряды Талибана начали боевые действия на территории Афганистана. В результате военных успехов Талибан к 1996 году контролировал более трети территории Афганистана, занял столицу Кабул и объявил о создании нового государства – Исламского Эмирата Афганистан.
На подконтрольной территории они ввели Шариатское право, уничтожали памятники мирового значения, установили деспотический режим, материальной основой которого в значительной степени стал наркобизнес, широкое производство героина и его продвижение в страны Азии и Европы. Отсутствие полного контроля за территорией государства позволило международным террористам создавать свои базы в Афганистане.
7 октября 2001 года в ответ на террористические акты в США 11 сентября 2001 года в Афганистане была начата военная операция США и Великобритании. Её целью было провозглашено уничтожение баз террористов в Афганистане и захват главарей "Аль-Каиды", скрывавшихся в этой стране (лидеры движения "Талибан" отказали США в выдаче террористов).
Эта операция получила название "Несокрушимая свобода". Она не была одобрена Совбезом ООН. США и Великобритания лишь уведомили СБ ООН о начале военных действий в Афганистане, квалифицировав их "как реализацию права на индивидуальную и коллективную самооборону в соответствии со статьей 51 Устава ООН".
К этой операции были привлечены 50 государств, которые сформировали Международные силы содействия безопасности (МССБ), их численность превышала 130 тысяч человек. Управление операцией с 2003 года было передано НАТО.
За 13 лет МССБ потеряли в Афганистане 3485 тыс. военнослужащих, из которых около 2,4 тысяч – граждане США. Правительственные войска Афганистана потеряли 13,7 тыс. человек, в том числе более 4,6 тыс. за первые десять месяцев 2014 года. Кроме того, погибли около 15 тысяч афганских мирных жителей. Также за годы проведения операции "Несокрушимая свобода" около 500 тысяч афганцев стали беженцами. Потери талибов, по разным оценкам, составили 20–35 тысяч.
В этот период трижды в сложной военно-политической обстановке в присутствии иностранных войск проводились президентские выборы в Афганистане. На смену Бурхануддину Раббани пришёл Ахмад Карзай, а затем, после двух сроков его пребывания, на пост Президента государства небесконфликтно был избран Ашраф Гани. Все претензии претендентов и конкурентов на высший государственный пост решались результативно при посредничестве представителей США.
Несмотря на заявления об успехе боевой операции под названием "Несокрушимая свобода", обошедшейся в несколько миллиардов долларов, контингенту НАТО за 13 лет так и не удалось одержать окончательную победу над талибами.
События, происходившие в Афганистане, и личности, которые в них участвовали, описаны в книге «Война ХХI века» из серии «Афганская арена» В. И. Аблазова, И. В. Аблазова, К. В. Аблазова. Кроме того, авторами было проведено сравнение по ряду параметров результатов военных операций НАТО (2001–2014 г.г.) и ВС СССР (1979–1989 г.г.) в Афганистане.
28 декабря 2014 года МССБ и НАТО завершили вывод из Афганистана основного воинского контингента. К этому времени обеспечивать безопасность страны на всей территории были подготовлены 350 тысяч военнослужащих и полицейских. «По мере развития афганские силы безопасности будут нуждаться в нашей помощи. Мы также будем участвовать в их финансировании и формировать прочную систему сотрудничества на основе взаимных интересов», – пояснил генсек НАТО Йенс Столтенберг.
С 1 января 2015 года НАТО приступило к проведению качественно новой небоевой миссии в Афганистане под кодовым названием "Решительная поддержка". Обеспечивают её 28 стран НАТО и 14 государств-партнёров.
Первоначально планировалось, что к концу 2015 года американский контингент будет сокращён наполовину, а к концу 2016 года в Афганистане останется лишь ограниченная группа военных, которым поручат охрану посольства США в Кабуле.
Мандат "Решительной поддержки" был рассчитан на два года. Предполагалось, что миссию будут выполнять 12,5 тысяч инструкторов и советников, включая 10,8 тысяч американцев. Им поставлена задача оказывать афганским силовикам помощь в борьбе с терроризмом, в том числе при проведении боевых операций в случае стремительного наступления боевиков Талибана. Официально задачи небоевой миссии – это обучение и повышение профессионального уровня национальных сил безопасности, но самим инструкторам и советникам запрещено лично участвовать в боевых действиях.
Оперативный план миссии был одобрен министрами иностранных дел государств – членов НATO в июне 2014 года. 12 декабря того же года Совет безопасности ООН единогласно принял резолюцию № 2189 в поддержку новой миссии.
30 декабря 2014 года в Кабуле Президентом Афганистана Ашрафом Гани и старшим гражданским представителем НАТО в Афганистане Морисом Йохемсом было подписано соглашение о статусе сил. Соглашение предусматривало возможность его продления, что и было сделано в последующем.
Для размещения своих сил НАТО выбрало военные базы в Кабуле, Баграме, Джелалабаде и Кандагаре. Штаб-квартира миссии находится в Кабуле. Вооружёнными силами НАТО в операции "Решительная поддержка" командовали:
– генерал армии Джон Кэмпбелл – 1 января 2015 – 2 марта 2016 года,
– генерал армии Джон Николсон – 2 марта 2016 – 2 сентября 2018 года,
– генерал армии Остин Миллер – с 2 сентября 2018 года.
25 мая 2017 года на саммите НATO было принято решение увеличить численность воинского контингента с 12000 до 15000 человек из-за ухудшения ситуации в стране (к февралю 2017 года официальные власти контролировали менее 60% территории).
Наибольшие контингенты для операции "Решительная поддержка" предоставили: США – около 12 тыс. человек, Италия – более 1000, Германия – 980, Грузия – 70, Великобритания – 500, Азербайджан – 120, Литва и Нидерланды – по 100. Украина предусматривает направление в Афганистан до 30 военных специалистов.
В 2018 году НАТО планировал отправить в Афганистан дополнительно 3000 военнослужащих. Половину из них составили солдаты и офицеры США. Численность воинского контингента Германии в Афганистане планируется довести до 1300 человек.
Потери сил международной коалиции в операциях "Несокрушимая свобода" и «Решительная поддержка» по годам в Афганистане показаны в таблице.
В перечисленные потери не включены потери «контрактников» сил коалиции (сотрудники иностранных частных военных и охранных компаний, компаний по разминированию, а также гражданский персонал, действующий в Афганистане с разрешения и в интересах стран коалиции), среди них были граждане Украины:
– 18 мая 2016 года на взлётно-посадочной полосе авиабазы "Camp Dwyer" в провинции Гильменд разбился транспортный самолёт Ан-12Б азербайджанской авиакомпании "Silk Way Airlines", зафрахтованный НАТО для перевозки грузов, из 9 членов экипажа погибли 7 (1 гражданин Узбекистана, 5 граждан Азербайджана и 1 гражданин Украины), ещё двое получили ранения и были госпитализированы;
– 2 сентября 2018 года после взлёта с военной базы 209-го корпуса армии Афганистана в городе Мазари-Шариф разбился вертолёт Ми-8МТВ молдавской авиакомпании "Valan International Cargo Charter", погибли 2 члена экипажа (граждане Украины).
По официальным данным правительства США только в период до 30 июня 2017 года расходы США на операцию "Решительная поддержка" составили 17,1 млрд долларов.
Глава Пентагона Джеймс Мэттис ушёл в отставку, и министр обороны уходит со своего поста в конце февраля 2019 года из-за разногласий с Президентом США Дональдом Трампом относительно его внешнеполитических решений.
Новость о предстоящей отставке Мэттиса последовала после того, как Белый дом объявил о выводе войск из Сирии и появились сообщения об аналогичных шагах по Афганистану.
Афганистан по-прежнему продолжает влиять на события во всём мире.
Потери сил международной коалиции
в операциях «Несокрушимая свобода» и
«Решительная поддержка»
Год США Великобритания Другие Всего
2001 12 0 0 12
2002 49 3 18 70
2003 48 0 10 58
2004 52 1 7 60
2005 99 1 31 131
2006 98 39 54 191
2007 117 42 73 232
2008 155 51 89 295
2009 317 108 96 521
2010 498 103 109 710
2011 415 46 102 563
2012 310 44 48 402
2013 128 9 25 162
2014 55 6 14 75
2015 22 2 2 26
2016 13 0 2 15
2017 15 0 2 17
2018 14 0 5 19
Всего 2417 455 687 3559
В організаціях УСВА
Не зупинятися на досягнутому
Відбулася звітно-виборна конференція Івано-Франківської міської організації учасників бойових дій (воїнів-інтернаціоналістів).
Зі звітною доповіддю за п'ятирічний термін роботи правління організації
виступив її голова, учасник бойових дій в Афганістані, кавалер орденів
Богдана Хмельницького і «За службу Батьківщині», медалей «За бойові
заслуги» і «За військову доблесть» Віктор Омелько.
Завдяки тісній співпраці з міською радою та її керівництвом, з міським
головою Русланом Марцинківим, вдалося звільнити від оплати за комунальні
та інші побутові послуги сім'ї загиблих в Афганістані воїнів, яких нині
в місті одинадцять. Прийнято рішення про додаткові кошти до пенсій
членам сімей загиблих від органів місцевого самоврядування.
Ветерани відвідували сім’ї загиблих і померлих бойових товаришів,
надавали практичну допомогу. Позитивно вирішувалися питання організації
лікування, обстеження та проведення термінових операцій тяжкохворим.
Значно зрушилася з місця черга на отримання житла і земельних ділянок.
Приводили в належний стан місця поховань учасників бойових дій та
пам'ятники. Виготовлено і встановлено на фасадах навчальних закладів
меморіальні дошки на честь всіх загиблих на Афганській війні земляків.
Випустили Книгу Пам'яті загиблих. Відкрито міський музей Слави та
«афганські» куточки в п'яти школах і ліцеях, в яких зібрано матеріали
про буремні події в Афганістані.
Члени міської організації стали постійними гостями навчальних закладів і
трудових колективів, а гурт «Команда «Афган» постійно виступає з
концертними програмами.
Члени міської організації добровільно брали і беруть участь в АТО-ООС,
за що відзначені державними і відомчими нагородами. Організація
неодноразово збирала й доставляла для особового складу в прифронтові
зони Донецької та Луганської областей харчі, майно та однострої, теплі
речі. Налагоджено співпрацю з іншими ветеранськими і громадськими
організаціями. Добрих справ багато, але на цьому зупинятися не можна.
У виступах при обговоренні доповіді та звіту ревізійної комісії делегати
визнали роботу правління і голови організації задовільною. Як основний
недолік було визначено занадто низьку активність і пасивність окремих
членів організації у вирішенні спільних завдань, особливо
соціально-побутових.
Головою Івано-Франківської міської організації учасників бойових дій
(воїнів-інтернаціоналістів) на новий термін одноголосно було обрано
Віктора Петровича Омелька.
Ювілей деснянських «афганців»
У Деснянському районі столиці відбулися урочистості, присвячені 30-й річниці заснування Деснянської Спілки ветеранів війни в Афганістані.
У святкуванні взяли участь голова Деснянської райдержадміністрації Геннадій Заболотний, голова УСВА Сергій Червонописький, голова Деснянської Спілки ветеранів Афганістану Валерій Передрій, військовий комісар району Юрій Максимів, голова Київської міської Спілки ветеранів Афганістану Микола Гончаренко, голова Київської міської Спілки ветеранів АТО Деснянського району Олег Нишпор, представники духовенства, воїни-інтернаціоналісти, учасники АТО і мешканці району.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих і померлих вже після війни бойових побратимів, воїнів АТО і поклали квіти до пам’ятного знака у парку «Молодіжний».
У кафе «Відпочинок» відбувся традиційний поминальний обід, панахида за загиблими під час бойових дій на території інших держав та учасниками АТО, а також молебень за мир і злагоду в Україні.
Основна мета Деснянської Спілки ветеранів війни в Афганістані – консолідація і координація зусиль ветеранів Афганської війни та інших збройних конфліктів, сімей загиблих. Надання оздоровчої, медичної, психологічної, моральної та матеріальної допомоги членам спілки, першочергово – інвалідам і сім’ям загиблих. Також надається юридична, психологічна, моральна допомога учасникам АТО і членам їхніх сімей.
Сьогодні районна спілка – це 1479 ветеранів, із них 14 сімей загиблих, інвалідів – 172, сімей померлих – 82, учасників АТО – 36.
Сайт Деснянської райдержадміністрації в місті Києві.
Планують добрі справи
Відбулося засідання правління Івано-Франківської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану.
Заступник голови організації Микола Чабан доповів про засідання Правління УСВА 5 грудня 2018 року.
Про підготовку та проведення заходів до 30-ї річниці виведення військ з Афганістану розповів голова організації Юрій Купчій, який запропонував затвердити план роботи. Особливу увагу спілка зосередить на організації робочих зустрічей з керівництвом органів місцевої влади для координації дій; звільненні членів сімей загиблих від комунальних та інших побутових сплат; наданні додаткових коштів до пенсій членам сімей загиблих від органів місцевого самоврядування; наданні одноразової фінансово-матеріальної допомоги членам сімей загиблих, особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам бойових дій до 15 лютого 2019 року; організації та проведенні спортивно-масових заходів на честь загиблих воїнів-прикарпатців; організації та проведенні зустрічей з учнями, слухачами навчальних закладів й представниками трудових колективів і краянами до ювілейної дати.
Буде приведено в належний вигляд місця поховань загиблих і померлих учасників бойових дій (в тому числі воїнів АТО-ООС); відбудеться покладання вінків та квітів до монументів Слави, пам'ятників і на могили загиблих і померлих учасників бойових дій; проведено мітинги-реквієми.
Ветерани відвідають членів сімей загиблих і померлих, хворих, які перебувають на лікуванні у медичних закладах тощо.
Члени правління затвердили план заходів до ювілейної дати, а також плани роботи організації на 2019 рік.
Про вибори до об'єднаних територіальних громад 23 грудня 2018 року заслухали голів Косівської, Надвірнянської та Рожнятівської районних організацій, обговорили підготовку до виборів у Вигодській, Новицькій, Букачівській та Коршівській об’єднаних територіальних громадах, додаткових виборів у сільських радах, які добровільно приєдналися до Рожнівської, Ланчинської та Брошнів-Осадської ОТГ.
Зроблено за рік чимало. Попереду – здійснення найближчих планів і визначення перспектив.
Прес-служба Івано-Франківської обласної організації УСВА.
З турботою про ветеранів
Депутати міськради на 35-й сесії ухвалили рішення «Про затвердження міської комплексної програми соціального захисту населення міста Запоріжжя на 2019–2021 роки».
Програмою передбачено надання різних видів матеріальної допомоги понад 18 тисячам запорожців – інвалідам, ветеранам, учасникам АТО–ООС і членам їхніх сімей, а також дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям з інвалідністю, багатодітним і малозабезпеченим сім'ям та іншим категоріям громадян.
На виконання програми на 2019 рік у бюджеті міста передбачено понад 71 мільйон гривень.
Депутат міськради, учасник бойових дій в Афганістані Ніна Гурська внесла до комплексної програми соціального захисту населення пропозиції щодо надання адресної цільової допомоги особам, які отримали статус члена сім'ї загиблого на території Республіки Афганістан і на інших локальних війнах у розмірі 8000 грн., так само, як і сім'ям загиблих в антитерористичній операції, а не 4000 грн., як планувалося, та щодо виділення адресної цільової допомоги двом дітям-інвалідам з дитинства, батьки яких загинули в Афганістані, у розмірі 12000 грн., так само, як і неповнолітнім дітям, які мають статус члена сім'ї загиблого під час участі в антитерористичній операції. Депутати підтримали цю поправку.
Ніна Гурська щиро вдячна колегам, міському голові Володимиру Буряку за підтримку та співпрацю.
Прес-служба Запорізького міського об’єднання УСВА.
Зроблено чимало, робота не припиняється
Зі звітом про зроблене торік виступив заступник голови Сумської обласної Спілки ветеранів Афганістану, голова Сумської міської організації УСВА Володимир Рикун.
Спільними зусиллями було здобуто щомісячні виплати з міського кошторису сім’ям загиблих учасників бойових дій в Афганістані та ветеранам із інвалідністю першої групи. 23 таких родини вже отримують по 1000 грн., а вісім ветеранів – по 1200 грн. надбавки до пенсії. Поки що Суми – єдине місто в Україні, де цим групам населення виплачують подібні надбавки.
На початку минулого року організація запропонувала дві кандидатури на здобуття ордена «За заслуги перед містом» третього ступеня. Голова Сумської міської ради Олександр Лисенко за сприяння національно-патріотичному вихованню молоді, підтримку розвитку Сумського обласного клінічного госпіталю ветеранів війни вручив нагороди Сергію Чернякову і Сергію Зубаню.
До 29-ї річниці виведення військ із Афганістану ветерани провели заходи з національно-патріотичного виховання в п’яти школах, обласному краєзнавчому музеї, Управлінні внутрішніх справ у Сумській області.
Завдяки тривалим перемовинам вдалося укласти угоду з міськрадою про капітальний ремонт пам’ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам в обласному центрі. Нині роботи практично завершено.
Навесні та восени члени Сумської міської організації УСВА їздили до Києва, де мітингували під Верховною Радою, відстоюючи права ветеранів.
Також Володимир Рикун додав, що за власні кошти відремонтував дві палати та душеву кімнату в обласному госпіталі. Міська організація провела два спортивних турніри за Кубок Спілки ветеранів Афганістану з міні-футболу та шахів.
Голова міської організації наголосив, що це неповний перелік зробленого. Вирішували організаційні питання, упорядковували справи всередині організації. Володимир Рикун також повідомив, що на останньому засіданні правління прийняли рішення виключити Володимира Антошкіна зі Спілки ветеранів Афганістану.
Сайт «Совеаф».
Память в бронзе, металле и камне
Загинули на чужій землі
У Ямполі на Вінниччині по вулиці Незалежності відбулось урочисте відкриття реконструйованого меморіального комплексу воїнам, які загинули під час війни в Афганістані.
Ця подія зібрала на площі біля пам’ятника тих людей, в серцях яких живе пам’ять. Пам’ять про тих хлопців, які загинули на далекій афганській землі й залишилися навіки молодшими за своїх ровесників…
На урочистості завітали голова Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин, делегація Піщанської районної спілки ветеранів війни в Афганістані на чолі з головою Олександром Скічком, голова Томашпільської організації Володимир Голотенко, представник Тульчинської організації, сільський голова Журавлівки Олег Ліньов, голова Ямпільської районної СВА Олександр Білінський, міський голова Анатолій Юрченко, заступник голови райради Олександр Савчинський, представник Ямпільської РДА Роман Натальчук, комісар райвійськкомату Віктор Понкрашов, воїни-«афганці», мати загиблого в Афганістані ямпільчанина Надія Кожухар, учнівська молодь.
«Перебуваючи на військовій службі в Афганістані, ми турбувалися про безпеку громадян і намагалися створити належні умови для розвитку країни, зокрема сфери освіти і соціального забезпечення. Але сталося так, як сталося: з часом нас було втягнуто у військові дії. Ми почали воювати. Як би зараз не оцінювали наше перебування в Афганістані, можу з впевненістю говорити про те, що воїни-«афганці» з честю виконали покладений на них військовий обов’язок і сьогодні зберігають дух братерства», – відзначив голова Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів) Петро Кирилішин й вручив подяки УСВА міському голові Анатолію Юрченку і тим громадянам, які підтримали ідею реконструкції пам’ятника та втілили її у життя.
Олександр Білінський ознайомив присутніх із діяльністю районної Спілки ветеранів Афганістану й висловив щиру подяку всім, хто доклав максимум зусиль і часу, щоб реконструювати меморіальний комплекс, і таким чином проявив свою шану й повагу до подвигу воїнів, загиблих в Афганістані.
Анатолій Юрченко вручив відзнаки міського голови і сертифікати учасникам реконструкції пам’ятника.
Хвилиною мовчання та покладанням квітів до підніжжя меморіального комплексу вшанували світлу пам’ять героїв.
Ветерани завітали до учнів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 та дитячої музичної школи, зустрілися з співробітниками Музею Памяті воїнів Вінниччини, які загинули в Афганістані обласного краєзнавчого музею. Було презентовано пересувну експозицію «Час і досі не згоїв рану, цей одвічний біль Афганістану».
Лунали пісні вокально-інструментального гурту «Перевал» Спілки учасників бойових дій в Афганістані Вінниці під керівництвом учасника бойових дій в Афганістані Олександра Скрипника.
Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.
На аэродром не вернулся
По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) открыты ешё три мемориальные доски. На фасаде общеобразовательной школы №59 торжественно открыта памятная доска в честь Валерия Евгеньевича Кузнецова, погибшего в Афганистане.
Валерий родился в селе Каракулино в Удмуртии, а детство и юность прожил в Харькове. Учился в средней школе №59, окончил Харьковское военное авиационно-техническое училище. С 1975 года лейтенант Валерий Кузнецов служил в Северной группе войск (Польша), в Закавказском военном округе. В 1983 году отбыл в Ташкент, а остуда – в Афганистан, на Кандагарский аэродром.
Боевые вылеты на штурм огневых точек душманов, сопровождение колонн, поддержка мотострелков — целый год кандагарского испытания сил и нервов. Всё тогда закончилось для Валерия благополучно, он вернулся в свой гарнизон в Закавказье.
В октябре 1985 года старший лейтенант Кузнецов в составе 280-го отдельного вертолётного полка снова взлетел в небо над Кандагаром.
С экипажем осуществил 95 боевых вылетов для поддержки действий наземных войск, доставки продуктов питания, боеприпасов и высадки десантов — всё это зафиксировано в лётной книге бортового техника – воздушного стрелка вертолёта Ми-8МТ.
15 января 1986 года экипаж после выполнения боевого задания получил приказ забрать группу спецназовцев. Не долетев несколько километров до города Лашкаргах провинции Гильменд, вертолёт попал в зону огня душманов, был подбит и загорелся. До последнего пытались приземлиться, но прогремел взрыв. Экипаж вертолёта и пять бойцов спецназа погибли.
Старший лейтенант Кузнецов награждён посмертно орденом Красной Звезды.
Во время торжественной церемонии открытия мемориальной доски в честь Валерия Кузнецова школьники рассказывали о выпускнике. Заместитель председателя администрации Новобаварского района Харьковского городского совета Е. В. Жученко, председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана В. А. Борзов и заместитель председателя ХГСВА по работе с членами семей погибших Татьяна Павловна Новохацкая открыли мемориальную доску.
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших героев, к мемориальной доске возложили цветы.
В актовом зале состоялся урок-реквием, на котором выступил В. А. Борзов. Он обратил внимание, что работа ветеранов по сохранению памяти о боевых товарищах продолжается, поблагодарил коллектив школы. Выступил также одноклассник Валерия Кузнецова – участник боевых действий в Афганистане Юрий Горский.
Гости ознакомились со школьным музеем, где размещён уголок памяти Валерия Кузнецова.
Пресс-служба Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана.
Продолжение темы – на 8-й стр.
Співпраця для захисту держави
Відповідно до пропозицій представника громадської організації «Українська військова організація СПАС-23», які було оголошено на засіданні Правління УСВА 5 грудня, між УСВА і СПАС-23 підписано меморандум про співпрацю.
З урахуванням складної ситуації в Україні та біля кордонів нашої держави, маючи взаємну зацікавленість у розвитку співробітництва, з метою ефективного використання спільних можливостей у сфері підготовки громадян до захисту держави громадська організація “Українська військова організація СПАС-23” в особі голови В. В. Волкова з однієї сторони та Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнiв-iнтернацiоналiстiв) в особі голови С. В. Червонописького разом уклали Меморандум, метою якого є розроблення та впровадження спільних програм і заходів, спрямованих на підготовку громадян України до захисту Батьківщини, їх військово-патріотичне виховання, участь в навчанні, підготовці, а також підвищенні рівня професійних навичок особового складу територіальної оборони, призовників (резервістів) з військово-технічних спеціальностей. Предметом меморандуму є творча і ділова співпраця сторін, що відповідає його меті.
Ураховуючи мету і предмет меморандуму, сторони приймають на себе зобов’язання у своїй діяльності дотримуватись вимог чинного законодавства України, вживати можливі і необхідні заходи щодо сприяння зміцненню обороноздатності держави, координації дій у рамках виконання спільних заходів і пропаганди військової справи та виховання патріотизму серед населення.
Від «СПАС-23» надійшли пропозиції про активну участь членів УСВА у заходах, спрямованих на посилення територіальної оборони України. Прошу визначитися стосовно участі членів УСВА в реалізації цих пропозицій і поінформувати про прийняті рішення.
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.
Патріотичне виховання
Ростуть сильними і вправними
На Хмельниччині у Шепетівському НВК №1 імені М. Дзявульського відбулися змагання «Сьогодні учень – завтра солдат».
На свято прийшли ветерани війни в Афганістані А. Є. Андреєв, В. С. Сягровець, В. Я. Чорноус, полковник запасу, ветеран-«афганець», учасник АТО І. Р. Карчевський і голова Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану В. М. Окорський.
Знання з військової підготовки показали першокурсники, які протягом чотирьох місяців навчалися надавати медичну допомогу, розбирати, збирати автомат АК й споряджати його магазин. Учні демонстрували рукопашний бій, встановлювання мін на швидкість і стройову підготовку, де відзначалась найкраща пісня.
Переможцями стали другокурсники-одинадцятикласники, які вдвічі випередили суперників за кількістю балів. Вони нагороджені тортом, а найкращі – грамотами і медалями Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану.
Згідно з виданим раніше сертифікатом, наставнику ліцеїстів О. Л. Болюху як кращому викладачу предмета «Захист Вітчизни» «афганці» вручили кошти на придбання навчальних засобів для кабінету з військової підготовки.
Алла КРИВОРЧУК,
учениця НВК №1.
Перемогли «сапери»
На Сумщині за сприяння відділу молоді та спорту Охтирської міської ради спільно з .управлінням молоді та спорту облдержадміністрації, Охтирською міською організацією УСВА і військовою частиною А 0563 відбулася національно-патріотична гра «Захисник».
— Гру проводимо за планом роботи міської координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання на території полігону військової частини А 0563. Вона поєднує елементи військово-патріотичного, спортивного та інтелектуального спрямування, – охарактеризувала змагання начальник відділу молоді та спорту міськради Світлана Долганова.
За словами заступника голови міської координаційної ради з питань національно-патріотичного виховання, депутата міськради, голови міської організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів) Григорія Довгаля, виховання молоді – пріоритет у роботі ради.
Цього разу грала молодь з Охтирського коледжу Сумського національного аграрного університету, Державного навчального закладу «Охтирський центр професійно-технічної освіти», молодіжної громадської організації «Охтирський військово-спортивний клуб «Пам’ять», загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5, військової частини А 0563, жителі міста – загалом 12 команд.
Кращого визначали за підсумками вікторини з історії українського козацтва, огляду рівня початкової військової підготовки в складанні бойової зброї на швидкість. Управлялося юнацтво й у військово-тактичній (гра на місцевості з використанням елементів пейнтболу) та фізичній підготовці (вправи з кросфіту).
Найвправніших відзначили грамотами і сувенірами. Перемогла команда «Сапер» в/ч А 0563, другу позицію розділили «Ярость» з Охтирського коледжу СНАУ і «Пам’ять-2» з Охтирського військово-спортивного клубу «Пам’ять», а «бронзу» вибороли «Месники» зі збірної Охтирського військово-спортивного клубу «Пам’ять» і в/ч А 0563.
Прес-служба «Совеаф».
Наша история
Честно выполняли поставленную задачу
Ветеран Афганистана полковник запаса Владимир Семенович Макаров – из тех немногих, кто видел ту страну еще довоенной, один из пятидесяти штурмовавших дворец Амина. О подготовке разведчиков-диверсантов, о службе в спецподразделении «Каскад» в Фарахе и Шинданде, о жизни после войны – вторая часть интервью.
Мы из КУОСа
– Курсы усовершенствования оперативного состава – аналог армейских курсов "Выстрел"?
– Да. Под Москвой в Балашихе была база, когда-то там работала 101-я разведшкола, которую окончил Николай Кузнецов. На базе этой школы во время Великой Отечественной войны организовали отдельную мотострелковую бригаду особого назначения, в которой обучали партизанской войне, диверсантов готовили тоже. С тех пор база и сохранилась. Тогда одним из её руководителей был Павел Судоплатов, который позже пострадал очень крепко, отсидев 15 лет при Хрущеве.
– А вы с ним были знакомы?
– Нет. Судоплатов уже не работал, но я был знаком и слушал лекции патриарха спецназа Советского Союза Ильи Григорьевича Старинова.
– А что это был за человек?
– По образованию Илья Григорьевич – инженер железнодорожных войск. Но в свое время он разработал систему, средства диверсионные – магнитные мины, которыми выводили из строя железнодорожные коммуникации. Он, в общем-то, и был автором взрыва в Харькове.
Дело в том, что хитрецы из НКВД и специальных подразделений заминировали один из лучших особняков в Харькове таким образом, что дали немцам выше, в подвальных помещениях, найти взрывчатку, оставив на виду следы минирования этого здания. Немцы провели разминирование и разместили там штаб. Я сейчас не могу вспомнить, какой. Короче говоря, руководство гитлеровской оккупационной администрации в Харькове. И по сигналу, вроде из Саратова, здание подорвали. Это была радиозакладка – мощный заряд, который заложили еще ниже. Немцы не смогли догадаться, что ниже еще мощнее заряд. Вот это Старинов и придумал.
Ранее Илья Григорьевич осуществлял диверсионные акции в Испании в 1936 году. Человек был непростой, как говорится, всегда резал правду-матку. Я такую слышал версию. Его представили к генеральскому званию и попросили: «Будешь у Брежнева, твоя задача – промолчать. Промолчишь – выйдешь генералом».
– А насчет чего промолчать?
– Во-первых, наш генсек Леонид Ильич Брежнев во время войны был всего лишь полковником. Полковник – тоже звание, но он был начальником политотдела в армии Леселидзе, не был одним из первых лиц на войне. В общем, Илья Григорьевич не сдержался, что-то там наговорил. Что – не знаю. Ну и вышел опять полковником. Но прожил более ста лет. Его ученики тоже уже, к сожалению, не с нами. Мои командиры, мои преподаватели Борис Андреевич Плешкунов – специалист-подрывник, ученик Старинова, Яков Федорович Семенов – мой непосредственный командир в Афганистане.
Илья Григорьевич написал книгу «Пройти незамеченным», по ней и по другим инструкциям мы обучались. Из нас готовили специалистов по ведению партизанской войны, которая включала в себя разведывательные, диверсионно-террористические акции против администраций противника, учили проводить диверсионные акты по уничтожению военных баз. Мы проходили инженерную подготовку, минно-подрывную, стрелковую (стреляли из легкого оружия всех армий НАТО), языковую. На курсах все специалисты были со знанием иностранного языка. Проходили также горно-альпийскую подготовку в Армении, а под Тулой – воздушно-десантную.
– Сколько у вас на счету прыжков?
– На парашютной подготовке мы в день совершали два-три прыжка. Кстати, за первый нам платили денежку, уже не помню, по три рубля, что ли. А после определенного количества прыжков – больше. Я видел, как офицер-десантник после приземления сразу брал другой парашют и бежал на следующий взлетавший борт. Все это фиксировалось.
Однажды получилась ситуация, когда я попросился у полковника Бояринова, тогда начальника КУОСа, прыгнуть сверх нормы, и он сказал: «Модин (это была моя кодовая фамилия на курсах), ты сюда приехал не количество прыжков набирать, а получить понятие». Потому как погода была плохая и он крепко нервничал, подсчитывал количество куполов, которых оказалось меньше, чем должно быть. А когда самолет вернулся на аэродром, борт открылся и оттуда вылез сотрудник, вытаскивая открывшийся в самолете парашют, так он чуть не расцеловал его. Были разные случаи, особенно зимой, при приземлении и ноги ломали, и травмы серьезные получали.
– Как вы оказались на курсах усовершенствования оперативного состава?
– Заканчивался 1973 год. Я тогда за развод с первой женой был отправлен в район на границу, а служил в отделе контрразведки. На новый год удрал в Черновцы, чтобы с друзьями отметить. После праздников приезжаю к себе, в Глыбокое, а меня начальство ищет, не знаю, с какой стороны по шее дадут. Пришел, а мне говорят: «Есть необходимость поехать на курсы в Москву на семь месяцев. Ты там посоветуйся с родителями, поедешь или нет». У меня в душе отлегло. Конечно, согласился.
А оказалось так: брали в основном из подразделений разведывательных на курсы. Один сотрудник при прохождении медкомиссии, узнав, что в программу обучения включены парашютные прыжки, отказался от курсов. Из Москвы телега: вы кого к нам присылаете? Немедленно замену. И вспомнили, что есть же свой разгильдяй, который и в огонь, и в воду… И мне приказали 5 января быть в Москве. Вот так я и оказался на КУОСе.
– Владимир Семенович, давайте вернемся к вашему кодовому имени на курсах.
– Во-первых, полковник Модин был куратором известной Кембриджской пятерки. Почетно носить такую фамилию. Второе – в каждом выпуске был свой «Модин». Всем, у кого фамилии начинались на М, давали кодовое имя Модин. Я когда поехал в Москву, встретил там Модина 73-го года. А я был Модиным 74-го года. Так что, с одной стороны, руководство себя особо не утруждало изобретением кодовых имен, с другой – в плане конспирации очень даже хороший ход, потому как в таком количестве «Модиных» запутаться можно запросто.
Это делалось для того, чтобы даже коллеги, с которыми я учился, не знали моих настоящих данных. Кодовые имена начали давать после того, как к американцам перебежал Олег Лялин и выдал всех, с кем учился. Тогда и была введена такая практика. Нам даже удостоверения давали на другие фамилии. Правда, перед отъездом с курсов мы их сдавали.
– К чему еще вас готовили?
– К чему мы еще готовились? Понимаете, что такое спецназ воздушно-десантных войск. Это войска элитные, но они предназначены для работы в тактическом тылу. Захват плацдармов и так далее. Мы – «товар» штучный. Страноведением занимались, ходили на разведку. Я вам скажу так: «товар» штучный, потому что дорого стоит подготовка такого специалиста. Это раз. Во-вторых, мы спецназ стратегического назначения внешней разведки КГБ бывшего СССР.
Если бы нас забрасывали, то забрасывали бы без ограничений по расстоянию. То бишь, в самый глубокий тыл противника. И мы должны были использоваться только или при возникновении войны или при явной угрозе возникновения войны. На курсах нам говорили: «Как вас туда забросить, мы найдем. А как оттуда вынуть, это уж извините». Как возвращаться? А это уж как повезет.
Дело в том, что мы такое подразделение, которое не должно было вступать в боевой контакт с противником. У нас даже знак КУОСовский – традиционные для КГБ щит и меч. Затем парашют и на его фоне земной шар, чуть-чуть ниже – облако и молния. То есть, мы должны были прийти, нанести молниеносный удар и уйти без соприкосновения с противником. Желательно. Суть дела такова, давайте будем говорить честно. Это практически смертники. А задача, в случае, если бы возникла необходимость нас использовать, перед нами ставилась бы такая: дезорганизация военной инфраструктуры в тылу врага, террор против представителей администрации противников, диверсионные акты.
– Чем вы отличались от обычных военнослужащих?
– Дело в том, что на нас, разведчиков-диверсантов, не распространяется Женевская конвенция о военнопленных. Таких людей сразу вешают. Никто нас менять не собирался, если что. Вот мы смотрели фильм "А зори здесь тихие". Актер Мартынов там играл. Так вот его герой показывал немецких диверсантов на Мурманской или какой-то там железной дороге, что они, звери, добивают своих раненых. А, между прочим, если начнется война... НКВД тоже, наверное, умел развязывать языки немцам? И из этого раненого вытащили бы все. А если ты уже пошел в это дело, то будь готов ко всему.
Я даже задал вопрос своим преподавателям, на который они очень неохотно отвечали: "Вот иду я, например, а у нас, как правило, группа из одиннадцати человек. Обязательно два радиста, потому что без связи мы никто. Потом командир, зам по диверсиям, зам по террору, по разведке. Сколько взрывчатки могут утащить на себе одиннадцать человек? Конечно, средства у нас самые современные были, мы не таскали на себе обычную рацию, были обеспечены спутниковыми станциями. То есть "выстрел" в космос – и там чуть ли не моментально сигнал принимается и передается дальше. Но, короче говоря, без связи мы никто.
– Да и организация работы группы – задача не из простых…
– Для того, чтобы такая группа могла работать, нужно заранее создавать базы, закладки оружия, взрывчатки и прятать их надолго, как говорится, подобно консервам. Мы, офицеры, проходившие подготовку, разъезжались по своим органам, откуда приехали, и зачислялись в специальный резерв ПГУ – Первого главного управления КГБ СССР. То есть – в спецрезервисты.
И я задал такой вопрос: «Вот мы идем где-то, в Калифорнии, в Техасе – где угодно. Со своей группой забазировались и так далее, а на нас человек набрел. Что делать?». Как мне говорили преподаватели: «В зависимости от его вины». Я говорю: «Нет у него вины. Грибы собирал и наскочил на нас. Тащить я его с собой не могу – в мобильности потеряю. Во-вторых, заорет где-нибудь. Отпустить его тоже не могу. Потому что он сдаст нас, и я буду виновником гибели людей и невыполнения поставленной задачи. Что делать? Отпустить его не могу, потому что он пойдет сразу заложит, район окружат – и все. Хана всем». Они говорят: «Знаете, если будет война, то она будет жестокая». Отвечаю: «Я все понял».
– Чтобы быть готовым выполнить, в случае необходимости, такие задачи, нужно проходить на курсах серьезное обучение.
– Было дело. Вот, например, нас в Монино отвезли на уже закрывшийся аэродром. Там музей авиации. Нам читали лекцию о том, что такое воздушное крыло и так далее. Преподаватель сказал так: «Вы слушайте, конечно, лекцию, но после этого я вас расспрошу, как можно уничтожить этот аэродром». И вот мы думали-гадали и пришли к выводу: самолеты взрывать – ерунда. Государство построит новый самолет, раз плюнуть. Взлетную полосу подрывать – отремонтируют.
– И как вы справились с этой задачей?
– Пришли к выводу, что необходимо ликвидировать летчиков, ведь чтобы хорошего летчика подготовить, нужно время, не один год. Когда мы обучались, выходили на реальные объекты ПВО Москвы. Нам говорили так: если попадетесь – нам будет неприятно, но упаси вас Бог дергаться – убьют. Собирали начальников особых отделов и предупреждали, что мы будем работать в таком-то районе, чтобы не дошло до реальных столкновений, потому что мы ходили обязательно с оружием. Чтобы ничего не произошло.
Меня как-то заметили один раз, так я драпал оттуда так, что пятки сверкали. Не поймали. Мы ходили имитировать минирование мостов, железной дороги, на окружную дорогу.
Специальное было подразделение из ВДВ, которое охраняло объекты, а мы с радиосистемами и так далее должны были провести «диверсию»: раскопать и заложить взрывчатку под железную дорогу. Естественно, это была не взрывчатка, а кирпичи, замотанные в камуфлированную тряпку. Чтобы мы их не выбросили, там наблюдатели были. Мы смотрели: когда прошел патруль, выходили к насыпи, и когда он разворачивался назад, мы драпали, а потом назад.
Преподаватели что делали: пришли и говорят: «Ну хорошо, заложили, закопали? Пошли смотреть». И тут же определяют: здесь кирпич спрятан. Мы удивлялись. Нам объясняли: «Смотри: вдоль железной дороги полоса мазута, вдоль рельса, а там, где вы выкопали, надо ж было такой же камень положить». И каждый раз: выкопали, а замаскировать?
Бункера копали, и преподаватели КУОСа проверяли, правильно ли сделали, где закопали. И не находили, мы были тоже не дилетанты: покопался, так землю надо подальше отнести, в ручей высыпать, потому что тут видно.
– А вас готовили к войне с блоком НАТО или с Китаем?
– Давайте говорить прямо. Если мы все-таки военные люди и если военный человек не готовится к таким делам, то зачем он нужен? Когда меня, например, спросили, а зачем в такой-вот ситуации, как я рассказывал свидетеля лишать жизни? Может, усыпить его как-то и так далее. Я говорю: "Знаете, в чем дело? Усыпить. А если он проснется? Например, в Штатах, так они весь штат заблокируют и потом найдут, если оставить его в живых".
И вот в такой ситуации никак нельзя быть гуманным. Потому что это же невыполнение задачи. А это уже преступление с точки зрения военного человека. Если ты такой добрый, так сиди дома. Не ходи в разведчики-диверсанты. Если это не явно преступный приказ, то если ты будешь над каждым приказом раздумывать, то что это будет? Это будет партизанщина времен Гражданской войны. Как в 1917 году обсуждали солдаты – наступать или нет. Так это ж не армия. Тем более не такое подразделение, как наше.
Мы были народ убежденный в своей правоте. Это я вкратце о том, кто мы.
"КАСКАД"
– Владимир Семенович, вы рассказали о своей первой командировке в Афганистан и событиях декабря 1979-го. А когда вернулись на ту войну?
– 12 августа 1980 года мы высадились на аэродроме Шинданд. Общее название отряда спецназначения "Каскад", но отряд разделялся территориально. Мы – Украина и Молдавия входили в команду "Карпаты", которой руководил полковник Ковалев. А замом у него был Геннадий Сергеевич Лобачев. Нашей задачей была разведка и наведение войск на базы моджахедов и так далее. Но не огневой контакт. Огневой контакт только в крайнем случае, если нет другого выхода.
– Наверное, таких случаев было много?
– Были. Между прочим, Геннадий Сергеевич выступил там со своим мнением, что бросать команду "Каскад" в атаку на дувалы нерационально, потому что мы слишком дорого обходимся государству, чем вызвал недовольство армейского начальства.
Наше дело было через агентуру обнаруживать контрреволюционеров и наводить войска на базы, штабы и склады. В то время я был командиром одной из оперативно-боевых групп. Мы с Койновым спали на соседних койках в палатке. Потом построили жилой модуль, а Геннадий Сергеевич у нас был «прорабом» (шутка). Мои бойцы после операции были награждены медалями «За отвагу», «За боевые заслуги», а меня, как их командира, увы, обошли.
В «Каскад» входили также команды "Тибет", "Урал", "Кавказ", командовал полковник Ковалев. А Геннадий Сергеевич у него заместителем был. Но поскольку команда "Карпаты" разделилась, часть ушла на Герат вместе с полковником Ковалевым, а мы с Геннадием Сергеевичем – в Фарах, Шинданд. Мы находились там, чтобы была какая-то стабильность в провинциях страны. Располагались рядом с аэродромом Шинданд в провинциальном центре Фарах.
В 1980 году возник кризис с американскими заложниками, когда защитники революции захватили американское посольство в Тегеране. Мы раньше выезжали на операции по обнаружению моджахедов. После этих событий нам велели сидеть не месте. Приехали представители центра из Кабула и сказали: не хотим с вами связываться, вы попали в резерв председателя и для вас возможны действия за пределами Афганистана.
Это был период, когда американцы двинули свои спецподразделения на Тегеран. Но в пустыне Регистан у них транспортный самолет "Геркулес" столкнулся с вертолетом. И они вынуждены были ретироваться. А если бы они пошли освобождать своих в Тегеране неизвестно, какой это кровью обошлось им, ведь команда "Карпаты" могла бы оказаться в Тегеране, для прикрытия нашего посольства.
– Вам с иностранными советниками приходилось сталкиваться?
– Мне не приходилось. Захватывали оружие иностранное, а с американцами воевать – нет. Я с ними столкнулся как-то в Кабуле, в книжном магазине, и чуть не подрался. Американец говорит мне: "Что вы тут забыли? Кто вас сюда звал?". Я в ответ: "А тебя кто сюда звал?". Я же, как "англичанин" в книжную лавку заглядывал. Чуть ему морду не набил. Вот это вся моя встреча с ними.
– Какие задачи стояли перед вашим подразделением в этот раз?
– Обнаружение противника. Дело в том, что афганцы прибегли к тактике партизанской войны. Днем он мирный дехканин с мотыгой. А ночью – моджахед. Армии трудно воевать против партизан. Им нужно силе противопоставить силу. И эту силу должны были обнаружить мы. Вот такое дело. И разведка.
– Что там самое тяжелое для вас было?
– Бытовые условия. Дело в том, что мы почти все переболели инфекционными заболеваниями. Кто-то подхватил желтуху, я тоже. Где-то в Фарахе был в охранении своего подразделения, и вдруг меня дико бросило в жар. Ребята откачивали антибиотиками. А потом написали, что "переболел болезнью неизвестной этиологии".
У нас были в Шинданде – мы по Высоцкому называли "Канатчиковы дачи". Там ребята лежали с большим жаром и так далее. Тяжело было морально, а отсутствие нормальной воды, пищи приводило к болезням. Нас предупреждали, чтобы воду обеззараживали. И жара, дикая жара.
Мы жили не в самом поселке Шинданд, а за аэродромом, практически в пустыне. Жара градусов сорок и никакой тени. В палатках накрывались мокрой простыней. У каждого была своя шлепка для мух, сделанная из автомобильной камеры. Если мух собиралось меньше, чем штук 15-20, даже ленился поднимать эту штуковину. Мы очень часто уходили вечером на задания, а возвращались под утро. Поэтому войска, а мы стояли на базе дивизии, куда мы уходили и откуда мы возвращались, даже и не знали.
– Как вообще происходил отбор в отряд «Каскад-Карпаты»?
– Что любопытно, в первый раз были одни офицеры, во второй – мы сами набирали бойцов. На базе Сумского артиллерийского училища провели сборы. И там были специалисты из среднего звена, сержанты. Офицерский состав плюс обязательно два радиста. Потому что, одного если убьют, будет работать второй, но без связи мы оставаться не могли. Водитель БТРа, разведчик из ВДВ, пулеметчик – спецназ или ВДВ. Шесть человек – офицеры КУОСа: командир, замкомандира и еще три офицера. Группа – одиннадцать человек. Водителя БТРа нам дали в Сумах. Мы не выбирали его. Мне сказали: вот это радисты, иди выбирай сам. Пошел, говорю: "Ну что, ребята, Родине послужим? Кто со мной?".
– И как они, согласились?
– Согласились. Некоторые даже обижались, что их не взяли. Потом говорят: "Вот это разведчики, вот это пулеметчики. Иди выбирай".
– И как выбирали?
– А я выбирал так: зрительно. Это уж, извините меня, вкусовщина. Понравился тебе человек, тебе потом с ним одну кашу есть, пыль глотать.
Мы теперь дружим. Правда, оба радиста у меня уже умерли. Один – из Смелы, другой – из Голой Пристани. Мы когда-то ездили в Крым, в наш санаторий "Черноморье", так в Голой Пристани останавливались у них на даче. И потом, когда он умер, мы дружеские отношения сохранили с его семьей. Я каждый раз ездил к нему на могилку.
– А это все были срочники?
– Срочники. Приписной состав, как Геннадий Сергеевич их называл.
– Дедовщины среди них не было?
– Нет, исключительно дружеские отношения. Нас просто прозвали "андроповский" батальон. И маленько вольница у нас была. Дело в том, что мы получали зарплату местной валютой – афгани. А войска получали валюту на содержание чеками "Внешпосылторга". Поэтому они могли покупки делать только в магазинах военторга, а мы в магазинах, дуканах скупались.
– Сколько получал офицер «Каскада»?
– Из расчета 40 инвалютных рублей в день. А еще у нас паек офицерский был лучше, чем у призывного состава. Но мы с ними делились. Но зато они получали сигареты. Мы их называли «смерть на болоте»: "Охотничьи" или "Донские". А почему смерть на болоте? «Охотничьи» – там было изображено болото, летящая утка и охотник с ружьем. Сигареты, кстати, офицерам не было положено. Зато у нас был сыр, сгущенное молоко.
Мы делали так: в БТР сверху ящик от боеприпасов ставили, и в этот ящик сбрасывали все: и сыр, и сгущенку, чтобы не испортилось. А вот денежное содержание было абсолютно одинаковое как у офицера, так и у рядового. Как говорится, друг друга не обижали. Поэтому у нас и отношения между собой у всех прекрасные были. Я не жрал, извините меня, сгущенку под одеялом.
– Как отношения с вашими сослуживцами, которые в России живут?
– Отличные отношения. Если бы мне предложили (но уже не предложат – мне 72) с оружием в руках идти против них – я не пошел бы. Никогда.
– В засады попадали?
– Мы, бывало, выходили и кишлаки прочесывали. Наши коллеги, офицеры из Кабула, попали в засаду и почти все погибли. Наш сотрудник Виталий Белюженко получил звание Героя Советского Союза, он крепко пострадал, попав в засаду. Его потом в Ташкенте в госпитале лечили.
– А как группа попала в засаду?
– Чего-то не доглядели, и их расстреляли. Пунтус – фамилия парня, который погиб, попав в засаду. Ну а были ли еще такие случаи – мне такие факты неизвестны. У нас такого не было. И я очень доволен, что у нас не было потерь. В команде "Карпаты" у Геннадия Сергеевича. Всех, кого я лично набирал, вернул домой назад живыми.
– Как во второй командировке было организовано питание?
– Первый раз в Кабуле у нас кашеварили добровольцы. А поваром в Шинданде был директор сумского ресторана. И помощники добровольные лепить котлеты или делать отбивные. Так что питались мы у директора ресторана. На довольствии, конечно, стояли на базе воинских частей, в расположении которых находились. Например, в Фарахе тоже стояли ГРУшники недалеко от нас. И был аэродром подскока. Там вертолеты, по крайней мере, садились. Мы снабжались централизованно продуктами. А готовили? Так наши хлопцы и готовили, елки-палки. У нас было две полевых кухни в Фарахе, во дворе стояли.
– До вас доводили какие-нибудь инструкции насчет попадания в плен?
– Нет. И вообще среди наших подразделений госбезопаности я не знаю ни единого случая, чтобы кто-нибудь попал в плен. В плен попадали армейские ребята, и я должен сказать, что по разгильдяйству. Ушел куда-то погулять и попался.
– Но все-таки, война есть война, и вам, наверное, инструкции какие-то давали, как себя вести в случае попадания в плен?
– Не было. Я такого не помню. У нас вообще не шел об этом разговор. Даже теоретически не было разговора о попадании в плен. Конечно, понимаю, что в боевых условиях всякое может быть, но если ты находишься на территории части, находишься в кругу боевых товарищей, то, наверное, тебя никто не бросит.
– При выходе в разведку или на выезде был риск?
– А мы по одному не были. На выезд колоннами ходили.
– В колонне сколько обычно машин?
– До десятка. Если я сейчас еще помню, но не меньше трех-четырех.
– Неожиданности с техникой на выездах случались?
– Дело в том, что нам дали БТР-80 в Фергане. Второй раз мы с собой технику везли. В Фергане и тренировались наши водители. Техника была не новая. Не самая последняя. Поэтому случалось, что у кого-то на марше закипала вода. Вся колонна останавливалась, команда занимала круговую оборону. Это бывало и в ночное время. И водители все дружно шли на помощь тому, у кого там что-то не заладилось. Я не раз валялся в какой-то канаве, звезды считал, пока наши водители бегали друг другу помогали. Взаимовыручка была полнейшая.
– Как складывались отношения с местными?
– Мы с афганцами были в прекрасных отношениях. И меня как-то, поскольку я знал числительные, даже прозвали "купи-продай". Там суть дела такова, что если с афганцем не будешь торговаться, он тебя уважать не будет. А торговаться с ними я умел.
– Вы говорили, что вам доводилось кишлаки проверять?
– Да, бывало, доводилось прочесывать кишлаки в поисках и оружия, и моджахедов. По-всякому было, ставили задачу, и мы на нескольких БТРах выезжали прочесывали кишлаки. В домах у них такой порядок, что мужчине, чтобы не оскорбить их чувства мусульманские, на женскую сторону нельзя заходить.
– Какая ваша задача была как командира оперативно-боевой группы?
– Я подчинялся командиру и штабу, который ставил передо мной задачу. Частично мы уходили в Фарах для поддержания мирной обстановки, налаживания отношений с местными. Мы их так называли: местные патриоты – «ватанпарасты». «Ватан» – это родина. Значит – патриоты. Налаживали отношения с местным руководством НДПА. Тоже было необходимо. А в отношения между ними мы старались не ввязываться.
– Из нашего разговора получается, что вы просто катались по стране и, в принципе, особой опасности не подвергались?
– Конечно, попадали и под обстрелы. Мы жили рядом с аэродромом Шинданд на базе дивизии, у нас там была своя территория палаточного лагеря, огороженная проволокой даже от своих. Потому что контактов между нами и войсками не было, разная специфика. О том, чем занимаемся, нам было нежелательно им рассказывать. И в дела друг друга мы не лезли.
Наш командир, Геннадий Сергеевич, контачил с руководством дивизии. Мой радист имел друзей в войсках. И ходили к ним в баню походную. Я уже говорил, что под конец мы там уже под руководством "прораба" Лобачева построили свой модуль с койками в комнатах. Когда на нас ночью в Фарахе напали, была пальба, нам пришлось отстреливаться. Геннадий Сергеевич пошел к губернатору провинции и сказал: еще раз такое будет – мы вам "кузькину мать" устроим.
– Когда вас обстреляли, ситуация очень сложная была?
– Обстреляли нас в Фарахе. Мы уже были вне дивизии и разбросаны. У нас казарма – обыкновенный дом, не вилла. На крыше лежали гранатометы, пулеметы. На случай атаки. Если что, можно было закрыться, там казарма как казарма была. В туалет, как минимум, с пистолетом ходили, через двор.
– Вы ведь в кишлаки заезжали, там могли и в спину выстрелить?
– Могли. И в город ходили. Как-то пошли мы в город, смотрю, стоит джип, на меня бородачи смотрят. Я ребят своих немножко отпустил. Иногда мы на зеленый рынок заходили, если там кому чего купить надо. И вот зашли в магазинчик, в дуканчик. А я на всякий случай остался, смотрю, джип остановился, там три бородача сидят, глаза злющие. Ну, думаю, сейчас уже что-то может быть. Присмотрел бетонную канаву, куда плюхнусь и начну стрелять. Но, слава Богу, обошлось.
В Кабуле в сторону аэропорта целый городок наших пятиэтажек понастроили. Так там наши советники жили с семьями. Один попал на Грязный рынок. И пулю в спину заработал. А как-то, это еще при Дауде, вертолет сбили и тяпочками пилотов порубили. Дауд, вроде, в отместку всю деревню и вырезал.
Жители Афганистана не могут терпеть чужих солдат на своей территории. Поэтому и отношение было к нам такое. По-разному племена к нам относились: пуштуны, хазарейцы. Хазарейцы – это монголы. Туда же Чингисхан приходил. Хазар – это тысяча. Это самые несчастные, обездоленные, водоносы. В Кабуле живут в горах, как в скворечниках, хазарейцы самые бедные. Живут там туркмены, таджики.
– Тяжело ли было вербовать агентов среди местных?
– Я этим не занимался. Трудности заключались в том, что фарси немногие знают. У нас были переводчики – таджики. Конечно, если агентурной работой через переводчика занимаешься, то есть сложности.
– А как они вообще на контакт шли?
– Я не скажу, что это было массово. И мне лично заниматься таким не приходилось. Бывало, захватывали в кишлаках людей, которых потом передавали в ХАД, в их контрразведку. Так у нас свое КПЗ было. Сегодня, например, моя 16-я группа дежурная по «андроповскому» батальону. Значит, у нас дежурная палатка есть. Койки для всех моих людей. Один я, командир, сижу под лампой, а через кровати пленные сидят на корточках. А наши ребята прямо так и спят рядом с ними. Мне пленных покормить надо, сигарет дать. У крайних наших, которые спят поближе к пленным, автоматы забираю, вокруг себя раскладываю, я командир, спать не могу. Сижу всю ночь и наблюдаю.
– Вам приходилось таких пленных брать?
– Да, но потом мы их передавали в ХАД.
– Арестовывали их, очевидно, быстро, чтобы столкновений не допускать?
– По наводке «ватанпарастов»-патриотов. Не исключаю, что кто-то из них личные счеты сводил. Ну и слава Богу – никто не погиб. В других командах были такие случаи. А наша команда вся благополучно вернулась домой. Значит, обстрелы моджахедов цели не достигли.
– С каким чувством вы вспоминаете Афганистан?
– Афганистан – это яркая вспышка всей моей жизни, это самое яркое, что я могу вспомнить из всей своей жизни, и чем я горжусь.
– Почему вы при таком послужном списке не получили высокую должность?
– Самокритично скажу, почему не стал даже самым маленьким начальником. Хотя, допустим, местной «Альфой» у себя должен был бы руководить. У меня с начальником были разногласия, и он сказал, что уходить не собирается, так что придется уйти мне. И меня, боевого офицера, отправили на должность военного переводчика в оперативно-технический отдел. Зато попал под партийное кураторство своей нынешней любимой жены, с которой мы прожили уже 28 лет. Потом служил в подразделении информационно-аналитическом, в котором тоже не сошелся с руководством.
Когда подошел срок окончания службы, не стал его продлевать. Хотя мне предложили: служи, мол, тебя никто не гонит. А я уже не захотел больше служить. В 1995 году вышел на пенсию. Как правило, у нас перед выходом на пенсию стараются работников поставить на должности выше, чтобы они получили хоть какую-то прибавку к пенсии. Так я даже этого не удостоился. Ни в какой бизнес не пошел, этому обучен не был. Поэтому вот так и прожил, большим человеком не стал и много денег не заработал. Но зато честно служил Родине, честно воевал.
– Владимир Семенович, что вы хотели бы пожелать молодежи и будущим поколениям украинцев?
– Да что пожелать? Любить Родину. Она у нас одна. И не забывать о людях старшего поколения. Их мудрость и жизненный опыт будут очень кстати молодым людям на жизненном пути.
По заданию пресс-службы УСВА беседовал
Евгений ЛЕВЧЕНКО.
Память в бронзе, металле и камне
Пам’ятник відважним
У селі Охоче на Харківщині урочисто відкрито пам'ятний знак, присвячений воїнам-інтернаціоналістам.
В урочистостях взяли участь голова Нововодолазької районної ради Світлана Ротач, сільський голова Микола Шестаков, голова районної Спілки ветеранів Афганістану Сергій Воротняк, директор ТОВ «Агроінвест Холдинг Охоче» Акоп Акопян, учні Охоченського ліцею, мешканці села.
Голова районної ради висловила щиру вдячність воїнам-«афганцям» за активну громадянську позицію, за патріотичне виховання молоді й запевнила, що депутатський корпус райради завжди спрямовуватиме свою діяльність на захист законних прав та інтересів ветеранів. Світлана Олександрівна вручила почесні грамоти Валерію Склярову і Григорію Волобуєву.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих в Афганістані й в зоні проведення АТО-ООС і поклали квіти до пам’ятника. Настоятель Свято-Троїцького храму отець Андрій відслужив панахиду за загиблими та освятив пам’ятник.
Сергій ВОРОТНЯК,
голова Нововодолазької районної спілки ветеранів Афганістану.
Действовал решительно
По инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана на фасаде общеобразовательной школы №145 торжественно открыта мемориальная доска в честь погибшего в Афганистане выпускника Евгения Чеславовича Довнара.
Евгений учился хорошо, имел склонность к точным наукам, сдал вступительные экзамены и стал студентом Харьковского института коммунального строительства. После первого курса в 1983 году был призван в армию. В учебном полку освоил специальность наводчика-оператора боевой машины.
В сентябре 1983 года рядовой Довнар направлен в Афганистан, где служил в 6-й мотострелковой роте 682-го мотострелкового полка 108-й мотострелковой дивизии. В зоне ответственности полка – контролирование Панджшерского ущелья.
Подразделение часто выходило на боевые операции, Евгений принимал участие в 18 из них.
В августе 1984 года мотострелковый батальон, в котором он служил, сосредоточился около кишлака Астана на берегу Панджшера, провинция Парван.
3 августа душманы напали на расположение мотострелков. Сильный огонь из стрелкового оружия и миномётов обрушился на лагерь батальона. Во время боя Евгений Довнар действовал смело и решительно, меняя огневую позицию, но был смертельно ранен. Награждён посмертно орденом Красной Звезды.
В актовом зале ученики рассказали о героически погибшем в Афганистане выпускнике и выступили с небольшим концертом. Председатель Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Немышлянского района Л. С. Пивоварчук рассказал о работе организации по увековечению памяти погибших, патриотическом воспитании молодёжи и пожелал всем мира.
Присутствующие минутой молчания почтили память погибших воинов, к мемориальной доске возложили цветы.
Пресс-служба ХГСВА.
Смелому десантнику
На фасаде гимназии №39 по инициативе Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) торжественно открыта мемориальная доска в честь погибшего в Афганистане Владимира Семёновича Каменева.
Владимир родом из Харькова. Учился, работал слесарем на заводе тракторных самоходных шасси. 7 октября 1982 года Дзержинским райвоенкоматом был призван в армию. После учебного центра под Термезом направлен в декабре 1982 года в Афганистан, где служил в 8-й роте 317-го гвардейского парашютно-десантного полка 103-й воздушно-десантной дивизии в Кабуле.
Карта боевых действий подразделения охватывала почти всю территорию Афганистана, где наши подразделения вели боевые действия. Устраивали засады на путях вероятного продвижения душманов и караванов с оружием, боевые рейды, реализации разведданных и многое другое. Всё это было на плечах бойцов, вместе с которыми служил Владимир Каменев. В подразделении он исполнял обязанности пулемётчика, отличился в шести боевых операциях, участвовал в 24 засадах на пути душманов, проявив при этом выдержку и смелость, был награждён медалью «За отвагу».
На рассвете 2 апреля 1983 года с аэродрома Кандагар вылетела пара вертолётов Ми-8 с засадными группами на борту для перехвата банды душманов. В районе населённого пункта Лашкаргах провинции Гильменд один из вертолётов столкнулся с сопкой и потерпел катастрофу. Погибли 3 члена экипажа и 12 десантников из состава 8-й парашютно-десантной роты. Так оборвалась короткая жизнь отважного десантника Владимира Каменева. Награждён посмертно орденом Красной Звезды.
Во время торжественной церемонии председатель Харьковского городского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Виктор Борзов рассказал о работе организации по сохранению памяти о боевых товарищах и поблагодарил коллектив гимназии.
Присутствующие почтили память погибших минутой молчания, к мемориальной доске возложили цветы.
Пресс-служба ХГСВА.
Спорт і відпочинок
Стріляти вчать ветерани
На Кіровоградщині у Знам’янському міському спортивно-технічному клубі Товариства сприяння обороні України вдруге відбувся відкритий чемпіонат зі стрільби серед вихованців навчальних закладів міста і району, присвячений пам’яті загиблого в зоні АТО Сергія Трубіна.
Головні спеціалісти відділів виконкому Знам’янської міськради А. Сугарей і Т. Попова, військовий комісар полковник О. Чижма, офіцер управління 57-ї окремої мотопіхотної бригади капітан О. Чорний, голова Знам’янської районної організації УСВА В. Чінчой, заступник голови міської організації УСВА О. Мазур привітали спортсменів і побажали нових досягнень.
У змаганнях взяли участь 17 команд. Найкращий результат показав Денис Заєць, третім став Микола Гребенніков – учні Дмитрівської школи ім. Т. Шевченка, друге місце виборов Олександр Балаклеєнко з Богданівської школи ім. І. Г. Ткаченка. Переможці нагороджені медалями і дипломами Знам’янського МСТК ТСОУ та міської ради.
За активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді, плідну громадську діяльність, високий професіоналізм заступник голови Кіровоградської обласної організації УСВА Є. Зверевщиков і військовий комісар полковник О. Чижма вручили директору Знам’янського МСТК ТСОУ, учаснику бойових дій в Афганістані В. О. Колебіденку Грамоту Міністерства оборони України.
В. Колебіденко привітав переможців і щиро дякував за допомогу в організації змагань голові Кіровоградської обласної організації ТСОУ М. Левченку, приватному підприємцеві С. Ніколенку, головному спеціалісту відділу сім’ї, молоді, спорту та охорони здоров’я міськради А. Сугарею.
І. ІВАНЕНКО,
заступник директора Знам’янського МСТК ТСО України.
На власному прикладі
У Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Красного поля відбувся щорічний загальноліцейний турнір з боротьби самбо на честь випускника – загиблого учасника АТО Василя Білака.
Змагання започатковано у 2015 році за ініціативи ветерана-«афганця», начальника ліцею-інтернату полковника Ю. М. Захарова.
Василь Білак – один з тих, хто до останнього подиху мужньо боровся за гідність і свободу держави на сході України. Пам'ять про нього живе у серцях тих, хто знав його активним, усміхненим і старанним ліцеїстом.
За час тренувань ліцеїсти досягли гідного рівня майстерності, який і продемонстрували. Окремі прийоми боротьби показав головний суддя змагань – полковник Ю. Захаров, який також займався самбо і має відмінні навички та досягнення у цьому виді спорту.
Після напруженої боротьби визначили переможців – хлопці отримали дипломи, а перехідний кубок виборола команда другого курсу (командир роти – підполковник Е. В. Симутенко).
Готовність до захисту країни просто так не з'являється, її потрібно виховувати. А хто краще наших офіцерів-вихователів, серед них і ветерани війни в Афганістані, знає, як саме це зробити? Кому, як не їм, знайомий біль утрати і радість перемог? Хто, як не вони, на власному прикладі можуть навчити наших майбутніх офіцерів стійко стояти на всіх рингах життя?
Оксана ВАРГА,
заступник начальника ліцею-інтернату з виховної роботи
|
