|
33 роки тому, виконуючи інтернаціональний обов’язок, під час спеціальної операції в ущелині Дарай-Сабз загинув краснопільчанин, прикордонник Микола Савоненко. Правду кажуть, що людина живе доти, поки про неї пам’ятають інші. Микола живий у пам’яті рідних, друзів, однокласників, бойових товаришів.
В Афганістані стрілець десантно-штурмової групи прикордонних військ Микола Савоненко брав участь у 20 бойових операціях і рейдах. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований у рідному селищі Краснопілля, де одну з вулиць названо його ім’ям.
Завдяки спогадам воїнів-«афганців» на спеціалізованих сайтах, присвячених Афганській війні, маємо можливість відновити трагічні події тієї операції та обставини, за яких загинув Микола Савоненко.
28 червня 1986 року почалася спеціальна операція з захоплення й розгрому гірської бази Мушта, розташованої в зоні відповідальності Московського прикордонного округу. Вже багато місяців бандватажок Саміало, що ховався в печерах цієї бази, дошкуляв і представникам народної влади, і прикордонникам. Збільшилися випадки нападу бандитів на сілян, які проводили сільгоспроботи в прикордонній зоні, нерідко обстрілювали прикордонні наряди навіть на території Союзу. Тож вирішили провести операцію з ліквідації гірської бази Мушта.
27 червня пізно увечері вертольоти висадили бійців Керкінської ДШМГ на схилі гір, у районі кишлака Даргак, що в кількох кілометрах від бази. Це була перша бойова операція для майора С. Д. Махліновського після прийняття під своє командування Керкінської ДШМГ.
Висадка пройшла швидко і спокійно. Скоро стемніло. Застави розмістилися на схилах гір і підготувалися до ночі. Ніч була тихою і зоряною. Підйом пролунав після четвертої години, було ще темно. Швидко зібрали ранці, екіпірувалися. Пройшла постановка бойового завдання, і групи рушили в бік гірської бази.
Перше, з чим довелося зіткнутися, було дуже важко йти. На висоті 2800–3200 метрів катастрофічно бракувало кисню, хоча група близько тижня проходила акліматизацію в Шуробаді. З повною викладкою вдавалося пройти 5-7 метрів і наступало відчуття задухи, тому доводилося рухатися повільно, часто робити привали. Через кілька годин усі бійці вже адаптувалися до таких умов і просування прискорилося.
При постановці бойового завдання, «керкінці» повинні були підійти до бази з трьох боків. 1 ДШЗ спустилася схилом до річки Дарай Сабз і повинна була рухатися у напрямку бази, практично по самому дну ущелини. По дорозі хлопці прочесали Худжамак, але він був порожній, жодної живої душі в ньому не виявилося. 2 і 3 ДШЗ спочатку йшли разом, паралельно уздовж хребта.
Близько 10 години ранку, коли головні дозори і основні групи втягнулися в улоговину, обидві групи потрапили під обстріл. Десь попереду зі скель били кілька снайперів. Їх зовсім не було видно, вогонь вони вели досить точний. На довгий час обидві групи були притиснуті до каменів і не могли просунутися ані на метр.
Через 20 хвилин після початку обстрілу тиловий дозор помітив кілька дідів у білих чалмах і з білим полотнищем у руках. Як пізніше з’ясувалося, це були старійшини з кишлаку Даргак. Вони прийшли, щоб попередити «шураві»: «Ваша висадка не пройшла непоміченою, попереду вас чекає велика і добре замаскована засідка. Туди рухатися не можна!». У певний момент «духівський» снайпер зосередив весь вогонь на цих старих, бажаючи змусити їх мовчати.
Повідомлення передали командувачу операцією. У відповідь надійшов наказ швидше просуватися до печер. Бійці стали методично придушувати вогневі точки ворога. Ближче до полудня інтенсивність обстрілу вщухла. 2 ДШЗ і КП на чолі з майором С. Д. Махліновським рушили вперед уздовж хребта.
Було близько 20 години, коли пролунали автоматні черги високо на схилі, де продовжувала свій маршрут 2 ДШЗ і КП. Щільність вогню стрімко наростала, і буквально через дві хвилини вся сопка світилася від спалахів трасерів, гриміла від пострілів і рвалася від розривів гранат. З радіостанції надійшли перші повідомлення про те, що застава потрапила в засідку.
Досить велика група духів зачаїлася серед каменів на схилі гори і, підпустивши заставу на 30-40 метрів, стала розстрілювати її впритул. Бійці зайняли оборону. Під час зміни позиції, рухаючись за своїм першим номером ПК А. Макаровим, був смертельно поранений Микола Савоненко (другий номер ПК). Коля хотів перебігти ближче до ранців, де лежали коробки зі стрічками патронів, але був убитий чергою в груди.
Поранених було багато. Минуло близько 45 хвилин, бій наростав. В ефірі прозвучала інформація про те, що тяжко поранений «01-й». Майор Махліновський хотів прикрити групу поранених бійців, прийняв рішення перейти за сусідні камені. Як тільки він піднявся на повний зріст, по ньому з 20 метрів вдарила автоматна черга. Кулі перебили обидві ноги і потрапили в живіт.
Викликали вертольоти. Коли один з Мі-8 здійснив посадку на крихітному майданчику, щоб забрати поранених і загиблого Миколу Савоненка, знову розгорівся бій. Духи, затаївшись, дозволили вертольоту сісти і з усіх стволів відкрили вогонь по ньому і по всій групі. Кількість поранених зросла, у вертольоті було чимало пробоїн. Під час завантаження на борт вертольота ще одне поранення в спину зазнав майор Махліновський.
Бійці 1 і 3 ДШЗ лише могли з жахом спостерігати, як душмани розстрілюють їх товаришів, і нічим не могли їм допомогти.
Швидко стемніло. Далеко за північ чорне небо над вершиною горіло вогнем трасерів і вибухів. Близько четвертої години ранку по рації прийшло повідомлення, що командир Керкінської ДШМГ майор С. Д. Махліновський помер.
Ця звістка шокувала бійців усіх підрозділів, що брали участь у цій операції. Втрати страшні. А втратити в бою командира було просто жахливо. Переживши тягар втрати товаришів, бойове завдання керкінці виконали.
Завершилася операція 23 липня 1986 року. Вона, як і деякі інші, увійшла в історію як одна з найтрагічніших операцій Керкінської ДШМГ. Вічна пам’ять героям-прикордонникам! Поки ми пам’ятаємо про них, вони живі в наших серцях.
Любив життя і спорт
У Краснопіллі на Сумщині відбувся турнір з волейболу, присвячений пам’яті воїна-інтернаціоналіста Миколи Савоненка.
Голова Краснопільської районної ради брат Миколи Савоненка, перший заступник голови райдержадміністрації Андрій Петров і начальник відділу освіти, молоді та спорту Іван Матлахов привітали учасників змагань, побажали гарної гри, влучних передач і яскравих моментів.
Віталій Савоненко подякував за вшанування пам’яті брата. Микола любив спорт, присвячував йому багато вільного часу, грав у футбольній команді «Явір», захоплювався волейболом.
У турнірі взяли участь колективи сіл Угроїди, Великий Бобрик, Самотоївка, команди ветеранів «Прикордонник» з Краснопілля і збірна Миропільської громади (ветерани) та села Миропілля (молодь).
Усі учасники турніру з волейболу пам’яті Миколи Савоненка нагороджені грамотами відділу освіти, молоді та спорту, пам’ятними магнітами з логотипами змагань. Команда-переможець отримала кубок.
Прес-служба «Совеаф».
|
