|
Пройшло вже багато років, але не заростає стежка до могили Сергія Дмитровича Зайчука, який загинув від душманської кулі у далекому 1980 році на афганській землі.
Зайчук Сергій Дмитрович
молодший сержант санінструктор 3-ї десантно-штурмової роти
Звідусіль приїздять сивочолі бойові друзі, з якими він служив в Афганістані з Хмельниччини, Вінниччини, Рівненщини, Тернопільщини, Львівщини, Києва, Криму, щоб вклонитися низько до землі і віддати шану пам'яті вірному товаришеві.
Сергій народився 24 квітня 1961 року в селі Орлинці в багатодітній сільській родині. Батьки ще змалечку прививали йому любов до землі і людей. Хлопець ріс чесним, працьовитим і слухняним. Навчався в Орлинецькій середній школі, був секретарем комсомольської організації. Зі слів вчителів школи, Сергій добре навчався, любив багато предметів, був ввічливий, справедливий, щохвилини готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував.
Старшина роти старший сержант Анатолій Іванов, якого спас Сергій Зайчук
Він дуже любив фотосправу, займався у шкільному фотогуртку.
Після закінчення школи навчався у Хмельницькому ПТУ. У юному віці багато займався спортом, готував себе до служби в армії.
Восени 1979 року мав іти до армії. Хотів відслужити два роки і повернутись у рідну домівку до рідні та друзів.
З призовного пункту Сергія було направлено служити у військову частину, яка дислокувалась в Львівській області у Хіровську десантно-штурмову бригаду.
Служба тривала дуже важко: вчили всьому, стройової та фізичної підготовці, бігати марш-кидки, стріляти з різних видів зброї, кидати гранати. Навчали як вести себе в бою, укладати парашути, керувати бойовою технікою. І так було кожного дня. На перепочинок майже не було часу. Всі солдати, як і Сергій, гордились, що попали в таку військову частину. Все це дуже згодилося в майбутньому і ті, хто пройшов цю школу, не раз дякували своїм командирам. Сергій говорив землякам, що тут їх багато дечому навчили і вони повернуться додому справжніми змужнілими чоловіками.
Бойові побратими на могилі Сергія Зайчука
У січні 1980 року батальйон, у якому служив Сергій, по тривозі відправляють до Узбекістану в містечко Термез.
Коли їхали у поїзді, хлопцям стало зрозуміло, що батальйон направляють на кордон зі східною республікою. На той час наша армія вже перейшла кордон Афганістану. За кілька тижнів ми мали бути там.
Зайчук служив у 1-му взводі 3-ї роти гранатометником. Коли приїхали у Термез, то у роті захворів санінструктор і потрібно було його терміново замінити.
Командир роти старший лейтенант Карабаєв Сергій Олександрович, построївши роту, запропонував бійцям, щоб хтось замінив санінструктора. Всі мовчали. Тоді він назвав прізвище Сергія, бо був впевнений, що цей солдат виконає будь-яке його доручення.
Так за два тижні, підучившись в батальйонного фельдшера, Сергій Зайчук став санінструктором 3-ї десантно-штурмової роти.
24 лютого 1980 року батальйон увійшов до Афганістану, пройшов через всю країну своїм ходом бронетехнікою на південь під містечко Джелалабад, і у складі 66-ї окремої мото-стрілецької бригади почав бойові дії.
Під час бойових операцій Сергій проявив себе мужнім солдатом: часто під свистом куль витягував бійців у безпечне місце і надавав їм першу медичну допомогу. Ним було врятовано не один десяток бійців командира кулеметного взводу лейтенанта Юрія Гуськова, рядових Василя Бабовала, Ігоря Годецького, Олександра Міщого, Володимира Климчука, Головацького та багато інших.
Десь у серпні в районі провінції Лагман банда душманів блокувала дорогу і не давала жителям возити господарські вантажі та продукти – все забирали собі. Влада провінції звернулася до наших військових по допомогу.
Командування запланувало операцію і 17 серпня 1980 року вона розпочалася. Роту розділили на дві частини. Половина роти солдат у призначений час на двох афганських вантажівках під’їхала до кишлаку. Але там їх уже чекали вороги і вони потрапили у засідку. Зав’язався бій. Старшина роти Анатолій Іванов, навстоячки, вистрілив із противотанкового гранатомета по душманах. У відполвідь ворожа куля влучила йому в груди і він упав. Сергій Зайчук підбіг до старшини, відтягнув за вантажівку у безпечне місце та приступив до перев’язки. Під натиском бійців бандити почали відходити у напрямку гір.
Солдати кинулися навздогін, а в цей час з протилежної сторони дороги із-за дувалу душман вистрілив Сергію в спину. Коли друга частина роти приїхала на бойових машинах, щоб пітримати бій, Сергій ще був живий... За кілька годин його не стало. Так Сергій врятував життя старшині роти, а сам загинув.
За мужність і героїзм санінструктор 3-ї десантно-штурмової роти Сергій Дмитрович Зайчук нагороджений посмертно медаллю «За відвагу».
Санінструктор
Присвята Сергію Зайчуку,
санінструктору, загинув 22 серпня
1980 року, під час бою в провінції Лангман
Яскравий день, жара пекельна
І сонце, наче апельсин.
Дорога на Кабул пустельна,
Серед чужих пісків твій син.
Він санінструктор і рятує
Поранених в страшнім бою.
Стріляє ворог і лютує,
Сергій Зайчук завжди в строю.
Знов кличе хтось… На допомогу
Він кинувсь і прикрив бійця.
Забув умить пересторогу…
За іншого молив Творця.
Був день ясний… світило сонце,
Помалу ворог відступав.
Синочка зупинилось серце,
На небо хлопець відлітав…
Наш батальйон в бою запеклім
Душманів нищив без жалю.
У погляді Сергія згаслім
Краплина стигла кришталю.
З гір санінструктора–сердегу
На плечах виніс побратим.
Медаль посмертно «За відвагу»
Отримав батько, а не син.
Автор вірша - Віра КУХАРУК.
Автор статті - Микола ЛІОНЧУК.
|
