|
25 років тому, 8 червня 1994 року трагічно загинув при виконанні обов'язків військової служби легендарний спецназівець та український патріот підполковник Ярослав Павлович Горошко, уродженець села Борщівка Лановецького району Тернопільської області.
За особисту мужність та відвагу, проявлені у бойових діях в Афганістані, він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу і нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоної Зірки, медаллю "За відвагу" та іншими нагородами.
Народився Ярослав 4 жовтня 1957 року в родині вчителів, з дитинства мріяв стати військовим, часто слухав розповіді батька Павла Кіндратовича про боротьбу за незалежність України, адже той був учасником визвольного руху ОУН-УПА.
Мрії Ярослава збулися, у 1981 році він успішно закінчив Хмельницьке вище командне артилерійське училище, одружився і через кілька місяців був направлений в Афганістан.
Дві ротації, з 1981 по 1983 та з 1987 по 1988 роки брав участь у бойових діях в Афганістані командиром взводу і роти. Служив він чесно, беріг підлеглих, за товаришів – у вогонь і в воду. Взяв участь у більш ніж ста бойових виходах і операціях. Доля була милостивою до нього, повернувся живим. Закінчив військову академію. Події відродження української державності зустрів з піднесенням, займався плануванням військових вишколів для "Тризуба", допомагав "Пласту".
У січні 1992 року Ярослав серед перших прийняв присягу на вірність народу України. Він не міг мовчати, коли бачив, як командування військової частини намагається шкодити розбудові наших Збройних сил. Разом зі своїми друзями, молодшими офіцерами, відвернув спробу вищого командування вивезти до Росії спеціальне військове обладнання, за що проти нього було порушено три кримінальних справи, але згодом вони були закриті за відсутністю складу злочину. Нервів і здоров'я пішло чимало через його принципову позицію щодо збереження цього військового обладнання для українського війська.
Його переводять для подальшого проходження військової служби до Києва в Головне управління розвідки Міністерства оборони України, де він очолює один із спецпідрозділів розвідки. Ярослав нічого не вмів робити у пів сили, кожній справі, за яку брався, віддавався сповна. Він активно розбудовував українську розвідку, передаючи свій багатий бойовий досвід.
8 червня 1994 року під час тренування зі спеціальними аквалангами на Дніпрі його не стало...
Два його сини Павло та Іван теж стали військовими офіцерами, продовжують славні бойові традиції батька-героя.
Земляки і ветерани-«афганці» Тернопільщини свято бережуть пам'ять про мужнього офіцера-патріота Горошка Ярослава Павловича, у рідному селі в місцевій школі, яка названа його іменем відкрито музей, на фасаді школи встановлено меморіальну дошку, щороку в школі проводиться турнір з військово-прикладних видів спорту на його честь. Ветерани-«афганці» Тернопільщини і Хмельниччини часто відвідують могилу і музей бойового побратима.
Я вдячний долі, що познайомила нас з Ярославом у 1987 році в Афганістані і в подальшому ми дружили. Шкода що так рано Ярослав відійшов у вічність. Вічна йому пам'ять!
Василь КОГУТ,
перший заступник голови ТОО УСВА.
|
