|
Інколи задаєш собі питання: хто ми сьогодні на цій землі? Відповідь одна: люди, які свого часу народились, подорослішали, поєднались у сім’ї, народили дітей… Та приходить пора, що спонукає задуматись: хто ти, чого досяг, якої про тебе думки оточуючі, що ти зробив у своєму житті, щоб тебе пам’ятали. Ми не вибираємо батьків, країну, де народились та зростали. Все це нам дається без нашого втручання і наших уподобань. Але ж ми маємо і вибір: місце роботи, навчальний заклад, людину, з якою хотілось би прожити і вибрати імена для своїх дітей. А найголовніше, за нами право вибору, як нам жити далі, виховувати підростаюче покоління і будувати державу в якій пануватимуть Віра, Надія, Любов, Порядність, Щирість, Чесність, Мужність, терплячість, Людяність, Братерство та багато інших достойних понять. У тій державі немає місця бездушності, заздрості, байдужості, ворожнечі, блюзнірству.
Є в нашім Шепетівському краї мальовниче і древнє село Мокіївці, яке ще пам’ятає монголо–татарську навалу. І люди в ньому, у своїй більшості, живуть хороші, які шанують і цінують ті здобутки, яких досягли їхні предки.
Якось напередодні мені довелося побувати у цьому селі у своїх знайомих. То був весняний, сонячний, до того ж святковий день – День Перемоги. Це свято відзначається урочисто у всьому світі. Нащадки тих, хто не повернувся з полів битви, вшановують пам’ять полеглих героїв. Добре, що є такі люди і в цьому селі. Але вразило мене не це. Вразила байдужість місцевої старости Липюк Любові Василівни, яка аж ніяк не спромоглася навести порядок біля пам’ятника полеглому воїну Овчаруку Андрію Миколайовичу (на знімку). Кругом зарослі трави і кропиви в зріст людини. Школярі, які принесли квіти до пам’ятника, змушені були продиратися крізь ці хащі. До того ж там ще й лежить сміття та гілля від зрізаних дерев від дороги. Грубі колоди забрали, а гілляччя залишили гнити, бо в траві та бур’яні не видно. Невже у цьому селі забули подвиг воїнів-визволителів?
А ще, здається, не втратив чинності Закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», який Верховною Радою був прийнятий відповідно до Конституції України, зокрема статті 11, яка зобов’язує державу сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, спираючись на відповідні резолюції Генеральної Асамблеї ООН, віддаючи данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни 1939–1945 років та зважаючи на необхідність постійного піклування про ветеранів війни, учасників визвольного руху та жертв нацизму і з метою збереження пам’яті про них.
Так Стаття 2 цього Закону гласить, що з основних форм увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років є, зокрема, упорядкування пам’ятників і пам’ятних знаків на вшанування пам’яті її учасників та жертв.
Законом визначено, що саме державні органи та органи місцевого самоврядування несуть у межах компетенції й відповідальність за збереження пам’яток Другої світової війни 1939–1945 років й на них лежить обов’язок з утримання їх у належному стані.
У селі є ентузіасти, які вболівають за село і громаду. Бо сьогодні тільки завдяки їм більш–менш наведено порядок біля пам’ятника загиблим односельчанам та прибране стихійне сміттєзвалище неподалік нього.
Володимир ПИПИЧ,
учасник бойових дій.
|
