Вторая мировая война: союзники, блоки и коалиции

Накануне Второй мировой войны СССР, практически, находился в политической изоляции и не имел надежных военных и политических союзников среди развитых европейских и мировых держав. Он смог установить дипломатические отношения только с 16 государствами.

Политические маневры в условиях надвигавшейся военной угрозы не принесли позитивных результатов в переговорах о создании единой коалиции Англии, Франции, США и СССР против агрессоров, а привели к тому, что к 1941 году СССР подписал договоры о ненападении с основными государствами фашистского блока – Германией и Японией. Договор CCCР с Германией о ненападении, включая секретные протоколы, был подписан 23 августа 1939 года, а 13 апреля 1941 года СССР и Япония подписали договор о нейтралитете.

     Локальные войны отдельные члены будущих враждебных коалиций уже вели и до 1 сентября 1939 года: Италия с Эфиопией с 1935 года, Япония с Китаем с 1937 года, с 1936 года Германия и СССР испытывали друг друга в Испании. Дважды выясняли отношения в вооруженных конфликтах Япония и СССР: в 1938 году у озера Хасан и в 1939 году у монгольской реки Халхин-гол.

    1 сентября 1939 года фашистская Германия напала на Польшу. Этот день стал официальной датой начала Второй мировой войны. Одновременно с нацистской Германией войну Польше объявила и Словакия.

    3 сентября 1939 года войну Германии объявили Великобритания и Франция, а в течение только сентября в войну вступили 8 держав.

17-28 сентября 1939 года состоялось воссоединение с СССР Западной Украины и Западной Белоруссии, а 30 ноября 1939 года началась война с Финляндией, которая длилась до 13 марта 1940 года.

10 июня 1940 года в войну на стороне Германии вступили Италия и Албания, 11 апреля 1941 года – Венгрия, 1 мая 1941 – Ирак.  Договор между Германией и СССР был фактически разорван 22 июня 1941 года нападением на СССР  вооруженных сил Германии и ее союзников, среди которых были Румыния, Хорватия и Финляндия.

7 декабря 1941 года Япония совершила нападение на центральную базу тихоокеанского флота военно-морских сил США  в гавани Перл-Харбор, что послужило поводом вступления  США  во  Вторую мировую войну. США объявили войну Японии.

 13 декабря 1941 года на стороне Германии в войну вступила Болгария, 25 января 1942 – Таиланд, 9 января 1943 – правительство Ван Цзинвея в Китае, 1 августа 1943 – Бирма.          

   Всего во Второй мировой войне участвовало 61 государство из 73, существовавших на тот момент (80% населения земного шара). Боевые действия велись на территории трех континентов и в водах четырех океанов.

    В течение Второй мировой войны с 1 сентября 1939 по 2 сентября 1945 года противники с целью достижения успехов на мировой арене формировали военно-политические блоки и действовали в их составе. Часть внеблоковых держав мира была также втянута в события Второй мировой войны, но влияние их участия на результаты войны в целом не сравнимы с вкладом государств, входивших в блоки. Другая часть держав мира, формально входивших в блоки, не проявляла активности, и их вклад в результат войны не оценивается значительным.

      Инициаторами создания фашистского блока государств стали Германия и Италия, 22 мая 1939 года подписавшие двусторонний пакт, а затем к ним присоединилась и Япония, и они 27 сентября 1940 года в Берлине подписали трехсторонний пакт. Под воздействием военных событий состав фашистского блока динамически изменялся. Итоговая ответственность была определена международными конференциями (Тегеран, 28.11–01.12.1943 г., Крым, 08.02–11.02.1945 г., Берлин (Потсдам), 17.07–02.08.1945 г., Париж, 29.07–15.11.1946г.) и возложена на государства, которые входили в состав и внесли весомый вклад в деятельность фашистского блока: Германия, Япония, Италия, Болгария, Венгрия, Румыния, Финляндия.

       Всего в войсках вермахта воевало около 2 миллионов человек из 15 стран Европы (более 500 тысяч – румынская армия, почти 400 тысяч – венгерские войска, более 200 тысяч – итальянские войска). Из них в годы войны было сформировано 59 дивизий, 23 бригады, несколько отдельных полков, легионов и батальонов.

      Кроме того, в составе вооруженных сил гитлеровской коалиции действовали национальные военные формирования из граждан, проживавших  на оккупированных территориях СССР.

Общая численность советских граждан и русских эмигрантов, прошедших через состав вермахта, войск СС, полиции и военизированных формирований за 1941–1945 годы, составляла по некоторым сведениям до 1,2 млн человек (в том числе славян — до 700 тыс., представителей трех народов Прибалтики — до 300 тыс., представителей тюркских, кавказских и других народов — до 200 тыс.). Около трети из этого числа — боевые соединения и части, сражавшиеся на фронтах Второй мировой войны против армий антигитлеровской коалиции и на оккупированных территориях против партизан. К ним относились формирования восточных войск вермахта, войск СС и полиции, а также германских спецслужб — абвера и СД. Остальные представляли собой «добровольцев вспомогательной службы» («хиви»), личный состав т. н. индивидуальной службы вспомогательной полиции и отрядов местной самообороны. Эти категории частично также принимали участие в боевых действиях и использовались для пополнения боевых частей и соединений. Максимальная единовременная численность всех категорий достигала 800—900 тыс. человек.

С первых лет Второй мировой войны начали постепенно разрушаться и изменяться все предвоенные конфигурации, состав международных союзов и содержание закрепляющих их договоров.

   Вследствие побед СССР и его союзников в период 1943–1945 годов государства фашистского блока постепенно капитулировали. Даты подписания условий перемирия и актов о капитуляции основными государствами фашистского блока, то есть дни победы над этими государствами, приведены в таблице.

8 мая 1945 года был подписан Акт о капитуляции. 

Юридическое оформление антифашистской коалиции государств проходило в несколько этапов на основании двусторонних и многосторонних договоров (соглашений, деклараций) и активизировалось с началом Великой Отечественной войны Советского Союза. Важными первыми шагами в формировании антифашистской коалиции государств стали соглашения, декларации, которые были приняты в 1941–1942 годах:

  – соглашение о совместных действиях правительства Союза ССР и правительства его Величества в Соединенном Королевстве в войне против Германии (12 июля 1941 года);

  – соглашение между правительством СССР и правительством Чехословацкой Республики (18 июля 1941 года);

 – соглашение между правительством СССР и Польским правительством (30 июля 1941 года);

  – англо-американская декларация (Атлантическая хартия) (14 августа 1941 года);

   – декларация правительства СССР на Межсоюзной конференции в Лондоне (24 сентября 1941 года);

  – документы конференции представителей СССР, Великобритании и США в Москве (29 сентября 1941 – 1 октября1941 года);

  – декларация двадцати шести держав. Вашингтон (1 января 1942 года);

  – соглашение между правительством СССР и США о принципах, которые принимаются к взаимной помощи в ведении войны против агрессии (11 июня 1942 года).  

   На выполнение соглашений, принятых на Берлинской (Потсдамской) конференции (17 июля–2 августа 1945 г.) Совет Министров иностранных дел пяти государств (СССР, Великобритании, США, Франции и Китая) определил и Парижская конференция (29 июля–15 ноября 1946 г.) подтвердила перечень 21 государств, которые активно участвовали в войне против враждебных государств в Европе своими существенными военными контингентами: СССР, США, Великобритания, Китай, Франция, Австралия, Бельгия, Белорусская ССР, Бразилия, Греция, Голландия, Индия, Канада, Новая Зеландия, Норвегия, Польша, Украинская ССР, Чехословакия, Эфиопия, Югославия, Южно-Африканский Союз.

Вторая мировая война или Великая Отечественная? В советской историографии Великая Отечественная война Советского Союза рассматривалась как решающая часть Второй мировой войны, справедливая освободительная война Советского Союза в составе антифашистской коалиции государств против фашистского блока за свободу и независимость СССР, за освобождение народов Европы, за уничтожение источников агрессии в Западной Европе.

Начало Великой Отечественной войны связано со вторжением 22 июня 1941 года фашистской Германии на территорию СССР. Название войны, отражающее ее суть, формировалось постепенно. Уже в июне 1941 года в печатных СМИ (газета «Правда», 26.06.1941 г.), а затем в июле в выступлениях советских политиков (по радио 07.07.1941 г.) вошел в пользование термин "Отечественная война".

20 мая 1942 года Указом Президиума Верховного Совета СССР «Об учреждении Ордена Отечественной Войны I и II степени» был учрежден орден Отечественной войны. За время войны этим орденом награждены 1 276 000 человек,

  Термин "Великая Отечественная война" встречался в отдельных документах и выступлениях местного значения, например, в Постановлении ЦК Компартии Белоруссии от 30 сентября 1943 года. Подчеркивая масштабность и значимость событий, в официальных документах центральных органов власти СССР стали называть эту войну Великой Отечественной. Такой термин впервые был использован только на заключительном этапе войны после полного освобождения территории СССР от фашистских захватчиков в Приказе Верховного Главнокомандующего № 220 от 7 ноября 1944 года.

   Каждая из сторон, участниц войны, в силу своих подходов к ней, использовала свою терминологию. Например, Отечественная война 1812 года не была Отечественной для французов. Для народов Советского Союза война с фашизмом в Европе в 1941—1945 г. г. была Великой Отечественной. Для наших бывших противников и союзников она не была ни Великой, ни, тем более, Отечественной. В документах спецслужб нацистской оккупационной власти в Киеве (полиции безопасности и СД) использовались термины "Германо-Советская война" и "немецко-русская война". Наши союзники называли боевые действия в Европе операциями во Второй мировой войне. Да и сам термин "союзники" не имеет четкого формального определения.

Валерий АБЛАЗОВ,

заместитель председателя УСВА.

Пам’яті бойового товариша

10 червня 2019 року на 56 році життя перестало битися серце голови Сєвєродонецької міської організації воїнів-інтернаціоналістів УСВА, учасника бойових дій в Афганістані Бондаренка Олександра Васильовича.

Олександр Бондаренко народився 4 березня 1964 року в селі Володимирівка Троїцького району Луганської області. Після середньої школи в Сєвєродонецьку вступив до Лисичанського гірничого технікуму, після закінчення якого був призваний до лав Збройних сил і направлений на навчання в Центральну школу військового собаківництва.

Служив командиром взводу роти розмінування у складі Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані з 1983 по 1984 рік у провінції Шинданд. За мужність і відвагу, проявлені при виконанні бойових завдань, був нагороджений медаллю «За бойові заслуги», медаллю ДРА «За відвагу», знаками військової доблесті.

Після звільнення в запас повернувся додому, в Сєвєродонецьк, де працював на комбінаті «Ворошиловградхімбуд».

Одночасно активно займався громадською діяльністю. У 1986 році став основним творцем і беззмінним головою Сєвєродонецької міської організації воїнів-інтернаціоналістів. Брав участь в першому зльоті керівників патріотичних клубів 1986 року, а в 1987 році був делегатом Ашхабадського зльоту воїнів-інтернаціоналістів. З 1994 по 2002 рік обирався заступником голови ревізійної комісії УСВА.

Олександр Васильович очолював громадську організацію більше 30 років. Був ініціатором створення в місті військово-патріотичного клубу «Форпост».

Під його контролем і за його  особистим сприянням за 20 років забезпечено житлом понад 100 учасників бойових дій та офіцерів запасу. Контролював виконання на місцях Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанов КМУ, які стосуються сімей загиблих, інвалідів війни, учасників бойових дій.

Обирався депутатом Сєвєродонецької міської ради двох скликань, очолював постійну депутатську комісію з питань охорони здоров’я та соціального захисту, в 1994–1997 – член виконавчого комітету міськради.

За його наполегливістю у 2001 році збудовано «Меморіал учасникам локальних конфліктів», у будівництві якого він брав безпосередню участь від початку закладання фундаменту і до урочистого відкриття.

    Олександр Васильович був завжди прямим і чесним, цілеспрямованим і вимогливим, мав високий авторитет серед побратимів, депутатів, керівників виконавчих органів міської ради.

За сумлінну працю і надання допомоги сім’ям загиблих, інвалідам, учасникам бойових дій неодноразово заохочувався грамотами виконкому Сєвєродонецької міської ради, обласної ради і державної адміністрації, почесними нагородами УСВА.

Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Сєвєродонецької міської організації воїнів-інтернаціоналістів УСВА, бойові товариші, друзі глибоко співчувають рідним і близьким у зв’язку з тяжкою непоправною втратою.

   Світла пам'ять про Бондаренка Олександра Васильовича назавжди збережеться в наших серцях.

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,

голова УСВА.

В організаціях УСВА

Свято буковинських «афганців»

На базі туристичного комплексу «Аква-Плюс» відбулася звітно-виборна конференція Чернівецької обласної організації УСВА і IV фестиваль патріотичної пісні, присвячений черговій річниці виведення військ з Афганістану.

До свята буковинських «афганців» приєдналися голова  УСВА Сергій Червонописький, голови Рівненської, Кіровоградської, Київської, Хмельницької, Харківської, Херсонської областей і міста Дніпра, гості з сусідньої Молдови на чолі з головою Спілки ветеранів війни в Афганістані Республіки Молдова Михайлом Моканом. Серед запрошених були ветерани АТО, буковинці, які  стали на захист нашої країни ще на початку війни на Донбасі.

Георгій Козьма та Ілля Горбатюк вручили  воїнам АТО пам’ятні знаки, на яких зображено символ Чернівецької обласної організації УСВА, запевнили ветеранів АТО в тому, що підтримуватимуть їх в усіх справах і починаннях.

У звітно-виборній конференції взяли участь 63 делегати від міських і районних організацій УСВА. До робочої президії обрали Сергія Червонописького, Георгія Козьму, Іллю Горбатюка і Георгія Шутака.  

Учасники конференції розглянули чотири основних питання: звіти правління і мандатної комісії, обрання голови і членів правління. Головою Чернівецької обласної організації УСВА (воїнів-інтернаціоналістів) одноголосно обрано Георгія Фаніковича Козьму, який до цього виконував обов’язки голови.

Голова УСВА Сергій Червонописький наголосив на необхідності й надалі  розвивати «афганський» рух на Буковині, побажав Георгію Козьмі плідної праці, витримки та успіхів на користь «афганського» братерства, вручив активістам організації почесні нагороди УСВА.

Фестиваль патріотичної пісні зібрав чималу плеяду талантів, які щиро привітали присутніх своїми піснями. Виступили Народний артист України Володимир Коваленко, Заслужені артисти України Ірина Стиць і Микола Гакман, ансамбль пісні і танцю «Берегиня», солісти і колективи Чернівецької філармонії, виконавці з Сторожинеччини, Глибоччини і Новоселицького району, білоцерківська творча група «Ташакор»,  автор-виконавець, учасник бойових дій в Афганістані Леонід Мухін з Києва.

Вячеслав ХАБАЙЛО.

Фото автора.

Ювілярів вітали піснями

    В Івано-Франківську в Парку військових ветеранів, де височить пам'ятник загиблим на Афганській війні воїнам-прикарпатцям і сяють куполи каплиці  Юрія Побідоносця, відбувся фестиваль патріотичної пісні.

     Фестиваль присвятили 25-річчю утворення Івано-Франківської міської організації учасників бойових дій (воїнів-інтернаціоналістів) і 20-річчю діяльності гурту «Команда «Афган» обласної організації УСВА.

    Гурт – неодноразовий лауреат міжнародних і всеукраїнських пісенних фестивалів і конкурсів. Незмінний художній керівник від дня утворення – голова Івано-Франківської міської організації учасників бойових дій (воїнів-інтернаціоналістів), кавалер орденів Богдана Хмельницького, «За службу Батьківщині», медалі «За бойові заслуги» полковник у відставці Віктор Омелько.

    На свято пісні зібралися члени районних і міських  організацій воїнів-«афганців» з сім'ями, молодь і мешканці обласного центру, гості з інших областей України.

    З вітальним словом виступив голова міста Руслан  Марцинків, який, до речі, небайдужий до проблем, з якими стикаються у повсякденному житті сім'ї загиблих на Афганській війні та члени міської організації.

   – Дякую хлопцям, що завжди активні, готові прийти на допомогу і порадити в громадських справах, а тепер і в справах військових. А головне, що, незважаючи ні на що, постійно життєрадісні й відкриті, – наголосив міський голова. – Щира музика «афганського» гурту торкає до глибини душі, бо пережита хлопцями. Подарунок від громади – нове музичне обладнання. А крім того, місто підтримує родини загиблих «афганців» і виплачує щомісячну допомогу.

    Віддаючи глибоку пошану полеглим, до пам'ятника поклали живі квіти і вінки.

У пісенному святі   взяли участь гурти воїнів-«афганців», десантники, представники Операції об'єднаних сил, учасники бойових дій в Афганістані, їхні діти, заслужені артисти України.

Прес-служба Івано-Франківської міської організації учасників бойових дій.

Вшанували медиків

З нагоди Дня медичного працівника у госпіталі  для ветеранів війни «Лісова поляна» відбувся святковий концерт та урочисте нагородження.

День медичного працівника – особливий. Пацієнти, друзі й родичі цього дня висловлюють вдячність за невтомну благородну працю представникам найгуманнішої професії, яка завжди була і буде потрібною.

    Теплі  привітання на адресу медичних працівників висловили голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, голова Київської обласної організації УСВА Олександр Янківський, голова Київської міської Спілки ветеранів Афганістану Микола Гончаренко, голова Києво-Святошинської районної організації УСВА Лариса Козленко, голова Ірпінської міської організації УСВА Ігор Панасюк.

Свято для медиків прикрасили виступи колективів художньої самодіяльності, які подарували чудову атмосферу музики і слова. Організували концерт Народний фольклорний козацький ансамбль «Горлиця» і Київська обласна організація УСВА.

    Професія медика – благородна місія служіння людям для збереження здоров’я.  Тож нехай усі зусилля повертаються до них сторицею.

Прес-служба Київської обласної організації УСВА.

Люді і час

Нелегкий шлях до мирного житття

 Ще з 20-х років минулого століття Гайсин був військовим містечком. За майже десять років Афганської війни через її пекло пройшли сотні гайсинчан. Семеро з них полягли смертю хоробрих при виконанні бойових завдань на афганській землі.

  Сергій Сторожук змалку, як і багато хлоп'ят, мріяв бути моряком. Хоча його батько Михайло Вікторович усе життя прослужив в армії прапорщиком у ракетних військах тут же, на Вінниччині, і сина бачив теж тільки військовим. Але романтика перемогла, і після школи з односельчанином-ровесником Іваном Сердюком подалися до Ізмаїльського профтехучилища, де готували судних електрикїв. Саме почали готуватися до першого свого плавання на суховантажному судні. Розмірковували, що куплять в Італії собі, батькам, коханим… А тут раптом пізно ввечері 22 березня 1982 року терміново, по тривозі викликали їх з гуртожитку училища у військкомат на останню медичну комісію й відразу вручили повістки на строкову військову службу.

Пройшли двотижневий, прискорений курс молодого бійця у Сімферополі. Радів усьому тому Сергій, адже вперше побачив море. На початку квітня приїхали за ними «покупці», молодий старший лейтенант, два сержанти. Відразу всі звернули увагу, що на вулиці запізніла холодна весна, а у них не по сезону засмаглі обличчя, форма геть вигоріла на сонці…

Молодий призов посадили на військовий літак. Куди летіли? Ніхто нічого не пояснював. Лише в Ашхабаді, в артилерійській школі, відомій своєю авторитетністю у підготовці високопрофесійних операторів-наводчиків, сказали, що готують чергову спецкоманду в Афганістан. Муштрували з ранку до  півночі впродовж чотирьох тяжких місяців, не шкодуючи і пояснюючи, що на війні виживають лише вмілі, спритні, мужні й хоробрі.

Наприкінці листопада висадили в Кабулі. Невесело жартували з хлопцями, що до армії літака навіть не бачив ніхто, а тепер стільки налітались. А тут – новий переліт, тепер уже вертольотами, до однієї з гарячих точок автотраси, що з'єднувала кордон СРСР з Афганістаном, – Ташкургану. У мотострілецький полк, що охороняв наші колони, що йшли постійним нестримним потоком  з боєприпасами, пальним, продовольством, гуманітарною допомогою, будівельними матеріалами… І водночас – афганські військові й цивільні автомобілі, автобуси, місцевих жителів з візочками одиноких, закутаних у халати вороже налаштованих афганців.

Коли Сторожук вперше побачив засніжені й величаві гори, замилувався. Та коли з них почали стріляти, вбивати – прокляв. Довелося постійно воювати, мало не щодня – тяжкі бої. Навіть у великі  свята «духи» спеціально провокували, спокою не давали ні на день. Півтора роки воював, як у відомій пісні, не шкодуючи свого живота і життя, за що отримав звання старшого сержанта, бойову медаль «За відвагу». Був представлений до ордена, але документи десь загубилися. І в госпіталі після тяжкого поранення в ногу довелося місяць лікуватися.

Після війни закінчив Вінницьке медичне училище, служив командиром медвзводу в Німеччині, Білорусії, в Одеській області. Вийшовши на пенсію, одружився на землячці. Став підприємцем, торгував на базарах, аби було за що двох старших синів у Польщі навчати, найменшим з дружиною опікується. Нині інвалід  війни третьої групи Сергій Михайлович Сторожук має хобі – пасіку і садок. Окрім задоволення від красивого і корисного, має відчутне поповнення до куцої пенсії та сімейного бюджету. А що ще треба для мирного, по-своєму щасливого життя?!

Юрій КОВЧ.

Три роки пекельної війни

Малокаховчанин Мурат Хосреванідзе – один з тих, хто останнім покидав Афганістан у далекому 1989 році.

Позаду – три роки пекла: служити довелося в Баграмі, де були найбільший аеропорт і військово-повітряна база ВПС Радянського Союзу. Розташований поруч гарнізон постійно потрапляв під обстріл моджахедів, особливо з боку багатої на смарагди Панджшерської ущелини. Не випадково саме тут діяли загони впливового польового командира Ахмад Шах Масуда, які завдали гарнізону значні втрати.  Неподалік від виходу з цієї ущелини починається перевал Саланг – «горло Кабула», через який проходила траса Хайратон–Кабул, життєво важлива автомобільна артерія. Сааме ця дорога була основною магістраллю для автоколон, що доставляли вантажі з СРСР.

І саме забезпечення військових частин та їхніх підрозділів (а це майже 2000 осіб) провізією лягло на плечі начальника продовольчого складу прапорщика Мурата Хосреванідзе: йому доводилося не один раз, наражаючись на небезпеку, супроводжувати колони чи на «вертушках» підійматися в гори. Одного разу його машина підірвалася на фугасі, відбувся контузією. Потрапив у госпіталь, з якого втік, повернувшись у військову частину… з гранатою в руці: у такий спосіб змусив таксиста привезти, куди треба. Іншого разу довелося стрибати з підбитого вертольота, коли доставляли вантаж на «точку», дивом залишився живим…

Тяжким випробуванням було доставляти «вантаж-200» на Батьківщину: сльози і прокльони батьків і родичів загиблих воїнів були не менш дошкульними і болісними, ніж куля чи осколки снаряда, бо ранили в саме серце.  Випало на долю і брати участь у звільненні полонених солдатів, мав нагоду спілкуватися з Шах Масудом, котрий знав російську мову.

А попереду… Повернувся не до Москви, звідки вирушав у тривале відрядження, не в рідний сонячний Батумі,  де живуть його семеро братів і три сестри, а до Київського військового округу, потім – до Каховки, де служив у будівельному батальйоні, поки його не розформували. Але без роботи не залишився, навіть у тяжкі 90-ті не розгубився, не опустив рук, а дбав про дім, про сім’ю. «Якщо людина роботяща, не пропаде ніколи: під лежачий камінь вода не тече», – така його життєва позиція. З дружиною Анею дали освіту і путівку в самостійне життя двом синам і доньці: Вініту закінчив Харківський автодорожній інститут, Віталій – училище МНС у Черкасах, Мізія – Сімферопольський медичний інститут.  Їхня молодша сестричка-школярка Нона теж мріє стати лікарем, уже вміє робити уколи, чим допомагає батьку долати нестерпний біль, яким дошкуляють осколки, що залишилися з Афгану.

За доблесть і мужність Мурат Хосреванідзе нагороджений орденом Червоної Зірки і відзначений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради СРСР. Про ту війну розповідає мало,   а тим паче – власним дітям, але береже армійські фотоальбоми, а з ними – й зв’язки з тими, з ким разом служив, і пам’ять про тих, хто загинув. «Кожен з «афганців» вартий пошани тільки за те, що перейшов кордон,  бо на кожного чекала невідомість, небезпека, кожен пережив розлуку з рідними, – вважає бувалий воїн. – Але краще взагалі не знати війни. Тому бажаю всім здоров’я і миру, любові й достатку».

Костянтин МЄШКОВ.

Круговертю пам’ятi

1979 рік, один із перших призовів радянських військовослужбовців до Афганістану. Сьогодні цю десятилітню війну називають по-різному. А тоді 18-річний Толя Вольський, родом із мальовничого села Круглик Хотинського району, як і тисячі інших хлопців, із гордістю вважав, що виконує свій інтернаціональний обов’язок…    

Cаме отой таємничий, але такий обнадійливий загнутий кутик у його листі додому «звідти», де було приховано всього лиш три букви – ДРА, так розтривожив мою душу, що, здавалося, сама відчула, як тряслись руки мами Марії й палахкотіло серце батька Василя після тримісячного очікування: услід навчальній частині у Рава-Руській син ешелоном попрямував невідомо куди…  

А от уявити, де взялися в доведеного до відчаю тата сили пережити страхітливо-цинічні слова тодішнього комісара з військкомату, котрий у відповідь на запитання, де служить син, бездумно кинув: «Отримаєте похоронку, дізнаєтесь!», я так і не змогла…

Тож відтоді, як із першої звістки рідні дізналися, що син опинився в Афгані, мама Марія не переставала замовляти у храмі службу за його здоров’я, певне, цим і вберегла Толю, адже, на відміну від інших машин, що були схожими на решето, його автівка, мов чудо, не мала жодного отвору від кулі.

…На місці всі зрозуміли: вони в Афганістані. Хто ж знав, що отримана після школи під час навчання в ДТСААФі спеціальність водія стане його військовою професією на справжній війні. І хоч безпосередньо у бойових діях Анатолій участі не брав, жахаючих причин ще довго здригатися у сні було вдосталь, особливо, коли однієї ночі в казармі ліжка по обидва боки були зайняті, а наступної вже порожні…

У переддень чергової річниці виведення військ з Афганістану голова Новодністровської міської спілки воїнів-інтернаціоналістів (Чернівецька область), Анатолій Васильович Вольський, кавалер медалей «За звитягу», «За заслуги», «Від вдячного афганського народу» і «20 років виведення військ з Афганістану», як і завжди, глибоко хвилюється, щоби не обійти увагою жодного із побратимів, аби гідно відзначити пам’ятну для усіх шураві дату і не дати зчерствіти душам нащадків, зберігаючи свято пам’ять про тих товаришів, кого назавжди обняла афганська вічність.

І ще одна святкова днина й досі зворушує до щему всю його родину. Святе Різдво 81-го. Мама Марія Федорівна лежить на печі з поламаною ногою. Несподівано заходить старший син, який мав би бути на іспитах у Чернівцях, і жартома-напівсерйозно дивує неньку, що приїхав, бо все набридло і кидає навчання. Та – в сльози… І раптом Віктор питає: «А Толю бачити не хочете?» – і нова рясна хвиля зболених очікуванням сліз! Та враз чути: «Толю, заходь!»

Навіть слів забракло, щоб уявити й описати цей радісно-втішаючий момент родинного щастя, коли солдат прибув у відпустку звідти, звідки кулі так часто відпускали лише у цинкових обіймах! Ось так не знали близькі згодом і про повернення змужнілого хлопця додому. Однокласник, із яким служили в одному полку, вже півтора місяця був на рідній землі. Мало не щодень Марія Федорівна підходила до його воріт із німим запитанням, але той навіть боявся вийти, бо не знав, що сказати.

Та, на щастя, доля була милосердною, і ось уже річницю за річницею Анатолій Вольський святкує «афганські» дати зі своїми побратимами. За його сприяння та ініціативи міської спілки воїнів-інтернаціоналістів, яку він очолює вже десять років, і підтримки міської влади, меценатів 2011 року в Новодністровську було започатковано музей-кімнату бойової слави «Шураві» і закладено капсулу для будівництва майбутнього пам’ятника загиблим воїнам, а вже 15 липня 2012-го відбулось його відкриття.

Свята, ювілеї, зустрічі – у щасливій родині пише він свою мирну історію, радіючи, що живі-здорові його дорогі батьки, що яскравими барвами гаптується любов, злагода й пошанівок у сім’ї в обіймах любих його серцю дружини Олени, дітей Анатолія та Христини. Шукає і знаходить дорогих побратимів завдяки можливостям соціальних мереж, розхвильовано вражається, впізнаючи юного воїна-інтернаціоналіста Толю Вольського у друзів на таких фото, яких у нього й не було. І живе скромно й гідно, завжди невимовно хвилюючись і гублячи слова під час виступів на мітингах чи урочистостях, бо та війна відлунює у кожній струні навіть наймужнішого чоловічого єства.

Анатолію Вольському навряд чи хотілося б побувати на тій землі вже сучасного Афганістану. І тільки зі старих чорно-білих фотографій злітають спогади, мов чорно-білі птахи, нагадуючи своїм чорним крилом про те, чого не можна забути, зберігаючи на своєму білому крилі нев’янучу пам’ять про друзів і молодість, що надто швидко змужніла під кулями неоголошеної війни.

Круговертю пам’яті ятриться

Цілий простір з буквами «Афган»,

  Що і досі з криками ще сниться

   У здриганні вічному од ран.

Бо ще й досі серце – на шматочки,

Бо й донині – свист із небуття.

Це для нас воно – «гарячі точки»,

А для них – розхристане життя.

Це для нас – врочисті роковини,

Зі сльозами спомину пора,

А для них – в «тюльпані» домовини

І гнітюча правда з ДРА.

І щоразу трепетом озвуться

Міцний потиск давніх братських рук

І зірки, що полум’ям займуться,

Й сиві скроні зронять дивний стук.

Круговертю роки, круговертю,

І молитва мамина свята,

Таємниці кутик у конверті

І літа у снах, і сни в літах…

Патріотичне виховання

Соревновались «соколята»

В Болграде (Одесская область) на территории воинской части А 2613 состоялся первый этап Всеукраинской детско-юношеской военно-патриотической игры "Сокол" ("Джура"), в которой приняли участие 13 команд учебных заведений района.

Соревнования включали комплексные игры военно-спортивного, культурно-интеллектуального и патриотического направления, в ходе которых команды демонстрировали знания и умения по строевой, огневой, топографической подготовке, в оказании доврачебной помощи, метании гранат, исполняли маршевые патриотические песни, приняли участие в викторине по истории и спортивных состязаниях.

Военнослужащие ознакомили юношей с современной боевой техникой, дали возможность попробовать свои силы в разборке-сборке автомата и другого оружия.

Юные патриоты Украины на высоком уровне проявили свои знания и способности, необходимые будущему защитнику Отечества. Чувствовалось, что они на славу поработали с наставниками накануне патриотической игры.

Победителем снова стал коллектив Зализничненской общеобразовательной школы, на втором месте – команда Новотрояновского УВК, на третьем – Болградской общеобразовательной школы  №2. Определены лучшие в отдельных видах программы.

Поприветствовать участников и вручить победителям награды пришли первый заместитель председателя райгосадминистрации Андрей Кучмийов, начальник отдела семьи, молодежи и спорта РГА Марина Мохначева, заместитель председателя Болградского районного совета Михаил Садаклиев, директор районного центра социальных служб для семьи, детей и молодежи Светлана Жечева, офицер-психолог управления воинской части  А 2613 майор Сергей Быковский, представители военного комиссариата, районной организации ветеранов и Болградского отделения Союза ветеранов Афганистана.

Все участники игры в знак дружбы станцевали общее «хоро» и угостились солдатской кашей.

«Сокол» -- своего рода аналог «Зарницы», которую хорошо помнит советское поколение школьников. Игра проводится с целью улучшения военно-патриотического воспитания, пропаганды здорового образа жизни, профилактики негативных проявлений в молодежной среде, в память павших воинов за свободу Родины, а также для приобретения учащимися знаний, умений и навыков, необходимых будущему защитнику Отечества. В казацкие времена джурами называли юношей, будущих защитников украинской земли. Стать оруженосцем мог только тот из них, кто годился к казацкой службе, то есть прошел физические и моральные испытания.

Алла КАРИЗА.

Фото автора.

Із покоління в покоління

На кращих традиціях усіх поколінь бойових офіцерів виховують майбутнє нашої армії в Закарпатському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Красного Поля.

Урочистості розпочалися з шикування на плацу. Цього дня з вдячністю згадували героїв, які віддали своє життя за щасливе майбутнє прийдешніх поколінь. Ми пишаємось мужністю і відвагою ветеранів. За прикладом дідів-прадідів свій обов’язок перед Батьківщиною виконали і ветерани-«афганці», і учасники АТО-ООС.

Вшанували цього дня і випускників ліцею-інтернату – загиблих героїв АТО. Квіти до меморіальної дошки, встановленої в навчальному закладі, поклали другокурсники.

На мітингу виступили депутат Мукачівської міської ради О. М. Переста, військовий комісар полковник І. К. Гусєв, представники легендарної 128-ї ОГШБ, начальник відділу Західного центру комплектування у Західному регіоні ДПСУ полковник О. М. Бостан та його заступник майор О. Л. Манік, заступник голови Спілки ветеранів Афганістану міста Мукачева полковник Ф. А. Фелді, голова Мукачівської Спілки учасників АТО Ю. Г. Кепенач.

Ліцеїсти виховуються на кращих традиціях наступності поколінь бойових офіцерів, адже тут  поряд з ветеранами-«афганцями» працюють і ветерани АТО. Навчання у ліцеї-інтернаті – безцінний досвід для майбутніх офіцерів.

Цього дня свої перші спеціальні звання (старшого віце-сержанта і віце-сержанта) отримали ліцеїсти першого курсу. Окремі вихованці були відзначені грамотами за досягнення у навчанні, спорті й суспільному житті. Відзначено грамотами і представників офіцерсько-педагогічного складу.

Завершились урочистості показовими виступами з рукопашного бою, конкурсом на краще виконання стройової пісні повзводно та урочистим проходженням поротно під супровід оркестру.

О. ВАРГА,

заступник начальника з виховної роботи,

Т. УТОРОБСЬКА,

педагог-організатор.

ШЛЯХ МУЖНОСТІ

Партизанськими стежками лісового масиву між Глухівським і Путивльським районами на Сумщині розпочався 32-й  військово-патріотичний похід, в якому взяли участь 120 юнаків і дівчат.

«Шлях Мужності-2019» подолали вихованці військово-патріотичного клубу «Мужність», який очолює син члена Глухівської міської організації «Град» Української Спілки ветеранів Афганістану Кирило Ященко, учні Глухівського ліцею-інтернату з посиленою військово-патріотичною підготовкою, представники району, а також школярі з Дружби, Шостки, Охтирки, Путивля, Сум, Недригайлова і Ромен.

З напутнім словом до учасників походу звернулися директор Глухівського ліцею-інтернату Ірина Терещенко і військовий капелан 16-ї ОМПБ отець Назарій. Перед походом юнаки поклали квіти на честь загиблих у Другій світовій війні та Героїв Небесної Сотні.

Під час патріотичного походу молодь взяла участь у військово-тактичній грі, долала смугу перешкод. А ще були аукціон бажань, святковий феєрверк і 15-метрове вогнище.

Прес- служба «Совеаф».

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

ЧЕРГОВИЙ ПЕРЕРАХУНОК ПЕНСИЙ

    Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 липня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищено з 1497,00 грн. до 1564,00 грн. У зв’язку з цим органами Пенсійного фонду України буде проведено черговий перерахунок пенсій.

    Перерахунку підлягатимуть, зокрема:

   – мінімальні та максимальні розміри пенсій;

   – доплата за понаднормативний стаж, передбачена статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов’язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування));

    – надбавка до пенсії за особливі заслуги відповідно до Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною»;

   – підвищення відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»;

  – щомісячна державна адресна допомога інвалідам війни та учасникам бойових дій;

  – мінімальна пенсійна виплата особам з інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою та інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

– державна соціальна допомога на догляд інвалідам війни.

     Виплати, які залежать від величини прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та їх розміри з 1 липня 2019 року: мінімальна пенсійна виплата відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» – 1564,00; максимальна пенсійна виплата – 15640,00.

    Мінімальні розміри пенсій у зв’язку з втратою годувальника в залежності від кількості непрацездатних утриманців: один (100%) – 1564,00; два (120%) – 1876,80; три та більше (150%) – 2346,00.

     Мінімальна пенсійна виплата інвалідам війни та учасникам бойових дій, а також  інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: інвалідам І групи (285%) – 4457,40; інвалідам ІІ групи  (255%) – 3988,20; інвалідам ІІІ групи  (225%) – 3519,00; учасникам бойових дій (165%) – 2580,60.

     Мінімальний розмір пенсії для інвалідів щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: інвалідам І групи (150%) – 2346,00; інвалідам ІІ групи (125%) – 1955,00; інвалідам ІІІ групи (110%) – 1720,40.

    Діти-інваліди: 100% – 1564,00.

    Державна соціальна допомога на догляд інвалідам війни, передбачена Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»: інвалідам війни І групи підгрупи А (100%) – 1564,00; інвалідам війни І групи підгрупи Б (50%) – 782,00; інвалідам війни ІІ групи (25%) – 391,00; інвалідам війни ІІІ групи (15%) – 234,60.

     Підвищення, передбачене Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: інвалідам війни І групи (50%) – 782,00; інвалідам війни ІІ групи (40%) – 625,60; інвалідам війни ІІІ групи (30%) – 469,20; учасникам бойових дій (25%) – 391,00; учасникам війни, нагородженим медаллю (15%) – 234,60; учасникам війни (10%) – 156,40; доплата до підвищення учасникам війни, нагородженим медаллю (5%) – 78,20.

\    Підвищення, передбачене Законом України «Про жертви нацистських переслідувань»: неповнолітнім в’язням – інвалідам І групи (50%) – 782,00; неповнолітнім в’язням – інвалідам ІІ групи (40%) – 625,60; неповнолітнім в’язням – інвалідам ІІІ групи (30%) – 469,20; неповнолітнім в’язням (25%) –391,00; колишнім в’язням концтаборів та інших місць примусового тримання, нагородженим медаллю (15%) – 234,60; колишнім в’язням концтаборів та інших місць примусового тримання (10%) – 156,40; доплата до підвищення колишнім в’язням, нагородженим медаллю  (5%) – 78,20.

     Надбавка на утриманців відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»: надбавка на утриманців (50 %) – 782,00.

     Переглянуто також  буде надбавку до пенсії особам, які мають статус «Почесний донор України» і «Почесний донор СРСР». Розмір цієї надбавки збільшиться з  185,30 грн. до 193,60 грн. Слушно зауважити, що зазначена надбавка визначена на рівні 10%  від прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, який  з 01.07.2017 р. складає 1936,00 грн.

    Перерахунок пенсій органами Пенсійного фонду України буде проведений автоматично. Розмір підвищення пенсії кожній особі визначатиметься індивідуально.

    Інформацію щодо механізму проведення перерахунку пенсій особи можуть отримати в органах Фонду за місцем перебування на обліку.

ГУ ПФУ в Київській області.

Квитки онлайн

Громадяни пільгових категорій, а саме люди з інвалідністю, зможуть придбати пільгові квитки на поїзди онлайн.

Це стало можливим завдяки запровадженню Укрзалізницею спільно з Міністерством соціальної політики відповідної опції на сайті booking.uz.gov.ua,

Під час оформлення пільгового квитка через Інтернет інформація про посвідчення, яке дає право на пільговий проїзд, перевіряється в режимі реального часу в Централізованому банку даних з проблем інвалідності Мінсоцполітики. Перевіряється наявність інформації про посвідчення; відповідність прізвища, імені, типу пільги, групи  інвалідності, які введені пасажиром, інформації про посвідчення із цього банку даних, а також термін дії пільги в посвідченні. Якщо результати перевірки некоректні, пільговий квиток не продається. Мінсоцполітики інформує, що для перевірки наявної інформації про пільгове посвідчення в Централізованому банку даних з проблем інвалідності громадянам необхідно звернутися до органу соціального захисту населення за зареєстрованим або фактичним місцем проживання.

Оформити проїзні документи через Інтернет можуть люди з інвалідністю, які належать до пільгової категорії громадян, на проїзд залізничним транспортом за пільговою ціною без використання талонів. Це інваліди Великої Вітчизняної війни І, ІІ і III групи та прирівняні до них особи, інваліди війни ІІ-ІІІ груп з числа учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни, яким виповнилось 85 років і більше, інваліди війни І, ІІ і ІІІ групи. Придбати пільгові квитки онлайн також можна дітям-інвалідам до 6 років і від 6 до 18 років.

Нагадаємо, що з листопада 2014 року Укрзалізниця здійснює онлайн-продаж пільгових квитків для студентів.

З офіційного сайту Укрзалізниці.

Память в бронзе, металле и камне

Прикордонникам різних поколінь

    У Первомайську на Миколаївщині у Сквері визволення, де із року в рік за давньою традицією збираються первомайські прикордонники, урочисто відкрито пам’ятний знак прикордонникам.

     Ініціаторами виступили ветерани Прикордонних військ, члени Первомайського міського товариства ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)  Анатолій Чабаненко, В’ячеслав Шелест і Володимир Йонга.

    У відкритті взяли участь прикордонники різних поколінь з Первомайська, Арбузинки, Братського, Южноукраїнська і Кіровоградщини, їхні рідні, друзі, громадськість.

     До присутніх звернулися Первомайський  міський голова Людмила Дромашко і голова міського товариства ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)  Володимир Йонга. Благочинний Первомайського округу Анатолій Нирко освятив пам’ятний знак і зі священослужителями міста провів заупокійну літію.

    Після урочистостей на всіх присутніх чекала польова кухня, смачна каша і радість від зустрічі з друзями.

Відділ інформаційної діяльності Первомайської міської ради.

ЗАГИНУВ У БОЮ

За сприяння Охтирської міської організації УСВА на фасаді Чернеччинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів урочисто відкрито меморіальну дошку на честь випускника Мирослава Петровича Готеляка, загиблого в Афганістані.

Мирослав народився 11 грудня 1960 року в селі Чернеччина Охтирського району Сумської області. Після школи працював дорожнім робітником місцевого управління технологічного транспорту. 2 червня 1979 року призваний до армії. Після «учебки» – заступник командира взводу 56-ї гвардійської десантно-штурмової бригади в Афганістані.

14 квітня 1980 року під час розвідувальної операції підрозділ потрапив у засідку. Сержант Готеляк вміло організував дії підлеглих, знищив кулемет противника, надав допомогу пораненому товаришеві, але у цьому бою загинув. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. Ім’ям загиблого воїна названо центральну вулицю в рідному селі. Мирослав був першим полеглим в Афганістані з Охтирщини. Похований у Чернеччині.

У відкритті меморіальної дошки взяли участь рідні, воїни-«афганці», педагоги, школярі, місцеві жителі.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглого героя, до меморіальної дошки поклали квіти.

Прес-служба «Совеаф».

Пройшов крізь вогонь

На Вінниччині у Немирівській об’єднаній територіальній громаді, до складу якої входить село Медвежа, де народився Петро Козоріз, встановлено пам’ятник воїну-«афганцю», а в місцевій школі, де він вчився, працює музей.

Вшанувати пам’ять Петра Козоріза  приїхали представники Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані – член президії Григорій Цирканюк, член правління, вдова загиблого льотчика-«афганця» Бориса Сташенка – Наталія Сташенко, учасники бойових дій, керівник прес-служби Олег Войтович, голова Немирівської районної Спілки ветеранів війни в Афганістані Іван Ліщишин, виконувач обов’язків старости Станіслав Бадюк, голова об’єднаної ветеранської організації Микола Костюк. 

Ветерани війни і гості відвідали музей Петра Козоріза, де подарували книгу «Вони пройшли крізь вогонь», яка щойно вийшла з друку, прослухали концерт патріотичних пісень, які виконували школярі, та поклали квіти до пам’ятників Петру Козорізу та його батьку на місцевому кладовищі.

Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.

Вдячні за пам'ять

    На Вінниччині відбулася традиційна зустріч бойових побратимів – ветеранів десантно-штурмового батальйону 66-ї окремої мотострілецької Виборгської Червонопрапорної ордена Леніна та Олександра Невського бригади.

    Ветерани зібралися, щоб згадати минулі роки і вшанувати пам’ять загиблих у Панджшерській операції 1984 року бойових товаришів – уродженців Вінницької області Василя Баштанного з села Каленівка Оратівського району, Олександра Чернипка з села Самгородок Козятинського району та  Олександра Чорноволика з села  Жерденівка Гайсинського району.

    Незважаючи на чималу відстань між населеними пунктами, де поховані «афганці», ветерани відвідали могили бойових побратимів і зустрілися з рідними, близькими героїв, відвідали Музей Пам’яті воїнів Вінниччини, які загинули під час війни в Афганістані.

    Організатор зустрічі – кавалер  трьох орденів Червоної Зірки голова Рівненської обласної організації УСВА Володимир Гурницький зробив запис у Книзі почесних відвідувачів музею: «Дякуємо за пам’ять». Дякуємо і вам, шановні бойові товариші, за організацію, за взаємодопомогу, за пам’ять про бойових побратимів.

Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.

Незабутнім побратимам

   Члени Гайсинської районної спілки ветеранів Афганістану не забувають полеглих бойових побратимів.

  Учасник бойових дій в Афганістані отець  Сергій провів панахиду за загиблими і померлими від поранень після війни земляками і освятив пам’ятні плити під назвою «Вони пішли з життя у мирний час».

   До стели «Мій біль Афганістан» і до пам’ятнка біля обеліску Слави поклали квіти й запалили свічки. Голова організації Володимир Свіріпа вручив «афганцям» Сергію Стасюку і Василю Козелу почесні медалі Української Спілки ветеранів Афганістану «Честь. Мужність. Пам’ять».

 Ірина ЩЕРБІНА,

завідувач Гайсинським музеєм ветеранів війни в Афганістані.

Назавжди молоді

У далекій азіатській країні Заставщина (Чернівецька область) втратила сім відважних бійців, героїзм яких понині відгукується у наших душах і серцях.

У день початку виведення військ з Афганістану воїни-«афганці» В. Стецюк, М. Тофан, В. Ганич, В.Лашта, М .Семотюк, М. Стасюк, С. Сопівник і М. Халус відвідали могили загиблих бойових побратимів.

У приміському селі Шубранець похований Ростислав Оліовський. Мама – Антоніна Іванівна, на жаль, за станом здоров’я не може відвідувати могилу сина, тому воїнів-«афганців» зустрічала сестра Ірина з чоловіком Петром.

Олександр Іванчак покоїться на цвинтарі села Погорілівка. Бойових побратимів сина зустріла мама Марія Іванівна і брат Микола.

У війні в Афганістані село Василів втратило Тараса Бабича і Михайла Довбню. Батьки цих хлопців також відійшли у вічність.

Чорне крило борні не обминуло й село Хрещатик. До рідної домівки не повернувся Степан Мороз. Воїнів-«афганців» завжди тепло зустрічає мама Ганна Василівна, багаточисельна родина і сільський голова М. Косоловська. «Афганці» щиро вдячні Марії Степанівні за увагу до родини загиблого бойового побратима.

На могилі Степана Лучика у селі Звенячин на приїзд бойових побратимів сина очікувала мама Марія Дмитрівна і невістка Галина.

Хочеться подякувати родинам полеглих в Афганістані за теплу і гостинну зустріч, розуміння і підтримку. Цього дня на могили їхніх соколів побратими поклали квіти і вінки, їх пам’ять вшанували хвилиною мовчання. У пам’яті рідних, друзів, односельців вони назавжди залишилися молодими, сповненими сил і енергії.

Поїздці вкотре посприяв бойовий побратим — Микола Іванович Тофан, за що йому щира подяка.

Василь СТЕЦЮК,

голова Заставнівської районної організації УСВА.

Фото Миколи ТОФАНА.

Із редакційної пошти

Не уявляємо своє життя без «афганської» газети

Афганістан для нашої сім’ї одночасно далекий і сумний. Там обірвалося життя мого брата і сина наших батьків Івана Степановича і Ганни Трохимівни Франчуків – Михайла, який загинув у свій дев’ятнадцятий рік народження. Своєю смертю він заповів жити іншим таким воїнам, як і він. Родина зазнала дуже велику втрату.

Шепетівська Спілка ветеранів Афганістану на Хмельниччині після смерті рідної нам людини вже понад тридцять років допомагає нам у всьому. Завдячуючи «афганцям», багато років ми отримуємо «Третій тост». Спочатку не розуміли назви газети. Але на поминальних обідах чи просто так, коли збираються «афганці», чути слова: «Хлопці, третій…». І всі дружно встають і мовчки, без слів випивають чарку до дна. Ці два коротких слова з болем пронизують кожну клітину серця.

Якось сусіди запитали у мами: «Ганно, а чому ти читаєш цю газету з такою дивною назвою?» А мама, витираючи хустинкою край уже виплаканих очей, сказала у відповідь: «Це газета мого Михайла та його братів, яким він заповів жити».

Читаючи цю газету, бачу, як здійснюється його заповіт, як шанують пам’ять не тільки його, а й всіх тих, хто віддав життя на чужині.

Ми не уявляємо нині своє життя без такої газети. Це ж наша газета!

Щомісяця, коли має прийти газета, батьки виглядають листоношу: чи принесла свіжий номер «Третього тосту»? Листоноша у відповідь, всміхаючись, ще здалеку гукає: «Дядьку Іване, є ваша улюблена».

У нашій сім’ї газету читають усі, кожен матеріал обговорюємо. Цікаво знати, як і чим живуть «афганці» на теренах України.

Так склалася доля, що працюю в сільському клубі, де є куточок пам’яті мого брата. Там є газета «Третій тост». Не кожен в селі має доступ до Інтернету і можливість прочитати газету в електронному варіанті. На папері, крім тексту, можна побачити ще і фото. Хочу щиро подякувати редакції за гарну працю.

Галина ФРАНЧУК,

сестра загиблого в Афганістані.

І матчі, і шаховий турнір

У Старих Кривотулах Тисменицького району Івано-Франківської області відбувся традиційний турнір пам’яті 19-річного Петра Майстра, який загинув у далекому Афганістані 22 вересня 1983 року.

Старокривотульська сільська рада, очолювана Володимиром Назаруком, оргкомітет, головою якого є ветеран спорту і наставник Василь Назарук, цим турніром вшановують усіх захисників України, учасників різних протистоянь і воєн. Співорганізатором турніру пам’яті Петра Майстра незмінно є районна організація УСВА на чолі з Дмитром Сатуром.

На церемонію відкриття прибули голова Тисменицької районної ради Тетяна Градюк, перший заступник голови Тисменицької РДА Володимир Заник, депутат районної ради Володимир Цапай, Дмитро Сатур і голова сусідніх Нових Кривотул Михайло Мантуляк.

У рамках меморіалу вже чотири роки поспіль організовують і шаховий турнір, яким вшановують покійного останнього в селі учасника ОУН-УПА Василя Ільківа.

На змагання, а це футбольні й волейбольні ігри, а також шахи, сільська рада за допомогою спонсорів виділяє призовий фонд, який компенсує учасникам транспортні витрати. Нагородну атрибутику забезпечує районна організація  ветеранів Афганістану.

У футбольному турнірі взяли участь чотири команди: ФК «Кривотули», «Енергія», яку створив депутат районної ради Володимир Цапай, «Цегельник» з Нових Кривотул, а також збірна старокривотульських ветеранів, яких зібрав Василь Назарук. До речі, Василь Миколайович стверджує, що цьогорічний меморіал П. Майстра був 35-м за рахунком.

Цього разу перемогу в турнірі здобув новокривотульський «Цегельник», друге місце – за ФК «Кривотули», третє – старокривотульська «Енергія», а ветерани, відігравши без надривів півгодинні тайми, замкнули турнірну драбинку.

На відміну від футболу, який у Кривотулах, скажемо так, не на підйомі, старокривотульська команда «Колос» з волейболу третій рік поспіль найсильніша в районі. Потужно грають ветерани. Цього разу перемогли ветерани, основний склад «Колосу» став другим, а третє місце – за сусідами й друзями з отинійської «Славії».

У шаховому турнірі переміг Юрій Йосипів, «фаворит» шахівниці Роман Гошій цього разу поступився й став другим, а третє місце зайняв фермер Іван Нагорняк.

Нагороди переможцям і учасникам вручили голова райради Т. Градюк, перший заступник голови РДА В. Заник і старокривотульський голова В. Назарук.

Районні посадовці, В. Назарук, Д. Сатур, учасники АТО побували на могилі Петра Майстра, де хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблого, запалили свічки і поклали квіти.

Володимир ЗАНИК.

Нелегка перемога «Колоса»

Відбувся відкритий чемпіонат Шепетівської ДЮСШ з баскетболу серед юнаків 2006 року народження і молодших, присвячений пам’яті воїна-інтернаціоналіста В.Длужневського. Це один з багатьох традиційних спортивних заходів, присвячених нашим землякам, полеглим у далекому Афганістані.

Командир взводу мінометної батареї лейтенант Віктор Длужневський служив у Афганістані з червня 1981 року. Під час бою 18 квітня 1982 року очолювана ним батарея вивела з ладу чотири вогневі точки противника. Коли десантно-штурмову роту було несподівано атаковано, командир продовжував  корегувати вогонь. Наприкінці бою він загинув від кулі снайпера. За мужність і відвагу посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Організаторами турніру виступили Шепетівська спілка ветеранів Афганістану спільно з управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту міськвиконкому і місцевою ДЮСШ. З вітальним словом до спортсменів звернувся заступник голови спілки Ігор Карчевський.

У змаганнях взяли участь команди Шепетівської, Славутської, Полонської дитячо-юнацьких спортивних шкіл і Шепетівської районної ДЮСШ «Колос».Інтригою змагань була гра баскетболістів з Шепетівкиі «Колоса», в якій команда міської ДЮСШ у нелегкій боротьбі поступилася районній.Третіми стали юні баскетболісти з Полонного.

Команда-переможець і призери нагороджені грамотами і медалями Шепетівської спілки ветеранів Афганістану, баскетбольними м’ячами від управління у справах сім’ї, молоді та спорту виконкому міської ради.

Володимир ПИПИЧ,

учасник бойових дій,

член Шепетівської СВА.

Эстафета юных

В Болграде Одесской области в двенадцатый раз провели легкоатлетическую эстафету школьников на кубок районного отделения УСВА.

Народный депутат Украины Антон Киссе, секретарь горсовета Вера Николаенко, председатель райгосадминистрации Денис Мусиенко, заместитель председателя райсовета Михаил Садаклиев и председатель Болградского отделения УСВА Николай Корниенко пожелали юным спортсменам хороших результатов и побед.

В эстафете приняли участие 23 команды учебных заведений.

        Обладателем кубка районного отделения УСВА стала команда Болградской гимназии им. Г. С. Раковского под руководством опытного учителя Анатолия Булгарова. Второе место завоевали представители Новотрояновского УВК (преподаватель – Иван Кара), которые на протяжении последних трех лет были победителями этих соревнований. Третье место – у команды Городненской школы, которую тренирует учитель Иван Попазов. Всем участникам команд-призеров вручены дипломы, грамоты и медали.

В личном зачете победителями стали учащийся Криничненской школы Петр Кальчев и участница команды Городненской школы Вероника Грекова. Им вручили памятные статуэтки и премии.

Попереду – тернополяни

      У Гусятині відбувся традиційний обласний турнір з міні-футболу серед ветеранів пам'яті полеглих земляків на Афганській війні та учасників АТО.

      Цьогорічні змагання присвятили 30-й річниці виведення військ з Афганістану. Учасники турніру, представники влади відвідали пам'ятник полеглим на Афганській війні землякам, вшанували їх пам'ять хвилиною мовчання, запаленням свічок і молитвою.

      Перемогла команда Тернопільської міської організації УСВА, друге місце вибороли футболісти Гусятинської районної організації УСВА, третє – Скалатської міської організації УСВА.

      Голова обласної організації УСВА Сергій Лісовий і голова Гусятинської районної організації УСВА Михайло Храпливий привітали переможців і призерів, вручили командам кубки, медалі і грамоти.

Прес-служба Тернопільської обласної організації УСВА.