Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - "ТРЕТІЙ ТОСТ" №17-18 (641-642) ВЕРЕСЕНЬ 2019 РІК

Важливі рішення правління

10 вересня в Києві відбулося чергове засідання Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

Перед початком роботи члени Правління хвилиною мовчання вшанували пам'ять побратимів, загиблих в Афганістані і в зоні проведення АТО-ООС.

Порядок денний передбачав такі головні питання:

– про стан справ у державі і головні пріоритети діяльності УСВА у захисті прав населення і ветеранів України;

– про миротворчі ініціативи і заходи УСВА;

– про проведення чергової звітно-виборної Конференції УСВА.

З інформацією виступили голова УСВА С. В.Червонописький і заступники голови УСВА В. І. Аблазов, О. В. Литвинов.

В обговоренні питань порядку денного взяли участь всі члени Правління.

І. Про стан справ у державі і головні пріоритети діяльності УСВА у захисті прав населення і ветеранів України.

1. У 2018 році було проведено масові акції, які згуртували Спілку, довели нашу спроможність вирішувати важливі соціальні питання.

Тільки під тиском ветеранів уряд прийняв рішення, які забезпечили відзначення 30-ї річниці виведення військ з Афганістану в усій Україні, тобто це не було подарунком від влади.

Головним досягненням цього періоду є прийняття урядом під нашим тиском рішення, яке дозволило підвищити пенсії інвалідам війни з числа рядового і сержантського складу та офіцерів, які не мали вислуги років і трудового стажу.

Необхідно зауважити, що автором пропозиції щодо норми, до якої потрібно підвищити пенсії, став голова Подільської районної організації УСВА у місті Києві Сергій Афіндуліді, а шлях реалізації наших вимог допомогла знайти перший заступник міністра Мінсоцполітики Ольга Крентовська.

Як кажуть, «у кожної перемоги 100 батьків». Про нас тепер і не згадують. Але ще не все з наших вимог виконано, тому контроль триває.

2. Головними подіями 2019 року були вибори Президента і Верховної Ради України.

УСВА висловила недовіру режиму Порошенка, йому особисто та його партії, і не відхилялася від цієї позиції.

Переговори велися з багатьма представниками. Пропозиції можливих партнерів, місце, яке відводилося потужній організації, нас не задовольняли.

Підсумки виборчої кампанії шокували весь світ.

За цих умов при великих витратах засобів і енергії у заходах досягнути позитивного результату було неможливо. І позиція, яка була обрана УСВА, виявилася єдиною правильною.

3. На жаль, «нова влада» продовжує ігнорування ветеранського напряму і ветеранського руху, концентруючи свою увагу лише на нових ветеранах, але не тому, що поважає їх, а тому, що бачить в них небезпеку для себе.

Багато наших звернень залишилося без відповідей. Ми шукаємо шляхи заявити про себе, що ми ще живі!

Головними нашими завданнями залишаються такі напрями:

1. Зупинення війни. Це питання обговорюється окремо.

2. Рішуча боротьба за права на отримання безоплатної медичної допомоги від держави:

– державне медичне страхування ветеранів і членів їхніх сімей, членів сімей загиблих воїнів;

– відстоювання прав на пріоритетне лікування в госпіталі «Лісова поляна» і протидія наявним загрозам втрати впливу на діяльність єдиного спеціалізованого закладу для учасників бойових дій за межами держави.

3. Підтримка та активна участь у захисті соціальних прав усіх верств населення України, введення обґрунтованих тарифів, їх реальне зниження.

4. Перешкоджання введенню непідготованої монетизації пільг у комунальній і транспортній сферах.

З цього питання було прокоментовано вже видані постанови КМУ.

5. Продовжити боротьбу за повне відновлення прав сімей загиблих воїнів і захист прав родин померлих ветеранів.

ІІ. Про миротворчі ініціативи і заходи УСВА.

Члени Правління були поінформовані про задумки акції ветеранів, можливі варіанти рішення, здійснені кроки, про зустрічі голови УСВА С. В. Червонописького з екс-Президентом України Л. Д. Кучмою, про листи Президенту України В. О. Зеленському та іншим керівникам виконавчої влади.

На сайті УСВА розміщено всю необхідну інформацію про терміни і кроки реалізації планів.

III. Про проведення чергової звітно-виборної Конференції УСВА.

Відповідно до Статуту УСВА провести чергову Конференцію УСВА 30 жовтня 2019 року в Києві.

Визначити норму представництва – по два делегата від територіальної організації. Голова Спілки, члени Правління, голова та члени Ревізійної комісії є делегатами Конференції поза квотою, без проходження процедури обрання в територіальних організаціях.

Інформацію про роботу територіальних організацій і пропозиції до підсумкових документів Конференції надіслати електронною поштою до 1 жовтня 2019 року.

Доручити голові УСВА С. В. Червонопиському виступити на Конференції з доповіддю.

Після конструктивного обговорення усіх питань було прийнято відповідні рішення.

Прес-служба УСВА.

В мирном протесте ветераны Афганской войны выразили несогласие с планами реформирования госпиталя «Лесная поляна»

Сказочная природа, лучший проект для оздоровительного учреждения – все, созданное для «слуг народа» советского времени, вдруг после революционных событий 1991–1992 годов отошло для нужд и под. опеку ветеранов Афганской войны.
Сделав красивый жест, власть оставила ветеранов наедине с возникшими материальными проблемами теперь уже лечебного заведения. «Афганцы» справились с ними и сумели сохранить реликт в рабочеспособном состоянии. Тысячи ветеранов войны и членов семей погибших воинов получили здесь необходимую медицинскую помощь.
Но пришло время и на действующий объект среди дворцов и развалин, а главное – на чудесные земли Пущи-Водицы «положили свой глаз» новые, прожорливые и ненасытные околовластные личности из команды Порошенко.
Стоило неимоверных усилий отстоять этот дорогой для ветеранов госпиталь.
Силовое противостояние не имело перспективы для захватчиков. Поэтому, пользуясь покровительством «не ВО министра» здравоохранения, они избрали и начали путь административного с видимостью законного давления.
Длительное время не назначали первое лицо госпиталя – его главного врача. Затем ВО главврача подписал, а ВО министра утвердила новый Устав госпиталя, который расширил круг пациентов специализированного лечебного учреждения в несколько раз и предоставил право главврачу распоряжаться, отчуждать и реализовывать движимое и недвижимое имущество госпиталя и перекраивать его земельные делянки.
После этого был проведен конкурс на замещение должности главврача. Комиссия, в состав которой не были допущены представители УСВА, выбрала «нужного человека», который продолжил реализацию проекта «отчуждения и изъятия».
Все эти манипуляции с искусственным разрушением традиционных, необходимых для лечения терапевтического и неврологического отделений, были заметны для «афганцев».
«Афганцы» выступали за расширение базы госпиталя для восстановления здоровья участников АТО и ООС и добились распоряжения Кабинета Министров о необходимости увеличения его финансирования.
Однако инициаторов проекта «отчуждения и изъятия» это не устраивало, и уже при новой власти они заспешили и засуетились, попробовали воспользоваться моментом неосведомленности нового руководства МОЗ и «под шумок» блефонули, устроив презентацию «Национального центра защиты психического здоровья для ветеранов», и пригласили на реабилитацию участников боевых действий, о чем было сообщено на официальном сайте Киевской областной рады.
Правление УСВА своевременно вскрыло эти планы и приняло ряд

контрмер.
Письмо с информацией о состоянии вопроса было направлено новому министру здравоохранения Зоряне Скалецкой. Председатель УСВА Сергей Червонопиский и его заместители Валерий Аблазов и Александр Литвинов встретились с заместителем министра Михаилом Загрийчуком, проинформировали о сложившейся ситуации, а также о том, что УСВА выступает против обострения ситуации в обществе ветеранов и надеется на справедливое административное решение.
Правление УСВА приняло решение провести в день презентации несозданного центра на базе госпиталя «Лесная поляна» предупредительную протестную акцию и высказать свою точку зрения по поводу ограничения прав ветеранов Афганской войны.
Из Винницкой, Житомирской, Киевской, Кировоградской, Полтавской, Ровенской, Черкасской, Черниговской областей и Киева прибыло более 500 ветеранов Афганской войны. В мирном протесте они выразили несогласие с планами реформирования госпиталя, которые пытаеюся навязать его новое руководство и группа влияния, состоящая, в основном, из представителей бывшей власти.

Выступая перед собравшимися ветеранами, председатель УСВА Сергей Червонопиский заявил, что новый обман под старыми псевдопатриотическими лозунгами у нас не пройдет.

– Мы будем отстаивать права ветеранов Афганской войны всеми доступными законными способами. А попытки противопоставить нам и поссорить нас с ветеранами АТО-ООС обречены на провал. Мы вместе с ними сумеем справиться с реальным противником, бюрократами и коррупционерами и защитить права ветеранов, участников боевых действий, – заключил председатель УСВА.

Правление УСВА выражает благодарность всем участникам предупредительной акции в госпитале «Лесная поляна» за участие и взвешенное поведение, которое позволило провести ее спокойно и плодотворно.
Впереди – большая и сложная борьба. Не будем терять бдительность!!!

На численні звернення ветеранів Афганської війни, обласних, міських і районних організацій УСВА з усіх областей щодо подій навколо госпіталю «Лісова поляна» керівництво Спілки направило відповідного листа міністру охорони здоров’я України З. С. Скалецькій.

Міністру охорони здоров’я України З. С. СКАЛЕЦЬКІЙ

На жаль, органи виконавчої влади ніколи не забезпечували у повному обсязі соціальних гарантій, встановлених законодавством України для ветеранів війни. Тому великі очікування і надії ветерани покладали на нові реформи і рішення у соціальній і медичній сферах у нашій країні, а тепер покладають на нову, значно омолоджену владу.

Таємна підготовка законодавчих і нормативно-правових актів, ігнорування думок ветеранів, імітація консультацій з суспільством, а не широке обговорення змісту реформ – таким був обраний шлях підготовки «сюрпризів» для ветеранів попередньою владою.

Найбільшу тривогу викликали у ветеранів війни розпочаті «реформи» у медичній сфері під керівництвом «команди», що, як вважають ветерани, неможливо назвати патріотами України. Вже на прикладах перших кроків реформування виконавці показали недостатній рівень компетенції і неглибоке знання реальної ситуації в Україні.

Замість глибокого наукового вивчення стану справ і здоров’я в кожному прошарку населення, у кожному регіоні України, державі були нав’язані формальні схеми, притаманні іншим країнам з іншим менталітетом і рівнем життя.

Статистика показує, що кількість учасників бойових дій, які померли в Україні у працездатному віці після війни в Афганістані, вже в десятки разів перевищує кількість військовослужбовців, загиблих у бойових діях. Щорічно зростає кількість осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також хронічних захворювань, пов’язаних з участю у бойових діях.

Глибоких наукових досліджень про зв’язок поранень, захворювань, зокрема синдрому бойової психологічної травми, посттравматичного синдрому (т.з. «в’єтнамський синдром», «афганський синдром» тощо) із хронічними захворюваннями і передчасними летальними випадками не проводиться.

Український республіканський госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» – єдиний в Україні спеціалізований центр реабілітації і лікування учасників бойових дій в зарубіжних державах внаслідок віддалених наслідків поранень, контузій, травм і захворювань, включаючи синдром бойової психологічної травми. Пацієнти госпіталю мають можливість перебувати у звичному середовищі, з ветеранами однакового віку, спільних інтересів і спогадів, що одночасно з застосуванням медичних протоколів сприяє відновленню їх здоров’я.

Усі попередні роки у складних економічних умовах ветерани на партнерських умовах підтримували ці медичні заклади. Зокрема Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) встановила безпосередні зв’язки з Українським республіканським госпіталем для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» з питань покращання його матеріального забезпечення і надання допомоги в організаційній роботі з пацієнтами. З цією метою було здійснено закріплення палат госпіталю «Лісова поляна» за обласними організаціями УСВА для контролю за цілорічним використанням путівок, дбайливого користування майном, забезпечення додатковим обладнанням, комфортом і продуктами харчування, поточним ремонтом тощо, залучаючи для цього благодійні кошти і можливість місцевих адміністрацій та УСВА. У той же час цільових бюджетних коштів на капітальний ремонт госпіталю не виділялося за весь термін його існування.

Крім того, УСВА здійснювала вплив на поведінку пацієнтів госпіталю, забезпечувала культурні програми, організовувала юридичні консультації і зустрічі з керівництвом організації для вирішення актуальних питань ветеранів.

Український республіканський госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» за ініціативи й підтримки УСВА брав участь у спільних міжнародних програмах з дослідження, розробки напрямів і заходів соціальної і медичної реабілітації, покращання умов життя воїнів-інтернаціоналістів і займав у міжнародних конкурсах провідні позиції.

Таким чином, Український республіканський госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» став надбанням ветеранської спільноти всієї України.

З метою запобігання напруги у середовищі ветеранів війни УСВА вже раніше вносила пропозиції на адресу Міністерства охорони здоров’я про те, щоб у ході медичної реформи було зроблено упереджуючі кроки для покращання якості обслуговування ветеранів – учасників бойових дій на території інших держав, зокрема щодо збільшення цільового бюджетного фінансування Українського республіканського госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» для:

– придбання сучасного медичного лікувального і діагностичного обладнання;

– розширення ємкості госпіталю шляхом капітального будівництва для можливості лікування нових категорій пацієнтів, зокрема учасників АТО-ООС;

– створення науково-методичних підрозділів госпіталю для вивчення світового досвіду й розробки методик подолання синдрому бойової психологічної травми.

Але звернення ветеранів залишилися без відповіді і відповідної реакції.

Навпаки, було змінено Статут госпіталю, його керівництво. У Статуті, зокрема, передбачаються можливості відчуження території, нерухомого майна і медичної техніки власними рішеннями керівництва госпіталю. Це може мати корупційні ризики і привести до банкрутства і руйнування госпіталю.

Керівництво госпіталю проігнорувало розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2018 року № 999-р і не внесло відповідних пропозицій до МОЗ про збільшення видатків Державного бюджету України на 2019 рік на придбання нового медичного обладнання для Державного закладу «Госпіталь ветеранів війни «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров’я України».

Без додаткових капітальних вкладень на наявній матеріальній базі розгорнуто Національний центр захисту психічного здоров’я для ветеранів «Лісова поляна», який запрошує на реабілітацію учасників бойових дій, котрі мають контузії, постконтузійні, психосоматичні чи психологічні проблеми. При цьому кількість лікувальних місць для ветеранів Афганської війни скорочується, кращі палати передбачаються іншим категоріям ветеранів, які не брали участь в їх облаштуванні.

Невиправдано скорочується чисельність медичного персоналу традиційних лікувальних відділень. Здійснюється фінансовий тиск на персонал, який залишився на роботі.

Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) за численними зверненнями ветеранів війни з усіх областей України, розглянувши на своєму засіданні 10 вересня 2019 року найбільш гострі питання «медичної реформи», звертається до Вас з проханням використати можливості керівника центрального органу виконавчої влади з метою виконання колективних пропозицій і вимог ветеранів:

– не допустити перепрофілювання, зміни Статуту, форми власності і розширення контингенту пацієнтів на наявній матеріальній базі Державного закладу «Госпіталь ветеранів війни «Лісова поляна» Міністерства охорони здоров’я України;

– передбачити за рахунок коштів Державного бюджету України на 2020 рік і за рахунок гуманітарної допомоги та інших джерел на реалізацію медичної реформи в Україні суттєве оновлення медичного обладнання госпіталю;

– запланувати і передбачити за рахунок коштів Державного бюджету України на 2020 рік та інших джерел фінансування на реалізацію медичної реформи в Україні суттєві капіталовкладення в основні фонди госпіталю з метою розширення його ємкості й функцій як майбутнього національного центру відновлення здоров’я ветеранів війни, проведення наукових досліджень безпосереднього і віддаленого впливу на стан здоров’я ветеранів війни, їх участі у бойових діях, і на підставі досліджень визначити особливі протоколи лікування ветеранів у спеціалізованих закладах відновлення здоров’я;

– передбачити у межах медичної реформи з урахуванням отриманих підсумків наукових досліджень державне медичне страхування ветеранів війни й родин загиблих і померлих воїнів для надання їм безоплатних і пільгових медичних послуг.

З повагою і щирою надією на взаєморозуміння –

У селі Річиця Ратнівського району Волинської області урочисто відкрито пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам і учасникам війни на сході України.

Цей пам’ятний знак поєднав дві скорботні події: війну в Афганістані і війну на сході України. На стелах викарбувано надписи «1979–1989. Поставте скибку хліба на стакан і голови схиліть в скорботі вічній за тих, кого убив Афганістан, чиї він душі зранив і скалічив» і «Великим, мужнім воїнам АТО, які у лихую і страшну годину ішли у бій за території шматок, щоби не дати розірвати Україну».

Новий меморіал – це вшанування пам’яті земляків-«афганців», які пліч-о-пліч воювали у ті далекі 80-ті, це символ пекучого болю батьків, які не дочекалися своїх синів з війни, це постійне нагадування про те, що ми не можемо дивитися вперед, у майбутнє, забуваючи при цьому чи нехтуючи минулим, це шана і повага воїнам, які сьогодні боронять країну від агресора на сході країни.

В урочистому відкритті взяли участь голова Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану Григорій Павлович, депутат Волинської обласної ради, заступник голови ВОСВА Микола Оніщук, голова Забродівської ОТГ Микола Калачук, голова громадської організації учасників АТО «Патріоти Ратнівщини» Віталій Тарасюк, заступник голови Малоритської Спілки ветеранів Афганістану (Білорусь) Микола Завадський, воїни-інтернаціоналісти, учасники АТО, громадськість.

Присутні вшанували пам'ять учасників воєн хвилиною мовчання й під музичний супровід урочисто відкрили пам’ятник, поклавши до нього квіти.

Протоієрей Свято-Миколаївського храму села Річиця Іоан Шамайло освятив пам’ятний знак.

Микола Калачук висловив вдячність всім, хто прийшов на відкриття й долучився до встановлення пам’ятника. Зі словами щирої шани і подяки виступили Григорій Павлович, Віталій Тарасюк, Микола Завадський.

Голова Ратнівської районної організації ВОСВА Сергій Філіпчук подякував усім, хто причетний до спорудження пам’ятника. Його зведення та відкриття стало можливим завдяки голові обласної Спілки ветеранів Афганістану, депутату Волинської обласної ради Григорію Павловичу, голові Забродівської ОТГ Миколі Калачуку, депутатам сільської ради, членам районної спілки, учасникам АТО, підприємцю Миколі Якимчуку, який вже вкотре виконує замовлення з виготовлення пам’ятника, художнику-оформлювачу Інні Стрільчук, жителям села та всім небайдужим.

За розвиток ветеранського руху, патріотизм, громадську активність і самовідданість, спрямовані на об’єднання громадян України у прагненні суверенності та розвитку держави, Почесною грамотою Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану нагороджено Володимира Мажулу, Світлану Кацевич, Віктора Трофімука та Адама Октисюка. Медаль «Честь. Мужність. Пам’ять» вручено Миколі Калачуку, Руслану Миронюку і Сергію Савлуку. Медаллю «Учасник локальних воєн» нагороджено В’ячеслава Костючика, Степана Нінічука, Володимира Пашкевича та Анатолія Пікуна.

Віталій Тарасюк вручив медаль «За службу державі» учасникам АТО, які проживають на території Забродівської громади.

Лунали музичні подарунки від працівників Річицького Будинку культури та учасників бойових дій.

Цей пам’ятний знак нагадуватиме, про те, що поколінню «афганців», як і воїнам АТО, притаманний глибокий патріотизм і готовність до подвигу в ім’я Батьківщини.

Нагадуємо, що такі пам’ятники за ініціативи Ратнівської районної організації Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану 8 травня 2017 року відкрито у селищі Заболоття і 14 жовтня 2018 року в селі Замшани.

голова Ратнівської районної організації ВОСВА.

У Тернополі урочисто відкрито меморіальний знак на честь 106 земляків, полеглих при захисті суверенітету і територіальної цілісності України в зоні АТО-ООС.

В урочистостях взяли участь сім'ї загиблих воїнів, представники облдержадміністрації та обласної ради, міський голова С. Надал, священослужителі місцевих релігійних громад, військовослужбовці тернопільського гарнізону, ветерани АТО-ООС, ветерани-«афганці», учасники миротворчих операцій, волонтери і громадськість.

Прес-служба Тернопільської обласної організації УСВА.

Відзначати 29 серпня День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни, постановив Президент України Володимир Зеленський.

Цю дату було обрано, оскільки 29 серпня 2014 року – день, коли на сході України загинула найбільша кількість українських військових.

На території «афганської» церкві – Свято-Воскресенського храму пам’яті загиблим і ветеранам Афганістану біля «Стіни скорботи», яка присвячена 20 загиблим у зоні проведення АТО-ООС воїнам-інтернаціоналістам, зібралися представники Української Спілки ветеранів Афганістану, «афганці» Києва та області, родини загиблих.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять воїнів, загиблих в Афганістані і в зоні проведення АТО-ООС, до стели поклали квіти. Настоятель храму – протоієрей отець Сергій (Ющик) відслужив панахиду.

У Холодній Балці на Одещині з ініціативи Біляївської районної організації УСВА урочисто відкрито пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам.

У Біляївському районі встановлено чотирнадцять пам’ятників на честь воїнів-інтернаціоналістів, і ось ще один зайняв своє почесне місце на території Холоднобалківської сільської ради. Сьогодні тут проживає сім воїнів-інтернаціоналістів, а імена ще сімох померлих ветеранів навічно викарбувано на металевих табличках.

Міцне братерство воїнів-інтернаціоналістів, ветеранів війни в Афганістані, керівник організації яких – учасник бойових дій в Афганістані О. Е. Авакян. Бути спілчанином – це не тільки мати надійне плече товариша і різноманітну допомогу. Це, насамперед берегти, примножувати і передавати пам’ять про героїв наступним поколінням. Не словом, а ділом доводити, що таке патріотизм, допомагати ближньому, мати честь, повагу, порядність, силу волі й дотримуватися слова.

Пам’ять – справа народна. Тому саме активні жителі громади – завідуюча сільською бібліотекою села Холодна Балка О. Рожнатова, голова первинної організації воїнів-інтернаціоналістів В. Фоменко, члени районної спілки УСВА на чолі з О. Авакяном, депутат Одеської обласної ради В. Саутьонков здійснили все можливе, аби день відкриття став реальністю, а громада отримала священне для багатьох місце пам’яті.

Голова Біляївської районної організації УСВА Олександр Авакян (на знімку внизу), Дачненський сільський голова Руслан Сич, директор районного історико-краєзнавчого музею Євгенія Коваленко, депутат Біляївської райради Денис Ткаченко привітали зі значною подією і подякували всім, хто долучився до спорудження пам’ятника.

Від молодшого покоління родичів славетних солдат до громадськості звернулися Надія Коверга – невістка померлого «афганця» Юрія Коверги та Анастасія – онука воїна-інтернаціоналіста з села Нерубайське Федора Дончева.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих і померлих після Афганської війни земляків, до пам’ятника поклали квіти.

Настоятель місцевого храму села Холодна Балка отець В’ячеслав освятив пам’ятник і відслужив панахиду.

Директор районного історико-краєзнавчого музею, пошуковець, активіст Євгенія Коваленко провела для старшокласників Холоднобалківської школи урок мужності, в якому взяли участь ветерани. Розмовляли про героїчні долі колишніх воїнів, які вистояли в Афганській війні і на сході України, і сьогодні тримаються, допомагають один одному, переживаючи труднощі зі здоров’ям, життєві негаразди. Але справжні побратими не лишають своїх у біді.

Старшокласники говорили багато, емоційно, щиро, з почуттям високого патріотизму й вдячності за приклад мужності, за вміння виживати під кулями і боротися за життя поза службою, повернувшись до цивільного буття.

Після всіх подій дня – відкриття пам’ятника, зустрічі з молоддю ветерани відвідали свого побратима Федора Дончева, який нині хворіє і дуже переймається, що не зміг бути присутнім на урочистостях. Дружній візит, підбадьорливі слова – найцінніші ліки від смутку. Ліки, якими гояться всі душевні рани.

Ось таким видався один з робочих буднів Біляївської районної організації УСВА – насичений, плідний, знаменний. Зроблено гарну справу. Головне, аби ніколи не заросла та стежина, якою покоління нестимуть світлу пам’ять про кращих синів Батьківщини. І все це залежить від кожного з нас.

2 вересня сум’яни відзначили 76-у річницю з Дня визволення міста від нацистських загарбників.

Серед низки заходів,присвячених вшануванню пам’яті полеглих земляків, відбулося покладання квітів до Меморіалу воїнам-інтернаціоналістам, на могили воїнів АТО-ООС.

В урочистостях взяли участь голова Сумської обласної організації «Спілка ветеранів Афганістану» Анатолій Линник, члени СОО «СОВЕАФ», керівництво міста. За ініціативи голови обласної спілки перед святом відбулося прибирання біля пам’ятника загиблим «афганцям».

У 1986 році в Запорізькій області створена Пологівська районна організація воїнів-інтернаціоналістів УСВА, яку очолив учасник бойових дій в Афганістані Михайло Петрович Малиш (на знімку).

Михайло Малиш двічі виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані, був командиром гелікоптера. Під час виконання бойового завдання зазнав тяжке поранення. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, «За заслуги» другого і третього ступенів.

Організація традиційно проводить заходи, присвячені вшануванню пам’яті земляків, які загинули в Афганістані та в інших локальних війнах. Силами й за кошти ветеранів-«афганців» і небайдужих земляків на центральній вулиці міста відкрито пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам з викарбуваними на ньому прізвищами загиблих.

Відкрито меморіальні дошки в колегіумі №1 на честь Ігоря Олександровича Глущенка, у Воскресенській школі, на честь Юрія Володимировича Фесенка, у Федорівському центрі профтехосвіти – на честь Леоніда Миколайовича Пономаренка, в Тарасівській школі – на честь Івана Івановича Руденка.

У фойє Вербівської школи встановлено меморіальну дошку на честь Василя Васильовича Мірошніченка, нагородженого трьома орденами Червоної Зірки, який загинув у мирний час. Він був командиром гелікоптера, двічі воював у Афганістані, брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Щорічно спілка організує і проводить в районі турніри з футболу, волейболу, баскетболу на честь воїнів-інтернаціоналістів. Регулярно надається допомога в оздоровленні, лікуванні ветеранів і родин загиблих.

У 2014 році на базі районної спілки ветеранів Афганістану створено Пологівську районну організацію Партії ветеранів Афганістану, до якої, крім воїнів-інтернаціоналістів, увійшли офіцери запасу і порядні люди міста і району.

У 2015 році Пологівська районна організація Партії ветеранів Афганістану вперше взяла участь у місцевих виборах, на яких набрала 11% голосів виборців. До Пологівської районної ради обрано три наших депутата,до міської ради – теж три.

З 2015 по 2019 роки депутатами районної і міської рад надано матеріальну допомогу з депутатського фонду населенню і бойовим побратимам на суму більш як 800 тисяч гривень. Депутати беруть активну участь у вирішенні всіх актуальних питань міста і району.

У червні 2019 року відбулися вибори Пологівської міської ради об’єднаної територіальної громади і міського голови. Районна організація Партії ветеранів Афганістану за підтримки виборців набрала 12,16% голосів – більше, ніж у 2015 році, в результаті чого одержала три депутатські мандати.

Якщо у когось є запитання до нас, ми готові поділитися досвідом і здобутками. Наші телефони: голова районної організації Партії ветеранів Афганістану Малиш Михайло Петрович – 0953383880,начальник виборчого штабу Таран Євген Сидорович – 0508355245.

На Сторожинеччині відбулося чергове виїзне засідання правління Чернівецької обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

Сьогодні в районі проживає 162 ветерани Афганської війни. Чимало юнаків Сторожинеччини пройшли бойовими шляхами Афгану, шестеро з них загинули.

Перед початком роботи голова обласної організації УСВА Георгій Козьма і голова районної організації Іван Рибак за особливі заслуги перед українським народом вручили побратимам Почесні грамоти і Подяки Верховної Ради України. На засіданні були присутні заступник голови Сторожинецької районної ради Володимир Філіпович і заступник міського голови Петро Брижак.

Головам осередків області презентували книгу «Бойовими дорогами Афгану» про воїнів-інтернаціоналістів Сторожинеччини.

Георгій Козьма доповів про рішення, прийняті Правлінням УСВА 10 вересня. За словами голови буковинських «афганців», УСВА працює ефективно й впевнено, завдань, які ставляться перед організацією, стає все більше. Серед основних – стан справ у державі й головні пріоритети діяльності щодо захисту прав населення і ветеранів України, про миротворчі ініціативи і заходи Спілки, про проведення чергової звітно-виборної Конференції УСВА, яка запланована на 30 жовтня 2019 року. На Правлінні було зазначено, що головним досягненням цього періоду є прийняття урядом рішення за вимогою Спілки, яке дозволило підвищити пенсії інвалідам війни з числа рядового і сержантського складу та офіцерів, які не мали вислуги років і трудового стажу.

Розглянуто питання про медичну допомогу і розподіл санаторно-лікувальних путівок, 14 районних осередків отримали по путівці. Не менш важливим питанням, яке турбує ветеранів-«афганців», є монетизація пільг. Але воно наразі не розглядалося, оскільки досі немає правил виплат і оформлення.

Голова Вижницького осередку УСВА Василь Коновчук поділився результатами співпраці з міськими органами влади й надав зразки програми фінансування районної спілки, основним досягненням якої є те, що вона довготривала – на чотири роки.

Учасники засідання відвідали Алею Небесної Сотні та Героїв Підгір’я, де вшанували хвилиною мовчання пам'ять полеглих «афганців», воїнів у зоні проведення АТО-ООС, а також відвідали фотовиставку, присвячену воїнам-«афганцям» Сторожинеччини, яка діє вже 30 років.

«Поділися своєю добротою!» – під таким девізом 29 серпня з благословіння правлячого єпископа Шепетівської та Славутської єпархії УПЦ Євсевія у Шепетівському Будинку культури вдруге відбувся православний молодіжний фестиваль.

Свого часу Марк Твен сказав: «Доброта – це те, що може побачити сліпий та почути глухий». У грудні 1998 року в Токіо відбулася перша конференція Всесвітнього руху «За доброту», в якій взяли участь посланці Японії, Австралії, Великобританії, США, Канади, Сінгапуру і Таїланду. На форумі було вирішено, що свято доброти відзначатиметься 17 лютого. Пізніше до цього руху приєдналися інші держави, в тому числі Україна.

Розпочався фестиваль спільною молитвою, а потім хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих воїнів, які захищали Україну. Саме цього дня Указом Президента України встановлено День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Також було делеговано молодь для покладання квітів до пам’ятника полеглим бійцям.

Від міської ради з вітальним словом до учасників звернулася Світлана Джус.

Настоятель храму Мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії воїн–«афганець» протоієрей Анатолій Вересюк, який неодноразово як капелан виїжджав з християнською місією на схід України в зону АТО, зазначив, що сьогодні, як ніколи, всі ми повинні берегти і молитися за мир. Від імені Преосвященнішого Євсевія з вітальним словом виступив секретар протоієрей Василій. Він привітав усіх присутніх і зазначив, що цей фестиваль присвячений материнству. Саме матір приділяє найбільше доброти своїм дітям.

Пісню Віктора Ніколишена «Наша мама» виконав дитячий ансамбль Шепетівської дитячої музичної школи «Калуна’сКіds». Сестри Славутського благочиння Анна, Наталія та Анастасія Мельничук співали пісню «Заснув ставок».

З авторською програмою про матерів, про подвиг материнства виступив протоієрей Діонісій Буренко, який також відповів на численні запитання.

Скрипаль Вадим Свінціцький виконав авторську композицію «Карпати молоді». Народний колектив «Ретро» виконав пісню «Мамо, вечір догоря…».

Бурхливими оплесками глядачі привітали вихованку Тіни Кароль – переможницю конкурсу «Голос діти-3» Еліну Іващенко, яка співала пісні «За високими горами», «Журавлі летять». «Про дитинство», «Ейфорія».

Переможець вокального конкурсу «Голос країни-7» протоієрей Олександр Клименко не тільки спілкувався з глядачами, але й виконав пісні «Чорнобривці», «Від серця і душі». Він презентував кілька пісень зі свого нового альбому, зокрема – «Чернечий чин» про тих, хто присвятив своє життя духовній роботі, а також пісню «Город золотой». Свій виступ отець Олександр завершив піснею про материнську любов «Дорога додому».

У перерві глядачі могли ознайомитися з новими православними виданнями, поласувати гостинцями від спонсорів фестивалю, серед яких і Шепетівська СВА.

Від організаторів фестивалю було вручено подяки всім, хто долучився до проведення духовного пісенного свята. Священики та всі охочі на автобусі прибули до пам’ятника, де ще раз помолилися за мир в Україні.

Напередодні Дня фізичної культури і спорту управління у справах сім’ї, молоді та спорту Шепетівської міської ради, Спілка ветеранів Афганістану і Центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» організували і провели велопробіг.

Хоча ранок видався прохолодним, шанувальники велоспорту не зрадили гарній традиції, яка існує вже довгі роки, й приїхали на місце збору цілими родинами.

Серед шанувальників – голова Шепетівського єпархіального відділу УПЦ у справах молоді протоієрей Федір Вересюк з молодими прихожанами храму Мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Отець Федір передав учасникам благословіння від правлячого єпископа Шепетівської та Славутської єпархії УПЦ Євсевія.

Стартувавши від площі Т. Г. Шевченка, у супроводі працівників поліції і швидкої допомоги, учасники, а це понад 100 велосипедистів, подолали відстань в один бік близько дев’яти кілометрів.

Поки учасники добиралися до зони відпочинку, воїни-«афганці» Шепетівської СВА Валерій Окорський (на знімку – вручає нагороди), Олександр Мугиль, Віктор Метельський, Валерій Лук’янчук і Юрій Гаврилюк приготували традиційний козацький куліш і смачну рибну юшку, підготували місце для проведення змагань із кульової стрільби з пневматичної гвинтівки.

Несподіванкою для учасників і призерів змагань, крім медалей, грамот і солодощів, стала можливість поласувати дерунами зі сметаною. До речі, саме в ці дні в місті Коростені на Житомирщині проходив міжнародний фестиваль деруна «За єдність України».

Заступник міського голови Наталія Стасюк відзначила Шепетівську СВА грамотою за довгі роки співпраці у справі виховання молоді. Кашевари-«афганці» В. Метельський і В. Лук’янчук отримали подяки.

Організатори велопробігу щиро дякують усім, хто долучився до його проведення.

В 1955-м, в 17 лет, Виктор Малёванный поступил в Гомельское военное радиотехническое училище ПВО, после которого проходил воинскую службу в Киевском объединении ПВО. В 1968 году окончил Киевское высшее радиотехническое училище войск ПВО. Затем военный инженер по радиотехнике служил на офицерских должностях в разных регионах, защищая воздушные границы страны. Незабываемая страница жизни ветерана – война во Вьетнаме.

– Виктор Александрович, как вы попали во Вьетнам?

– Реализуя политику международного сотрудничества, правительство СССР направляло в разные страны гражданских и военных специалистов. Среди стран, с которыми сотрудничали, были и те, в которых велись боевые действия. С одной стороны, мы оказывали им помощь, а с другой – защищали интересы своей страны. Поэтому выполнение интернационального долга военнослужащими фактически было защитой своего Отечества на дальних рубежах.
В начале 1971 года мне предложили поехать с семьёй в Египет, я согласился. Меня направили в учебный центр. Позже получил команду отбой. Осенью того же года предложили убыть в Демократическую Республику Вьетнам. Я дал согласие и в первых числах ноября вместе с другими специалистами прибыл во Вьетнам.

– Какой увидели эту страну?

– Мы встретили доброжелательных и гостеприимных людей. Посмотрите на фотографии. На лицах – доброта, уважение, радость общения. После мирной жизни в Советском Союзе мы оказались в воюющей за свою независимость стране. Бедность, скромность, высокий патриотизм, оптимизм, целеустремлённость -- так можно охарактеризовать народ и обстановку в то время.
Я работал в военном училище, обучал преподавателей. Оно находилось в 30 километрах севернее Ханоя в городе Шантай. Училище было большое, многопрофильное. Страна заботилась о подготовке своих военных специалистов. Мы, советские военные специалисты, активно включились в эту работу.
В то время боевые действия велись в южной части Северного Вьетнама и в Южном Вьетнаме. С 1 апреля 1972 года американские войска развернули боевые действия на всей территории Северного Вьетнама.
– Как прошла акклиматизация?

– Практически безболезненно. Перед вылетом в Москве температура воздуха была 4 градуса тепла, пасмурно, сыро, прохладно. Прилетаем во Вьетнам, а там солнечно, температура плюс 25, сухо. Это тропическая страна, на погоду сильное влияние оказывает Индийский океан. Там с октября по апрель сухой сезон, а с апреля по октябрь – влажный или мокрый. В период сухого сезона дождей нет, погода бывает солнечной и пасмурной, могут быть туманы. Мокрый сезон отличается бесконечными ливневыми дождями. Жара до 40 градусов днём и 38 ночью. Относительная влажность воздуха – 100 процентов, при этом человек круглые сутки потный, одежда и постельное бельё влажные.
– Помните тот день, когда оказались в зоне боевых действий?

– Из-за жаркой погоды рабочий день начинается в семь утра. Обеденный перерыв с 12.00 до 16.00. Первого апреля в семь я начал занятия со слушателями. Погода облачная, 10 баллов, нижняя кромка – 400–500 метров. Через полчаса начались полёты истребителей под облаками. Шум двигателей заглушал мой голос. Потом всё стихло.

Через некоторое время послышался из-за облаков рёв двигателей американских истребителей-бомбардировщиков. По звуку можно оценить, что самолёты загружены. Через небольшой промежуток времени началась бомбёжка. Мы ушли в укрытие. Когда разрывы бомб прекратились, вышли. В метрах 800 от нас горел авторемонтный завод. В это время американские самолёты сбросили шариковые бомбы. Нам повезло. Контейнер не раскрылся, и мы не пострадали. Контейнер упал от нас в 70 метрах, а в его чреве покоилось 153 шариковые бомбы, на каждого по десятку. После окончания налёта мы узнали о потерях и пострадавших.
– А что такое шариковая бомба?

– Шариковая бомба относится к оружию массового поражения. Она размером с кулак человека. Многим знакома граната Ф-1 (лимонка). Корпус чугунный, имеет внешнюю насечку для образования многочисленных осколков при подрыве. В шариковой бомбе подобная насечка, но выполнена на внутренней поверхности корпуса. В корпус бомбы впрессованы стальные шарики диаметром один миллиметр. При подрыве поражение осуществляется осколками корпуса и стальными шариками. Такой крохотный стальной шарик пробивает череп навылет. Попадая в тело человека, шарик токами крови может проникнуть в любой орган. Рентгеном обнаружить его трудно, поэтому затруднено лечение пострадавших.

В дальнейшем стали применять корпуса бомбы из полистирола. А полистирол для рентгена прозрачный. Врач не может обнаружить осколок в теле раненого, не может оказать действенную помощь.

Шариковые бомбы изготавливают различных конструкций. Во Вьетнаме в контейнер они укладывались со сложенными стабилизаторами. При открытии контейнера бомбы вылетают и раскрываются их стабилизаторы. От высоты раскрытия контейнера зависит размер поражаемой площади. Высота раскрытия устанавливается на аэродроме вылета при загрузке контейнеров на борт самолёта.
– Пострадавшие среди советских военных специалистов были?
– Несмотря на принимаемые меры безопасности, на войне избежать потерь невозможно. После двойного ранения осколками шариковых бомб умер от ран офицер зенитно-ракетных войск. Два были ранены.

– Было страшно во время бомбёжек?
– Человек испытывает страх при любой опасности, это заложено природой, но как высшее существо способен управлять своими чувствами. С одной стороны, находясь постоянно в опасной обстановке, он приспосабливается, привыкает. Появляется беспечность, неоправданная бравада. С другой стороны, человек анализирует обстановку и принимает решение как вести себя с учётом применяемого оружия и боеприпасов. Животный страх идёт от невежества. Такие люди склонны к панике и другим необдуманным действиям. В боевой обстановке главное – помнить о выполнении боевой задачи и её выполнять. Тогда страху места не останется.
– Представители каких стран оказывали помощь Вьетнаму?
– Там были специалисты из всех социалистических стран, кроме Румынии. Помощь, получаемая Вьетнамом, составляла: от Советского Союза – 60%, Китайской Народной Республики – 20%, от остальных соцстран – 20%. Гражданские специалисты были из всех соцстран, а военные – от СССР и КНР.
– Какая тактика была у американцев?
– Этот вопрос звучит не совсем корректно. Война – продолжение политики. В разные периоды в зависимости от обстановки изменялись формы боевых действий и их интенсивность. Применяемые тактические приёмы зависят от целей, задач, применяемого вооружения и средств поражения.
В ДРВ в 1972 году возобновилась воздушная война. Боевые налёты осуществлялись через день. В воздухе одновременно находилось 800–1000 самолётов США. Иногда бывали редкие дни, когда в налёте участвовало 400–600 самолётов. Такие дни считались «мирными». Применение высокоточного оружия накладывало свои требования к применению вооружения и применяемой тактике. Авиация США стремилась осуществлять полный контроль над дорогами. Для этого уничтожали кроны деревьев, растущих вдоль дорог. Со своей стороны, вьетнамцы принимали контрмеры по маскировке транспортных средств.
– Вьетнамцы много самолётов сбивали?
– В среднем 80 в месяц. Конечно, для американцев это были большие потери. Но и вьетнамцы несли потери. Бомбили их высокоточным оружием, радиус отклонения – 5 метров. Военные лётчики США пускали ракеты и сбрасывали бомбы на любой «огонёк». Свет лампы, дуга электросварки и т. п.
– Как относились вьетнамцы к пленным пилотам?
– Если американских пилотов пленили воины Народно-освободительной армии, то с пленными обращались в соответствии с международными нормами. Кормили их по самой высшей норме, как своих лётчиков. Остальные военнослужащие и гражданское население были полуголодными. Гражданское население международных норм не знало, поэтому их не выполняло. Ненависть населения к агрессору была даже более сильной, чем у нас в годы Великой Отечественной войны.
– На какой должности вы были во Вьетнаме?
– Официально был преподавателем военного училища, учил преподавателей. В свободное от занятий время добровольно оказывал помощь коллегам из аппарата главного советника. Делать приходилось всё, что требовалось. Коллектив был дружный. Одной из функций нашей работы был анализ результатов боевого дня. После каждого налёта мы изучали действия американской авиации, тактические приёмы и другие параметры. Результаты анализа я доводил до офицеров Главного штаба ПВО ВНА для использования при планировании боевых действий.

– Какими учениками были вьетнамцы?
– Очень способными, любознательными, усердными и исполнительными. Всегда просили давать им материала больше, чем положено. Отношения у нас складывались хорошие. Это было очень важно, потому что хоть эти ребята и окончили военные учебные заведения в Советском Союзе и в Китае, всё равно уровень подготовки наших специалистов был значительно выше. Это связано с тем, что советская школа готовила хорошие кадры. У нас готовили специалистов широкого профиля, чтобы они могли работать в смежных областях, оказывать помощь товарищам или заменять их в боевой обстановке.
– А как был налажен быт?
– Бытовые условия создаются у всех народов на базе национальной культуры и реальных материальных возможностей. В годы Великой Отечественной войны у каждого офицера вермахта была походная ванна. Наши военнослужащие использовали природные источники воды: колодцы, реки, озёра. У вьетнамской армии не было возможности создать комфортные условия для своих военнослужащих. Поэтому использовали природные возможности, благо там тепло круглый год.
Советские военные специалисты, воспитанные на народных традициях и культуре, вели себя скромно, понимая, в каком тяжёлом положении находится страна и её героический народ. Наши медики отслеживали санитарную обстановку и давали рекомендации специалистам как создать гигиенические и санитарные нормы.
– Как питались вьетнамцы?
– Население страны голодало, была карточная система. Выручали природные условия. Там собирали два урожая риса и овощей в год. Говорить о диетических нормах не приходилось. Дополнительно люди пользовались дарами джунглей. Разводили домашнюю птицу и скот.
Военнослужащие питались плохо. И руководители всех рангов, включая высшее руководство страны, питалось и одевалось, как все люди. Никто не выделялся. Никто и не стремился выделиться.
По высшей норме кормили только лётчиков. По-другому поступить нельзя. Голодный лётчик в воздухе теряет сознание. Погибает лётчик, разрушается самолёт. Потери намного больше, чем дать хороший паёк.

– Вам доводилось пробовать вьетнамскую национальную кухню?
– Приходилось. На официальных приёмах, разных встречах нас угощали наряду с европейскими и местными блюдами. Чтобы избежать конфуза, предупреждали, что за блюдо и из чего приготовлено.

– Как вьетнамцы относились к табаку и спиртному?
– Табак курили. А вот водкой сильно не увлекались. Пили самодельную в основном. Спиртное было очень дешёвое. Например, коньяк, который у нас стоил 20 рублей, у них стоил 3 рубля на наши деньги. Они особо не пили. Не за что было.
– А наши специалисты?
– Наши употребляли алкогольные напитки умеренно, соблюдая культуру питья, по нашим хорошим традициям. Тех, кто допускал злоупотребление, возвращали в Союз.

– Среди наших советников были женщины?
– Среди военных – нет, а среди гражданских специалистов были, но как только начались боевые действия, всех гражданских специалистов отправили в Союз. Среди работников посольства были женщины. А военнослужащие все были мужчины.
– А связи у наших мужчин с вьетнамками были?
– Этот вопрос в духе современной бульварной прессы. Моральный уровень советских военных специалистов был намного выше, чем теперь. Всех предупреждали о недопустимости такого поведения. Вьетнамские власти это строго пресекали. Действовали законы военного времени. За связь с иностранцами вьетнамских граждан строго наказывали, как за тяжкое преступление.
– Но советские граждане вроде как друзья были?
– Друзья, но всё равно иностранцы. Законы военного времени очень суровы. Война не прощает ни малейшей оплошности. Они вынуждены были к нам относиться с бдительностью. Обычные вьетнамские граждане, взрослые и дети относились к нам, я бы сказал, с любовью. Сами голодные, но готовы с нами поделиться последним. Мы им отвечали взаимностью, поддерживали, помогали, как могли.
Вьетнамские семьи были большие, по 12–15 человек. Старшие уже заводят свои семьи, а младшие ещё на руках у родителей.
Вот пример. После эвакуации нас в горы мне сделали аудиторию под домом на сваях местного сельского учителя. У него были маленькие дети. Сначала они меня стеснялись. Потом познакомились, подружились. Когда видели, что я иду по горной тропинке, бежали с радостью навстречу. Приятно было и мне. Я их одаривал гостинцами. Мои дети остались далеко в Киеве.
– Как вьетнамские солдаты относились к поставляемой из Союза технике? Ведь, как известно, к тому, что достаётся бесплатно, и отношение, как не к своему?
– Затронутая в вопросе норма характерна для европейской культуры. Вьетнамцы никогда не купались в роскоши. Они знали цену всему, дорожили нашей помощью. На войне приходится дорожить каждым патроном, не то что боевой техникой. Они к имуществу относились бережно. Этому способствовало политическое воспитание военнослужащих.
– Что помогало выживать в таких жёстких условиях?
– Во-первых, то, что мы – советские люди, люди высокой морали. Закалённые, выдержанные, воспитанные на боевых, трудовых и культурных традициях старших поколений. У многих свой жизненный опыт, приобретённый в годы Великой Отечественной войны. Тот аскетический быт нам в диковину не был.
– Как были мотивированы американские пилоты?
– Американские военнослужащие, в том числе военные лётчики, работали за деньги, причём, большие. Американский лётчик за один боевой вылет получал больше, чем я за год. Война – это их бизнес. Они не рисковали. Предвидя опасность, уклонялись от боя.
– Что для вас было самым тяжёлым во Вьетнаме?
– Мне сложно сказать. Мы делали свою работу, не отвлекаясь на неудобства. О них никогда не думали.
– Конфликты между нашими специалистами были?
– Нет. Жили мы очень дружно. Помогали друг другу. Выручали. Поддерживали.
– Как складываются сейчас отношения у бывших советских военных специалистов с представителями Вьетнама?
– Очень хорошие. Они нас всегда поддерживают. Мы регулярно встречаемся. Вьетнамская сторона за свой счёт приглашает ветеранов на отдых и экскурсии. В 2013 году в Киев приезжала делегация во главе с начальником политуправления Вьетнамской народной армии, который посетил нашу организацию и подарил картину.

По заданию пресс-службы УСВА

беседовал Евгений ЛЕВЧЕНКО.

Колишні випускники Новосибірського вищого військово-політичного загальновійськового училища відвідали місто Первомайськ, щоб вшанувати пам'ять однокурсника, бойового побратима Олексія Зінов’єва, який героїчно загинув у Афганістані.

Як розповів голова Первомайського міського товариства воїнів-«афганців» Володимир Йонга, на початку літа йому зателефонував воїн-«афганець» із сусіднього Вознесенська і від імені своїх товаришів попросив посприяти в зустрічі з рідними колишнього однокурсника первомайчанина Олексія Зінов'єва, який навчався разом з ними у військовому училищі й загинув під час служби в Афганістані.

Для багаторічного лідера первомайських «афганців» це прохання було не з важких, адже у місті спільними зусиллями свого часу було проведено чималу пошукову роботу. Тож імена славних земляків, які загинули у ті трагічні роки на чужій неоголошеній війні, давно й добре відомі городянам.

Олексій Зінов'єв – випускник міської школи №17 зі шкільних років мріяв стати військовим. І його мрія збулася: 1976 року Олексій стає курсантом Новосибірського вищого військово-політичного загальновійськового училища. Разом з ним на одному курсі навчалися Сергій Баданов, Віталій Однораз і Сергій Ігнатьєв, які й завітали до нашого міста. Як вони згадують, Олексій був хорошим курсантом, надійним другом і гарним батьком. Адже на другому курсі, зустрівши свою другу половинку, одружився й у молодого подружжя народився синочок Денис.

Навчання промайнуло швидко, 1980 року хлопці вже були випускниками. На кожного очікувала своя стежина у житті. У 1982 році лейтенант Олексій Зінов’єв командував взводом однієї з військових частин в Афганістані. Прослужив там лише близько двох місяців, але встиг за цей час взяти участь у дванадцяти бойових операціях. В одній з них, на превеликий жаль, загинув, про що сповістили батьків і дружину. У згорьованій душі мами – Євгенії Яківни разом з невимовним горем і смутком тоді поселилася несмілива крихітка надії. Та марно…

У те, що їх однокурсник і побратим загинув, не хотіли вірити і його товариші, яким також довелося побувати у страшному горнилі Афганської війни. Але їм пощастило вижити. У кожного після служби в Афгані по-своєму склалася доля.

Полковник Віталій Однораз служив на Далекому Сході, в Приморському краї. Багато років віддав службі в армії гвардії майор Сергій Баданов. Великий послужний список і у Сергія Ігнатьєва, який після навчання служив у Забайкальському окрузі, в Групі радянських військ в Німеччині та в інших частинах.

Нині усі вони військові пенсіонери. Незважаючи на те, що промайнуло стільки років, ніколи не забували й не забувають про свого товариша по військовому училищу, гвардії лейтенанта Зінов’єва Олексія Анатолійовича, якого Указом Президії Верховної Ради СРСР було посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.

У червні Олексію виповнилося б 60 років. Щоб вшанувати пам'ять друга, однокурсники й завітали до Первомайська. Мама Євгенія Яківна, за плечима в якої вже багато років життя, з дорогою душею зустріла таких бажаних гостей. А на допомогу їй прийшли активісти міського товариства ветеранів Афганістану і заступник міського голови – начальник управління соціального захисту населення Ольга Колесніченко, організувавши для них теплий дружній прийом.

Товариші Олексія мали змогу не лише познайомитися з його батьками, а й відвідати школу, де він навчався. На фасаді будівлі встановлено меморіальну дошку на честь колишніх учнів, загиблих воїнів-«афганців» Олексія Зінов'єва, Андрія Суліми і Тараса Мазура. На їх честь названо три вулиці, однією з яких – імені Олексія Зінов'єва і пройшлися гості міста. Вони відвідали Сквер Пам'яті, закладений на території Свято-Варварівського храму на знак шани і поваги до воїнів-«афганців», ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Відвідали могилу бойового побратима, вшанували його пам'ять хвилиною мовчання і поклали квіти.

Останнім часом стало важче збиратися разом, тим паче, що з кожним роком товаришів по службі в Афганістані стає все менше. Але ті, хто залишився в живих, свято пам'ятають про братерство незрадливе бойове, щороку віддаючи данину шани загиблим захисникам Вітчизни.