|
Чотири десятиліття тому керівництво Радянського Союзу ввело війська в Афганістан. Це безглузде рішення призвело до того, що на чужій війні загинули тисячі молодих людей, а ще більше отримали фізичні та психологічні рани, які й досі невимовним болем ятрять ветеранів.
Воїни-«афганці» щороку кілька разів зустрічаються, згадують бойові будні, побратимів, що не повернулися з тієї далекої мусульманської країни, і завжди їм є про що поспілкуватися.
Надзвичайно дружньою і теплою видалася зустріч наприкінці минулого року. Власне, з останнім тижнем грудня пов’язана дата введення Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістан. Цьогоріч до пам’ятника загиблим воїнам у місті Турки що на Львівщині прийшли здебільшого ті, хто в перші роки Афганської війни відчув на собі біль утрат, та її тягар. Зібралося небагато – близько 20 осіб. Традиційний «Отче наш» – за упокій загиблих, скорботні слова згадки одного з найшанованіших воїнів-«афганців» Івана Панцира. Ну, як і годиться, – хвилина мовчання…
А потім була зустріч у райвійськкоматі. Треба віддати належне, що завдяки зусиллям того ж таки Івана Панцира, його побратимів Зеновія Кузя, Івана Нагайка, військового комісара Руслана Косманата, працівника військкомату Андрія Іжика було відновлено посвідчення учасника бойових дій жителя села Ільник Володимира Сітека. 20 років тому він втратив його і так жив, не користуючись пільгами. Вручив відновлене посвідчення Володимиру Михайловичу працівник військкомату Юрій Гема (на знімку).
З великим зацікавленням воїни-«афганці» слухали розповідь про воєнне та повоєнне життя Івана Нагайка. Спершу він в деталях розповів біографію свого давнього товариша, медика, уродженця Турки Володимира Павлика, який пройшов Афганістан і, завдяки своїм здібностям, зумів домогтися визнання та поваги в медичній спільноті України. Але так сталося, що, приїхавши на поминальну службу матері – раптово помер. Втім, залишилося в пам’яті його ім'я. І вже в лютому воїни-«афганці» планують організувати в Турківському НВК №1, де навчався Володимир, вечір пам’яті. І не випадково, адже він був завжди серед кращих у школі, в Самбірському медичному училищі, в Ленінградській медичній академії, а згодом і на інших військово-медичних посадах.
Надзвичайно зворушливою була розповідь і жителя Турки, воїна-«афганця», воїна АТО Тараса Гав’яка, якому нещодавно довелося перенести дві складні хірургічні операції, і власне бойові побратими допомогли йому в цьому фінансово.
На превеликий жаль, э зараз труднощі й негаразди у Спілці, але, дивлячись на оптимізм тих, хто зібрався біля пам’ятного знака, можна сказати з впевненістю, що правда, добро і справедливість завжди будуть вище лукавства, брехні та підступності.
Василь ВАСИЛЬКІВ.
|
