Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


27664696 Відвідувачів
Міністерство оборони
Орденские планки – ветеранам
Укрінформ
Урядовий портал
Боевое Братство
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Широка доля Ростислава Широкого Надрукувати Надіслати електронною поштою
     Можна з певністю стверджувати, що життя нашого земляка Ростислава Широкого увібрало в себе чи не весь перебіг подій сучасної епохи. Адже того, що пройдено ним у Афганістані і в зоні чорнобильського лиха, вистачило б на кількох...
     15 травня Ростислав Григорович  відсвяткував шістдесятирічний ювілей – дата яка для «афганців» є однією з важливих – початок виведення Обмеженого контингенту військ з Афганістану і який погодився розповісти про свій життєвий шлях.
2100.jpg
       У долю юнака із Шепетівки вітри історії увірвались під час служби в армійських лавах. Спочатку навчання у школах, потім перші кроки трудової біографії на артбазі, водійські «досаафівські» курси у Полонному. 
       – 3 липня 1979 року призвали до армії. Потрапив у «залізну» дивізію Прикарпатського військового округу, що дислокувалася тоді у Раві-Руській. 10 січня 1980 року нас потягом відправили, як кажуть, у невідоме. 22 січня прибули у місто Термез. Почувалися, мов коти у мішку. Загадковою для нас була й фраза, кинута генералом: «…замість тих, хто пішов за Амудар’ю…». Спали у боксах при повній екіпіровці. Так тривало кілька днів. Потім усіх підняли по тривозі, посадили у літак. Уже в польоті нам сказали, що перетнули повітряний кордон Демократичної Республіки Афганістан. 26 січня 1980 року наш військово-транспортний Ан-12 приземлився в аеропорту Баграма, — пригадує ті далекі події Ростислав Широкий. — Уже тепер, через десятки років, аналізуючи все, що передувало нашій відправці до Афганістану, мимоволі робиш висновок, що нас ще у ПрикВО заздалегідь готовили до тієї місії. Адже військові тривоги чергувалися одна за одною, у казармах практично не спали…
2101.jpg
      Про тодішні враження годі й говорити. Адже ми були, по суті, першою хвилею Обмеженого контингенту. З військового аеродрому у Баграмі (як з’ясувалося, ми там опинились, бо летовище у Кабулі тоді не прийняло наш літак) ми рушили автоколоною до афганської столиці. Уже дорогою, коли лунали обстріли, відчули, що йде війна, — продовжує розповідь ветеран Афганістану.
    — Я був водієм БТРа. Правда, в армії отримав ще військову спеціальність хіміка-розвідника, яка теж відіграла свою роль у біографії. Але це буде згодом… А тоді було завдання — охороняти Кабульський аеропорт, оскільки й обстріли міста, і різні диверсії почалися того ж року. Ходили й у рейди, бо душмани норовили підібратися, аби пошкодити як саме летовище, так і військові та цивільні літаки, зокрема,  міжнародних авіаліній. Важкий то був рік, — каже Ростислав Григорович. — Не було у нас практично нічого. Спали у автомобілях, хто де. Намети отримали вже згодом, а ліжка у нас лише у листопаді з’явились, практично через півроку спання на саморобних лежанках…
      Пригадує воїн-«афганець» і першу військову операцію у квітні 1980 року. Тоді на аеродром Кабула  «Грачі» примусили сісти повітряного порушника з Пакистану, кордон з яким був тоді відкритим. Тієї пори почастішали й бойові дії взагалі…
       До всього додавалася й важка атмосфера самої служби, бо з майже вісьмох десятків бійців його зенітно-артилерійської батареї лише п’ятеро були «стройовиками», решта ж — «приписні» з середньоазійських радянських республік, відірвані від сімей. Проте до кінця березня їх замінили більш надійними армійськими кадрами. По периметру аеродрому велося постійне бойове чергування оперативних груп, розрахунків «Шилок», «Стріл» тощо.
        Багато чого доводилося робити вперше, звикати до важких місцевих умов. Техніка, яка прибувала з Союзу, часто виходила з ладу, та люди витримували, здається, неможливе. Бувало, бачиш бійця, який сам вагою заледве до півсотні кілограмів дотягує, а несе на собі амуніції, яка важить значно більше. А скільки лише «експериментальних» одностроїв довелося зносити, поки вибрали підходящий варіант. Що там казати, тоді на людях випробовували не лише практичність «мабути», а й багато чого іншого…
        У той, перший, рік не лише нагороди оминали своїх героїв, а й не говорилось навіть про обставини та місце загибелі бійців. Це вже згодом рідні дізнавались про «вантаж-200», що прибував з «чужої» війни, яка тривала у далекій країні гір. Навіть листи, які прямували спершу через Москву, доходили до адресата через місяць в уже пошкодженому стані.
       Служба в Афганістані для Ростислава Широкого тривала до 26 липня 1981 року. За цей час втратили шість побратимів, які полягли під час засідок та диверсій.
Демобілізувався, коли дочекався заміну. Далі були незабутні дні повернення у рідну Шепетівку. Ще з півроку не міг звикнути, що навколо не війна, а мирне життя…
        Для колишнього воїна почалися трудові будні, спершу — на знайомій артбазі, потім — у  військовому лісгоспі. Незабаром одружився. Молода сім’я Широких уже й раділа поповненню — сину і доньці, як з військкомату несподівано прийшла повістка…
      — Саме був початок 1987-го. У повістці йшлося, щоб протягом 1-2 лютого прибути у комісаріат для проходження медкомісії, – продовжує, мовби перегортаючи чергову сторінку свого життя Ростислав Григорович. — Звісно, тоді уже всі знали про Чорнобильську трагедію, однак не могли второпати, для чого така поспішність з перевіркою резервістів. А потім знову повістка — 16 лютого прибути на збори, мовляв, буде «підвищення кваліфікації». Проте усіх відразу посадили в автобус і відправили на ЧАЕС. По суті, як і багатьох інших, відірвали від сім’ї, від дітей, незважаючи ні на вік, ні на становище…
        Отоді й згадали про мою армійську спеціальність. Тож став я на новому місці хіміком-розвідником дозиметричного контролю. Коротше кажучи, це як своєрідний спецназ у Чорнобильській зоні, який іде попереду й визначає, де яка радіаційна небезпека для тих, хто прибув ліквідовувати наслідки аварії на атомній станції. Своєрідна передова отого невидимого фронту…
2102.jpg
       Проживали у селі Радча на Житомирщині, яке зазнало відселення. Звідти їздили обстежувати рівень радіаційного забруднення у місто Прип’ять, на ЧАЕС, у Білорусію. Умови проживання були хорошими, а ще «шикарною» була доза назбираних мікрорентгенів, загальну кількість яких годі й обрахувати. А оскільки потрібних фахівців не поспішали додому відправляти, то й її норма постійно зростала – з 3 бер дійшла аж до 24 бер. А зона, здавалось, ще «дихала» радіацією, поруч зі станцією стояв «рудий» ліс, який теж випромінював десятки рентгенів. Отих бойових виїздів з рентгенами уже набралось стільки, що вже й тоді можна було нам інвалідність давати. Та багато чого не враховували, вірніше — приховували, аби той «перебор» не афішувати.
       Через це й була нашвидкуруч зібрана комісія, яка дала зелену дорогу у рідні краї. Словом, «партизанів», на яких у ті дні, місяці практично усе трималося, відпускали, як кажуть, з легкою душею і з найменшими зобов’язаннями.
       Повернувся додому лише 4 травня 1987 року. Це – замість місяця, як нам обіцяли, перебування у зоні, — говорить Ростислав Григорович.
       А далі знову життя пішло своїм ходом, з одвічним потоком проблем, зокрема ветеранських і чорнобильських. Адже відколи у 2010 році поспіла пора заслуженого відпочинку, то учаснику бойових дій, інваліду війни, чорнобильцю другої категорії, на жаль, не раз довелося зустрітися з бюрократичною заскорузлістю, а то й просто затятою «куцою» пам’яттю, яка щодо таких категорій населення має якусь дивну «хронічну» послідовність на державному рівні.
       Проте пережите з долі так легко не викинеш. А надто зринає неспокоєм спогадів оте близьке й далеке, коли у черговий раз минув рубіжний день, у якому особисте переплелося з надією багатьох бойових побратимів на мир і життя.
Володимир НИТКА.
На знімках:
– Ростислав ШИРОКИЙ (праворуч) з побратимом під час служби в Афганістані;
– ветеран Афганістану, ліквідатор-чорнобилець Р. Г. ШИРОКИЙ.
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов