|
Минуло 75 років коли закінчилася Велика Вітчизняна війна, яка залишила багато горя в Україні і у кожній родини.
На честь наших героїв у кожному населеному пункті встановлено обеліски. На жаль, з кожним роком все менше залишається тих, хто вижив після воєнного лихоліття. Тож кому, як не нам, їхнім нащадкам, потрібно про них пам’ятати, дбати про пам'ятні місця.
Воїни-«афганці» перейняли від своїх дідів і батьків естафету – боронити Вітчизну й пам'ятати про минулі часи і наших героїв.
Доля дала можливість піклуватися про ці, святі для нас усіх, місця. На сторінках газети «Третій тост» торік був опублікований матеріал про занедбаний пам’ятник у селі Мокіївцях. Довелося серйозно поговорити не тільки із сільською старостою, але й з головою ОТГ.
Приємно зазначити, що зусилля місцевого активу і Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану не минули даремно. Напередодні святкуванням Дня Перемоги у цьому році був наведений порядок не тільки біля братської могили у центрі села, а й біля обеліска воїну-герою Андрію Миколайовичу Овчаруку.
На території міського парку Слави у Шепетівці небайдужими мешканцями міста і Шепетівською СВА споруджено пам’ятний знак «Чорний тюльпан», присвячений загиблим землякам в Афганістані та в інших країна, а також воїнам, хто пішов передчасно у вічність. Цей пам’ятник внесений до реєстру культурної спадщини міста.
Однак мало встановити символ пам’яті, його та прилеглу територію потрібно постійно утримувати у належному стані.
Парк Слави закладений не так давно, ним опікується місцеве комунальне підприємство. Звичайно, це не єдиний об’єкт, про який мають дбати комунальники. Тому, можливо, коли і не встигають виконати певні роботи з благоустрою території. Відтак, члени Шепетівської СВА у вільний від роботи час скошують траву, скопують землю на клумбах, прибирають непотрібну молоду поросль.
Нещодавно голова Шепетівської СВА Валерій Окорський разом з побратимами вирішили не тільки навести лад на прилеглій території біля пам’ятника, а й посадити рідкісні декоративні дерева.
Одного травневого дня, дружно зібравшись, викопали ями, привезли воду та дерева. Дерева, я вам скажу, не маленькі. Щоб посадити одне таке дерево, чотирьом чоловікам довелося докласти чималих зусиль. Але нічого, справилися!
Дружина Миколи Ліончука – Наталя висадила разом із чоловіком на клумбах квіти, а Іван Федас заходився скошувати молоду траву, яка виросла ледь не до півметра. Василь Харченко підвозив воду бо, щоб посадити одне дерево, потрібно не менше 40 літрів.
Валерій Окорський разом з Андрієм Андрєєвим і Анатолієм Свинарчуком копали ями та садили дерева, які привезли на власному транспорті Сергій Хом’як і Віктор Бєлкін.
Це наша пам'ять тому її треба берегти, добре, коли батьки розповідають своїм дітям про події минулого, але не всі вони, на жаль, виховані своїми батьками з повагою до пам’яток минулого. Іноді можна побачити, що їхні нащадки бігають по клумбах, зриваючи і кидаючи на землю квіти, чи ламають гілки щойно висаджених дерев. На зауваження оточуючих не реагують, та ще й огризаються.
Але більшість батьків та їхніх дітей зазвичай шанобливо ставляться до таких святих місць, адже всі ми розуміємо без минулого – немає майбутнього.
Володимир ПИПИЧ,
учасник бойових дій в Афганістані,
член Шепетівської СВА.
|
