Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
 


Погода
Погода!


27048456 Відвідувачів
Міністерство оборони
Урядовий портал
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Орденские планки – ветеранам
Укрінформ
Боевое Братство
Афганським сонцем обпалені серця Надрукувати Надіслати електронною поштою
      Віталій Бульдович із села Петрового Знам’янського району на Кіровоградщині — один із тих воїнів-«афганців», яким пощастило повернутися з того пекла до рідної домівки. Та біль Афгану і досі живе в його серці...
3108.jpg
      — Я дуже хотів в армію, бо служити тоді було почесно, — згадує Віталій Володимирович. — 16 квітня 1984 року мене призвали на строкову службу, з 28 квітня до 2 серпня проходив підготовку в батальйоні спеціального призначення у Чирчику Ташкентської області Туркменського військового округу за спеціальністю розвідник спецназу ПДВ. А з 8 серпня 1984 по травень 1986 року служив у Афганістані.
3110.jpg
       Для мене ця війна — школа життя. Ми допомагали на прохання бідних мирних жителів, які повстали проти багатих. Але, перш за все, це був наш солдатський обов’язок, ми дали присягу й чесно виконували її. А от місцеве населення, мирне, здавалося б,  удень, вночі часто йшло проти солдатів. Я був у бойовому підрозділі з першого і до останнього дня у розвідці.
3111.jpg
       Цей відрізок часу закарбувався у пам’яті на все життя. Віра в те, що повернуся живим, була мізерною. Тому Афганістан — це та межа, яка розділила моє життя на «до» і «після». Проте там я дізнався, що таке справжня чоловіча дружба, що таке совість, мужність, честь, героїзм. Коли життя в небезпеці і ти залежиш не тільки від себе, виникають міцні почуття єдності, вірності, без сумніву і фальші. Такого у мирному житті немає, а тим більше зараз, коли все купується і продається. 
3112.jpg
       Віталій Володимирович поділився своїми спогадами про участь у бойових операціях:
       — Після взяття ворожого складу з боєприпасами нас розділили на дві групи, щоб більш безпечно потрапити у місця своєї дислокації. Та перша група, яку повів лейтенант Макаров, потрапила у засідку. У тому нерівному бою загинуло вісім молодих бійців. А от нам пощастило більше, і хоча нас було лише вісім, ми вистояли проти майже 150 душманів. Цілий день тривав цей бій, і лише увечері за нами прибули БТРи, які відвезли до місця постійної дислокації. 
3113.jpg
       Недалеко від Джелалабада піхота повинна була оточити «зеленку», але до цього вночі в гори вийшов спецназ. Наближення броні жителі кишлаку почули здалека, «духи» сіли в автобус і поїхали до гір. Але тут вже були розвідники. Зав’язався бій. Піхота оточила кишлак і прочесала його, але нічого там не знайшла. Десантники ж затиснули «духів» у яру. Ми обійшли їх і згори закидали гранатами. У результаті в яру залишилося вісімнадцять душманів. А у нас навіть поранених не було.
3114.jpg
       Пам’ятаю, як у грудні 1985 року десантувалися за 60 кілометрів на захід від Ургуну, витримали чотиригодинний бій і захопили дев’ять переносних зенітних ракетних комплекси, два кулемети ДШК, велику кількість боєприпасів, а в жовтні зі своєю ротою без втрат розгромили опорний вузол душманів у районі Парзубай. 
       У січні 1986 року капітан Бкоєв з двома бійцями вступив у бій з 26 «духами» і переміг. Рівно через місяць, 14 лютого, наш загін з 32 бійців на чолі з командиром Бекоєвим десантувався з вертольотів у районі Лой-Мана. Після тригодинного бою ми знищили п’ять складів «духів». У цьому бою мене було тяжко поранено.
       Особливо результативними виявилися засідки в ущелині на північ від міста Ургун, коли розвідники захопили близько 60 стволів стрілецької зброї, кілька безвідкатних гармат, один ДШК і навіть автомобіль ЗИЛ-130, набитий артилерійськими і реактивними снарядами.
3115.jpg
        Увійшла до історії війни в Афганістані операція, проведена в Газні. Тут в укріпрайоні зосередилися великі сили супротивника. Командуванням 40-ї армії було поставлено завдання розгромити бунтівників. В операції брала участь і наша рота. Цілий день тривав запеклий бій із застосуванням авіації і важкої артилерії. Ворог був дуже сильний. Він зумів захопити пануючі висоти і не давав нашим просунутися вперед. 
       Йшов такий шквальний вогонь, що ми не могли голови підняти. Проте на початку бою наша рота піднялася вище по схилу і захопила замасковану від авіації, добре озброєну військову позицію. Ворожі гармати і кулемети були направлені саме у бік майданчика, на який мали приземлятися бійці. «Духи» заздалегідь знали місце висадки десанту і, станься задумане, нашим хлопцям було б складно. 
      План командира Павла Бекоєва, розрахований на несподіваність, що спецназівцям вдасться подавити супротивників, перш ніж вони встигнуть підготуватися до бою, виявився абсолютно вдалим. Ця операція була визнана успішною і стала однією з найвдаліших операцій 177-го загону. 
       В умовах дуже пересіченої місцевості і надзвичайної щільності мінування, яку застосовували «духи» в цьому районі, похід «броні» навіть кілометрів на 50-60 від пунктів постійної дислокації можна було сміливо прирівнювати до подвигу. Так що в цих умовах добрі стосунки з «повітрям» були нам дуже потрібні. На схилі гори, поряд з ППД 177-го загону з каменів було викладено слова: «Слава ВПС!» Так десантники вітали своїх друзів-льотчиків. 
3116.jpg
        Мені випала честь служити під командуванням легендарного капітана Павла Бекоєва. Успіхи нашої роти багато в чому залежали від командира, який був добрим стратегом, умів прораховувати всі дії підлеглих, щоб без втрат одержати перемогу і виконати бойові завдання. Він завжди ділив із солдатами скромний наметовий побут і постійний ризик бою. 
         Разом з Павлом Вікторовичем я пройшов дорогами війни в Афганістані, саме в нього я навчився бойовому мистецтву виживати і воювати в горах, вмінню приймати рішення у складних бойових умовах, виходити з оточення душманів. Адже у нас за плечима були сотні бойових виходів на знешкодження караванів з боєприпасами. 
       На жаль, мій командир героїчно загинув у неповні двадцять вісім років. Коли повернувся додому і одружився, ми з дружиною вирішили назвати сина на його честь. 
      Чи було страшно на  тій війні? Страх у всіх є, немає людей без страху. Але той, хто вміє швидко його долати, той мужній. А той, кого починає лихоманити і він себе не може опанувати, — той ні. Мужність — це здатність зупинити внутрішній холод. Думаєте, коли я потрапив у Афганістан, не боявся? Боявся. Перед своєю школою, перед друзями, перед братами і батьками боявся осоромити себе. Боявся приїхати із Афганістану і почути про те, що погано воював.
      З хвилюючою радістю сприйняв наказ про виведення військ. Війні — кінець, більше не гинутимуть наші бойові побратими. Для нас це історична дата. Ми вийшли — і правильно зробили.
      За виконання інтернаціонального обов’язку, мужність і героїзм Віталій Бульдович нагороджений орденами Червоної Зірки і «Генерала Маргелова», медаллю «За відвагу», медалями «Від вдячного афганського народу», «Захиснику Вітчизни», грамотою і відзнакою Верховної Ради СРСР, знаками «Ветеран війни», «Ветеран військової розвідки», 
     — Але ми воювали там не за нагороди, а просто виконували свій інтернаціональний обов’язок. Пекло Афганської війни залишило свій відбиток в душах тих, хто пройшов бойове хрещення в гірських ущелинах. Після повернення я довгий час працював у Знам’янському МРВ УМВС України на різних посадах від патрульно-постової служби до оперуповноваженого карного розшуку, старшого дільничного інспектора міліції. За роботу у мирний час нагороджений знаком МВС «За відзнаку в службі» і відзнакою МВС України «За безпеку народу» другого ступеня, маю багато грамот МВС.
        В Афганістані в різних військових частинах проходили службу мої однокласники з Мошоринської середньої школи, мої бойові побратими Олексій Шевченко, Олександр Петров, Олександр Костенко і Василь Хомич, якого, на жаль, немає серед живих. З тими, хто живий, ми завжди підтримуємо дружні стосунки, разом згадуємо афганські дороги.
Оксана ЛУГАЙ.
 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.


Украинская Баннерная Сеть
Защитники родины - Сайт о русских солдатах. Сервис авто регистрации в
каталогах, статьи про раскрутку сайтов, web дизайн, flash,
photoshop, хостинг, рассылки; форум, баннерная сеть, каталог
сайтов, услуги продвижения и рекламы сайтов