|
З Днем Незалежності України
Дорогі побратими!
Шановні співвітчизники!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю вас з 29-ю річницею Незалежності нашої держави.
Становлення молодої держави відбувається на наших з вами очах, і ми бачимо, які випробування проходить наш народ. На сході країни вже шостий рік тривають бойові дії, гинуть мирні громадяни і військовослужбовці, руйнується економіка, збільшується кількість вимушених переселенців.
Воїни-інтернаціоналісти, представники нашої Спілки завжди стояли на варті демократичних прав і свобод незалежної України, і зараз, у складні часи, незважаючи на вік і поранення, які зазнали на Афганській війні, першими виступили на захист Вітчизни, беруть активну участь у волонтерській роботі, у патріотичному вихованні молоді. Ми довели свою відданість у боях і тепер щоденно доводимо її своїми справами заради мирного неба над головою та щастя й добробуту людей.
Ми сильні, коли ми разом, наше життя – приклад для дітей та онуків, за нами – мільйони українських доль. Повага суспільства додає всім нам сил і наснаги.
Бажаю вам, дорогі ветерани війни, співвітчизники, здоров’я, щастя, благополуччя, а головне – миру і злагоди у нашій країні!
З повагою – Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.
Братская дружба – навсегда
Делегация Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) по приглашению Новополоцкого горисполкома (Республика Беларусь) приняла участие в открытии памятника-бюста легендарному командующему Василию Филипповичу Маргелову.
Во время торжественного митинга присутствующие минутой молчания почтили память легендарного командующего Воздушно-десантных войск Героя Советского Союза генерала армии В. Ф. Маргелова и возложили цветы к памятнику, который открыт в Боровухе (Новополоцк) возле административного здания.
Делегация украинских «афганцев» приняла участие в городском празднике, посвященном 90-летию со дня создания Воздушно-десантных войск.
Председатель УСВА Сергей Червонопиский и члены делегации встретились с боевыми друзьями, ознакомились с экспозициями музея Воздушно-десантных войск в Боровухе, возложили цветы к могилам погибших боевых побратимов.
Пресс-служба УСВА.
Ювілей Повітряно-десантних військ
Київ
2 серпня 1930 року біля Воронежа з літака «Фарман-Голіаф» було здійснено десантування з різних висот двох груп воїнів-десантників, які після приземлення зібралися разом і розпочали виконання бойового завдання. Завдання першого повітряного десанту було успішно виконане.
Цей день став початком славетної історії Повітряно-десантних військ, які за 90 років пройшли шлях становлення, розвитку і набуття авторитету. Великий внесок у розвиток і перетворення ПДВ на сучасні, могутні, мобільні війська, які стали елітою Збройних Сил, зробив наш земляк з Дніпропетровщини легендарний командувач Герой Радянського Союзу генерал армії Василь Пилипович Маргелов.
Однією з бойових сторінок історії ПДВ стала війна в Афганістані, де наші воїни-десантники завжди виявляли мужність, стійкість і героїзм. Десятки тисяч десантників відзначені бойовими орденами і медалями, 17 стали Героями Радянського Союзу.
Сучасні Десантно-штурмові війська Збройних Сил України – спадкоємець Повітряно-десантних військ, створені на їхньому досвіді, базі й традиціях, поєднують в собі бойові якості авіації і сухопутних формувань.
2 серпня у Києві представники Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), ветерани Повітряно-десантних військ, воїни-десантники, представники інших громадських організацій поклали квіти до Всеукраїнського меморіалу загиблим в Афганістані.
Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам'ять загиблих і померлих вже після війни бойових друзів. Настоятель церкви Воскресіння Христового – Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану протоієрей отець Сергій (Ющик) відслужив панахиду.
Відбувся урочистий мітинг, на якому виступили Герой України, голова УСВА, ветеран Повітряно-десантних військ Сергій Червонописький, колишні командувачі ПДВ ЗСУ Сергій Лісовий та Іван .Якубець.
Промовці привітали ветеранів, воїнів-десантників з 90-річним ювілеєм Повітряно-десантних військ і побажали усім здоров’я і щастя, а головне – мирного блакитного неба над головою. Йшлося також про повернення в країні Дня Повітряно-десантних військ, блакитного берета і форми воїна-десантника.
Ветерани-десантники продовжили святкування біля церкви Воскресіння Христового, на території Національного музею історії України у Другій світовій війні. Воїни згадували загиблих друзів, свої молоді бойові роки, обговорювали сучасну економічну і політичну ситуацію в країні.
Творча група «Ташакор» і Заслужений артист України Альберт Салтиков виступили з концертом, який порадував усіх присутніх.
Урочистості, присвячені ювілею Повітряно-десантних військ, відбулися в містах і селах України.
Прес-служба УСВА.
Фото Євгена ШВАБА.
Суми
Промовисто під час урочистостей, присвячених 90-річчю створення Повітряно-десантних військ, прозвучали слова легендарного командувача ПДВ Героя Радянського Союзу генерала армії Василя Пилиповича Маргелова: «Не потрапив до ПДВ – радій, а потрапив – пишайся».
Ветерани-десантники, справді, помітно пишаються, а більше за них – їхні дружини, діти, онуки…
У Збройних Силах України служили воїни-десантники, які брали участь у війні в Афганістані та в інших зарубіжних країнах, у миротворчих операціях, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а сьогодні – виконують обов’язок із захисту Батьківщини на сході країни. Усі вони – приклад для наслідування, усі – герої.
— Ми з вами, хто прийняв присягу, пам’ятаємо її останнє речення: «Служити народу України». І з гордістю можемо сказати, що обіцянку виконали. На жаль, не всі повернулися живими. Фронти за всю історію Повітряно-десантних військ були різні. Але командири, ставлячи десантникам завдання, розуміли: його виконають. Вам ми дякуємо за нашу історію, а ваша історія – у ваших відзнаках, – звернувся до присутніх міський голова Олександр Лисенко.
З нагоди свята міський голова вручив медаляь «Ніхто, крім нас! 90 років ПДВ» ветеранам-десантникам Володимиру Рикуну, Володимиру Артюху і Віталію Кривошеї. Віталій Кривошей, у свою чергу, запросив побратимів Володимира Артюха, Володимира Рикуна і В’ячеслава Лук’яненка й вручив їм футболки з символікою, приуроченою четвертій річниці створення спецназу в Україні.
За сумлінне виконання обов’язків, підтримку ветеранського руху в місті, військово-патріотичне виховання молоді й з нагоди 90-річчя першого десантування військ грамоти міського голови отримали Сергій Світличний, Василь Якимович, Олександр Александров, Роман Харченко і Олексій Кравченко.
Заступник військового комісара підполковник Євген Варламов назвав імена тих, хто опікується патріотичним вихованням молоді, вручив грамоти за активну громадянську позицію, патріотизм і співпрацю у військово-патріотичній роботі з військовослужбовцями та молоддю України Олександру Черних і Олександру Висіканцеву.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих, до пам’ятника поклали квіти. Настоятель «афганської» церкви Іоанна Воїна Євген Феденко відслужив панахиду.
Прес-служба «СОВЕАФ».
Дніпро
2 серпня на Січеславській Набережній біля пам’ятника десантнику №1 В. П. Маргелову зібралися ветерани Повітряно-десантних військ, воїни-десантники і військовослужбовці Десантно-штурмових військ ЗСУ.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять полеглих у боях воїнів-десантників, до пам’ятника поклали квіти. Бойові побратими різних поколінь добрим словом згадали командуючого ПДВ, свого земляка, Героя Радянського Союзу генерала армії Василя Пилиповича Маргелова, а також свої буремні роки.
Цього року в Дніпрі збіглися два ювілеї, це 90 років від дня першого повітряного десанту на військових навчаннях, від якого йде відлік утворення Повітряно-десантних військ СРСР, і 20 річниця відкриття пам’ятника десантнику №1 Василю Пилиповичу Маргелову на Січеславській Набережній.
Присутні висловили вдячність колишнім голові Дніпропетровської облдержадміністрації Миколі Антоновичу Швецю, його заступнику Миколі Станіславовичу Гречині (1999–2003) і голові Дніпропетровського обласного об’єднання ветеранів Афганістану Миколі Степановичу Касьяну (1993–2001) за їх ініціативу і роботу зі створення і будівництва пам’ятника Василю Пилиповичу Маргелову в Дніпропетровську.
Ветеранам Повітряно-десантних військ, учасникам бойових дій в Афганістані, активним членам Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) вручили ювілейну нагороду – медаль «90 років Повітряно-десантних військ».
Віктор ВОЛОШИН,
голова Дніпропетровського обласного об’єднання УСВА.
Чернігів
Ветеранів-десантників міста привітали з 90-річчям Повітряно-десантних військ.
Традиційно цього дня ветерани, воїни-інтернаціоналісти, родини загиблих, представники Чернігівського обласного відділення УСВА хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих земляків, до пам’ятника поклали квіти.
Станіслав ВІХРОВ,
заступник голови Чернігівського обласного відділення УСВА.
Сумська область
У Шостці в парку Свободи біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам зібралися десантники різних поколінь. У мітингу взяли участь не лише шосткинці, а й гості з Києва і Сум. До присутніх звернулися представники громадських організацій ветеранів, зокрема заступник голови Шосткинської міської організації Спілки ветеранів Афганістану Ігор Сабара.
У Конотопі нагородами відзначили живих десантників, а покладанням квітів вшанували пам’ять загиблих. Світлинами зі свята поділився голова Конотопської спілки ветеранів Афганістану «Саланг» Микола Величко.
Члени Охтирської міської організації УСВА разом з її очільником Григорієм Довгалем у День Повітряно-десантних військ відвідали могилу бойового товариша Віктора Лавриненка (350-й ПДП), удостоєного ордена Червоної Зірки.
Люди і час
Афганським сонцем обпалені серця
Віталій Бульдович із села Петрового Знам’янського району на Кіровоградщині — один із тих воїнів-«афганців», яким пощастило повернутися з того пекла до рідної домівки. Та біль Афгану і досі живе в його серці...
— Я дуже хотів в армію, бо служити тоді було почесно, — згадує Віталій Володимирович. — 16 квітня 1984 року мене призвали на строкову службу, з 28 квітня до 2 серпня проходив підготовку в батальйоні спеціального призначення у ЧирчикуТашкентської області Туркменського військового округу за спеціальністю розвідник спецназу ПДВ. А з 8 серпня 1984 по травень 1986 року служив у Афганістані. Я був у бойовому підрозділі з першого і до останнього дня у розвідці.
Для мене ця війна — школа життя. Ми допомагали на прохання бідних мирних жителів, які повстали проти багатих. Але, перш за все, це був наш солдатський обов’язок, ми дали присягу й чесно виконували її. А от місцеве населення, мирне, здавалося б, удень, вночі часто йшло проти солдатів.
Цей відрізок часу закарбувався у пам’яті на все життя. Віра в те, що повернуся живим, була мізерною. Тому Афганістан — це та межа, яка розділила моє життя на «до» і «після». Проте там я дізнався, що таке справжня чоловіча дружба, що таке совість, мужність, честь, героїзм. Коли життя в небезпеці і ти залежиш не тільки від себе, виникають міцні почуття єдності, вірності, без сумніву і фальші. Такого у мирному житті немає, а тим більше зараз, коли все купується і продається.
Віталій Володимирович поділився своїми спогадами про участь у бойових операціях:
— Після взяття ворожого складу з боєприпасами нас розділили на дві групи, щоб більш безпечно потрапити у місця своєї дислокації. Та перша група, яку повів лейтенант Макаров, потрапила у засідку. У нерівному бою загинуло вісім молодих бійців. А от нам пощастило більше, і хоча нас було лише вісім, ми вистояли проти майже 150 душманів. Цілий день тривав цей бій, і лише увечері за нами прибули БТРи, які відвезли до місця постійної дислокації.
Недалеко від Джелалабада піхота повинна була оточити «зеленку», але до цього вночі в гори вийшов спецназ. Наближення броні жителі кишлаку почули здалека, «духи» сіли в автобус і поїхали до гір. Але тут вже були розвідники. Зав’язався бій. Піхота оточила кишлак і прочесала його, але нічого там не знайшла. Десантники ж затиснули «духів» у яру. Ми обійшли їх і згори закидали гранатами. У результаті в яру залишилося вісімнадцять душманів. А у нас навіть поранених не було.
Пам’ятаю, як у грудні 1985 року десантувалися за 60 кілометрів на захід від Ургуну, витримали чотиригодинний бій і захопили дев’ять переносних зенітних ракетних комплексів, два кулемети ДШК, велику кількість боєприпасів, а в жовтні зі своєю ротою без втрат розгромили опорний вузол душманів у районі Парзубай.
У січні 1986 року капітан Бекоєв з двома бійцями вступив у бій з 26 «духами» і переміг. Рівно через місяць, 14 лютого, наш загін з 32 бійців на чолі з командиром Бекоєвим десантувався з вертольотів у районі Лой-Мана. Після тригодинного бою ми знищили п’ять складів «духів». У цьому бою мене було тяжко поранено.
Особливо результативними виявилися засідки в ущелині на північ від міста Ургун, коли розвідники захопили близько 60 стволів стрілецької зброї, кілька безвідкатних гармат, один ДШК і навіть автомобіль ЗИЛ-130, набитий артилерійськими і реактивними снарядами.
Увійшла до історії війни в Афганістані операція, проведена в Газні. Тут в укріпрайоні зосередилися великі сили супротивника. Командуванням 40-ї армії було поставлено завдання розгромити бунтівників. В операції брала участь і наша рота. Цілий день тривав запеклий бій із застосуванням авіації і важкої артилерії. Ворог був дуже сильний. Він зумів захопити панівні висоти і не давав нашим просунутися вперед.
Йшов такий шквальний вогонь, що ми не могли голови підняти. Проте на початку бою наша рота піднялася вище по схилу і захопила замасковану від авіації, добре озброєну військову позицію. Ворожі гармати і кулемети були направлені саме у бік майданчика, на який мали приземлятися бійці. «Духи» заздалегідь знали місце висадки десанту, і, станься задумане, нашим хлопцям було б складно.
План командира Павла Бекоєва, розрахований на несподіваність, що спецназівцям вдасться подавити супротивників, перш ніж вони встигнуть підготуватися до бою, виявився абсолютно вдалим. Ця операція була визнана успішною і стала однією з найвдаліших операцій 177-го загону.
В умовах дуже пересіченої місцевості і надзвичайної щільності мінування, яку застосовували «духи» в цьому районі, похід «броні» навіть кілометрів на 50-60 від пунктів постійної дислокації можна було сміливо прирівнювати до подвигу. Так що в цих умовах добрі стосунки з «повітрям» були нам дуже потрібні. На схилі гори, поряд з ППД 177-го загону з каменів було викладено слова: «Слава ВПС!» Так десантники вітали своїх друзів-льотчиків.
Мені випала честь служити під командуванням легендарного капітана Павла Бекоєва. Успіхи нашої роти багато в чому залежали від командира, який був добрим стратегом, умів прораховувати всі дії підлеглих, щоб без втрат одержати перемогу і виконати бойові завдання. Він завжди ділив із солдатами скромний наметовий побут і постійний ризик бою.
Разом з Павлом Вікторовичем я пройшов дорогами війни в Афганістані, саме в нього навчився бойовому мистецтву виживати і воювати в горах, вмінню приймати рішення у складних бойових умовах, виходити з оточення душманів. Адже у нас за плечима були сотні бойових виходів на знешкодження караванів з боєприпасами.
На жаль, мій командир героїчно загинув у неповні двадцять вісім років. Коли повернувся додому і одружився, ми з дружиною вирішили назвати сина на його честь.
Чи було страшно на тій війні? Страх у всіх є, немає людей без страху. Але той, хто вміє швидко його долати, той мужній. А той, кого починає лихоманити і він себе не може опанувати, — той ні. Мужність — це здатність зупинити внутрішній холод. Думаєте, коли я потрапив у Афганістан, не боявся? Боявся. Перед своєю школою, перед друзями, перед братами і батьками боявся осоромити себе. Боявся приїхати із Афганістану і почути про те, що погано воював.
З хвилюючою радістю сприйняв наказ про виведення військ. Війні — кінець, більше не гинутимуть наші бойові побратими. Для нас це історична дата. Ми вийшли — і правильно зробили.
За виконання інтернаціонального обов’язку, мужність і героїзм Віталій Бульдович нагороджений орденами Червоної Зірки, «Генерала Маргелова», медаллю «За відвагу», медалями «Від вдячного афганського народу», «Захиснику Вітчизни», грамотою і відзнакою Верховної Ради СРСР, знаками «Ветеран війни», «Ветеран військової розвідки».
— Але ми воювали там не за нагороди, а просто виконували свій інтернаціональний обов’язок. Пекло Афганської війни залишило свій відбиток у душах тих, хто пройшов бойове хрещення в гірських ущелинах. Після повернення я довгий час працював у Знам’янському МРВ УМВС України на різних посадах від патрульно-постової служби до оперуповноваженого карного розшуку, старшого дільничного інспектора міліції. За роботу в мирний час нагороджений знаком МВС «За відзнаку в службі» і відзнакою МВС України «За безпеку народу» другого ступеня, маю багато грамот МВС.
В Афганістані в різних військових частинах проходили службу мої однокласники з Мошоринської середньої школи, мої бойові побратими Олексій Шевченко, Олександр Петров, Олександр Костенко і Василь Хомич, якого, на жаль, немає серед живих. Ми завжди підтримуємо дружні стосунки, разом згадуємо афганські дороги.
Оксана ЛУГАЙ.
Воїни-«афганці» – українській армії
Подарунки від ветеранів
Волонтерська група Тернопільської обласної організації УСВА вчергове доставила в зону проведення ООС волонтерську допомогу.
Група, очолювана головою організації Сергієм Лісовим і членом правління Сергієм Ліпяніним, спільно з керівником благодійного фонду "Пам'ять і любов" Андрієм Савчуком і керівником козацько-десантного екологічного осередку Володимиром Мосейком передала у підрозділи 93-ї і 44-ї бригад. три тонни вантажу: продукти харчування домашнього виробництва, свіжі овочі, мінеральну воду, маскувальні сітки, сокири-колуни, набори ключів для ремонту техніки, ударні електродрелі для облаштування бліндажів. Для дитячих будинків Донбасу доставили одяг та інше вкрай необхідне майно.
У військових підрозділах тепло зустрічали ветеранів-«афганців» й щиро дякували за подарунки.
– Ми самі колись пройшли вогненними дорогами й стежками війни і добре розуміємо, що зараз вкрай потрібна допомога і підтримка нашим воїнам, – відзначив голова обласної організації УСВА С. Лісовий.
Правління Тернопільської обласної організації УСВА висловлює щиру подяку всім небайдужим людям, які фінансово чи матеріально допомогли здійснити цю волонтерську місію.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови ТОО УСВА.
Встречи харьковчан
Председатель правления Харьковского областного Союза ветеранов Афганистана В. Н. Рыжков во время встречи с народным депутатом Украины А. И. Красовым обсудили изменения в законопроекте Украины №3407, соблюдение законодательства о льготном проезде.
Состоялась рабочая встреча В. Н. Рыжкова с председателем Нововодолажской райгосадминистрации А. В. Андреевым и председателем районного совета С. А. Ротач. Во время встречи рассмотрены вопросы о поддержке деятельности местной организации ветеранов Афганистана (председатель – С. Ф. Воротняк) и о переносе памятника Герою Советского Союза воину-интернационалисту М. П. Ноге, о соблюдении законодательства по льготному проезду.
Председатель правления ХОСВА-УСВА провел рабочую встречу с активом Шевченковского районного общества ветеранов Афганистана Харькова, на которой речь шла о подготовке и участии в выборной кампании, о взаимодействии с местными органами власти, патриотическом воспитании молодежи, льготном проезде.
Пресс-служба ХОСВА-УСВА.
В організаціях УСВА
Сумчани підтримали свого голову
Відбулася VIII звітно-виборна конференція Сумської міської організації УСВА.
Збори відбулися за участі голови Сумської обласної організації «Спілка ветеранів Афганістану» Анатолія Линника, почесного голови спілки Володимира Артюха, голови Сумської міської організації УСВА Володимира Рикуна, начальника Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» ім. І. Г. Харитоненка Державної прикордонної служби України, генерал-майора Юрія Свідлова і членів спілки.
Голова організації розповів про роботу в звітний період з 2016 по 2020 рік. Володимир Рикун зазначив, що впродовж очолення ним міської організації УСВА спільно з СОО «СОВЕАФ» було ініційовано нарахування щомісячної фінансової допомоги з кошторису області інвалідам першої групи внаслідок війни в Афганістані і сім’ям загиблих. Із такою ж програмою голова СМО УСВА звернувся до міської ради і за підтримки депутатів зміг домовитися про додаткові виплати таким категоріям у розмірі 1200 гривень. Інваліди першої групи і сім’ї загиблих в Афганістані на Сумщині загалом отримують 2400 гривень щомісячної допомоги.
Володимир Рикун звітував про проведений 2017 року капітальний ремонт меморіалу загиблим воїнам у Сумах. Разом із Анатолієм Линником голова СМО УСВА досяг домовленостей з міським головою Олександром Лисенком про викладення тротуарної плитки навколо пам’ятника. Розповів і про ремонт двох палат у Сумському обласному клінічному госпіталі ветеранів війни, зроблений за власні кошти.
Доповідач відзначив проведення пам’ятних дат, державних свят у Сумах, суботників організації, екологічних акцій, заходів військово-патріотичного виховання молоді.
Виконувач обов’язків голови ревізійної комісії СМО УСВА Василь Якимович доповів, що сума витрат міської організації за чотири роки значно перевищила суму надходжень. Це обумовлено фактичною відсутністю фінансової підтримки спілки органами місцевого самоврядування.
Відкритим голосуванням делегати одноголосно обрали Володимира Рикуна головою СМО УСВА на другий термін.
— Хочу зазначити, що з Володимиром Іллічем комфортно працювати. Він завжди підіймає слухавку, а для мене це важливо. Завжди приїжджає, відгукується з приводу будь-якого питання, а питань за ці чотири роки було чимало… Проте також нагадаю відому приказку «один у полі – не воїн», тож у міській організації варто сформувати надійну опору з людей, які готові працювати, відстоювати права ветеранів Афганістану, пільги. Сьогодні багато тих, хто вміє критикувати, та мало тих, хто може, дійсно, зробити щось варте уваги, – наголосив голова СОО «СОВЕАФ» Анатолій Линник.
Присутні привітали Володимира Рикуна з обранням головою Сумської міської організації УСВА на другий термін. Обрано склад правління і ревізійну комісію СМО УСВА.
Серед інших питань обговорили участь ветеранів Афганістану у виборах до органів місцевого самоврядування і відзначення Дня Повітряно-десантних військ.
Прес-служба «СОВЕАФ».
Радяться вінничани
У приміщенні КЗ «Академія неперервної освіти педагогічних працівників» відбулося засідання правління Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять померлого голови Гайсинської районної Спілки ветеранів Афганістану Володимира Свіріпи та обрали новообраного голову організації Олександра Білецького до складу правління.
Про позицію правління обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані щодо планування перенесення музею воїнів-«афганців» з Європейського майдану на вулицю Пирогова виступив голова організації Петро Кирилішин. Він нагадав, що 9 травня 1991 року в музеї Меморіалу революційної і бойової слави Вінниці (майдан Європейський) було відкрито першу частину обласного музею воїнів-інтернаціоналістів на шостому поверсі колишньої водонапірної вежі, а 15 лютого 1993 року відкрито основну експозицію музею Пам'яті воїнів Вінниччини, які загинули під час війни в Афганістані 1979–1989 років.
1998 року спільно з обласною спілкою та обласним краєзнавчим музеєм було видано Книгу Пам’яті Вінницької області «Чорний тюльпан». 24 червня 2014 року в обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація альбому «Незаживаюча рана Афгану».
15 лютого 2018 року урочисто відзначено 25-річчя з дня відкриття музею. Сьогодні на прикладі обласного музею активно діють музеї в Гайсині (йому рішенням колегії управління культури облдержадміністрації присвоєно звання «народний»), Ямполі, Хмільнику, Калинівці, Барі, Іллінцях, Жмеринці, в школах області та обласного центру.
Великою увагою користується пересувна виставка, створена науковими працівниками краєзнавчого музею і громадськими активістами обласної спілки.
До 30-ї річчниці виведення військ з Афганістану побачив світ альбом «Вони пройшли крізь вогонь» про діяльність громадських організацій ветеранів війни в Афганістані області та активістів громадського ветеранського руху.
В обговоренні взяли участь заступник начальника управління культури облдержадміністрації Олексій Циганков, керівництво обласного краєзнавчого музею на чолі з його директором Катериною Висоцькою. Члени правління позитивно оцінили роботу наукових працівників музею з вшанування пам’яті загиблих воїнів, але не підтримали ідею про перенесення музею Пам’яті з центру міста на вулицю Пирогова. Оскільки питання власності не відносяться до компетенції обласного краєзнавчого музею, вирішили звернутися до обласної ради з пропозицією не переносити музей або виділити приміщення для музею в центрі міста.
Головуючий звернув увагу членів правління на діяльність громадських організацій ветеранів війни в Афганістані області в умовах ліквідації районів і створення ОТГ. Нині офіційних документів органів державної влади з питаннь управління територіями немає. Зараз в області планується утворити 6 районів і 63 ОТГ. Деякі ОТГ у судових інстанціях відстоюють свої інтереси. У цих умовах громадські організації ветеранів війни в Афганістані та організації Партії ветеранів Афганістану повинні розгорнути роботу для участі у виборах депутатів місцевих рад різних рівнів і міських, сільських і селищних голів.
Також обговорювалося питання про відзначення 30-ї річниці утворення Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів) у жовтні–листопаді 2020 року.
Прес-служба Вінницької обласної Спілки ветеранів війни в Афганістані.
Обговорили питання ветеранів
Голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий і голова міської організації УСВА Роман Храпцьо побували у місті Кременець.
Відбулася зустріч з головою Кременецької райдержадміністрації Василем Ясіновським, його заступником Василем Хортиком, головою Кременецької районної організації УСВА Ігорем Трачуком, його заступниками Василем Петриком і Валерієм Тимошенком.
Обговорили питання співпраці райдержадміністрації та організації воїнів-«афганців»: фінансування статутної діяльності спілки, перекриття даху офісу, оновлення житлової комісії для подальшої можливості отримання коштів «афганцями» району для придбання житла та інше.
Прес-служба Тернопільської обласної організації УСВА.
Рада сприятиме співпраці
Під головуванням очільника Чернігівської обласної Організації ветеранів України Анатолія Скуратовича відбулося друге засідання робочої групи з підготовки і розробки «Положення про Координаційну раду ветеранських громадських організацій України в Чернігівській області».
Ініціатором і розробником проекту Положення стало Чернігівське обласне відділення УСВА. Створення такої Координаційної ради сприятиме співпраці органів виконавчої влади і ветеранських громадських організацій у комплексному вирішенні проблем ветеранів війни і членів сімей загиблих захисників України, врахуванні їх думки під час реалізації державної політики, формуванню й реалізації місцевих ініціатив.
У засіданні взяв участь народний депутат України по 206 виборчому округу Олег Семінський, який підтримав ініціативу ветеранів і відповів на запитання і пропозиції ветеранського активу.
Про готовність співпрацювати з Координаційною радою виступив заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Андрій Подорван і директор Департаменту соціального захисту населення Олег Русін.
Учасники робочої групи внесли відповідні зміни до Положення про Координаційну раду і прийняли рішення про проведення установчих зборів громадських ветеранських організацій області.
Станіслав ВІХРОВ,
заступник голови Чернігівського обласного відділення УСВА.
Свято павлоградців
Виповнилося 27 років з часу юридичної реєстрації Павлоградської міськрайонної Спілки воїнів-інтернаціоналістів УСВА.
Наприкінці 80-х років почали неформально утворюватися клуби, ради воїнів-інтернаціоналістів за місцем роботи або навчання тоді ще молодих ветеранів війни в Афганістані. Не виключенням був Павлоград, що на Дніпропетровщині. Потужна представницька делегація павлоградських «афганців» брала активну участь у першому обласному зборі воїнів-інтернаціоналістів, воїнів запасу в листопаді 1988 року в Дніпропетровську.
Майже за три десятиліття спілка розрослася, і з неформальних клубів утворилася міська організація, яка згодом об’єдналася з районом і влилася в лави УСВА. Тепер у її лавах понад 500 «афганців» – членів УСВА. Спільно вирішуємо ветеранські проблеми, допомагаємо одне одному, намагаємось триматися разом. Випадків, коли ветеранам доводиться відстоювати честь і гідність побратимів, чимало. Вирішуємо соціальні питання, надання матеріальної допомоги, контролюємо черговість отримання путівок на санаторно-курортне лікування, яке так необхідне скаліченим тілам і душам бойових побратимів, контролюємо отримання коштів монетизації житлово-комунальних послуг, проводимо різноманітні спортивні заходи.
Беремо активну участь у вшануванні пам’яті загиблих в Афганістані, де обірвалося життя 11 павлоградців. У 1989 році відкрито пам’ятник загиблим воїнам-інтернаціоналістам. З часу відкриття пам’ятника за наполяганням спілки його уже не раз ремонтували, тому що час і вандали невблаганні.
У 2007 році в приміщенні спілки відкрито клуб-музей воїнів-інтернаціоналістів «Серпантин». Чинне місце в цій музейній експозиції займає розповідь і особисті речі Героя Радянського Союзу Ігоря Миколайовича Плосконоса, нашого земляка, який був командиром розвідувальної роти в Афганістані, а у незалежній Україні очолював Державний комітет у справах ветеранів війни.
Для проведення урочистостей активісти спілки виїхали у мальовничий куточок Павлоградського району – на базу відпочинку «Будинок мисливця», де їх чекала смачна юшка та інші літні смаколики.
Активним членам організації вручили медалі УСВА «За вірність і терпіння» – жінкам, а учасникам бойових дій в Афганістані – медаль «90 років Повітряно-десантних військ».
У зустрічі взяв участь голова Дніпропетровського обласного об’єднання ветеранів Афганістану Віктор Волошин.
Микола ЖОВТЮК,
голова Павлоградської міськрайонної Спілки воїнів-інтернаціоналістів УСВА.
Спілка живе і діє
Історія «афганського» руху на Нововодолажчині (Харківська область) бере початок з 1988 року створенням молодіжного клубу воїнів-інтернаціоналістів, який очолив Віктор Божедай.
У дев’яностих цей осередок військово-патріотичного виховання молоді припинив свою діяльність. А вже 2006 року ініціативна група провела установчі збори, рішенням яких було створено районну Спілку ветеранів Афганістану. У грудні 2006 року організація була зареєстрована в районному управлінні юстиції. Упродовж 2006–2007 років спілку очолював Віктор Божедай. У березні 2008 року керівником був обраний Сергій Воротняк – ветеран війни в Афганістані, кадровий військовий, полковник запасу, депутат районної ради (на знімку). Районна спілка об’єднує 11 первинних організацій.
Нововодолазька районна СВА – найбільша громадська організація в районі. Члени Спілки беруть активну участь у суспільно-політичному житті громади. 2015 року від Партії ветеранів Афганістану сім осіб було обрано депутатами сільських і районної рад.
Організація плідно і конструктивно співпрацює з державними органами і громадськими об’єднаннями у вирішенні питань соціального захисту ветеранів війни і сімей загиблих, у справі героїко-патріотичного виховання молоді.
Зокрема, спілка дбає про пільгове лікування для учасників бойових дій, про вчасну їх диспансеризацію. З цією метою створено базу даних для щорічної госпіталізації воїнів-інтернаціоналістів. Рішенням сесії райради із районного бюджету виділено кошти на фінансування програми з зубопротезування, а також на відшкодування затрат на ліки учасникам бойових дій та інвалідам війни. Завдяки цьому впродовж 2016–2018 років зубопротезування було проведено 25 воїнам.
У 2018 році спілка стала ініціатором міні-проекту «Капітальний ремонт палати і санітарного вузла неврологічного відділення КЗОЗ «Нововодолазька центральна районна лікарня» (у рамках обласного конкурсу «Разом у майбутнє»). У результаті реалізації міні-проекту в осучасненій палаті сьогодні мають змогу лікуватися не лише воїни-інтернаціоналісти, а й пацієнти інших пільгових категорій.
Кожного року 17-20 ветеранів отримують путівки до санаторно-лікувальних закладів.
Опікується правління й вирішенням питання забезпечення житлом членів спілки, які особливо гостро цього потребують. У рамках дії Державної програми по забезпеченню житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їхніх сімей, за кошти субвенції з державного бюджету з 2000 по 2018 рік 4 воїни-інтернаціоналісти отримали квартири, 21 ветеран ще потребує вирішення житлової проблеми.
Члени спілки цілковито впевнені, що, піклуючись про живих, потрібно пам’ятати й про тих, хто загинув на війні. При цьому голова організації переконує: «Наша пам’ять не повинна, не має права бути музейною, спокійною, самовдоволеною. І пам’ять про тих, хто не повернувся з Афганської війни – не тільки частина нашого світогляду – це вічна естафета людяності». Тож за роки існування організації було встановлено пам’ятні знаки і меморіальні дошки на школах, де навчалися Павло Нерубацький, Сергій Мотика, Володимир Апальков, які загинули в Афганістані.
З ініціативи спілки за підтримки керівництва району і завдяки дієвій допомозі нашого земляка генерала армії, головнокомандувача Збройних Сил України С. О. Кириченка у вересні 2008 року в парку «Ювілейному» було встановлено на постаменті бойову машину піхоти (БМП -1), що пройшла не одну сотню кілометрів дорогами Афганістану, як нагадування про те, що довелося пережити кожному воїну, як символ честі й відваги.
14 вересня 2013 року в парку було відкрито меморіальний комплекс, який включає в себе пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам, мармурову плиту із зображенням загиблих. Створення комплексу стало можливим завдяки підтримці народного депутата України Олександра Біловола. У день 70-ї річниці визволення Нової Водолаги від фашистських загарбників до підніжжя меморіалу вперше було покладено живі квіти.
За ініціативи правління у травні 2018 року в селі Ключеводське було установлено пам’ятний знак нашому земляку, воїну-інтернаціоналісту, Герою Радянського Союзу М. П. Нозі. Завдяки тісній співпраці з депутатами райради наприкінці 2018 року в селі Старовірівка і в селі Охочому, а в листопаді 2019 року в селі Мелихівці було встановлено пам’ятні знаки воїнам-«афганцям».
Ветерани значну увагу приділяють роботі з молоддю. Вони переконані, що заради майбутнього необхідно розповідати юнацтву про тих, хто загинув на Афганській війні, став прикладом мужності й гідності для багатьох поколінь. Та й місія, яку вони виконували там: ведення бойових дій з бандформуваннями й надання допомоги місцевому населенню – факт, який не можна заперечити. Вони були солдатами миру на чужій землі.
Щороку у Нововодолазькому РБК проводяться заходи, присвячені Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав і виведення військ з Афганістану, в яких беруть участь виконавці військово-патріотичних пісень, народні колективи.
З 2015 року за ініціативи спілки щороку проводиться міжрайонний фестиваль військово-патріотичної пісні «На крилах пам’яті», присвячений Дню визволення України від фашистських загарбників. Його мета – виховання любові до Батьківщини, шанобливого ставлення до історичної спадщини українського народу, популяризація творів воєнної тематики, пісенної творчості воїнів-інтернаціоналістів.
Знаменною подією 2018 року була участь нововодолажчан у XIII Міжнародному фестивалі військово-патріотичної пісні «Солдати ХХІ століття за мир». Наші співаки Віктор Задорожний і Віталій Перцов стали лауреатами фестивалю, а Валентина Гейко посіла перше місце в номінації «Вокал».
Правління щороку організовує проведення виставки-конкурсу дитячого малюнка «Мій біль – Афганістан», турніру з гирьового спорту пам’яті воїна-інтернаціоналіста, Героя Радянського Союзу М. П. Ноги.
Діяльність спілки постійно підтримується з боку керівництва району, сільських і селищних голів, а також народного депутата України IV–VII скликань Олександра Біловола. І надалі пріоритетами в роботі організації залишатиметься турбота про живих і збереження пам’яті про полеглих побратимів.
Прес-служба Нововодолазької районної Спілки ветеранів Афганістану.
Наша історія
Последние Герои Советского Союза
Бабак Олег Яковлевич
17 сентября 1991 года Указом Президента СССР лейтенанту Внутренних войск Бабаку Олегу Яковлевичу было посмертно присвоено звание Героя Советского Союза.
Детство Олега Бабака прошло в степном селе Виктория Пирятинского района Полтавщины. С 1974 по 1982 год Олег учился в Викторийской сельской школе, потом — в соседней, Тепловской.
В 1985 году поступил в Ленинградское высшее политическое училище МВД, по окончании которого служил заместителем командира роты. В то время новых оборотов набирали межнациональные конфликты, поэтому с третьего курса Олег побывал в разных горячих точках — Сумгаите, Ереване, Баку.
Из аттестации на присвоение первого офицерского звания Олегу Бабаку:
«За период обучения в Высшем политическом училище имени 60-летия ВЛКСМ МВД СССР зарекомендовал себя дисциплинированным, исполнительным курсантом. Учебную программу усваивает на «хорошо» и «отлично». Имеет широкий кругозор, много читает. Принимает активное участие в общественной жизни подразделения. Являлся секретарем бюро ВЛКСМ роты. Член партийного комитета. В коллективе уживчив, с товарищами тактичен, готов всегда помочь, пользуется авторитетом. Принципиален, открыто говорит о недостатках своих и товарищей. По характеру спокоен, выдержан, уравновешен. Общителен. Имеет большой круг друзей. На критику товарищей и замечания командиров реагирует правильно.
Трудностей воинской службы не боится. Войсковую стажировку в должности заместителя командира роты по политической части закончил на «отлично». Проявил высокие нравственные, морально-боевые качества. Уверенно владеет формами агитационно-массовой работы. Особое внимание уделяет индивидуально-воспитательной работе. Имеет высокие командирские качества. Во время выполнения правительственного задания в Закавказье проявил себя с положительной стороны. Хорошо ориентируется в сложной обстановке, принимает правильные решения, действует чётко. Общевоинские уставы знает и выполняет. Физически развит хорошо. В строевом отношении подтянут. Вверенное оружие знает, владеет им уверенно. Военную и государственную тайну хранить умеет».
Командировки Софринской бригады особого назначения, где проходил службу лейтенант Бабак, из Подмосковья в горячие точки следовали одна за другой. Только приехали из Вильнюса, а тут — Нагорный Карабах.
Для Олега Бабака роковым стало 7 апреля 1991 года в маленьком горном селе Юхары Джибиклы Кубатменского района Азербайджана. «Юхары» – это «верхние»: высота в 1,5 тысячи метров и стала последней высотой в жизни спецназовца. Вокруг — сотни вооружённых армянских боевиков. В подразделение, где служил Олег, пришла просьба о помощи от местных жителей. В санитарную машину сели пятеро во главе с лейтенантом Бабаком.
Попав с подчинёнными и несколькими мирными жителями под обстрел боевиков, Олег ни на минуту не потерял равновесия. «Оставляйте патроны мне, а сами отступайте!», — это был последний приказ командира, которому пришлось принять бой с 80 боевиками. Вскоре автомат Олега замолчал — закончились патроны. Взяв одинокую фигуру в тесное кольцо, боевики расстреляли офицера. Предательски, в спину…
Лейтенант Бабак лежал без бронежилета, без автомата. Не сумев одолеть офицера в бою, его, безоружного, убили подло, когда поднялся в полный рост, чтобы остановить кровопролитие. В Нагорном Карабахе ему оставалось дослужить один месяц. В мае собирался вернуться в родное село и сыграть свадьбу…
В период с июня 1989 года по март 1992 года при исполнении заданий по охране общественного порядка в районах межнациональных конфликтов погибло 56 военнослужащих внутренних войск, в том числе, 1 генерал, 18 офицеров, 2 прапорщика, 5 сержантов и 30 солдат.
Имя лейтенанта Бабака навечно занесено в список личного состава 11-й роты спецназначения. Существует ритуал, когда военные держат портреты и под барабанный бой называют по очереди имена погибших. Первый — Олег Бабак.
Родителям вручили Звезду Героя и орден Ленина, грамоты, орденские книжки и множество отличий. А 27 марта 2003 года, в День внутренних войск, боевые побратимы вручили Якову Андреевичу и Надежде Ивановне удостоверения на право ношения крапового берета — символа чести и доблести спецназовцев.
Последнее письмо от Олега родители получили 8 апреля во второй половине дня. «Дорогие мои мама и папа! Родные мои, не волнуйтесь. У меня всё хорошо. Всё в норме, как обычно. Как я хочу увидеть вас! Крепко-крепко обнять и поцеловать. Забиться, как в детстве, под твою руку, уснуть на твоём плече, папка, спрятавшись от всех этих невзгод, суеты, от этих мерзких неприятностей. Хочу забиться под тёплое ватное одеяло, постеленное твоей нежной рукой, милая мама. Спрятаться от них хочу. А они достают, достают!» А в 17.-00 пришло извещение о гибели.
Хоронили Олега всем селом, были сотни приезжих. Сельское кладбище стало последним пристанищем последнего Героя Советского Союза. Родители с болью вспоминают, как в 2002 году какие-то нелюди сняли с могилы сына фигурное металлическое ограждение. После этого друзья Олега обустроили могилу из мрамора.
В школьном музее Викторийской школы, которая носит имя Олега Бабака, есть комната памяти героя-земляка. Среди экспонатов — фотографии из семейного архива, личные вещи, табели успеваемости и отдельные ученические работы Олега, печатные материалы о подвиге лейтенанта. Подвигу посвящено немало стихов. Своеобразным музеем стал и дом, где вырос Олег. Здесь о нём напоминает всё: фотографии, уголок памяти, кукла, с которой он играл в детстве. А осенью 2010 года в подмосковном Ашукино Олегу Бабаку открыли памятник.
Бурков Валерий Анатольевич
17 октября 1991 года Указом Президента СССР авиатору подполковнику Буркову Валерию Анатольевичу было присвоено звание Героя Советского Союза.
Родился 26 апреля 1957 года в Шадринске Курганской области. После окончания в 1978 году Челябинского высшего военного авиационного училища штурманов стал штурманом-оператором дальней авиации.
С января 1984 года участвовал в боевых действиях в Афганистане в качестве авианаводчика, неоднократно принимал участие в операциях подразделений 70-й отдельной мотострелковой бригады на территории провинции Кандагар. Находясь среди боевых порядков мотострелков, обеспечивая им огневую поддержку авиации по позициям противника.
В ходе боевых действий в Афганистане ранее погиб его отец — старший офицер 40-й армии Бурков Анатолий Иванович, который находился на борту вертолёта Ми-8, попавшего под обстрел крупнокалиберного пулемёта. После падения вертолёта взорвались бочки с авиационным керосином, находившиеся в десантном отсеке, в результате чего полковник Бурков сгорел.
В апреле 1984 года в ходе боевой операции Валерий Бурков был тяжело ранен, потерял обе ноги. Несмотря на это вернулся в строй, продолжил службу в Главном штабе ВВС, впоследствии получил звание полковника.
5 августа 1991 года назначен советником Президента РСФСР по делам инвалидов и председателем Координационного комитета по делам инвалидов при Президенте РСФСР, в августе 1992 года переутверждён советником и в декабре 1993 года освобождён от должности Президента Российской Федерации по вопросам социальной защиты лиц с ограниченными возможностями здоровья.
17 октября 1991 года Указом Президента СССР Михаила Горбачёва подполковнику Буркову было присвоено звание Героя Советского Союза, причём он стал предпоследним из всех, кто был удостоен этого звания.
В 2003 году возглавлял избирательный список партии «Русь» на выборах депутатов Государственной Думы IV созыва. На выборах V созыва в 2007 году входил в избирательный список партии «Справедливая Россия». В настоящее время — президент фонда «Герои Отечества».
Солодков Леонид Михайлович
24 декабря 1991 года Указом Президента СССР военному моряку капитану 3-го ранга Леониду Михайловичу Солодкову было присвоено звание Героя Советского Союза.
Родился в 1958 году в селе Чернухино Перевальского района Луганской области
Украины. Вскоре семья переехала в Волгоградскую область, в город Волжский. Здесь Леонид окончил школу, затем год проучился в Обнинском филиале Московского инженерно-физического института.
В 1976 году поступил в Высшее военно-морское инженерное училище имени Ф. Э. Дзержинского в Ленинграде, которое окончил в 1981 году и получил назначение на Черноморский флот, где на спасательном судне «Зангезур» был назначен командиром водолазной группы. Затем был помощником командира судна по спасательным работам, служил в Алжире, где обучал экипажи подводных лодок приемам спасения при аварийных ситуациях. Леонид Солодков не только сам стал высококлассным водолазом, имеющим опыт работы на больших глубинах, но и обучил более тысячи водолазов-глубоководников.
В 1986 году Леонида Солодкова перевели на службу в Государственный научно-исследовательский институт аварийно-спасательного дела, водолазных и глубоководных работ МО СССР. Здесь ему предстояло принять участие в экспериментах, которые были не просто уникальны, на них в мире еще никто не отваживался.
Первый такой эксперимент с участием Солодкова прошёл в 1988 году. Тогда он с небольшой группой глубоководников достиг в барокамере сначала «глубины» в 450 метров, которую затем на короткий срок увеличили до 500.
В этих условиях человеческий организм испытывает колоссальные нагрузки и изменения. Дышать приходится почти чистым гелием, в который добавлено совсем немного кислорода и азота. Любое резкое движение причиняет острую боль, полностью пропадают вкусовые ощущения, а общаться можно только жестами или письменно, так как вместо слов слышатся только маловразумительные звуки. Это беспримерное экспериментальное погружение с учетом декомпрессии продолжалось почти месяц.
Если космонавты имеют возможность пользоваться различными тренажерами, то на глубине, где физические нагрузки не допускаются, приходится рассчитывать только на богатырское здоровье и выносливость организма. Недаром же после такого погружения необходимо проходить период реабилитации, когда водолазы восстанавливают речь и способность двигаться нормально.
Очередной эксперимент, в ходе которого планировалось 15 суток пробыть на глубине в 500 метров, состоялся в 1991 году. Леонид, вызвавшийся участвовать в нём добровольно, был назначен командиром группы экспериментаторов. В ходе рекордного погружения была проведена масса уникальных экспериментов, протестировано специальное оборудование, приборы и инструменты. Было доказано, что хорошо подготовленный человек может длительное время не только находиться на такой глубине, но и выполнять работы различной сложности.
Ещё после первого глубоководного эксперимента Леонида Солодкова представляли к присвоению звания Героя Советского Союза, но тогда вручили орден Красного Знамени – награду чрезвычайно редкую в мирных условиях. Очередное представление было отправлено и после этого эксперимента. Представление было подписано Горбачёвым в его последний президентский день. «За успешное выполнение специального задания командования и проявленные при этом мужество и героизм» капитан 3-го ранга Солодков Леонид Михайлович стал последним Героем Советского Союза.
Вскоре обстоятельства сложились так, что Леониду, как и многим его сослуживцам, пришлось уйти в запас. Уникальные специалисты мирового уровня оказались не нужны флоту. Пришли в негодность или были разбазарены спасательные суда и техника, аналогов которой не было за границей.
Подготовил
В. АБЛАЗОВ.
Увічнено три епохи волинських воїнів
У селі Жиричі Ратнівського району Волинської області урочисто відкрито пам’ятник воїнам-«афганцям» і учасникам війни на сході України.
В урочистостях взяли участь керівники району, депутати, «афганці», атовці, жителі села. Цей пам’ятний знак поєднав у собі дві скорботні події: війну в Афганістані й війну на сході України, яка розпочалася 2014 року і триває донині. На стелах викарбувано: «1979–1989. Поставте скибку хліба на стакан і голови схиліть в скорботі вічній за тих, кого убив Афганістан, чиї він душі зранив і скалічив...» і «Великим, мужнім воїнам АТО, що у лихую і страшну годину ішли у бій і гинули за те, щоби не дати розірвати Україну».
З ініціативою відкриття пам'ятника виступив «афганець» Іван Мороз, житель седа Жиричі, а голова Ратнівської районної організації ВОСВА Сергій Філіпчук, депутати, голова районної ради Михайло Макарук підтримали й схвалили таке рішення і виділили кошти на добру справу.
Встановили знак біля пам'ятника полеглим у боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини 1941–1945 років, навпроти церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Це вже четвертий пам'ятник у Ратнівському районі (у селах Річиця, Замшани, селищі Заболоття, а тепер і у Жиричах), встановлений на честь воїнів-інтернаціоналістів і учасників АТО-ООС.
З вітальним словом виступив голова Жиричівської сільської ради Сергій Вашестюк. Після урочистого перерізання жовто-блакитних стрічок із пам'ятника зняли полотно. Протоієреї Михайло Кобець і Петро Фіщук відслужили панахиду за загиблими воїнами та освятили пам'ятник. Палюче сонце заступили хмари і заплакало небо дощем.
– Навіть саме небо сьогодні освятило пам'ятник, який стоятиме у віках і нагадуватиме про мужність земляків, – наголосив голова районної ради Михайло Макарук. – Висловлюю вдячність головам Ратнівської районної організації Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану Сергію Філіпчуку і районної спілки ветеранів АТО Віталію Тарасюку за організованість, за благу справу.
– Меморіал увічнює три епохи волинських воїнів, – дякував за шанобливе ставлення до пам'яті полеглих бійців у війнах заступник голови Волинської обласної організації ВОСВА Микола Оніщук. – Війна триває. На сході України брали участь із самого початку бойових дій близько 13 тисяч «афганців», більш як 20 загинуло, два Герої України, на жаль, посмертно. Будьмо справедливими, мужніми, єдиними. Ніхто з «афганців» не думав, що, повернувшись з війни, доведеться захищати рідну землю й бути прикладом і наставниками для побратимів на сході своєї країни.
– Ми, бійці АТО – тісно співпрацюємо й товаришуємо з воїнами-«афганцями», – розповів голова районної спілки ветеранів АТО Віталій Тарасюк. – І сьогодні нагороджуємо медалями "Хрест бойового братерства" Миколу Оніщука, Миколу Філімонова, Петра Короліка, Сергія Філіпчука, Олександра Бірука, Бориса Колядюка, Лук'яна Вознюка, Сергія Терещука, Василя Сидорука, Анатолія Пікуна, Адама Пословського, Миколу Гуля, Івана Мороза, Анатолія Хартонюка, Павла Нифодюка.
– Приємно допомагати і підтримувати спілку ветеранів Афганістану, адже видно результат їхньої праці, – наголосив голова Ратнівської селищної ради Володимир Кулик. – І, насамперед, наш обов'язок – вшановувати і берегти пам'ять про тих людей, які відійшли у вічність заради нашого з вами мирного життя. Бажаю усім, щоб був мир у нашій країні, в наших домівках і наших душах.
– Жоден, хто перебував у гарячих точках, не має бути забутим. Ми повинні пам’ятати про воїнів-«афганців», воїнів АТО, – звернувся до учасників мітингу Сергій Філіпчук. – Від районної організації обласної спілки ветеранів Афганістану висловлюю щиру подяку всім, хто долучився до встановлення й відкриття цього пам’ятного знака: депутату обласної ради, голові Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану Григорію Павловичу, голові районної ради Михайлу Макаруку, голові райдержадміністрації Володимиру Рудику, голові села Жиричі Сергію Вашестюку і депутатам районної ради.
Щира вдячність місцевим жителям: Миколі Петровичу Жолобу, Миколі Васильовичу Жолобу, Валентину Жолобу, Валентину Ковальчуку, Анатолію Михайлевському, жителю селища Ратне Володимиру Луцюку та усім небайдужим. Завдяки вам ми зробили велику справу, яка не одному поколінню нагадуватиме про те, що поколінню «афганців», як і воїнам АТО, притаманний глибокий патріотизм і готовність до подвигу за Батьківщину.
Голова районної спілки вручив медалі «За вірність і терпіння» Олені Соботович, «Учасник локальних воєн» – Івану Морозу, «90 років ПДВ» – Володимиру Аврамуку та Анатолію Аврамуку, «Афганістан 1979» – Віталію Ковалю, Василю Шамайлу, Віктору Мельничуку, Віталію Тарасюку, Юрію Царуку, Григорію Паньку, Павлу Маковецькому, «Ветеранська доблесть» – Миколі Філімонову, Миколі Соботовичу, «Честь. Мужність. Пам'ять» – Петру Чашуку, Сергію Вашестюку, Андрію Ковалю, Петру Мерчуку, Сергію Процюку, Олександру Гресику, Михайлу Лук'янюку, Олександру Корпачу.
9 серпня 2020 року ввійде в історію району як день увічнення подвигу ветеранів Афганістану та учасників бойових дій на сході нашої країни. Солісти місцевого Будинку культури виконали тематичні пісні, Юлія Мороз декламувала баладу про «афганця».
До підніжжя меморіалу учасники заходу поклали квіти і пом'янули полеглих захисників хвилиною мовчання.
Сергій ФІЛІПЧУК,
голова Ратнівської районної організації
Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану.
Незабываемый август 1983-го
Воин-интернационалист Игорь Федорчев из Литвы приехал в Харьков, чтобы встретиться с однополчанами, вспомнить боевую молодость, навестить могилы погибших.
Новость, что приезжает боевой командир, быстро облетела «афганцев», служивших в ММГ-1 (Имам-Сахиб) Пянджского пограничного отряда. Назначили место встречи на 5-м городском кладбище у могилы пограничника Николая Медведя, проходившего службу в минометной батарее в составе ММГ-1 и погибшего во время Мормульской операции в 1984 году. Собрались те, кому дорога память: Леонид Канивец, Анатолий Вакула, Дмитрий Кравченко, Геннадий Немыкин, Иван Погорелов, Виталий Щегольковский, Геннадий Ломакин, мама Николая – Александра Ивановна Медведь.
Игорь Федорчев родился в Стаханове Луганской области. После школы учился в ПТУ №82, освоил профессию электрогазосварщика, мечтал быть военным. В 1978 году его призвали в армию. Службу проходил в пограничных войсках в Термезе. Прошел подготовку инструкторов службы собак, а после срочной службы подал документы в Алма-Атинское высшее командное Краснознаменное пограничное училище имени Ф. Э. Дзержинского. В 1982 году молодой лейтенант продолжил службу в Забайкалье. С Забайкальской мангруппой в мае 1983 года вошел в Афганистан. В 1985 году продолжил службу в Прибалтийском пограничном округе и сейчас живет в Литве, в Неринге. Уже на пенсии, капитан запаса. Женат, двое детей, внук…
Побывав на могиле Николая Медведя, «афганцы» направились на 18-е кладбище, где помянули умершего боевого товарища Олега Вязовиченко. Оттуда отправилась в Граково, где их встречали родственники погибшего в Афганистане Сергея Сердюченко его брат Олег с сыном Сергеем, Владимир Жуков – командир взвода связи ММГ-1, председатель объединенного Чугуевского союза инвалидов Афганистана Иван Полянский, Владимир Мигуль и Николай Широкобоков – воины-пограничники Пянджского отряда.
Вспомнили август 1983 года. Игорь Федорчев тогда командовал одной из самых боевых застав мотоманевренной группы наших пограничников на точке Имам-Сахиб в Афганистане. До этого у него были и проводки колонн, и блокировки районов, но дата 25 августа 1983 года осталась в памяти. В тот день началась для всех собравшихся боевая операция, где в экстремальных условиях приходилось принимать ответственные решения, вести бои с противником. Было задействовано все Пянджское направление, участвовали три мотоманевренные группы (Имам-Сахиб, Тулукан, Нанабад). Проводилась боевая операция в районе Мала-Кулей почти полтора месяца и закончилась успешно: район от Имам-Сахиба до Нанабада был освобожден от бандформирований.
А 26 августа брали банду Латифа. При выходе в район блокирования бандформирования мангруппы разделились по направлениям.
«Задача нашей мангруппы – уйти вправо к горам, чтобы в предгорье закрыть выход в горы «духам», еще две мангруппы двигались прямо, – вспоминал командир 2-й основной походной заставы ММГ-1 Игорь Николаевич Федорчев. – Примерно в 16.00 получил приказ уходить вправо. Когда начали продвигаться, первые мысли – как быстрее проскочить этот пролет, на душе – тревога: птицы не пели, стояла мертвая тишина…
Местность была очень удобной для засады и полного уничтожения всей мангруппы: дорога узкая, слева – рисовые чеки, справа – арык, впереди – мостик и кольцо арыка. Когда уже было пройдено полпути, я каким-то шестым чувством почуял: сейчас начнется, нас будут уничтожать… Еще не успел завернуть хвост колонны, передал по связи начальнику мангруппы Леониду Быкову, что нас сейчас начнут бить. И началось… Духи нас уже ждали, они знали, что мы сюда пойдем. По нашей колонне со всех сторон начали работать «духовские» гранатометы. В первом, моем, БТР были пробиты все колеса, загорелся второй БТР, на котором находились два ящика с минами для минометов и два ящика выстрелов к СПГ-9, лежал СПГ и миномет».
Лейтенант дал команду покинуть всем броню, а сам в это время продолжал двигаться на пустых колесах, в которых крутились хвостовики от гранат (выстрелов). Передали по связи, что Сергея Сердюченко сбило выстрелом гранаты с брони третьего БТР. Игорь Федорчев поспешил на помощь товарищу. Сергей шел ему навстречу. В одной руке он держал каску и автомат, в другой – коробку от АГС. «Товарищ лейтенант! Возьмите коробку, а то АГС стрелять не будет» – и упал. Раненого погрузили на командирский БТР, и колонна двинулась вперед. Переехав мостик, оказались в окружении сети арыков – попали в так называемый мешок, где ждали в засаде основные силы «духов».
Командир мангруппы Быков приказал двигаться прямо, в лоб противнику. Это привело «духов» в замешательство, они не ожидали такого поворота событий, а их выстрелы из гранатометов рикошетом отлетали от лобовой брони бронетехники. В это время Игорь Николаевич переправился на своем БТР через арык, отъехав в безопасное место, перевязал Сергею голову (полголовы снесло гранатой), оказал первую медицинскую помощь другим раненым, включил БТР на подкачку, накачав передние и задние колеса бронемашины (вторая и третья пара колес восстановлению не подлежали – шины были полностью порваны) и начал отходить назад. Вот тогда он и пообещал Сергею, что обязательно навестит его на Родине, если будет жив.
«Если бы наши нервы не выдержали и мы сразу вошли в этот котел, то, пожалуй, все для нас окончилось бы плачевно. Ведь нас, как узнали позже, на прямой наводке держали двенадцать гранатометов и шесть безоткатных орудий, – вспоминает Игорь Николаевич. – Ждали, что мы будем двигаться вперед и залезать в мешок к «духам», а мы в период замешательства банды потихоньку начали отходить назад, в сторону кладбища, за кишлак. Командир мангруппы Быков организовал со старейшинами кишлака встречу и поставил ультиматум: если кто-нибудь выстрелит, когда будем ремонтироваться, мы вынуждены будем спалить кишлак».
Переговоры прошли успешно, и советских пограничников все четыре дня, пока шел ремонт бронетехники, никто не трогал.
«Только мы ушли, – рассказывал Игорь Федорчев, – за нами на это место вошла мангруппа из Тулукана. Им там тоже здорово досталось: «духи» жгли броню, было много раненых, восемь или девять человек погибли. Вот так и прошло начало этой операции – с потерями бронетехники и гибелью боевых товарищей. Досталось и «духам», но мы все были потрясены своими боевыми потерями…»
Подлатав технику, зализав раны, мангруппа продолжала свой боевой поход, прочесывая «зеленку», уничтожая бандформирования.
Встреча однополчан была памятной и значимой. Помянув Сергея Сердюченко, воина-пограничника, посмертно награжденного орденом Красной Звезды, однополчане пообещали своему командиру, что помогут установить на школе, в которой учился их боевой товарищ, мемориальную доску.
Геннадий ЛОМАКИН.
Требования запорожских «афганцев»
6 августа перед началом работы сессии Запорожского областного совета состоялся митинг руководителей и представителей общественных районных организаций УСВА Запорожской области.
Во время работы сессии участники боевых действий, (воины-интернационалисты выразили свои требования к депутатам и губернатору – не допустить закрытия областного госпиталя для ветеранов войны, расположенного на Великом Лугу.
Также приняли решение написать совместное письмо губернатору и секретарю облсовета с просьбой провести встречу с руководителями 34 общественных организаций, входящих в состав Запорожского областного объединения Украинского Союза ветеранов Афганистана.
Правление областной организации выражает всем принявшим участие в митинге благодарность – только вместе мы можем победить.
Валентин ЗАРВА,
председатель Запорожского городского объединения УСВА.
Прибрали сквер
Конотопські «афганці» (Сумська область) прибрали міськиц сквер пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів. Учасники бойових дій, представники міської спілки ветеранів Афганістану викосили бур’ян, полили дерева і квіти, пофарбували лавочки.
Микола ВЕЛИЧКО,
голова Конотопської спілки ветеранів Афганістану «Саланг».
Пам'ять
З нами назавжди
Минуло 35 років з дня загибелі Лариси Доброфілі, яка проходила службу в Обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані.
Напередодні цієї сумної дати Переяслав-Хмельницький відвідала сім´я Синицьких з Козельця на Чернігівщині: Олександр Миколайович, його дружина Олена Олексіївна, сини Олександр і Віталій.
Голова Переяслав-Хмельницької спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Микола Ломінов, представник адміністрації міста Микола Гущ, заступник військового комісара майор Юрій Гармаш і родина Синицьких відвідали кладовище, де хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих у Афганістані й поклали квіти до могили Лариси Доброфілі.
У місцевому парку Слави учасники зустрічі поклали квіти до пам’ятників воїнам Великої Вітчизняної війни, загиблим в Афганістані і в АТО.
Олена Букіна, тепер – Синицька, яка проходила службу разом з Ларисою в медичній санітарній частині окремого батальйону авіаційно-технічного забезпечення в провінції Кандагар, розповіла про загибель подруги.
Загинула вона у відрядженні в Кабулі. Біля торговельного центру було приведено в дію радіокерований вибуховий пристрій, при цьому загинуло 60 мирних жителів, Лариса та її подруга по службі Надія Фіногенова з Ленінграда.
Олена Букіна і старший прапорщик Олександр Синицький відповідали за «Груз-200» в місто Переяслав-Хмельницький Київської області. 23 липня 1985 року тіло вбитої дівчини було доставлено і передано військовому комісару Переяслав-Хмельницького РВК.
Олена Синицька зізналася, що довго не могла відвідати могилу подруги: «Ростила синів, та й морально не могла налаштуватися, але весь час згадувала і хотіла провідати, а зараз – ніби камінь зняла з душі».
Микола ЛОМІНОВ,
голова Переяслав-Хмельницької міськрайонної
спілки ветеранів Афганістану.
Навіки дев’ятнадцятирічний
Афганська війна – з тих сумних сторінок нашої історії, для яких не існує небуття. Адже вона, як і усі інші, несла смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі материнських сердець. У цієї війни свій трагічний рахунок, свої сумні дати.
27 липня – день пам'яті нашого земляка воїна-«афганця» Михайла Івановича Франчука з села Жолудки. У хлопців з Шепетівської Спілки ветеранів Афганістану є традиція цього дня приїздити на його могилу, відвідати і підтримати родину бойового товариша.
Друзі згадували, як їхній побратим потрапив на службу в містечко Чирчик у десантну частину. Як було важко у навчальному підрозділі, де постійно проходили тренування механіків-водіїв, вивчення бойової техніки та її керування у гірських умовах. Напевно, командири знали, куди потраплять ці молоді бійці, і вимагали від них високої майстерності, витримки і дисципліни.
Через півроку Михайло Франчук потрапив до Афганістану, в Газні, у військову десантну частину на посаду механіка-водія бойової машини.
Афганські дороги були важкими для наших водіїв: піщані, заміновані, з крутими підйомами і спусками, дошкуляла спека… Усе це потребувало високої майстерності й досвіду.
Під час однієї з бойових операцій 27 липня 1986 року душмани оточили в ущелині групу десантників. Серед наших бійців були поранені й загиблі. На їхній порятунок виїхала моторизовано-маневрова група, у складі якої був і Михайло Франчук.
Проте наші бійці теж потрапили у засідку. Першу бойову машину душмани підірвали, заблокувавши прохід. На другій БМП рухався Михайло, і за наказом командирів мав розчистити прохід. Але граната обірвала життя юнака. Того дня йому виповнилося дев’ятнадцять років...
Так загинув у свій день народження мужній воїн-десантник, простий український хлопець Михайло Франчук, якого за подвиг посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.
У місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці відбувся поминальний молебень, на якому були присутні воїни-«афганці» Віктор Чорноус, Віктор Бєлкін, Олександр Мугиль, Микола Чайка, Олександр Бернацький, представник Судилківської сільської ради Н. О. Тончук, старости сіл Новичі, Жолудки, Мальованка, Поляна, працівники культури села Новичі Л. А. Охрімець, Т. М. Сверчевська, В. А. Огородник, родина загиблого воїна-«афганця» та односельчани.
Після панахиди присутні відвідали могилу Михайла на місцевому кладовищі, побували біля стели, встановленої на краю поля й названої на честь земляка-героя.
Шепетівська Спілка ветеранів Афганістану, родина Михайла Франчука вдячні за матеріальну підтримку компанії «Епіцентр-Агро» і керівнику фірми «Агросервіс-К» Олександру Кошелеву.
В. ОГОРОДНИК,
завідувачка Жолудківської бібліотеки Судилківської ОТГ.
Фото автора.
Відремонтували стелу
У Ковелі на Волині провели поточний ремонт пам’ятної стели воїнам-інтернаціоналістам.
Про це клопотали представники Ковельської міськрайонної організації УСВА. Кошти на роботи передбачено у місцевій Програмі збереження пам’ятників і об’єктів культурної спадщини на 2020 рік.
Ремонт виконувало КП «Добробут». Його директор Ігор Михалевич каже, що чимало плит уже повідставало, їх необхідно було зняти й закріпити заново.
Стелу воїнам-інтернаціоналістам у Ковелі було встановлено 2001 року на знак вшанування і пам’яті земляків, які загинули під час війни в Афганістані та у збройному конфлікті в Іраку. Додому не повернулося 16 мешканців нашого міста і району.
Григорій ПАВЛОВИЧ,
голова Волинської обласної організації УСВА.
Спорт
Традиціям вірні
На базі Волинського ліцею ім. Нестора Літописця на Тернопільщині відбувся ХІІ традиційний турнір з волейболу пам'яті офіцера Віталія Осецького, який 1985 року загинув у Афганістані й нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки.
В урочистостях взяли участь ветерани-«афганці» Кременецького району, педагоги і учні, громадськість і молодь. Директор ліцею В. І. Мишко і заступник голови Кременецької районної Спілки ветеранів Афганістану, кавалер двох медалей «За відвагу» Валерій Тимошенко відзначили важливість таких зустрічей, їх патріотично-виховне значення для молодого покоління, непорушність військових традицій і пам'яті про тих, хто віддав життя, виконуючи військовий обов'язок.
У змаганнях взяли участь сім команд. Перемогу та іменний перехідний кубок здобули волейболісти Кременецького лісотехнічного коледжу, призерами стали команди Коропецького ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою і Вишнівецької ЗОШ, у складі якої виступав родич загиблого героя Роман Осецький. Переможці й призери нагороджені дипломами, медалями, кубками і цінними подарунками.
Василь КОГУТ,
перший заступник голови ТОО УСВА.
По примеру отважных
Медаль «За отвагу» вручали только тем воинам, которые проявили исключительную храбрость в бою, и она всегда ценилась ветеранами. Многие воины-интернационалисты за свои подвиги были награждены этой медалью дважды, но только харьковчанин Владимир Кисель – трижды.
В дни 75-летия учреждения медали «За отвагу» в Харькове состоялся II Международный турнир по дзюдо памяти В. А. Киселя. Прибыла делегация ветеранов Белгородской области. Гости посетили храм Святого великомученика Георгия Победоносца, где был отслужен молебен по погибшим в Афганистане. Ветераны Белогорья побывали в Национальном мемориальном комплексе «Высота маршала Конева».
Почётным гостем стал заместитель председателя Сумской областной организации ветеранов Афганистана, командир 2-й самоходно-артиллерийской батареи Алексей Валерьевич Шатов, боевой командир Володи Киселя. Ветераны побывали на 9-м городском кладбище, где похоронены «афганцы», возложили цветы к областному мемориалу воинам-интернационалистам, побывали в храме в честь иконы Божией Матери «Взыскание погибших». Яркое впечатление осталось после посещения музея-диорамы воинов-интернационалистов. Гостей тепло встретила Клавдия Ефимовна – мама погибшего в Афганистане Сергея Севрюкова.
Перед началом соревнований харьковские «афганцы» в фойе спортивного комплекса «Смена» организовали фотовыставку «Афганская война – как это было», выставили стенды с макетами оружия и военного снаряжения периода ведения боевых действий в Афганистане. Большую работу для этого провели А. Т. Шумаков и ветеран ВС Украины подполковник М. Е. Шевченко.
На торжественном открытии участников турнира приветствовали настоятель Храма Святого Георгия Победоносца, участник боевых действий в Афганистане протоиерей Валерий, первый заместитель председателя ХГСВА В. Н. Борзов, главный судья соревнований А. Ф. Алексеев, боевой командир В. Киселя – А. В. Шатов.
Об уровне соревнований говорит тот факт, что среди 85 принявших участие был мастер спорта международного класса Артём Харченко, 20 мастеров и 64 кандидата в мастера спорта, из них многие – члены национальной сборной Украины. Участвовали дзюдоисты России, Грузии, Анголы, Азербайджана и Туркменистана. Приятно отметить, что турнир вызвал большой интерес у юных спортсменов, которые пришли посмотреть состязания.
Победители и призёры получили заслуженные награды и подарки. Приятным сюрпризом была инициатива участника боевых действий в Афганистане, кавалера ордена Красной Звезды, награждённого двумя медалями «За отвагу», председателя Московского районного отделения ХГСВА, мастера спорта международного класса, чемпиона и призёра Паралимпийских игр Николая Николаевича Овчаренко, который подготовил и вручил специальные кубки «За волю к победе».
Растёт популярность нашего турнира среди спортсменов не только Харькова и Украины, он становится интересным и престижным для дзюдоистов стран ближнего и дальнего зарубежья.
Хочется выразить благодарность тем людям, которые помогли в организации и проведении, сделали наш турнир ярким и интересным. Это кандидат педагогических наук, профессор, заведующий кафедрой единоборств Харьковской академии физической культуры, судья по дзюдо международной категории А. Ф. Алексеев (первый тренер В. Киселя по дзюдо), Заслуженный тренер Украины, секретарь областной федерации дзюдо В. В. Капустин и активисты городского союза ветеранов Афганистана.
Михаил БЫКОВ,
председатель ДРО ХГСВА.
Згадали загиблих
У селі Старі Петликівці Бучацького району на Тернопільщині з ініціативи районної Спілки ветеранів Афганістану відбувся традиційний турнір з футболу пам'яті загиблих воїнів-«афганців» і воїнів АТО.
Голова районної ради Віталій Фрояк і голова Тернопільської обласної організації УСВА Сергій Лісовий подякували учасникам за пам'ять про земляків, які загинули в Афганістані та у війні на сході України, побажали гравцям чесної і безкомпромісної боротьби.
У турнірі взяли участь чотири команди. Перемогли футболісти села Старі Петликівці, на другому місці – команда села Переволоки, на третьому – села Пилява,
Сергій Лісовий вручив колективам кубки, медалі, статуетки і грамоти, кращим гравцям – цінні подарунки, а спонсори – грошові премії, Віталій Фрояк вручив командам м’ячі.
Сергій ЛІСОВИЙ,
голова ТОО УСВА.
|
