Ті, хто вміє створити свято

Не помилюсь, коли скажу, що теперішня реальність ускладнила всім життя. З карантином настало якесь затишшя, наче життя вимушено поставили на паузу. Багато людей просто злякалися та сховались кожен у свій кокон. COVID-19 став перешкодою на шляху багатьох: скільки зірваних планів, нездійснених задумів, зустрічей, що не відбулися…

Аж тут карантин закінчився. Одні ще досі бояться вийти на вулицю і відкрито спілкуватися, а в других уже народились нові ідеї і вони активно втілюють їх у життя. Творчим людям, а саме такими є студійці, набридло чекати. У них давно з’явилась туга за живими зустрічами, за командою однодумців – колег по перу. Вони не з тих, хто чекає, щоб хтось прийшов їх розважати. Отож і вирішили самі собі свято влаштувати. А тут і нагода трапилась: 21-а річниця від дня створення Шепетівської літературно–мистецької студії «Доля».

Вирішили святкувати у будинку культури, де останні місяці збиралися у малій залі (нічого собі малій – на сто осіб!) на другому поверсі. Тому найпершою студійців привітала керівник будинку культури Вікторія Іванівна Таліманчук. А потім у залу завітали одразу четверо мужніх чоловіків: Петро Шидей, Валерій Лук’янчук, Віктор Чорноус, Сергій Хомяк.

Їх зустрічали як добрих друзів, адже не раз проводили спільні зустрічі, не одну чашку чаю випили разом. Плідна співпраця зі Спілкою ветеранів Афганістану триває більше десяти років. За цей час не одну збірку віршів, присвячену воїнам–афганцям, видали, не одне спільне засідання провели. По завершенні заходу було покладено квіти до підніжжя пам’ятника «Чорний тюльпан», чим вшановано пам’ять про загиблих.

Анатолій Огарєв, музикант, талановитий організатор, познайомив колег з новим творчим фолькльорним колективом – вокальним тріо «Подруженьки», який діє при Судилківському будинку культури. Євгенія Ангел, Наталія Яковець та Віра Трусова потішили присутніх чарівним співом, виконавши «Осінній вальс» (музика Анатолія Огарєва, слова Віри Кухарук), «Цвіте черемшина» Я молода на базар ходилата народними піснями. Ірина Турок читала вірш Лесі Українки.

А далі були вітання від колег, розповіді про незабутні зустрічі, спогади про те, як хто приходив у студію і, звичайно, вірші. Олександр Костюк заспівав пісню «Синя хустина», яку сам переклав українською.

На завершення тріо «Подруженька» виконали ще кілька народних пісень, а Маестро потішив студійців власними портретами–замальовками (короткими і влучними, з добрим гумором) і виконав на замовлення ряд пісень під гітару.

Свято вдалося: маса вражень, захоплюючі розповіді студійців, цікаві епізоди, які разом освіжили у пам’яті, вірші про кохання, патріотичні, філософські. Три години спілкування провели на одному диханні.

Прикро, що не всі змогли прийняти участь у святі: дехто обмежує спілкування, бо боїться захворіти; інші виховують діток і працюють; молодь, яка колись прийшла у студію школярами, як, наприклад, Даша Голуб, яка прийшла ученицею п’ятого класу, нині студентка Київського інституту, навчається в столиці.

Втомлену, але щасливу, Віру Кухарук «піймав» уже пізно ввечері. Спілкувались у телефонному режимі.

«Локдаун – це як екзамен з кожного з нас, –– ділиться керівник студії Віра Кухарук – По суті, сам процес творення не змінився: як писали раніше кожен про своє, так і під час карантину продовжили писати. Всі досить самостійні та відповідальні. Але, виявилось, що не все так просто з людьми творчими: не вистачає людей поруч, колег з якими можна поділитися написаним, прочитати вголос, почути думку таких, як ти сам. З’ясувалось, що жива аудиторія, обмін емоціями між людьми, – ось головне і це заряджає сильніше за любе спілкування онлайн. Карантин дав можливість переосмислити, як розвиватись, щоб надалі бути цікавими читачеві чи тому, хто захоче послухати поетів вживу. Я дуже вболіваю за студію, бо вклала в неї свою душу і намагаюсь зробити все, щоб підтримати колег. За ці роки через студію пройшло понад сто осіб. Дехто побував на засіданнях кілька разів і зрозумів, що то не його, інші прийшли і залишились на роки. Багато шепетівчан виїхали на постійне проживання за кордоном, інші поїхали працювати на рік–два, а досі там. Проте зв’язок ні з одними, ні з іншими не обірвався. Ми не можемо існувати тільки в онлайн. У студії все зав’язано на особистих відносинах. Раніше ми могли вільно сидіти за одним столом і дивитись один одному у вічі. Творчі особистості - люди надзвичайно вразливі, тому навіть погляд колеги міг багато чого розповісти про враження від прочитаного вірша. Ми разом уже понад два десятки років і знаємо один одного дуже добре. Рада, що сьогодні зуміли відсвяткували чергову річницю. Наш колектив діє і дарує радість пошуновувачам поезії. За 21 рік існування понад сто осіб пройшли через студію. Щоб там не було, а основний склад студії є постійним і незмінним: Надія Сондей, Леонід Жмурко, Катерина Дяченко, Сергій Доскач, Олена Герасименко, Василь Ющенко, Марія Карнаух, Олександр Костюк, Тетяна Кушнірук, Олена Кравчук, Анатолій Огарєв, Зінаїда Русняк, Майя Палій, Ніла Кравчук, Зоя Редько, Олександр Губін, Ірина Шешукова, Ольга Новічкова, Галина Кашинська, Лариса Кошик, Олена Сущенко, а ще ті, хто любить поезію і є її пошановувачами та постійними слухачами – Ольга Печерська, Тамара Сірош, Олена Заєць. Окремо хочу сказати про Геннадія Сівака, який понад 28 років, проживаючи від нас за тисячі кілометрів, пише вірші українською мовою і є членом Спілки українських письменників в Ізраїлі. Не забувають рідне місто Тимофій Синицький з Естонії, та Григорій Кіпніс з Німеччини, Тамара Сенькова з Білорусії». Щиро вдячна всім, хто нас сьогодні привітав. Це дає наснагу для творчості».

Святкування завершилось. Переходимо до робочих питань і уже обговорюємо нове спільне засідання яке заплановане на найближчий час.

Член Шепетівської СВА,
учасник бойових дій в Афганістані
Володимир Пипич