Навічно дев’ятнадцятирічний

Час швидкоплинний. Пройшло 35 років відтоді, як загинув в бою на землі Афганістану наш земляк з села Жолудки Шепетівського району Франчук Михайло Іванович. Загинув молодим у віці 19 років у свій день народження. Ціною свого життя, він дав змогу своєму підрозділу вирватися зі смертельної пастки, яку влаштували «душмани». 27 липня йому виповнилося б 56 років. Звичайно, мав би сім’ю, а мама з батьком раділи б онукам. Та не судилось…

Кожного року члени Шепетівської СВА у цей день відвідують родину загиблого. Цього року ветерани Афганістану Олександр Гурінович, Валерій Лук’янчук, Віктор Чорноус, Сергій Кривенко, Віктор Метельський, Петро Шидей, Петро Струтинський, Сергій Хом’як відвідали родину Михайла, побували на його могилі та могилі матері – Ганни Трохимівни.

У місцевому храмі Покрови Пресвятої Богородиці настоятель отець Петро відправив поминальний молебень, на якому були присутні ветерани, члени родини, працівники відділу культури Судилківської ОТГ –Валентина Огородник та Тетяна Сварчевська, односельчани.

Афганці поклали квіти біля стели, яка знаходиться поблизу іменного поля, на якому до призову в армію працював Михайло.

Орендарі, які обробляють цей лан, діляться щороку з сім’єю врожаєм.

Щира дяка працівникам Судилківської ОТГ за те що постійно підтримують порядок у святому для нас місці. Шепетівська СВА щиро дякує Шепетівському держлісгоспу за підтримку родини загиблого і всім, хто у цей нелегкий час не байдужий до проблем сімей загиблих воїнів.

Член Шепетівської СВА, учасник бойових дій в Афганістані В.Пипич

Летять роки…

Пам'яті Михайла Франчука
- 35 років з дня смерті

І

Летять години, дні, роки,
І нині тридцять п'ять минуло,
Та ми Михайла не забули.
Такі, як він, немов зірки,

Що світять повсякчас з небес.
І час із пам'яті не змиє
Його ім'я і подвиг. Мрії
Батьків погасли, щоб воскрес.

Пішла матуся в світ далекий,
Не вгамувати в грудях біль.
Афган, його останній бій
Ми пам'ятаємо… і спеку.

У день народження загинув:
Хлопчині дев'ятнадцять літ.
Згорів Михайло, мов болід…
Товаришів в біді не кинув.

Відхід прикрив бійців собою,
Із БеТееРа вів вогонь.
Злетіла із його долонь
Пташина з гіркою судьбою.

Його душа пішла до Бога,
Де їй відкрився цілий світ.
Зів'яв, немов лілеї цвіт,
Позбавився життя земного.

ІІ

Давно пощезла та держава,
Що посилала в край чужий.
І де вона, отая правда?
За що загинув молодий

В пісках хлопчина з України?
Сестра хотіла, щоб брат жив.
Молилась мати. Домовини
Несли «Тюльпани». Край тужив.

Не вгамувати біль у грудях,
Що душу хлопцям розрива.
В серцях «афганців» - болю грудка
І пам'ять про бійця жива.

Віра Кухарук