У Києві вшанували пам'ять загиблих під час війни в Афганістані

У Києві 25 грудня відбулися пам'ятні заходи з нагоди 42-ї річниці початку війни в Афганістані. Суспільне мовлення України.

Війна в Афганістані розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі та вбивством президента країни Хафізулли Аміна. Тривала до виведення основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року.

Як повідомляє кореспондентка Суспільного Вікторія Хорошун, на урочисті заходи, організовані Українською спілкою ветеранів Афганістану, зібрались ветерани-афганці та члени їхніх сімей. Вони поклали квіти до Меморіального комплексу загиблим в Афганістані та Стели пам'яті воїнів-афганців на вулиці Лаврській.

Також в Афганському храмі відбулась панахида за військовослужбовцями, які загинули в Афганістані, а також полеглими у зоні АТО/ООС.

Голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький поділився своїми спогадами про війну.

"Для нас це такий негласний день пам'яті – день початку Афганської війни. В цей день радянські війська зайшли на територію Афганістану, виконуючи наказ. І я був одним з тих, хто заходив першими. Ми висаджувались в аеропорту міста Кабул. Я тоді був командиром корабельної групи на АН-22. Водночас війська 40-ї армії заходили сухопутним шляхом.

Голова Української Спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький

Цей день пам'ятається як початок війни, і він – рубікон, який ми перейшли: від мирного життя до воєнного. Насправді нас підняли по тривозі ще у ніч на 12 грудня. Спочатку ми літаком прилетіли у Ташкент, потім вилетіли в місто Енгельс, це біля Саратова, а вже звідти пішли безпосередньо на Кабул.

У наш літак АН-22 "Антей" були завантажені шість бронеоб'єктів, боєприпаси, харчі. Без прогріву бойової машини нам треба було підняти на висоту і "виплахи" з Антея ці 7-тонні бойові машини. І ми робили це солдатськими руками. Це титанічний труд і перше враження від війни", – згадує Червонописький.

Він також розповів про важкі побутові умови, в яких доводилося жити воїнам.

"Грудень там такий як і у нас тут, холодно, а не було умов ні зігрітися, ні помитися, ні їжу нормально приготувати. Лягали в намет, стелили тент від бойової машини, не роздягалися, вкривалися іншим тентом, так і спали. Але вижили", – згадує очільник Української Спілки ветеранів Афганістану.

Загалом він пробув в Афгані два роки: з 25 грудня 1979 року по 11 листопада 1981-го. Каже, що війна навчила бойовому братерству.

"Ще Ремарк сказав, що війна – це бруд, це смерть, але єдине що хороше вона породжує – це бойове братерство. Ми між собою дружимо досі, допомагаємо одне одному і зараз допомагаємо молодим хлопцям, щоб вони не пізнали те, що пізнали ми. Бо інколи у нас були великі втрати в Афгані не тому, що супротивник був сильнішим, а тому що наші бійці були слабо підготовлені", – розповів Червонописький.

Інший учасник війни Сергій Кафтан каже, що потрапив до Афганістану у 19-річному віці разом з групою 80-ти побратимів.

Сергій Кафтан, учасник війни в Афганістані

"Дуже молоді були. Не знали, що воно таке коїться. Спочатку сказали, що на Кубу відправлять, а потрапили до Афганістану", – згадує чоловік.

Воїнам пояснили, що вони мають захищати кордони Радянського союзу в Афганістані, щоб туди не зайшли американські війська. Зв'язок з рідними підтримували лише листуванням.

"А про що з мамою переписувалися? Все добре, гарно цвітуть сади. Ось й уся переписка", – розповів Сергій Кафтан.