" /> Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Сергій Козаченко Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
 
 
 
    
 
Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
Фестивалі
Майбутнє України
 


Погода
Погода!
fest-logo.jpg


41199517 Відвідувачів
Урядовий портал
Орденские планки – ветеранам
Боевое Братство
Укрінформ
Міністерство оборони
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Надрукувати Надіслати електронною поштою

Сергій Козаченко: «Ми цинку на Батьківщину жодного не відправили. Тому зараз сплю спокійно»

12-02-00.jpg

Сотні наших земляків пройшли через пекло воєнних конфліктів, виконуючи інтернаціональний обов`язок на Кубі, в Анголі, Мозамбіку, Єгипті, В`єтнамі, Афганістані.

Один з них – заступник голови Спілки ветеранів Афганістану Деснянського району полковник Сергій Іванович Козаченко.

Народився 12 лютого 1960-го року в Умані. З 1978-го по 2004-й рік проходив службу в лавах Збройних сил. У 1982-му році закінчив Донецьке вище військово-політичне училище інженерних військ та військ зв`язку.

З 1984-го по 1986-й рік у званні старшого лейтенанта проходив службу в Республіці Афганістан у складі 1956-го окремого батальйону радіоелектронної боротьби. Був контужений.

З нагоди 33-ї річниці виведення радянських військ з Демократичної Республіки Афганістан, Дня вшанування воїнів-інтернаціоналістів Сергій Іванович ділиться своїми спогадами.

«Коли мені дали наказ їхати до Афганістану, то чітко представляв куди їду. Знав, що там тривають реальні воєнні дії. Морально був підготовлений. Вже у аеропорту Кабула мене зустрічав представник частини, до якої мав направлення.

Кабул мене вразив великим контрастом. Майже на кожному кроці, в невеличких крамничках, продавалися екзотичні фрукти, овочі, солодощі, магнітофони, телевізори, товари різного вжитку, які до цього часу бачив лише у кіно, і тут же поруч, на узбіччі, – бруд та злидні, арики із пліснявою зеленою водою та маленькі діти у обірваному одязі.

Задачі, які виконували протягом двох років – забезпечення радіоперехоплення, прослуховування та переривання душманських переговорів, супроводження наших колон для їх безпечного пересування. За допомогою радіостанцій глушили переговори моджахедів, не давали їм можливості домовлятися про обстріл колон та підрив нашої техніки. В роті були спеціалісти, які володіли трьома мовами – дарі, пушту та фарсі – та могли перекласти про що йдеться.

З колоною ходили двома машинами – одна їхала на початку колони, друга – позаду для створення так званого куполу прикриття. Охороняли також і посольство Радянського Союзу, посольства інших держав.

12-02-01.jpg

Дуже багато було обстрілів, але завдяки командирам, які навчали новобранців військовим спеціальностям в «учєбках», в самій частині ми жодного цинку на Батьківщину не відправили. 300-ті були, а цинків не було. Тому зараз можу спати спокійно. Я практично об’їздив весь Афганістан. Легше назвати місця, в яких не був, ніж ті, в яких був.

Часто на всьому шляху пересування колони нас супроводжували діти. Бігли і весь час кричали: «Командир, дай, дай!». І ми давали їм або кашу в консервах, або сир, тушонку. І це для них були найкращі ласощі.

Одного разу наша колона підірвалася на міні. Побило, покрутило, поламало. Визвали «віртушки», когось евакуювали. Мене контузило, пошкодилися дві барабанні перетинки. Тому маю проблеми зі слухом. Але вже звик.

Молоді хотілося б побажати більше людяності та вивчення реальної історії, порозуміння і головне – любові до Батьківщини, почуття патріотизму. Батьківщина це те, що дається людині один раз. Якою б не здавалася прекрасною інша країна, чужина – є чужина. Буде патріотизм – буде все, а якщо думати тільки про себе – нічого не буде».

Довідково.

Головну частину свого життя Сергій Іванович Козаченко присвятив професії Захисника Вітчизни. Після закінчення вищого військового училища навчався у Національній Академії Сухопутних військ ім. Гетьмана П. Сагайдачного. Після звільнення з військової служби багато працював на благо Батьківщини, разом з дружиною Наталією виховував двох синів.

Зараз, незважаючи на інвалідність 2-ї групи внаслідок війни, – заступник командира 112-ї окремої мотопіхотної бригади територіальної оборони міста Києва, підтримує військові традиції, своїх бойових друзів, займає почесне місце у ветеранському русі, беручи активну участь у роботі ветеранських організацій, начальник Управління соціального захисту учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, сімей загиблих воїнів та померлих ветеранів війни Української  спілки ветеранів Афганістану (воїнів інтернаціоналістів).

Нагороди: орден Червоної Зірки, орден «За заслуги» ІІІ-го ступеню, медаль «За бойові заслуги», медалі СРСР, Афганістану – «Від вдячного афганського народу», України – «Захиснику Вітчизни» та відомчі відзнаки України, нагороди громадських організацій, медалі «За заслуги», «За звитягу», «Честь. Мужність. Пам’ять».

 
< Попередня   Наступна >

 

 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.