Памʼяті Геннадія Лобачова

26 вересня 2022 року пішов із життя Геннадій Сергійович Лобачов. На 87-му році перестало битися серце ветерана української зовнішньої розвідки, полковника у відставці,  сильної, мужньої людини з активною громадянською позицією.

Геннадій Лобачов прожив цікаве, насичене багатьма подіями життя. Він народився 29 березня 1936 року в місті Луганськ. Після закінчення Київського політехнічного інституту і здобуття спеціальності інженера-механіка хімічних виробництв упродовж трьох років працював на київському заводі “Більшовик”, був одним з організаторів першої в Києві добровільної народної дружини. Із 1961 року – в  органах державної безпеки. Пройшов спеціальну підготовку, одержав хороші навички володіння німецькою і англійською мовами.

Упродовж багатьох років працював за кордоном. Мав вагомі результати по лінії науково-технічної розвідки. Цьому сприяли як спеціальна освіта, так і практична робота в Києві у тісному контакті з фахівцями Академії наук України. Він надавав сприяння українським вченим у реалізації і впровадженні у виробництво новітніх розробок у сфері хімічного виробництва, зокрема, у ракетобудуванні і створенні ракетного палива. У той час контактував з відомими вченими М. Янгелем, С. Корольовим, М. Келдишем, Б. Патоном та іншими.

Геннадій Лобачов мав статус учасника бойових дій, був першим командиром команди “Карпати-1”, на чолі якої з серпня 1980 по січень 1981 року брав активну участь у спеціальних операціях в Афганістані, надані сприяння законному уряду країни у створенні власних органів державної безпеки. Завдяки вмілій організації роботи за увесь час існування команда не мала втрат особового складу. Всі її бійці повернулися на батьківщину. Про це він цікаво і дохідливо розповів у своїй книзі «Команда «Карпати».

Після звільнення зі служби впродовж тривалого часу працював у Торговельно-промисловій палаті України начальником одного з управлінь. За участь у виконанні спеціальних завдань нагороджений орденами Червоної Зірки, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, багатьма медалями, зокрема й інших держав, найвищою відомчою відзнакою СЗР України “Почесний співробітник зовнішньої розвідки України”.

У роки незалежності України Геннадій Лобачов передавав свій досвід молодому поколінню українських розвідників, намагався доносити до широкого загалу правильне розуміння місця й ролі розвідки в сучасних умовах. Він знав, наскільки це гостра і специфічна зброя, і хотів, щоб це розуміли інші й могли цією зброєю користуватися. Брав активну участь у громадському житті, в роботі ветеранських організацій зовнішньої розвідки та колишніх воїнів-афганців, давав інтервʼю для преси і телебачення, під час яких не боявся висловлювати свою принципову позицію із багатьох питань суспільного життя, наголошував на тому, що досвід кожного, хто брав участь у бойових діях, перебував у гарячих точках, виконував миротворчі місії, нині потрібний самій Україні для захисту рідної землі.

Г. Лобачов завжди був цікавим, розсудливим, виваженим, товариським, оптимістично налаштованим, цінував справжню чоловічу дружбу, ніколи не вдавався до надмірних емоцій, водночас рішуче відстоював власну точку зору із принципових питань, був щирим у своїх почуттях, дуже любив сімʼю і дорожив родинними стосунками, сімейним затишком.

Таким він назавжди залишиться в пам’яті колег, друзів і рідних.

Тож нехай йому буде світла і добра пам’ять за всі його діяння.

Колеги і друзі