І я між вами, друзі – побратими.

В Чернігівській міській організації УСВА (воїнів - інтернаціоналістів) одного листопадного дня зібралися вперше, після лютневих і березневих бомбардувань, блокади міста ворогами, бойові побратими, матері загиблих синів в Афганістані, друзі, щоб вшанувати пам’ять Олександри Миколаївни Старикової, яка у 1986-1989 р. працювала сестрою-господаркою у Кундузькому медсанбаті. За бездоганне виконання службових обов’язків вона нагороджена медаллю “За доблесну працю”

Два роки тому, в жовтні, Олександра Миколаївна пішла у засвіти, відлетіла з птахами у вирій. І ось, у день її нарождення, друзі вирішили влаштувати виставку виробів-картин з веселкових стрічок та українських вишиванок. Фото з бойовими товаришами, зустрічі в школах, ліцеях, військових частинах, бібліотеках. Хризантемами на підвіконні, які вона дуже любила.

І гарні спогади про людину прекрасної душі, відкритого доброго серця звучали так зворушливо і щиро.

Вона була для поранених бійців і порадницею, і рятувальницею, і світлим Янголом-охоронцем. Олександру Миколаївну поважали й любили у медсанбаті – за порядність, щиру вдачу і материнську турботу про оточуючих. Ці слова прозвучали на заході з вуст Віри Губар – чернігівської журналістки, яка неодноразово зустрічалась з Олександрою Миколаївною і готувала її спогади в обласній газеті “Деснянська правда”.

Колишні воїни-афганці завжди були у вирі всіх подій. Так і Олександра Миколаївна з багатьма людьми, з якими її звела доля у чужій стороні, не втрачала зв'язок. Провідувала, підтримувала, допомагала. З такими словами звернулась до присутніх старший науковий співробітник військово-історичного музею імені В. Терновського Людмила Трикашна.

Коли прийшла біда, війна в Україну, немало афганців взяли зброю, щоб на передовому краї захищати нашу свободу, нашу незалежність.

Рішучий, запальний і безстрашний Сергій Астахов щойно повернувся з Харківщини. Він забезпечував вивіз поранених з зони бойових дій до медзакладів.

А Володимир Климюк – водій-стрілок проводив навчання особового складу медзакладу з поводженням вогнепальної зброї.

Алла Ривкіна – афганська медсестричка в період блокади міста, і нині, рятує українських воїнів у Чернігівському військовому шпиталі під керівництвом Героя України, афганця начальника шпиталю Олександра Слєсаренка.

Вона згадала яка Олександра Миколаївна дбайлива господиня. А якими стравами, пиріжками й млинцями пригощала і радо вітала побратимів у отчому домі у Вершиновій Муравейці що на Куликівщині.

Син полковника “афганця” Олександра Волошка у найдраматичніші березневі дні обороняв древній Чернігів від російських окупантів.

В цей пам'ятний день приєднався до нас по відеозв'язку з Італії Віталій Цикора, який зазначив, які ви молодці, що ви пам’ятаєте і не забуваєте Шурочку, яка була душею компанії, товариська, добра, справедлива. Пожалкував, що зараз не з нами.

Світлана Шаповал – мати загиблого сина Олега 27 квітня 1984 р на Панджшері. З сумом в очах згадала поїздку разом з Олександрою Миколаївною у Шибиринівську школу на зустріч зі школярами й вчителями, і як зачаровано діти слухали афганську сестричку-господарочку.

Галина Огієнко – медсестра, працювала у Баграмському медсанбаті (1980-1981 р.). Вона з теплотою згадувала про мужність, людяність Олександри Миколаївни, яка ніколи не втрачала оптимізму і завжди підтримувала побратимів.

Для авторки цих рядків Шурочка була вірним другом з яким можна було піти в розвідку. Вона вирощувала дивовижної краси квіти, екзотичні рослини. Жила, раділа життю, людям, Миру. Нам всім її так не вистачає!!!

Пам’ятаємо наших загиблих побратимів, їх померлих батьків. Бажаємо сили духу і мужності воїнам-захисникам. Віримо в їх перемогу. Слава Україні! Слава Героям!

Лариса Кожар – мати загиблого сина в ДРА, голова комітету сімей загиблих військовослужбовців в Афганістані при Чернігівському обласному відділенні УСВА (воїнів-інтернаціоналістів)

Олександра Миколаївна з побратимами (друга з правої сторони)