Роковини
Живемо, щоб пам’ятати

Роки летять, а пам’ять живе. Людині властиво пам’ятати і добрі події, й погані.

Справжня трагедія увірвалась у життя родини Франчуків, що мешкає у селі Жолудках Шепетівського району, 27 липня 1986 року. У цей день рідним радіти б, бо у них є іменинник. Не судилося… Прийшла звістка, що в Афганістані загинув син, брат Михайло.

Ніби вчора майстрував радіотехніку, грав з друзями у футбол, їздив на велосипеді, а ще працював у колгоспі помічником механізатора, неподалік хати обробляв поле. Сьогодні край цього поля стоїть гранітна плита і напис на ній, що це поле носить його ім’я.

До дня вшанування пам’яті загиблого в Афганістані воїна у місцевому Свято-Покровському храмі була проведена поминальна служба. Також серед дітей відбулися спортивні змагання: біг на 60 та 120 метрів, силові вправи, перетягування канату, турнір із шашок, організовано велопробіг до стели, що стоїть край поля.

— Виховання підростаючого покоління у дусі патріотизму — нині одне з головних завдань, зважаючи на воєнний стан в Україні, — зазначив, виступаючи на заході, мешканець Судилківської ТГ Артур Мовсісян. Він подарував дітям кілька комплектів шашок і шахів, щоб вони у вільний час могли тренуватися у сільському клубі та проводити змагання.

Представники Шепетівської СВА Валерій Окорський, Франц П’яскорський, Сергій Хом’як разом із представниками влади та родиною поклали квіти біля стели та на могилі Михайла Франчука. Від ветеранів-афганців діти дізналися, як служив та загинув у бою їхній земляк-герой Франчук Михайло Іванович, нагороджений посмертно орденом.

Усім учасникам спортивних змагань були вручені солодкі подарунки — морозиво, а призери змагань отримали медалі та грамоти.

Галина СИДОРЧУК,
завідувачка Жолудецьким
сільським клубом.