|
|
|
40 років військово-політичній операції СРСР в Чехословаччині |
|
|
| |
 У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року на територію Чехословаччини були
введені війська п’яти держав Варшавського договору: СРСР, Польщі,
Угорщини, Болгарії і ГДР. Розпочалась операція “Дунай”, наймасштабніша
в Європі з часів Другої світової війни. Вже через 5 днів чисельність
військових підрозділів нараховувала 27 дивізій, включно 12 танкових, 13
мотострілкових і 2 військово-десантних. Мова йде про 6300 танків і 2000
гармат, більш як півмільйонну чисельність особового складу. Підтримку
забезпечувало одне з радянських армійських авіаційних з'єднань.
|
|
| |
Сучасні історики інтерпретують ту військово-політичну реакцію на “пражську весну” як, в першу чергу, політичний конфлікт – придушення Кремлем і його слухняними маріонетками того партнера по соціалістичному табору, який здумав виявити непокірність. Дехто навіть визначає ці події як справу сатанинську, оскільки сигнал на ввід військ пройшов під кодовою назвою “Влтава – 666”. Та все ж подібні висновки в більшості своїй – класичний приклад лінійного мислення. Якщо системно оцінити ситуацію тих часів, то все виглядає значно складніше, як і, скажімо, з Афганістаном кінця 70-х.
Щодо позиції радянського політичного керівництва то доречним буде привести цитату з публікації в газеті “Правда” від 22.08.1968 року:
«Развитие Чехословакии как социалистического государства, развитие ее государственности, ее экономики и культуры, развитие ее Коммунистической партии протекало и протекает в формах, отражающих особенности страны, ее традиции, ее специфику во всех отношениях. А разговоры о «навязывании» чехам и словакам какой-то «советской модели социализма» представляет собой не что иное, как злонамеренную, провокационную ложь, распространенную враждебными элементами с целью подорвать братскую дружбу, связывающую наши страны, наши партии и наши народы. В последнее время появились определенные тенденции в области внешней политики Чехословакии, особенно в делах Европы, которые вызывают серьезные опасения. Обращают на себя внимания факты недопустимого отношения к обязательствам Чехословакии, вытекающим из Варшавского Договора. Создалась атмосфера, совершенно неприемлемая для социалистических стран. В этой обстановке нужно было действовать, и действовать целеустремленно, решительно, не теряя времени. Именно поэтому Советский Союз и другие социалистические государства решили удовлетворить просьбу партийных государственных деятелей ЧССР об оказании братскому чехословацкому народу неотложной помощи, включаю помощь вооруженными силами».
В цьому зв’язку важливо зазначити, що розбіжності у сфері військового співробітництва між СРСР і Чехословаччиною виникли задовго до приходу у владу А. Дубчека, керівника місцевих комуністів. Чехословаччина була єдиною державою Східного блоку, яка мала кордони з західними країнами, не маючи на своїй території радянських військ. Але чеські керівники досить амбіційно і настирливо вимагали розміщення у своїй країні тактичної ядерної зброї, переслідуючи ціль ввійти у список ядерних держав світу. Та на той час США і СРСР, враховуючи уроки Карибської кризи, вже відкрили для підписання Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, заборону на її передачу своїм союзникам. То ж мало хто сьогодні враховує те, що принципово введення військ до Чехословаччини обговорювалось дипломатичними каналами між Радянським Союзом і США та навіть відбулася телефонна розмова між американським президентом і радянським лідером Л. Брежнєвим.
Геополітичні хитросплетіння у протистоянні двох систем того часу і були основною причиною чехословацького інциденту з військовим втручанням. А щодо політичної моралі, то доречними будуть зважені слова нинішнього чеського посла в Росії: “Нехай російські комуністи вибачаться перед чеськими комуністами, а чеські комуністи вибачаться перед російськими комуністами”.
Інша справа, що й зараз в Україні живуть десятки тисяч наших співгромадян, хто брав участь в операції “Дунай” у складі радянських військових частин. Для них вона не була безкровною прогулянкою у цивілізованіше зарубіжжя, де дівчатка більш масово бігали у міні-спідничках, а пивом торгували чи не на кожному кроці. Це була бойова операція у протистоянні двох ідеологічних систем, в одній з яких існувало святе на той час поняття інтернаціоналізму. Та й солдати не несуть відповідальності за справи політиків.
За відомою сухою статистикою з 21 серпня по 3 вересня 1968 року було вбито 72 громадянина ЧССР, 25 – збито військовими автомобілями і технікою, тяжкі поранення отримали 267 чоловік, легкі – біля 450. Але чеські джерела останнього часу вигідно для себе наполягають, що з боку “армії вторгнення” загинув тільки болгарський рядовий Н. Ніколос, та й той на ґрунті побутового конфлікту. Це блеф. Бо тільки радянський обмежений контингент втратив 45 військових, біля 280 отримали поранення різного ступеню. Відомий факт, коли після цілеспрямованого “підрізу” з боку чеського легкового автомобіля в кювет перевернувся ЗІЛ, забравши з життя за малим не піввзводу, в основному вихідців з Луганської області.
Слід зазначити, що на просторах СНД залишається і до сьогодні не врегульованим питання щодо визнання учасників операції “Дунай” учасниками бойових дій. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 (зі змінами до попередньої радянської постанови) визначається перелік держав і період бойових дій на їх території. Чехословаччина до нього ввійшла з обумовками і обмеженнями. Рішення щодо ветеранського статусу повинні приймати відповідні комісії військкоматів. А керуються вони виключно довідками з архіву Російської Федерації, які або не підтверджують участь громадян України у бойових діях, або надають відомості тільки про військову частину, посаду і звання. То ж багатьом “чехам” доводиться звертатися до суду, який також в більшості своїй виносить некомпетентно обґрунтовані відмови. А тому проблема потребує державного вирішення.
У складі Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) знаходиться майже 10 тисяч учасників військових подій, які відбулися 40 років тому, 12 з них очолюють місцеві районні та міські організації УСВА. Проблеми “чехів” є типовими для воїнів-інтернаціоналістів і їх вирішення багато в чому залежить від активної позиції цього знаного в Україні організованого громадського ветеранського руху.
Володимир Сіроштан
|
|
|
|
|
|
