В своем предыдущем выпуске «ТТ» информировал читателей об отчетно-выборной конференции Крымской республиканской организации УСВА. Все же к сухим строкам официального сообщения есть необходимость вернуться хотя бы вкратце.
Слова заголовка этой заметки взяты из заключительного выступления на конференции Сергея Куницына, руководителя организации. И с ними нельзя не согласиться.
Да, организация крымчан-интернационалистов сильно возмужала за последние годы и занимает авторитетное место в общественно-политической жизни АРК. Говоря проще, с нею вынуждены считаться местные власти, она на слуху у жителей полуострова.
«Афганцы» становятся и реальными преемниками традиций боевого братства, их в Крыму уже больше, чем истинных фронтовиков. Практическое  взаимодействие налажено с ассоциацией «Память Чернобыля». 28 членов организации отстаивают ее интересы в местных советах, фракция Куницына активно работает в Верховном Совете АРК.
Но все это как бы внешняя сторона деятельности объединившихся в составе УСВА крымчан. Есть и свое внутреннее наболевшее, требующее ежедневной и ежечасной побратимской поддержки. «Никому наши проблемы, кроме нас самих, не нужны», -- это слова С. Куницына. Ведь только в отчетные четыре года из жизни ушло 92 члена организации, а их  семьи остаются в обойме внимания КРО УСВА. И если на материальную помощь семьям погибших и умерших, инвалидам организация выделила 422 тыс. грн., то, как говорится, не надо лозунгов. Хотя практически все «афганцы»-крымчане централизовано одеты в камуфлированную форму. Их музеям и офисам  могут позавидовать большинство других региональных организаций УСВА, что уж говорить о просторах СНГ. Да и в день конференции в Симферополе,  на территории сквера воинов-интернационалистов и Мемориала «Крымчанам, погибшим в Афганистане» установлена еще и легендарная БМП-2. Без госбюджетных средств, кстати. А в целом на нужды организации за четыре отчетных года привлечено без малого 10 млн. грн.
Казалось бы, мощная организация, сильный, авторитетный, узнаваемый в лицо всей страной лидер, толковые местные командиры, судя  по их выступлениям на конференции. Что еще надо? Совершенствуйтесь далее, ведь возрастные проблемы каждого к этому взывают. Так нет же, надо обязательно все испортить пресловутой ложкой дегтя.
И дело, пожалуй, не в процедуре выборов нового состава правления,  по-мальчишески «приукрашенной» разборкой вокруг якобы проявленной кем-то когда-то педофилии. Конечно, у журналистов глаза загорелись. Хотя, честно говоря,  захотелось просто выйти из зала и вымыть руки.
К большому сожалению, все значительно сложнее, и мытьем рук не обойтись. УСВА в очередной раз наступает на те же грабли, теперь уже в Крыму. И речь идет о неоправданно конфликтном поведении организаций областных центров (в данном случае – республиканского). Как в целом по Украине величием болеет Киевская  столичная организация УСВА (кстати, организационно слабенько при этом выглядя), так на местном уровне от такой же  болезни местных столиц страдают региональные организации Союза.
В нашем случае весьма сложно понять, почему  молчат толковые городские и районные председатели, когда крымская  столица воспитывает их «от пуза веером». Кстати, используя аргументы совершенно примитивные, в нарушение элементарных законодательных и уставных требований. Судя по мнениям отдельных командиров, им, с одной стороны, надоела это «лохотерапия», а с другой – надо быть выше  того, чтобы опускаться  до разборок на такого рода солидных мероприятиях.
Все это так, но болезнь загоняется в хронику. Поэтому в частном крымском случае Ревкомиссия УСВА  поступает следующим образом. В публичном варианте, через «ТТ», и в соответствии с пунктами 6.2 и 6.6 Устава УСВА председатель Ревкомиссии Союза В. Сироштан настоятельно  рекомендует председателю КРО УСВА С. Куницыну и ставит жесткую задачу председателю  Ревкомиссии КРО УСВА С. Жученко в ближайшее время разобраться со сложившейся ситуацией в Симферопольской городской организации. При этом важно учесть, что ее руководители под надуманными предлогами в ущерб общему  делу экспериментируют с районными структурами, загоняя их в статус первичных. Понятно, небольшим рулить надежней, но за бортом УСВА остается значительное большинство городских «афганцев», которых политические силы активно втягивают в различного рода заполитизированные общественные объединения. Так что крайне важно, не откладывая легализовать в составе нашего Союза районные организации, а их председателей кооптировать в состав и городской, и республиканской организаций УСВА. Это во многом оздоровит ситуацию в Симферопольской городской организации Союза. Деятельность которой, кстати, Ревкомиссия УСВА берет под свой контроль.
Данная заметка – не в обиду крымчанам, поскольку проблема касается всех. Как и  общим остается то, что мы уже не участвуем в войне, но, к большому сожалению, война участвует в нас.

---

11 октября состоялась внеочередная конференция Николаевского областного союза воинов-интернационалистов и запаса.  На конференцию прибыли 109 делегатов из 118 избранных. Повестку дня составлял один вопрос – избрание председателя.
На этот пост  претендовали два кандидата. Кандидат «от области» -- Александр Николаевич Токарев. Его выдвижение поддержали все районы Николаевской области и города Первомайск, Новая Одесса,  Вознесенск, Очаков, Южноукраинск. Второго кандидата предложила городская организация воинов-интернационалистов. Это Сергей Николаевич Паливода, член партии «Батьківщина» и глава городской организации на протяжении последних десяти лет.
Голосование, проведенное после представления кандидатами программ и полуторачасовых обсуждений, окончилось уверенной победой Александра Токарева. 94 голосами присутствующие в зале делегаты отдали предпочтение известному бизнесмену и ближайшему соратнику Александра Демьяненко. Новоизбранный председатель объявил, что не собирается разворачивать Союз в сторону от той генеральной линии, которую определил для организации Александр Демьяненко, и намерен поддерживать тесный контакт с городской организацией.
Присутствовавший на конференции первый заместитель председателя Украинского Союза ветеранов Афганистана Юрий Зубко отметил здоровый дух Николаевской организации и демократичность выборного процесса.
Токарев Александр Николаевич.
Родился 5 июня 1953 года. В 1974 году окончил Одесское высшее артиллерийское командное училище. Служил в Среднеазиатском военном округе. В 1979--1981 г.г. -- командир реактивной батареи БМ-21 в Афганистане. Служил в Прибалтийском и Одесском военных округах. Окончил Академию им. Калинина. В 1991 году уволен в запас с должности начальника штаба артиллерийского полка. Полковник запаса.
Награжден орденом Красной Звезды, медалью Украины «За працю і звитягу».
В 1993 году создал общественный реабилитационно-благотворительный фонд «Афганец», директором которого является по сегодняшний день. С 1997 года -- член правления Николаевского областного союза воинов-интернационалистов и запаса. В 2006 году создал и финансирует газету областного союза воинов-интернационалистов и запаса «Боевой листок». Принимает активное участие в жизни организации. Участвовал в создании Аллеи боевой славы, установке боевой техники, во всех акциях, проводимых УСВА.

На військовому полігоні МВС України “Нові Петрівці” відбулася чергова військово-спортивна гра “Батьківськими шляхами”. Засновником і організатором гри є Подільська районна спілка ветеранів Афганістану міста Києва і особисто її колишній голова Віктор Миколайович Максименко, який, на превеликий жаль, від отриманного в Афганістані тяжкого поранення пішов з життя.
Вже вшосте захід проводиться за активної підтримки керівництва Внутрішніх військ МВС України. Організаторами цьогорічних змагань  стали Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Всеукраїнська громадська організація “Закінчимо війну”, Подільська районна спілка ветеранів Афганістану, управління освіти Подільської райдержадміністрації міста Києва і дитячо-юнацький спортивний клуб “Кондор”.
Головним суддею змагань був заступник голови Подільської РСВА, учасник бойових дій в Афганістані Юрій Задніпряний, котрий вже шостий рік виконує цю почесну і відповідальну місію.
На урочистій лінійці присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять Віктора Максименка і воїнів, загиблих у Афганістані. Організатори змагань побажали учасникам найвищих спортивних досягнень і перемог.
Школярі ознаоймилися з військовою частиною, технікою та зброєю, яку використовують у підрозділах спецпризначення, а також побачили показові виступи бійців підрозділу “Барс”.
У фінальних змаганнях взяли участь команди десяти шкіл Подільського району. До програми змагань входили смуга перешкод, підтягування на перекладині, біг на різні дистанції, надання першої медичної допомоги. Кожна команда отримала набір кольорових футболок від організаторів.
Мета гри – навчитися перемагати у команді й при цьому вміти надавати одне одному підтримку і допомогу. І школярі довели, що вони це вміють.
Змагання фінішували, судді підбивали підсумки і визначали переможців, а тим часом військові кухарі годували дітей смачною польовою кашею з димком. Для них виступив автор і виконавець, учасник бойових дій в Афганістані В’ячеслав Купрієнко, який вже багато років пише і співає на патріотичну тематику.
І ось хвилюючий момент нагородження. Всі команди отримали почесні грамоти, вимпели, подарунки. А призери змаганнь – команда ЗОШ №93, яка здобула перше місце, команди ЗОШ №6 і №3 нагороджені DVD-програвачами і цифровими фотоапаратами.
Учасники і організатори військово-спортивної гри “Батьківськими шляхами” висловлюють глибоку вдячність командиру військовї частини полковнику О. Д. Гарчу за підтримку і надання можливості проведення цього важливого військово-патріотичного заходу.

---

На передодні 20 річниці виведення радянських військ з Афганістану, а також з нагоди св’ята козаків та Покрови Пресвятої Богородиці в приміщенні Ніжинського професійного аграрного ліцею 10 жовтня 2008 року було відкрите пам’ятне пано, присвячене загиблим воїнам в Афганістані.
Лінійка була організована з метою військово-патріотичного виховання учнів, молоді, донесення історичної правди про неоголошену Афганську війну 1979—1989 років.
В ліцеї зібрались матері загиблих воїнів, вдови померлих воїнів після війни, ветерани війни в Афганістані, гродскість міста. В цьому заході взяли участь Микола Кагітин – начальник відділу кадрів ніжинсько-куликівського комісаріату, Валерія Марченко – голова районної ради, Оксана Мелашенко – начальник організаційно-аналітичного відділу виконавчого апарату районної ради,.
Єдина потужна енергія вічності, ім’я якій – пам’ять, почуття патріотизму, пам’ять про минуле, увічнено подвиг воїнів-“афганців” в пано. Навічно вони залишилися в нашій пам’яті молодими. І сьогодні кожному із них, ми низько схиляємо голови, віддаємо шану хвилиною мовчання. Їх портрети тримають учні, ведучі розповідають, автобіографії про їх коротке життя,  це: Юрій Брюховець, Валерій Кузьменко, Микола Орел, Анатолій Парубець, Віталій Пузін, Анатолій Поливко, Володимир Турецький.
Ці заходи для батьків і рідних загиблих синів є світлою пам’яттю про них, і роки не загоять бітьківські рани, вони потрібні підростаючому поколінню, яке дуже мало знає про Велику Вітчизняну і Афганську війни.

---

Не часто редакційна пошта приносить листи від дітей наших бойових побратимів. І як приємно дізнаватися з них, що молоде покоління знає і пам’ятає про подвиг своїх батьків – учасників Афганської війни.
Наш тато, Сергій Анатолійович Дмитрук, – пише його донька Руслана, – воїн-інтернаціоналіст. Народився 7 жовтня 1966 року в селі Яблунівка Ставропольського району на Хмельниччині. Після закінчення середньої школи за направленням райвійськкомату навчався в ДТСААФ у місті Хмельницькому на водія бронетранспортера. На військову службу був призваний 15 жовтня 1984 року.
З 2 лютого 1985 по червень 1986 року служив у місті Гераті в мотострілецькій роті 101-го полку стрілком-піхотинцем. Під час проходження служби в ДРА брав участь у бойових операціях у Чарикарі, Гераті, під час однієї з операцій побував у провінції Кандагар. Після чергового бойового виходу в Гераті біля санчастини, де їм робили щеплення від інфекційних хвороб, зустрів свого земляка Володимира Бабича, з яким вчився в ДТСААФ. Пізніше зустрів односельця Володимира Дворницького, котрий привіз у полк продукти харчування.
Таткові найбільше запам’яталася бойова операція, яка відбулася одразу після прибуття в Герат. Тоді їх обстріляли ракетами, вони вперше зустрілися з “духами”. Був контужений, лікувався у шпиталі.
З липня по грудень 1986 року служив у Бухарі. Тато має державні нагороди. Зараз він інвалід війни третьої групи, але, незважаючи на це, працює в Адальпійській загальноосвітній школі старшим оператором газової котельні. Ми пишаємося нашим батьком.
Татку, від щирого серця усі ми хочемо тебе привітати з днем народження! Бажаємо міцного здоров’я, щастя, радості й добра! З повагою та любов’ю – дружина Любов Іванівна, донька Руслана, син Дмитро, мама Анастасія Антонівна та рідні.

---

 В День города в Дебальцево на улице Коммунистической, 24 открылась комната-музей «афганской» славы. Среди экспонатов – документы, а также оружие времен Великой Отечественной войны, найденное участниками клуба «Поиск», материалы клуба юных десантников «Крылья Родины».
В открытии музейной экспозиции принимали участие председатель Донецкой областной организации  ветеранов Афганистана С. Горбатенко, представители городской администрации, воины-интернационалисты, члены семей погибших участников Афганской войны.

---

Вийшла з друку невелика, але цікава за змістом книга члена Золотоніської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану Олександра Кирка “Афганістан до і після чотирьох воєн”. Допомогу в її виданні надав голова організації Григорій Шкурко.
Примірники книжки передано в школи, бібліотеки, у краєзнавчий музей, щоб у школярів, усіх читачів була можливість більше дізнатися про Афганістан, провести паралелі між давніми і новітніми подіями, краще пізнати країну, в яку нас кинули розв’язувати хитросплетіння світової геополітики, де ми довго і жорстоко воювали, забираючи чужі життя, щоб зберегти свої. Матеріали, викладені у книзі, заслуговують на увагу.
А я написав вірша, присвяченого усім, хто пропав безвісти в Афганістані. Пропоную його увазі чатачів.

Рятівний крик
Слова не замінити, як взуття,
Сумним рядком лягають на папері.
Жалю не має зовсім забуття,
Що жебраком постукає у двері.

Без попереджень з’явиться фантом,
Як серця біль, сльоза та жах в очах,
Тим сірим з повідомленням листом,
Що безвісти пропав десь там, в горах.

Не розповість нічого й Гіндукуш,
Стоять верхівки з білими чалмами.
Туман, каміння, оклик: “Ані руш!”,
А відповідь – свинцевими стрічками.

Ворожий хижий погляд крізь приціл
На шураві, що б’ються у облозі.
Із небосхилу дивляться зірки,
Але допомогти вони не в змозі.

“Не буде зборів, реплік й запитань.
Відхід прикрити треба. Хтось один”.
“Я з кулеметом зможу це зробити
І дякую за повний магазин”.

Є стежка з потойбіччя у життя.
“Відходьте ариком, я прикриваю.
Йдіть швидше, без вагань та каяття,
А я ще трохи “духів” потримаю.

До зустрічі! Рушайте. Дожену”.
“Побачимось”, -- у відповідь сказали
І відійшли, ковтаючи сльозу,
А постріли ще довго не вщухали.

Не наздогнав, не вийшов, отже, зник.
Загиблим його теж ніхто не бачив.
Тече вода у рятівний арик.
Біля вікна старенька мати плаче…

Анатолій СКРИПНІК,
учасник бойових дій.
Черкаська область.

---

У рамках заходів, присвячених п’ятій річниці Міжнародного фестивалю екранних мистецтв «Кінотур», у столичному Будинку кіно відбулася  персональна виставка  художника Василя Вознюка «Фабрика Грез-3В».  Її тема – кіно і театр.
Засновники і організатори  виставки – Житомирська обласна спілка ветеранів Афганської війни та її голова Павло Ментов, громадська організація «Творче об’єднання мистецтв «Аполлон», Національна спілка кінематографістів України,  громадське об’єднання «Дворянський Союз», Всеукраїнська громадська організація “Закінчимо війну”, очолювана Юрієм Зубком. Тематика робіт, представлених на виставці дуже цікава й різноманітна.
Василь Васильович  Вознюк народився 3 липня 1958 року в сім’ї  військовослужбовця в Узбекистані.  Строкову службу проходив  у прикордонних військах. З 1976 року проживає у Житомирі. Почав малювати в Афганістані в 1986 році, перебуваючи в госпіталі після поранення. Нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни», «Воїну-інтернаціоналісту», «За сумлінну службу в Державній прикордонній службі України», «Ветеран кордону».
З 1988 року працював художником у різних виданнях. З 2000 року бере участь у конкурсах, лауреат і призер багатьох міжнародних виставок і конкурсів карикатури. З 2003 року  ілюструє книги,  видані в рамках благодійного проекту  під патронатом бельгійського короля Альберта ІІ. Роботи художники зберігаються у приватній королівській колекції Букингемського палацу.  Відзначений особистою подякою королеви Великобританії Єлизавети ІІ за подарунковий портрет і дружній шарж.
Нині Василь Вознюк – головний художник «Асоціації КВН України», арт-директор Міжнародного фестивалю екранних мистецтв «Кінотур»,  член Національної спілки журналістів України,  член громадської організації «Творче об’єднання мистецтв «Аполлон». Дійсний член Міжнародної організації із захисту прав карикатуристів, Міжнародної організації захисту  свободи слова «Репортери без кордонів», Асоціації карикатуристів України. З 2007 року працює  художником у прямому ефірі  авторських програм Савіка Шустера «Свобода слова» та «Шустер Live».

---

Якось, відвідуючи свого бойового побратима у госпіталі в Пущі-Водиці, голова Барищівської районної організації воїнів-інтернаціоналістів С. М. Рощин вирішив зробити ремонт в одній із палат цього закладу. Керівництво госпіталю підтримало цю ідею. Так за ініціативи та безпосередньої участі Сергія Миколайовича “афганці” перетворили звичайнісіньку палату на прекрасну кімнату для лікування та оздоровлення.
Чому саме баришівчани подалися до Пущі-Водиці?
На сьогодні районна організація воїнів-інтернаціоналістів налічує 78 осіб. Це колишні солдати та офіцери Радянської Армії, котрі виконували інтернаціональний обов’язок у різних гарячих точках нашої планети, про які в ті часи ми навіть і не знали. А це Єгипет і Куба, Ефіопія і Ангола, Афганістан і Сомалі... У багатьох колишніх воїнів залишилися невиліковні рубці не тільки на тілі, а й у здоров’ї, у душі.
Нині в Україні існує єдиний спеціалізований медичний заклад, де лікуються і проходять реабілітацію учасники військових конфліктів в зарубіжних країнах. Це Український госпіталь воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», що у Пущі-Водиці.
Відгуки пацієнтів про лікування у госпіталі позитивні. У терапевтичному, неврологічному та ортопедичному відділеннях можуть одночасно перебувати 220 осіб. Харчування, медакаментозне забезпечення на належному рівні. Підтримується порядок, але до стану палат у хворих є багато претензій та нарікань. І це зрозуміло: на ремонт кошти не виділялися з початку 90-х років. Палати потребують оновлення інтер’єру і обладнання.
Останнім часом за сприяння та безпосередньої участі організацій воїнів-інтернаціоналістів із Донецька, Єнакієво, Кривого Рогу, Яготина, Василькова було відремонтовано й переоблаштовано кілька палат.
Днями голова Баришівської районної організації воїнів-інтернаціоналістів С. М. Рощин передав керівництву ключі від госпітальної палати, яку можна порівняти з кімнатою чотиризіркового готелю. За словами начальника терапевтичного відділення Р. П. Попова, у цій палаті почуваєшся як вдома. Виконано великий обсяг робіт, зокрема, замінено двері із дерев’яно-волокнистої плити на красиві дерев’яні. Встановлено пластикове вікно, балконні двері. Відновлено водопровідні та каналізаційні труби, сантехніку, душову кімнату облицьовано керамічною плиткою. Стіни поклеєні красивими шпалерами, а на стелі – нова люстра. Паркетна підлога покрита килимовими доріжками.
Баришівське підприємство «Старпласт» (директор – Л. І. Вожик) допомогло придбати два ліжка з ортопедичними матрацами, стіл і тумбочки, районна організація Партії регіонів – холодильник, а керівництво ЗАТ «Молнія» передало новий телевізор. Матеріально й фінансово посприяли в ремонті воїни-“афганці”, Пилипчанський сільський голова Р. Б. Козаченко і Корніївський сільський голова В. Д. Середа, а також начальник відділу райдержадміністрації І. І. Кутовий. Не залишились осторонь первинні організації воїнів-інтернаціоналістів із Морозівки та Баришівки.
Виконували ремонтні роботи разом з керівником районного осередку воїнів-“афганців” В. В. Майстренко і В. В. Білоус. А шпалери майстерно поклеїли вчителі Яблуневої ЗОШ Л. І. Батюк і Л. Д. Кривошея.
Отже, в госпіталі воїнів-інтернаціоналістів у Пущі-Водиці є палата, зроблена силами баришівчан, де лікуватимуться наші земляки – учасники бойових дій.
Пригадую слова начмеда госпіталю Бориса Олександровича Важкого: «Району пощастило з таким головою організації воїнів-“афганців”, як полковник Рощин. Одне слово – боєць. Сказав – і зробив». Важко не погодитися із цим. Тому, хто ближче знає Сергія Миколайовича, відомо: це справді людина слова і діла. А справи його, як лідера ветеранської організації, хоч і не глобальні, зате зримі. Це і відремонтовані палати у Баришівці та Пущі-Водиці, і пам’ятник “афганцям” на Меморіалі Слави у райцентрі, і допомога воїнам-інтернаціоналістам та їхнім сім’ям.