Історична довідка про церкву Воскресіння Христового – храму-пам’ятнику жертвам Афганської війни
Кам'яна церква Воскресіння Христового розташована в затишному куточку на північний захід від фортечного муру XIX ст. навколо Нижньої території Лаври, праворуч вулиці, що веде вниз до Ближніх і Дальніх печер.
На цьому місці, як гадають (і не без підстав) стояв Дмитріївський монастир, збудований великим київським князем Ізяславом Ярославичем в честь свого небесного патрона Димитрія. Літописець Нестор з цього приводу писав: "Коли ж монастир (Печерський було) споруджено, а ігуменство держав Варлаам, Ізяслав теж поставив монастир святого Дмитрія і вивів Варлаама на ігуменство до святого Дмирія, бо хотів зробити (його) вищим од сього монастиря, надіючись на багатство. Многі бо монастирі цесарями і боярами, і багатством поставлені, та не такі вони, як ті, що поставлені сльозами, і постом, і молитвою, і неспанням, Антоній бо не мав (ні) злота, ні срібла, а досягнув (усього) постом і сльозами ..."  У 1128 році ченці внаслідок якогось конфлікту привласнили собі церкву св. Димитрія, назвавши її церквою Петра і Павла «з гріхом великим і неправо», як свідчить літописець (ченець КПЛ, який завжди захищав і похваляв свій монастир).
Перше графічне зображення церкви Воскресіння Христового ми маємо на відомому плані Києво-Печерської Лаври, складеному її монахом Афанасієм Кальнофойським у 1638 році. Це була дерев'яна триверха приходська церква, характерна для українських культових споруд того часу.
Церква Воскресіння обслуговувала тоді головним чином лаврських селян, що жили поблизу, а також приїжджих сюди на ярмарки торговців.
У 1701 1706 р.р. з ініціативи і на кошти київського козацького полковника Костянтина Мокієвського замість дерев"яної було зведено муровану приходську церкву Воскресіння. Первісне це була однобанна, хрестоподібна в плані споруда, оформлена в стилі раннього барокко. До 1706 року в її приході нараховувалась до ста селянських дворів. З побудовою Печерської фортеці число прихожан Воскресінської церкви збільшилось до тисячі чоловік, головним чином за рахунок військовослужбовців - генералів, офіцерів, солдат. Серед прихожан було немало відомих у свій час людей: київський губернатор князь Д.М.Голіцин, київський губернатор М. І. Лєонтьєв, київський генерал-губернатор Ф. М. Воєйков, генерал-губернатор Ф. І. Глєбов, воєнний губернатор М.І.Кутузов, воєнний губернатор О.П.Тормасов і т.д.
В числі прихожан були офіцери різних рангів і спеціальностей, професіонали-садоводи, доглядачі київського царського саду, лікарі, перекладачі, гончарі, ковалі, столяри тощо. Прихожанином і донатором церкви воскресіння Христового був і секретар Київської губернської канцелярії Матвій Судєйкін, який у 1734 р. збудував біля неї (посеред двору між нинішніми кк. № 58, 71, 71а) невеликий кам’яний будиночок, що після його смерті у 1777 р. разом із садибою за рішенням суду перейшов у власність Києво-Печерської Лаври на її домагання. Того ж року тут поселилась дочка полковника Анастасія Оленіна, поклавши початок так званому Лаврському Оленінському подвір’ю (будиночок був розібраний у 1960 р), тобто ця ділянка землі біля Воскресінської церкви до кін.70-х рр. XIX ст. не була власністю Лаври. До речі, територія нинішнього Гостиного двору офіційно була передана царським указом у власність Лаври на її прохання лише на поч. XIX ст.
У 1786 році, коли царський уряд відібрав від українських монастирів земельні володіння і підданих селян, Воскресінська церква перейшла у відомство київської єпархії на правах звичайного міського храму. Без істотних змін залишилась вона до нашого часу, дякуючи праці мулярів та єпархіальних архітекторів, зокрема таких як П. І. Спарро, академік В.М.Ніколаєв, Є.Ф.Єрмаков і С.П.Коливанов.
У 1863 р. до церкви було прибудовано муровану триярусну дзвіницю (замість старої дерев’яної) з теплою церквою в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці на хорах. Всередині церкви тоді ж відгороджений приділ в ім’я апостолів Петра і Павла, що був теплим до 1863 р.
Ініціатором зведення дзвіниці був настоятель Воскресінської церкви протоієрей Дмитро Жданов. Збудовано її архітектором П. І. Спарро за проектом інженера Духоніна.
У 1887 р. великої шкоди церкві завдала пожежа. Храм тоді був капітально відремонтований архітектором Ніколаєвим. Всередині церкви було встановлено шість кахельних пічок і зроблені дерев’яні хори, з такими ж сходами на західній стороні храму. Печі неодноразово перероблялись, оскільки з невідомої причини диміли.
У 1916 році на подвір’ї і в самому храмі вперше було проведено електричне освітлення. Тоді ж електрифіковано інші приміщення, що належали до церкви: будинок настоятеля (нині к. 114а), келії для притчу (нині к. 1146) та теплі готельні номери (к. № 71).
У 1917 р. дахи церкви і церковних будинків відремонтували і пофарбували.
6 червня 1918 р. на Звіринці стався великий вибух порохового погреба, внаслідок чого вся покрівля храму була дуже пошкоджена.
Під час громадянської війни, особливо у 1919 році, гарматними снарядами Воскресінський храм був зовсім розорений. З-під склепінь постійно падали вниз тиньк та уламки цегли, загрожуючи життю служителів храму і прихожан. Додатково церква зазнала руйнувань ще і в роки ВВВ у 1941-44 рр. Тривалий час будівля стояла без покрівлі і руйнувалась від атмосферних опадів.
В 1950-х рр. храм відреставровано. Останній капітальний ремонт Воскресінської церкви проведений у 1986-91 рр. Автор проекту архітектор І.Малакова.
До складу архітектурного комплексу Воскресінської церкви входять ряд господарських споруд, зведених у 2 половині 19 ст.:
-    корпус теплих готельних номерів (нині корпус № 71), зведений впритул до фортечного муру 19 ст. в 50-х роках 19 ст. (архітектор П.І.Спарро). Первісне зводились одноповерховими, як "житловий будинок для диякона та притчу". Наприкінці 19 ст. над ним зведено 2-й поверх, тоді ж, вірогідно, з боку подвір’я Воскресінської церкви споруду було добудовано бічним ризалітом (архітектор В.М.Ніколаєв) і перетворено на готель, де знаходили притулок численні богомольці, особливо з найбідніших верств населення. Споруда створює північну частину подвір’я Воскресінської церкви. Чільним фасадом, який є ділянкою лаврського муру, виходить на Оленінське подвір’я, фланкуючи в’їзд на його територію й формуючи образ його забудови з боку вулиці. Корпус двоповерховий, на підмурку й підвалах, зведений з каменю та цегли. В плані - це паралелограм, поздовжня вісь якого має широтну орієнтацію. У крайній бічній частині дворового фасаду з боку східного торця споруда добудована рівновисоким трапецієвидним у плані ризалітом. Внутрішнє планування є однобічно-коридорним, ряд суміжних кімнат зорієнтований у бік подвір’я Воскресінської церкви. Головний вхід фіксує крайню бічну частину чільного фасаду з боку східного торця, додатковим входом оснащено чільну частину ризаліту. З боку внутрішнього дворового наріжжя між останнім та головним об’ємом влаштовано вхід у підвал, а над ним, по зовнішніх металевих сходах - вхід до II поверху. У стильовому рішенні домінують форми й засоби, характерні для класицизму. В післявоєнний період корпус використовувався для потреб дитячого садка на балансі ЖЕК-304 Київського міськвиконкому; в 1976-2002 рр. орендувався Управлінням державної служби охорони при ГУ МВС України. 27 липня 2002 р. самочинно захоплений ченцями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, хоч ніякого відношення до монастиря в минулому він не мав.
-    Будинок настоятеля Воскресінської церкви - одноповерхова споруда з нерегулярною формою плану, виконана в псевдоросійському стилі. Чільним фасадом виходить на вулицю Січневого повстання. Фасади будови розчленовано пілястрами з картинами і завершуються карнизом складної форми. Західний фасад увінчаний декорованим слуховим вікном з напівциркульною фрамугою. Його зведено в кін. 80-х рр. XIX ст. за проектом В.М.Ніколаєва. Під час ремонтних робіт та благоустрою території Воскресінської церкви в 1905-06 рр. до східного фасаду келій настоятеля зроблено одноповерхову довгу прибудову, що фланкує двір з південного боку.
Одночасно з будинком настоятеля зведено ще один флігель в північно-західній частині двору Воскресінського храму (архітектор В.М.Ніколаєв), призначений для обслуговуючого персоналу церкви. Споруда одноповерхова, в плані трапецієвидної форми (або форми неправильного багатогранника) з вбудованою терасою з боку східного фасаду (на поч. 1990-х рр. її закладено цеглою). Фасади розчленовано лопатками, завершуються карнизом спрощеного профіля.
Вищевказані господарські споруди розміщені по периметру і замикають двір Воскресінської церкви з трьох сторін: північної, західної та південної.
У 1905-06 рр. територію храму було облаштовано, встановлено двоє воріт: одні, північні, з боку Лаври, - між корпусами №№ 71 та 114б; другі - західні, з боку вул. Січневого повстання, що являються головним в’їздом до двору Воскресінської церкви. Обоє зроблені у 1906 р. майстром-муляром
Миколою Шелгуновим і були прикрашені колонками, карнизами, куполами, покритими алюмінієм, і залізними визолоченими хрестами. Куполів над ворітьми нараховувалось чотири, а хрестів шість. Позолоту куполів і сріблення хрестів виконав тоді майстер-карбувальник Яків Клейников. Залізні хрести зробив майстер-слюсар Морочинський. Він же створив залізні двостулкові грати у вигляді воріт з хвірткою, а над ними - залізну ажурну арку. Обоє воріт прикрасили ікони, написані художницею Ольгою Загвоздіною в тому ж 1906 році.
В післявоєнний період комплекс споруд Воскресінської церкви використовувався під складські приміщення сировини для взуттєвої фабрики № 1. спортреманенту, майстерень реставраторів. Він реставрувався двічі водночас з церквою: в 1950-х рр. та в 1986-91 рр. (автор проекту реставрації В. І. Корнєєва). На баланс Києво-Печерського державного історико-культурного заповідника переданий в 1986 р. згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 р. № 285 та Рішення Київської міської Ради народних депутатів від 06.01.1986 р. № 5. При проведенні інвентаризації земельної ділянки Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у 1995-96 рр. фірмою "СТАФЕД" територія комплексу будов Воскресінської церкви врахована.
Рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 04.11.1991р. та Розпорядженням Представника президента України в м. Києві від 30.08.1993 р. № 932 Воскресінська церква та два флігеля №114а та 114б передані в орендне користування Київській Раді сімей військовослужбовців, що загинули в Афганістані та інших закордонних країнах.
Л. А. Лєстєнькова,
зав.сектором
відділу охорони та вивчення
пам’яток архітектури Заповідника