"Третій Тост", № 23 (383), 2008 рік, грудень

Госпіталю «Лісова поляна» -- 20 років
Шановні працівники Українського госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна»!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану, всіх учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих щиро вітаю вас з 20-річним ювілеєм!
Український госпіталь для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» був створений 12 грудня 1988 року на базі санаторію 4-го Головного управління ЦК Компартії України. Без перебільшень, за два десятиріччя за рівнем організації діагностики, лікування, харчування і культури надання медичних послуг він став найкращим лікувально-реабілітаційним центром Міністерства охорони здоров’я України.
Понад 200 фахівців працюють сьогодні у госпіталі: це лікарі, медичні сестри, технічні працівники, кухарі, офіціантки. Усі ви – досвідчені професіонали, які змогли створити сприятливу морально-психологічну атмосферу для лікування і реабілітації ветеранів війни.
Завдячуючи кожному з вас близько 70 тисяч інвалідів війни, учасників бойових дій, членів сімей загиблих наших бойових друзів змогли отримати кваліфіковану медичну допомогу і покращити своє здоров’я.
Бажаю всім вам міцного здоров’я, щастя, оптимізму і впевненості в майбутньому,  успіхів у фаховому зростанні на благо народу України!


З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова Української Спілки ветеранів Афганістану.



Інформаційне повідомлення
Відбулося засідання Президії Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
Ухвалено низку рішень: затверджено Положення про пам’ятну медаль УСВА «20 років виведення військ з Афганістану» (вручається відповідно до рішень Президії УСВА та правлінь територіальних організацій УСВА); визначено технологію привітання воїнів-інтернаціоналістів до 20-річчя виведення військ та Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав; вирішено провести у вечірній час 15 лютого 2009 року Всеукраїнську поминальну акцію біля пам’ятників, пам’ятних дощок, могил полеглих в Афганістані (відповідні рекомендації буде відправлено в місцеві осередки УСВА); погоджено пропозицію Дніпропетровського обласного громадського об’єднання ветеранів Афганістану щодо виїзного засідання Правління УСВА у Дніпропетровську 19–20 грудня 2008 року.  

Інф. «ТТ».


Вінницька область
Земляки вшанували героїв
20 листопада у селищі міського типу Оратів відбулося урочисте відкриття пам’ятника воїнам, які загинули під час війни в Афганістані.
За майже десятиліття горнило Афганської війни пройшли 105 уродженців Оратівського району, двоє учасників бойових дій повернулися інвалідами, а рядовий Баштанний Василь Юхимович з Каленівки, капітан Кошенко Василь Пилипович з Чернявки, сержант Мацюк Володимир Олександрович з Кожанки, молодший сержант Мурований Сергій Михайлович з Скоморошок, єфрейтор Рабець Юрій Володимирович з Кожанки не повернулися до рідних домівок.
Нині на території району проживають 38 учасників бойових дій в Афганістані та на території інших держав.
Урочиста колона на чолі з керівниками району, ветеранських організацій району та області, представниками трудових колективів установ і організацій пройшла центральною частиною селища.
На мітингу виступили голова районної державної адміністрації Петро Покорнюк, голова обласної спілки ветеранів війни в Афганістані Петро Кирилішин,  заступник голови Оратівської районної спілки ветеранів війни в Афганістані Степан Кучерук, учасники бойових дій, батьки загиблих воїнів і вихованці місцевих навчальних закладів.
Завершив церемонію відкриття пам’ятника настоятель храму Архістратига Михаїла Української Православної Церкви отець Христофор.
Згодом присутні відвідали музей Афганської війни, який створюється в новозбудованому центрі естетичного виховання, зробили записи у Книзі почесних гостей. Голова обласної спілки передав на зберігання до музею книги голови Української Спілки ветеранів Афганістану, генерал-майора Сергія Червонописького про політичні та соціальні наслідки для України спецоперації СРСР в Афганістані 1979–1989 років.
На відкриття пам’ятника прибули делегації сусідніх районів – Липовецького на чолі з головою районної спілки, заступником голови райради Іваном Деміхіним, Іллінецького на чолі з Василем Білозором. У заходах брав участь уповноважений представник Державного комітету України у справах ветеранів, учасник  бойових дій в Афганістані Олександр Толстой.
За словами голови Оратівської районної спілки ветеранів війни в Афганістані  Івана Руденка спорудження пам’ятника відбулося за фінансової підтримки обласної ради, райдержадміністрації та райради, сільськогосподарських формувань району і активістів громадської організації, за що їм сердечна вдячність.
Петро КИРИЛІШИН,
 голова Вінницької обласної спілки
 ветеранів війни в Афганістані.


Положення
про пам’ятну медаль УСВА «20 років виведення військ з Афганістану»
Рішенням Президії УСВА від 26 листопада 2008 року затверджено Положення про пам’ятну медаль УСВА «20 років виведення військ з Афганістану».
У рамках підготовки до святкування 20-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану затверджується пам’ятна медаль УСВА «20 років виведення військ з Афганістану».
Пам’ятна медаль вручається учасникам бойових дій в Афганістані та інших зарубіжних конфліктах, членам сімей загиблих, державним і громадським діячам, керівникам органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, ветеранських організацій за значний внесок у розвиток ветеранського руху та героїко-патріотичне виховання українського народу, активну участь у роботі з соціальної та медичної реабілітації воїнів-інтернаціоналістів і родин сімей загиблих, з увічнення пам’яті загиблих.
Пам’ятна медаль вручається за рішеннями Президії УСВА і правлінь територіальних організацій УСВА.


Главный приз – нашему фильму
В Москве состоялся XI Евразийский телефорум, в работе которого приняли участие представители 20 стран, в том числе и Украины.
Евразийский телефорум – встреча представителей телевизионных и радиокомпаний, спутниковых телеканалов, коммуникационных и рекламных агентств, дистрибюторских и  продюсерских центров, кинокомпаний, электронных и печатных средств массовой информации. График форума был очень плотным: работали пресс-центр, международные выставки-презентации телепроектов, круглые столы, открытый телерынок и основной творческий конкурс телефильмов и телепередач. Их было представлено около 5000.
Жюри работало в течение года и отобрало около 150 лучших работ, которые были распределены по номинациям: информационные, аналитические и публицистические программы, информационно-развлекательные программы, сюжеты и репортажи в тематических программах, мир культуры (документальные фильмы и программы), мир знаний и природы, спорт во имя жизни, музыкальные и развлекательные фильмы и программы, герои века, семьи России, экран против терроризма (специальная номинация). Международное жюри определило победителей в каждой номинации и трех лауреатов.
От Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) на телефоруме был представлен фильм Игоря Телегина «Подвиг милосердия». Главная тема киноленты – труд врачей и медсестер во время Афганской войны. Фильм получил главный приз – кубок и диплом лауреата.
Инф. «ТТ».

Герои Советского Союза,
удостоенные звания за мужество и героизм при оказании интернациональной помощи Республике Афганистан, - выходцы из Украины, семьи погибших (умерших) героев, проживающие в Украине
№ п/п Фамилия, имя, отчество, звание Должность Дата Указа Нац., г. р. Род войск Данные о месте жительства (захоронения)
1 ряд. Арсенов Валерий Викторович
 ст. развед.
гранатометчик
10.11.86 г.
(посмертно)
русский,
24.06.66 г.
СПН
Похоронен в Донецке. Родители: мама Нина Григорьевна и отец Виктор Иванович проживают в Донецке
2
м-р Гайнутдинов Вячеслав Кирибулович зам. ком. полка 28.04.80 г. татарин 6.11.47 г. ВВС Похоронен в городе Саки (Крым), жена Людмила Николаевна проживает в Москве
3
ст. л-т Гончаренко Владимир Федорович летчик 28.09.87 г. украинец 15.01.62 г. ВВС Проживает в РФ
4
к-н Горошко Ярослав Павлович ком. роты СПН 05.05.88 г. украинец 04.10.57 г. СПН Трагически погиб в 1994 году, похоронен в селе Борщевка Лановецкого р-на Тернопольской обл., жена Людмила Ивановна, два сына, отец Павел Кондратьевич проживают в Киеве
5 к-н Гринчак Валерий Иванович ком. развед. роты 18.02.85 г. украинец 21.06.57 г. СВ Проживает в Киеве
6
ст. л-т Задорожный Владимир Владимирович зам. ком. арт. батареи 25.10.85 г. (посмертно) русский 22.08.55 г. ВДВ Похоронен в Каунасе (Литва), жена Наталья и сын Артур проживают в Каунасе, мама Нина Афанасьевна и сестра живут в Днепропетровске
7
стар. Капшук Виктор Дмитриевич зам. ком. б. гр. 06.11.85 г. украинец 15.07.65 г. ПВ Проживает в Киеве
8 ст. л-т Козлов Сергей Павлович ком. роты 28.04.80 г. русский 16.01.52 г. ВДВ Умер в 1993 г., похоронен в пос. Виноградово Закарпатской обл., жена Козлова Татьяна Ивановна проживает в г. Хмельницком
9
п-к Колесник Василий Васильевич зам. нач. спец. разв. ГРУ ВС СССР 28.04.80 г. украинец 13.12.35 г. ГШ ВС СССР Умер в 2002 г., похоронен в Москве, родные проживают в Москве
10
п-к Кот Виктор Севастьянович ком. полка 20.09.82 г. украинец 08.11.40 г. ВВС Генерал-полковник в отставке, проживает в Москве
11 к-н Кучеренко Владимир Анатольевич зам. ком. эскадрильи 26.05.86 г. украинец 05.04.54 г. ВВС Проживает в РФ
12 ст. л-т Онищук Олег Петрович зам. ком. роты СПН 05.05.88 г. (посмертно) украинец 12.08.61 г. СПН Похоронен в Изяславе Хмельницкой обл., жена Галина Степановна, дочки Светлана и Наталья проживают в Изяславе
13 ст. л-т Плосконос Игорь Николаевич ком. разв. роты 15.11.83 г. украинец 26.04.59 г. СВ Генерал-майор, проживает в Киеве, председатель Госкомитета Украины по делам ветеранов
14 ст. л-т Павлюков Константин Григорьевич летчик 28.09.87 г. (посмертно) русский 02.08.63 г. ВВС Похоронен в Барнауле (РФ), жена Любовь Николаевна, сын Константин (1987 г. р.) проживают в Запорожье
15 п/п-к Рубан Петр Васильевич ком. эскадрильи 17.05.84 г. (посмертно) украинец 11.06.50 г. ВВС Похоронен в Запорожье, из близких родственников есть сводный брат
16 мл. с-т Синицкий Виктор Павлович мех-к-водитель ИМР 05.05.88 г. украинец 10.01.67 г. СВ Проживает в Бердянске Запорожской обл.
17 л-т Стовба Александр Иванович ком. взвода 11.11.90 г. (посмертно) украинец 19.07.57 г. СВ Похоронен в Днепродзержинске Днепропетровской обл., близких родственников нет

Человек-легенда
27 декабря воины-десантники отмечают 100-летие со дня рождения легендарного десантника номер один, уроженца Днепропетровска, командующего Воздушно-десантных войск (1954–1979 гг.), Героя Советского Союза генерала армии Василия Филипповича Маргелова (14.12.1908 – 04.03.1990).
Генерал Маргелов сумел поднять мощь и значимость Воздушно-десантных войск, вооружив их современной боевой техникой, новыми образцами парашютных систем, формой, военно-транспортными самолетами. Воины-десантники стали элитой Вооруженных Сил, образцом мужества и мастерства, а служба в ВДВ считается трудной, под час опасной, но почетной.
Предлагаем вниманию читателей материалы участников боевых действий ветеранов ВДВ об этом легендарном человеке.


ДЕСАНТНИК НОМЕР ОДИН
    Воины–десантники достойно сражались на полях Великой Отечественной войны, с честью прошли дорогами Афганистана, в любой обстановке действовали самоотверженно, смело, решительно, показывая примеры образцового исполнения воинского долга. Иначе и быть не могло, ведь сам В. Ф. Маргелов считал, что парни в голубых беретах должны стать воплощением славянской силы и настоящих мужских ценностей. Он сам был именно таким, каким должен быть настоящий мужчина, воин и патриот.
    27 декабря исполняется 100 лет со дня рождения десантника номер один – Василия Филипповича Маргелова. Почему десантник номер один, ведь у истоков формирования ВДВ стояли другие люди? А потому что так, как командовал войсками В. Ф. Маргелов, не командовал никто. Такого высокого морального духа и гордости за принадлежность к ВДВ десантники не испытывали никогда. За ним подчиненные шли и в огонь и в воду.
    Высокие моральные качества и глубокие военные знания всегда приводили его к победам. К победам малой кровью. Василий Филиппович как отец берег своих подчиненных, воспитывал и обучал их тому, что необходимо на войне.
    Во время «зимней войны» Советского Союза с Финляндией В. Ф. Маргелов командовал разведывательным батальоном.
    В 1941 году на Волховском фронте В. Ф. Маргелова назначили командиром штрафного батальона. Позже он получил в подчинение полк, сформированный из моряков Балтийского флота. Много успешных боев провел он вместе со своими морскими пехотинцами. Прорвавшись сквозь стену огня, зимой в тельняшках, они забрасывали гранатами огневые точки противника, штыком, прикладом, ножом и кулаком сеяли смерть на вражеских позициях.
    Именно в память о героизме и мужестве своих морских пехотинцев Василий Филиппович и ввел новый элемент формы одежды – тельняшку для ВДВ.
    Через некоторое время он командует стрелковым полком под Сталинградом, а затем и дивизией. Со своей дивизией он форсировал Днепр и удерживал захваченный плацдарм. Развивая успех, маргеловская дивизия освободила Херсон и получила наименование «Херсонской». За успешно проведенную операцию В. Ф. Маргелову присвоено звание Героя Советского Союза.
    Потом были бои в Молдавии, Румынии, Болгарии, Югославии, Венгрии, Австрии. Пал Берлин. Воевал Василий Филиппович мужественно и умело. Ничто не могло сломить его напористый и твердый характер.
    После войны В. Ф. Маргелов учится в Академии Генерального штаба, после окончания которой вступил в командование 76-й гвардейской воздушно-десантной дивизией. Помня о том, как встречают «чужаков», он готовится, а затем совершает серию парашютных прыжков. Боевому генералу, Герою Советского Союза, имеющему серьезные ранения, этого можно было и не делать.
    Пройдет много лет, и В. Ф. Маргелов напишет: «Мне не раз приходилось провожать десантников в первый полет, принимать их доклады после приземления. До сих пор не перестаю удивляться, как преображается воин после первого прыжка. И по земле-то он идет гордо, и плечи широко развернуты, и в глазах что-то необыкновенное…. Еще бы: он совершил прыжок с парашютом! Чтобы понять это чувство, надо обязательно самому постоять у раскрытого люка самолета над километровой бездной, почувствовать холодок под сердцем перед этой высотой и решительно шагнуть в пропасть, как только прозвучит команда: «Пошел»!»    
    
Возглавив Воздушно–десантные войска, Василий Филиппович уделил первостепенное внимание организационным изменениям и перевооружению войск. Устаревшие образцы вооружения и боевой техники заменялись новыми, увеличивалось количество автоматического стрелкового оружия, артиллерии, противотанковых и зенитных средств. Он также добился появления в ВДВ современной боевой техники, новых парашютных систем и военно-транспортных самолетов. Маргелов заботился о постоянном повышении боеспособности десанта с учетом требований современной войны. По его инициативе в 1969 году была принята на вооружение БМД-1, позволившая перенести на ее базу практически все основное вооружение ВДВ.
Когда потребовалось провести необходимые испытания новых способов и средств десантирования, Василий Филиппович послал на них своего сына. Все испытания прошли успешно, что позволило поднять боеготовность войск на новый уровень.
Свое высокое мастерство десантники продемонстрировали в 1956 году в Венгрии, в 1968 году в Чехословакии, в 1979–1989 годах в Афганистане.
Командуя войсками, В. Ф. Маргелов особое внимание уделял традициям. В соединениях, частях и подразделениях ВДВ постоянно пропагандировались мастерство и мужество десантников, проявленные не только на войне, но и в мирное время. Издавались книги и брошюры о ВДВ, снимались художественные и документальные фильмы, проводились встречи с призывниками, ветеранами Великой Отечественной войны и Воздушно-десантных войск.
Миллионы граждан знали о десантниках, как о людях мужественных, сильных духовно и физически, надежных защитниках своей страны.
В Воздушно-десантных войсках и поныне живет немало былей и легенд о генерале Маргелове. В каждой из них отражается искреннее уважение десантников к нему, восхищение его командирским и человеческим обаянием, его нестандартными подходами к решению реальных житейских ситуаций.

Виталий РАЕВСКИЙ,
генерал-майор, участник боевых
 действий в Афганистане,
ветеран ВДВ.
(По материалам «Десантура.ru»)


Маргеловский дух – навсегда
Первое знакомство с легендарным командующим ВДВ СССР состоялось в 1974 году через месяц после поступления в Рязанское высшее воздушно-десантное командное дважды Краснознаменное училище им. Ленинского комсомола. Перед ужином нас, первокурсников, среди которых был и Сергей Червонопиский, построили на плацу для следования в столовую. А метрах в пятидесяти на другой стороне плаца стоял человек в кожаной куртке, в сбитой на затылок фуражке и спокойно разговаривал со старшиной соседней роты. По рядам курсантов пролетел шепот: «Батя». Все сразу заволновались, подтянулись. Служившие в войсках ВДВ сразу начали нам рассказывать о человеке-легенде Василии Филипповиче Маргелове. В голове как-то не укладывалось, что командующий ВДВ стоит на плацу один, без свиты сопровождающих и спокойно разговаривает с курсантом о житье-бытье в училище.
Много было моментов, когда В. Ф. Маргелов приезжал в училище, выступал на собраниях, проверял занятия, но особенно мне запомнилось одно событие, которое показывало, как он переживал за каждую мелочь нашей службы, заботился об обеспечении даже самого мелкого мероприятия, где участвовали воины ВДВ.
На третьем курсе училища наш разведывательный взвод привлекался к показным занятиям по физической подготовке для министра обороны Польши Ярузельского. Перед выполнением очень сложных приемов специальной подготовки неожиданно всех офицеров вызвали в кабинет начальника физической подготовки училища. Как мы потом  узнали, В. Ф. Маргелов вызвал всех офицеров и лично заслушал доклад о готовности к занятию, о подготовке материальной базы и о здоровье курсантов, которые привлекались для этой «показухи». И только после этого он заглянул к нам в спортзал и как-то по-отечески, тихим таким голосом сказал: «Занимайтесь». После отлично выполненной задачи весь личный состав разведвзвода получил благодарность от самого командующего ВДВ. Для нас это была самая высокая награда, какую мог иметь курсант. Получить награду из рук легендарного «бати» считалось чуть ли не признаком самого большого успеха в жизни воинов ВДВ.
На четвертом курсе на показательных учениях для государственных делегаций я в роли командира роты проводил все мероприятия, связанные с этими учениями. К тому времени все курсанты взвода выполняли обязанности на офицерских должностях. После завершения десантирования, совершения марша наступал этап боевой стрельбы. Вдруг руководитель учений, заместитель начальника училища вызвал меня на связь. Голос, который я услышал в наушниках, нельзя было спутать ни с каким другим. Василий Филиппович спокойно приказал доложить обстановку и готовность к выполнению этапа боевой стрельбы. После моего доклада он сказал: «Молодец, ну, давай, сынок, не подведи». После этих слов можно было горы свернуть, не то что отстреляться ротой. Вот так просто он умел в самый тяжелый момент поддержать, успокоить и направить на выполнение поставленной задачи.
После завершения этапа боевой стрельбы и проведения разбора учений несколько человек были приглашены на трибуну УКП, где им вручили наручные часы от командующего ВДВ. Когда получал из рук Василия Филипповича эту награду, я понял, что тоже стал частичкой этих элитных войск, которые создавал Маргелов. Даже сейчас, после длительной службы в ВДВ, имея много наград различного достоинства, считаю, что эта награда была и остается для меня самой дорогой и ценной, чем я искренне горжусь.
В марте 1990 года, когда я был слушателем академии им. М. В. Фрунзе, мы провожали нашего легендарного «батю» в последний путь. Казалось, что после его смерти все рухнет и не будет больше тех славных ВДВ, их традиций. Но тот дух, закалка, которую дал Василий Филиппович Маргелов за время своего командования ВДВ, живет и поныне. И не только в ВДВ России, но и в тех странах, где живет хотя бы один человек, прошедший эту школу.
Такие же сильные традиции были заложены при создании Аэромобильных войск Украины. Мне, молодому офицеру, выпускнику академии, пришлось приложить немало усилий при их формировании в период становления независимой Украины. Благодаря усилиям многих офицеров-десантников, а также других родов войск, в тяжелой борьбе со всеми трудностями создавались эти войска. Но благодаря офицерам, прапорщикам, солдатам, прошедшим закалку в ВДВ, были созданы сильные, отлично подготовленные, со всеми славными традициями войска, которые стали примером выполнения воинского долга.
И уже будучи исполняющим обязанности начальника Аэромобильных войск Украины, я понял, насколько прав был В. Ф. Маргелов, развивая в нас самое лучшее, самое передовое. Все традиции, заложенные при создании Аэромобльных частей и соединений, успешно развивались и совершенствовались благодаря последующим начальникам, выходцам из ВДВ: это генерал В. А. Раевский, полковники И. Н. Якубец и С. Г. Лисовой. Особенно тяжело приходилось офицерам на местах, но благодаря десантной выучке с поставленными задачами все справлялись. Особенно хотелось бы отметить генерал-полковника Н. В. Коваля, генерал-майора О. И. Бабича, подполковников В. Н. Атрощенко, Ю. С. Паскара, которые, командуя частями, в невероятно тяжелых условиях создали настоящие войска.
Много выходцев из ВДВ, Аэромобильных войск занимают сейчас очень серьезные должности в государственных структурах, в бизнесе и других сферах. Но я уверен, что при упоминании фамилии В. Ф. Маргелова у всех сразу проносится в памяти то время, когда они свято верили этому человеку и так же, как и сейчас, готовы были выполнять свой долг с полной самоотдачей для достижения успеха.
Хочу поздравить всех, кто носил голубой берет и тельняшку, со знаменательной датой – столетием нашего земляка, легендарного командующего ВДВ В. Ф. Маргелова.
Виктор САВЕЧКО,
председатель Совета
Международного Союза
десантников, заместитель
председателя УСВА,
ветеран ВДВ.


До 20-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану
Черкаська область
Вшановуючи воїнів-інтернаціоналістів
Згідно з рішенням Уманського міськвиконкому "Про відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 20-ї річниці виведення військ СРСР з Афганістану" у рамках програми заходів у місцевому агроколеджі проведено виховні години, в яких взяли участь воїни-інтернаціоналісти.
Зі студентами зустрілися прапорщик у відставці, фельдшер, учасник бойових дій в Єгипті, ліквідатор аварії на ЧАЕС Петро Погрібняк, підполковник, учасник бойових дій на острові Даманському, ліквідатор аварії на ЧАЕС Іван Куценко, полковник, учасник бойових дій в Анголі Петро Заярний, сержант, учасник бойових дій в Афганістані Павло Семченко, підполковник, учасник бойових дій в Анголі Володимир Дуравко, старший лейтенант, учасник бойових дій в Афганістані, голова ради воїнів-інтернаціоналістів Уманщини Олег Зайченко. Шановні ветерани поділилися з молоддю своїми спогадами про участь у бойових діях.
Для гостей було організовано концерт. Привітали їх студенти Людмила Чорноволюк і Вадим Ткачук. У виконанні Марини Мерзецької прозвучала пісня "Офіцери". Колишні воїни слухали її стоячи, віддаючи честь загиблим побратимам, крадькома витираючи непрошену сльозу. Затамувавши подих, слухали ветерани Богдана Мельника. А Володимир Новиков прочитав гостям вірші зі своїх збірок.
Г. ЧМЕРУК,
завідувач бібліотеки агроколеджу.

Дніпропетровська область
Свічка пам’яті
У Кривому Розі за ініціативи правління міської організації УСВА  (голова правління – Юрій Федосенко) та за підтримки народного депутата України від Партії Регіонів Олександра Вілкула і мерії міста на чолі з Юрієм Любоненком триває будівництво церкви – пам'ятника 62-м загиблим воїнам-«афганцям».
Бойовими афганськими дорогами пройшли більш як 3700 криворіжан. Більшість з них зараз бере активну участь у громадському житті. Воїни, які пройшли крізь вогонь війни і бачили смерть, нині присвячують себе життю та вихованню молодих громадян України в світлі любові до миру і злагоди, з вірою в Бога і в достойне майбутнє нашої країни. Зважаючи на великі людські втрати, на біль і страждання під час війни, воїни-інтернаціоналісти Кривого Рогу винесли з пекла війни загартовану любов до своєї Вітчизни, її народу та готовність завжди встати на їх захист.
Вже зараз ветерани й рідні загиблих воїнів мають можливість помолитися в храмі, спорудженому на честь Цариці Небесної, який іменується «Взискання загиблих", за душі убієнних в Афганській війні. Пам'ять про загиблих побратимів назавжди збережеться в наших серцях, і ми зробимо все можливе, щоб бути гідними пам'яті тих, хто віддав життя, виконуючи інтернаціональний обов'язок, і хто навічно буде для нас взірцем і прикладом.
Анатолій ГАЛІЧЕНКО,
член правління Криворізької міської організації УСВА.


Хмельницька область
Добрі традиції не перервуться
   На Шепетівщині стало доброю традицією пам'ятні дати відзначати спортивними заходами. Приклад у цьому подає Шепетівська спілка ветеранів Афганістану під керівництвом Валерія Миколайовича Окорського.
У підготовці й проведенні таких акцій завжди активну участь беруть члени спілки Олександр Васильович Гуринович, Володимир Степанович Пипич і багато інших. Завдяки їхній ініціативі та зусиллям проводяться змагання на честь 20-ї річниці виведення військ з Афганістану. Вже традиційним стало проведення спортивних змагань, присвячених пам'яті загиблих в Афганістані воїнів.
Перехідний Кубок району з футболу серед школярів присвячено пам’яті воїна-«афганця» Сергія Дмитровича Зайчука. Сергій народився і жив у селі Орлинцях Шепетівського району. В 1978 році успішно закінчив школу, мав багато друзів і широке коло інтересів. Односельці різних поколінь любили його за щедрість, доброту душі. Загинув хлопець 1980 року на афганській землі.
Вшанувати світлу пам’ять земляка зібралися 24 дитячі колективи. Фінальні поєдинки відбулися на стадіоні села Судилкова. П'ять кращих команд району боролися за право бути першими, а перемогу святкували господарі поля.
Голова Шепетівської спілки ветеранів Афганістану Валерій Окорський вручив перехідний Кубок команді-переможниці. Відтепер протягом року він зберігатиметься у Судилківській ЗОШ І–ІІІ ступенів. Кращі гравці турніру отримали пам'ятні призи і сувеніри.
Голова Шепетівського ДСТ «Колос» Галина Пилипівна Токарєва і директор Судилківської школи Микола Михайлович Гордійчук привітали учасників змагань і подякували організаторам турніру за хорошу традицію проведення патріотичних заходів, що, безперечно, має великий позитивний вплив на виховання дітей та молоді.
С. МЕЛЬНИК,
           начальник відділу соціальної роботи
Шепетівського районного центру СССДМ.

Миколаївська область
Молодь не забуде подвигу батьків
    Відповідно до плану заходів з підготовки і відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 20-ї річниці виведення радянських військ з Республіки Афганістан Первомайським товариством ветеранів Афганістану започатковано ще один щорічний турнір з волейболу на Кубок пам’яті загиблих в Афганістані воїнів-інтернаціоналістів серед студентів вищих навчальних закладів міста.
    Змагання відбулися в спортивному залі Первомайського інституту Одеського національного університету ім. Мечникова. Присутніх привітали заступник міського голови, начальник управління праці та соціального захисту населення О. А. Колесніченко, голова Первомайського товариства ветеранів Афганістану В. С. Йонга. А настоятель Свято-Варварівського храму отець Сергій благословив започаткований турнір на довгі роки.
    Запрошені родини загиблих воїнів, а також представники політичних партій, релігійних і громадських організацій міста вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання, поклали квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам.
У турнірі взяли участь шість дівочих команд.    У напруженій боротьбі перехідний Кубок завоювали студентки Первомайського медичного коледжу, на другому місці – дівчата Первомайської філії Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, на третьому – волейболістки Первомайського політехнічного інституту Національного університету кораблебудування ім. Адмірала Макарова.
    Після закінчення змагань голова Первомайського товариства ветеранів Афганістану В. С. Йонга та спонсор турніру – місцевий підприємець В. В. Вовк вручили переможцям дипломи, перехідний Кубок, річну передплату на газету «Третій тост», м’ячі та солодощі.
    Учасники змагань висловили слова вдячності організаторам і запевнили, що імена підполковника Андрія Суліми, лейтенанта Олексія Зинов’єва, прапорщика Леоніда Бурнучана, старшого сержанта Сергія Білоуса, єфрейтора Костянтина Зв’ягінцева, рядового Тараса Мазура завжди залишаться в пам’яті молодого покоління.
В. МОЖАЄВ, 
учасник бойових дій
в Афганістані, член УСВА.


Передплата–2009
Побратиме, це наша з тобою газета!
Триває передплата на газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», на сторінках якої друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і поезія.
Газета «Третій тост» передплачується в усіх відділеннях поштового зв’язку України.
Наш індекс – 30224.
Періодичність виходу – двічі на місяць.
Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки:
на місяць – 1,48 грн.,
на три місяці – 3,99 грн.,
на шість місяців – 6,68 грн.,
на рік – 12,41 грн.