Ветерани-афганці: 20 років миру
Кандагар, Саланг, Кабул, Джелалабад... Ці назви міцно й на довгі роки засіли у пам'яті тих, хто хоча б раз прокладав по них воєнні маршрути. Що пам'ятають ті люди, які пройшли ту війну, чим живуть вони зараз? Чи їх все ще непокоять афганські сни?.. Ці запитання напередодні роковин виведення радянських військ з Афганістану "Товариш" задавав ветеранам з різних регіонів України.

ОДЕЩИНА. Звичка виходити на "бойові"
Неспокійну службу в 45-му інженерно-саперному полку в Афганістані бойовому підполковнику замінила напружена "служба" на рідній Одещині. Сьогодні кавалер орденів Червоної Зірки, "За службу Батьківщині" і афганського ордена "Зірка" Олександр АВАКЯН - голова Беляївського районного Союзу ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів ) і депутат райради.
Гори, що стріляють
У 32 роки Олександр Авакян вже став підполковником, за його плечима були війна, військова академія... Службу почав командиром танкового взводу. Афганістан в його житті настав у 1986-му.
- Чомусь особливо врізалися в пам'ять перші хвилини нашого перебування на чужій землі, - згадує Олександр Емільович. - Апарель (вантажний люк, розташований у хвостовій частині літака.-Авт.) Іл-76 відкрився, і ми опинилися у справжній парильні. Спека градусів під 60, гаряче сонце, розжарена біляста земля... У відділ кадрів у Кабулі на розподілення прийшли, а я говорити не можу: від спеки язик до піднебіння прилипав...
Значно пізніше військові історики напишуть, що афганська війна була дуже специфічною. За словами Авакяна, дуже часто під час військових операцій лінії фронту як такої не було.
- Тилу немає. Є гори, що стріляють, і дехкани (мешканці кишлаків. -Авт.), які вранці чемно подають тобі склянку води, а увечері перевтілюються в "духів". На початку війни радянські армійські підрозділи допомагали налагоджувати мирне життя в Афганістані - відновлювали дороги, лінії електропередач, відкривали школи, але наприкінці 80-х вже було не до того.
Обидві воюючі сторони активно використовували різні міни, причому душмани постійно удосконалювали методи мінування. Наприклад, закопували міни в дорожню колію на глибину до 70-80см, що робило їх прихованими від міношукачів. А спрацьовував такий механізм після неодноразових проїздів техніки над нею. Авакян потрапив до однієї з найбільш шанованих частин - 45-го інженерно-саперного полку.
- Уявіть танк без башти - це і є БМР, бойова машина розміновування, - розповідає він. - Екіпаж сидить не в бойовому відділенні, а в бронерубці на даху бойового відділення. Днище посилене додатковою бронею, і було чимало випадків, коли сапери підривалися, але залишалися живими.
Дисципліна на війні
Чужа земля зустріла Авакяна непривітно. В перший же місяць служби він переніс тиф, малярію...Надовго запам'яталося йому і перше бойове хрещення. Загін бойового забезпечення, куди потрапив Авакян, супроводжував колону на Хост.
- Ось тут я вперше і зрозумів, що таке Афганістан і що означає слово "війна", - згадує Олександр Емільович. - "Відпрасували" територію від мін та інших снарядів. І раптом молодий офіцер на тягачі з водовозкою порушив наказ і поїхав неочищеною від мін дорогою. Йому хтось сказав, що далі колодязь з чистою водою... Прогримів вибух. Офіцера, що сидів на командирському люку, знайшли метрів за п'ятдесят від дороги...
Дисципліна на війні - найголовніше. Після того, як звичка завжди одягати бронежилет врятувала життя Олександру Емільовичу, він у цьому переконаний.
- Позаду підірвалася на міні машина зв'язку. Каміння, що полетіло в спину, відкинуло мене на декілька метрів вперед, але я був лише контужений. А коли опритомнів, побіг до машини, що підірвалася. Молодому лейтенанту відірвало ногу... На нього було страшно дивитися, він потім помер в госпіталі. А водій живий залишився. Він божевільно сміявся, напевно, від шоку. Сидів з рульовою колонкою в руках і кричав: "Живий! Живий!..". А за кілька днів знову просився на "бойові"...
Вихід на "бойові", так коротко називали вихід на бойову операцію - рейд, засідку, мінування, - ставав для бійців життєвою необхідністю. Авакян пригадує такий випадок: якось він упіймав солдата з наркотиками. Почав йому погрожувати, мовляв, ще раз таке повториться - на зборах тебе будемо розбирати, лист батькам напишемо...
- Бачу - не доходить. Психонув, думаю: чим же ще його пройняти? "Все, - говорю, - на "бойові" забороню ходити". Ось тут він дійсно злякався. Більше з ним я проблем не мав. На афганській війні командири солдатів берегли. Бувало так, що бійця, який потрапив у засідку, йшов визволяти взвод, за взвод заступалася рота.
У 45-му інженерно-саперному полку існували свої традиції.
- У нас були популярними Декади на честь різних республік СРСР, - розповідає Олександр Емільович. - Під час цих Декад представники республік, які служили в частині, розказували про історію республіки, традиції. А кухня готувала "фірмові страви", наприклад, манти або плов.... Хлопці любили такі свята.
На "цивілці"
У Беляївці, де Авакян після повернення на Батьківщину отримав квартиру, районне керівництво запропонувало йому очолити напівзруйнований тоді райпобуткомбінат, робота якого, завдяки відставному полковнику, згодом налагодилася. Найкраще його в районі знають по громадських справах. Депутат райради від Соціалістичної партії зумів так поставити роботу ветеранської організації воїнів-інтернаціоналістів, що вона стала однією з кращих в області. Депутати за ініціативою Авакяна затвердили програму, якою передбачено допомогу воїнам-інтернаціоналістам, сім'ям загиблих, догляд за пам'ятниками афганців. Восени минулого року було встановлено такий пам'ятник в селі Нерубайському. Минулого року організація виділила допомогу сім'ям загиблих на загальну суму 21, 6 тис. грн, узяла шефство над дитячим притулком "Надія" в селі Троїцкому. Афганці віддали свої 11 путівок в пансіонат "Шураві" в Кароліно-Бугазі вихователям і дітям з сиротинця.
Ще в Афгані однополчани перед виїздом до Союзу твердо вирішили збиратися щороку 10 травня біля Большого театру в Москві. Роль координатора в Україні виконує Олександр Емільович. Цього року вони знову зустрінуться, пригадають бойові дні, чаркою горілки пом'януть полеглих друзів...
Лариса БУЛЛО
м. Одеса