15 лютого, в день християнського свята Стрітення, до пам'ятника
загиблим у локальних війнах їхні рівненські побратими приносять
вічнозелену ялинову гірлянду та живі квіти. Цього року афганці
неодмінно покладуть до гранітного монумента 20 гвоздик: адже два
десятиліття тому для радянських солдатів та офіцерів завершилася чужа,
афганська війна...З-поміж інших виділяються дві постаті, які йдуть, міцно тримаючись під руки і ніби побоюючись втратити одна одну. Бойові побратими Сергій Зінич та Петро Шевчик ходять так завжди. Адже за скельцями тонованих Сергієвих окулярів - вічна пітьма... Там, у далекому Кандагарі, війна відібрала у танкіста Зінича Богом даний дар бачити цей нехай і не завжди справедливий, а інколи й жорстокий світ.
Петра Шевчика, який пройшов ту війну сапером (котрий помиляється лише раз у житті), вона теж помітила своєю міткою: три осколки й сьогодні міцно сидять у його ногах.
- Час вибрав нас - і цим усе сказано, - роздумує вголос Сергій. - У Петра он є бойова медаль "За розмінування" , у мене - орден Бойового Червоного Прапора. Нині інший час, інші підходи до життя. Але ж ми чесно виконали свій військовий обов'язок, і єдине, чого хотілося б, -адекватного суспільного ставлення до моїх бойових побратимів.
Тут, в афганській колоні, неодмінно зустрінеш Івана Поляницю. Отець Іван - настоятель Української автокефальної православної церкви, що знаходиться в самісінькому центрі Рівного, на вулиці Словацького. До Бога його привів Афганістан.
Сергій Штогрін - кадровий військовий, нині підполковник запасу, ту війну пройшов заступником командира роти. Пригадаючи її, розповідає:
- Добре пам'ятаю своїх солдатів: усі вони, як правило, були вихідцями з селян або робітників. Начальство своїх дітей на війну не відряджало - от вам і "всезагальний" військовий обов'язок. Війна - то велика політика, яку робили не солдати і навіть не ми, кадрові військові, а держави та їхні правителі. У Хмельницькому є глибоко філософський пам'ятник жертвам тієї війни: на тлі великої земної кулі - маленька постать воїна-десантника, яку пересуває по планеті чиясь дужа рука. І напис: "Помиляються правителі - страждає народ".
Долучається до розмови голова Рівненської міської організації ветеранів Афганістану, депутат Рівнеради, кавалер ордена Червоної Зірки, полковник запасу Василь Стаднічук:
- Сьогодні в міській раді розглядається питання про грошові доплати для дружин наших побратимів, які овдовіли у мирний час. Родини ж тих, хто загинув в Афганістані, другий рік поспіль щомісяця отримують по 100 гривень виплат із міського бюджету. Щорічно до 15 лютого, Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, сім'ям загиблих в Афганістані та померлих у мирний час з міського бюджету виділяється по 200 гривень. Торік місто виділило кошти на ремонт пам'ятників, що встановлені на могилах афганців. Гадаю, така ж співпраця з владою буде й надалі. Адже сьогодні в Рівному проживає 1200 афганців та ще 500 учасників інших бойових конфліктів чи, як їх ще називають, локальних війн. Усіма ними опікується наша громадська організація.
... Цими днями активісти міської організації ветеранів Афганістану проводять уроки мужності в рівненських школах. Захищати свою батьківщину, родину, сім'ю, кажуть вони, священний обов'язок кожного чоловіка. І ніяк не можуть примиритися з тим, що нинішні призовники уникають служби вже в українських Збройних силах, на рідній українській землі... Сьогодні ті події можна оцінювати по-різному. Але суспільство не має морального права звинувачувати солдат та офіцерів, які пройшли пекло афганської війни: військова присяга не передбачає її невиконання.