15 лютого 2009 року виповнилося двадцять років від дня виведення
радянських військ із Афганістану. Напередодні у Палаці культури
«Україна» з цієї нагоди було проведено урочистий захід, де вшановували
ветеранів-афганців тієї безглуздої війни. Відкрили захід голова
Української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький і гості
з Росії — відомий колишній командувач 40-ї армії Борис Громов і Герой
Радянського Союзу Руслан Аушев.
Крім згаданих афганців, честь виступити й привітати воїнів-інтернаціоналістів мали й присутні, зокрема, й колишні та нинішні політики, серед яких голова Верховної Ради України Володимир Литвин, другий президент України Леонід Кучма, народний депутат від Партії регіонів Валерій Коновалюк... Але святкова атмосфера чомусь була порушена після виступу міністра оборони України Юрія Єханурова, який зачитав присутнім привітання Президента України Віктора Ющенка. Почувши ім’я автора послання, зал обурився, звідусіль було чути свист і вигуки: «Ганьба!» і «Геть!» Слід зазначити, що даний фрагмент буквально ввечері, після довгих роздумів Савіка Шустера, був показаний в його програмі «Шустер Live» на каналі «Україна».
Якщо проаналізувати цей інцидент, напрошуються два висновки. Один із них пов’язаний з безкультурним і негідним ставленням присутніх до інституту президентської влади як такого, а другий — з невдоволенням і неповагою до самої особистості Віктора Ющенка. Ці два аспекти є абсолютно несумісними. Можна скільки завгодно несприймати поведінку, висловлювання та дії Ющенка, кожний має на це право, але принижує гідність і офіцерську честь таке ставлення до органу державної влади. Мало того, для воїнів, які пройшли пекло афганської війни, — до Верховного Головнокомандувача Збройних сил України. Тим паче в присутності гостей, у цьому разі російських.
Чи можна уявити собі подібний інцидент у Росії... Особливо зважаючи на той факт, що 2008 року, через «певну спрямованість стрічки», американський фільм «Війна Чарлі Вілсона» (політична драма Майка Ніколса про техаського конгресмена, який пролобіював постачання американської зброї моджахедам до Афганістану для війни з СРСР. Фільм, знятий за документальним бестселером Джорджа Крайла) в Росії так і не вийшов у прокат. В Україні ж цей фільм демонструвався, і хоч би яким він був, кожний мав право дати йому свою оцінку: «визначеного він спрямування чи ні».
Таким чином, кажучи простою мовою, в Росії ми бачимо «надмірне затягування паска», а в Україні — «розгул демократії». Так, безумовно, далеко не все робиться в нашій країні для забезпечення гідного життя воїнам-афганцям, але це не є приводом для подібного прикладу нинішнім молодим українським офіцерам. Висловити своє невдоволення має право кожний, але не в цьому випадку й не в цьому місці. Це не просто неповага до інституту влади, це неповага до української держави. Адже Ющенко — це не орган державної влади, а лише його представник, оцінку якому дадуть на наступних виборах, а в цілому — історія. Хоча, почуття приниження відчуло багато українців уже сьогодні.
Прокоментувати ж цей інцидент і відповісти на запитання, як слід оцінювати афганську війну сучасному українському суспільству, «День» попросив Сергія Червонописького главу Української Спілки ветеранів Афганістану:
— Інцидент, що стався в залі, коли Єхануров зачитував привітання від імені Президента, є вкрай неприємним для мене. Важко сказати, що стало приводом для такої поведінки присутніх, але я не вважаю, що хтось би міг організувати це спеціально. Можу лише припустити, що на тлі голови парламенту Володимира Литвина, котрий стояв на сцені, можливо, афганцям не сподобалася відсутність самого Президента (його привітання зачитали з аркуша). Я, зі свого боку, зробив усе, щоб їх заспокоїти, і вважаю, мені це вдалося. Хоча ще раз повторю, це наш Президент, він обраний всенародно, і хоч би якими були наші особисті симпатії до нього, такого не повинно було статися.
Хочу відзначити також, що в день покладення квітів — 15 лютого, й на більш ранніх заходах були представлені практично всі політичні сили, крім Блоку Юлії Тимошенко. Особисто були присутні і Ющенко, і Янукович, і Литвин, і комуністи. Дивною й незрозумілою лише виявилася відсутність самої Тимошенко, хоча жодних конфліктів у нас із БЮТ немає.
Якою має бути оцінка афганської війни? Гадаю, що вона повинна викликати лише почуття гордості в українському суспільстві. Тому що хлопці виконували свій обов’язок і наказ тодішньої держави, виявляли мужність і героїзм. І на основі саме цих якостей має виховуватися нинішнє покоління молодих людей, серед яких слід культивувати почуття патріотизму до своєї Батьківщини. Хоч би як там було, помилка політиків — це не провина солдатів. Сьогодні це живі люди, які ходять нашими вулицями і яких треба також шанувати й пам’ятати, як і всіх героїв інших воєн.