У владних коридорах — справжні чужинці. Допекло
Пройшовши горнило війни в Афганістані, закінчивши службу в Збройних Силах України, я повернувся у своє рідне село Кожанка, що у Фастівському районі Київської області. Започаткував власну справу і маю десятирічний досвід роботи підприємцем у селі. І незабаром зрозумів, що сьогодні держава не зацікавлена в таких людях, як я... Тому в душі з’являється зневіра, болить серце: що ж наші державотворці роблять з нами, з державою?..
Пишу так, як сприймаю: терпець урвався.
СЬОГОДНІ Україна — корумпована і кримінальна держава. У таких умовах малому бізнесу, який є стабільним платником податків (а нас у державі понад 4 мільйони), доводиться виживати, а не дбати про розвиток.
Раковою пухлиною на тілі держави є корупція в усіх владних коридорах — від районного до міністерського рівня. Повіривши в ідеали Майдану, ми, як діти, раділи, що життя стане кращим, що люди труда стануть захищені законом. Що він — закон! — буде працювати на користь суспільства. Повірили в обіцянки «10 кроків назустріч людям». Але побачили ленінське: крок уперед (тобто дали можливість говорити вголос те, що думаєш) і два кроки назад (один — тотальна корупція, хабарництво та кумівство у всіх гілках влади; а другий — свавілля, нехтування законодавством і навіть Конституцією. Від Президента до найменшого чиновника-хабарника).
Нам обіцяли — «Український прорив», а ми побачили — «український нарив» на тілі держави. І не світова економічна криза, а політична (в першу чергу), суто українська, а потім і економічна окутали своєю ковдрою і паралізували суспільне життя в Україні.
Закони наші депутати вже не пишуть, а «штампують», похваляючись кількістю та приймаючи нескінченні поправки до вже прийнятих раніше. А чи потрібні вони такі, які не на користь людям?
Фундаментальні питання розвитку малого та середнього бізнесу блокуються в кабінетах влади. Все більше процвітає бюрократична система на всіх рівнях. Нам обіцяли захист держави від свавілля над малим бізнесом. Лозунг «Влада і бізнес — партнери» спрацював не для нас. Він спрацював для олігархічних кланів, які спроможні дати хабара не 100 гривень, а десятки, а то й тисячі доларів у кишеню чиновника для сприяння вирішенню проблем олігарха. Влада такі замовлення виконує на «ура!». Тож і трактувати гасло можна тільки так: олігарх і влада — партнери. Оскільки і в парламенті сидить їх понад 300 осіб, то закони і пишуться на їхню користь... Бо їх більшість. А народу розповідають про якусь там коаліцію, про опозицію. Напевно, наш народ уже зазомбували щоденними байками можновладців, тих, хто привів державу до такого занепаду. (Навіть оратор Діоген вже міг би поступитися нашим політикам у красномовстві).
Не претендую на повне висвітлення всіх проблем, що стосуються взаємин між владою і малим бізнесом, а мову поведу про те, що в умовах паралічу економіки, банківської системи та і майже всіх галузей народного господарства, в умовах панування так званого «дикого капіталізму» ми відчуваємо все більший тиск з боку фіскальних органів, збільшення ними усіляких перевірок. Постійно збільшується плата за послуги державних служб у дозвільній системі. Сумна статистика гласить: в Україні створено 6740 державних установ, які беруть понад три тисячі платних послуг з підприємця. Взяти хоча б питання дозвільних органів, що проводять ліцензування, сертифікацію виробів, патентування. Або у сфері землеустрою: щоб вирішити питання оренди чи викупу земельної ділянки навіть під кіоск у сільській місцевості розміром 20 кв. м, потрібно пройти «кола пекла» (зібрати в районі понад 14 чиновницьких підписів, а потім в області ще в шести установах). Це тільки на акт вибору земельної ділянки. А до кінцевого результату — оренди — ще довга дорога. А про викуп і мови немає. То хто ж із такою потужною бюрократією та хабарництвом у дозвільній системі буде боротися? Бодай вижити. Бо бюрократ уже все «витрусив» з кишені сільського підприємця. На сьогодні оренда землі надається тільки на один рік у районі (раніше була спочатку — на 49 років, тоді на 20, потім — на 5 років). І знаємо, що через рік оренда знову зросте в ціні. Про який розвиток чи стратегію малого бізнесу можна говорити? Навіть проектна документація та акт введення в дію (тобто в експлуатацію) коштує половину вартості об’єкта (магазину розміром 50 кв. м, що стоїть на тій землі, де ріс бур’ян чи було звалище сміття). За газ, світло ми платимо так само, за тими ж тарифами, що і велике підприємство. Сплачуємо і місцеві податки, збори (за постійне місце торгівлі).
Закон про дозвільну систему спрацював на користь посадовця з апарату держадміністрації району. У його обов’язках — розпливчастість та неконкретність щодо допомоги в організації взаємодії «влада — підприємець». Тільки й того, що створено інформаційний бюлетень про так зване «єдине вікно» в дозвільних органах (інструкції щодо збору необхідних документів для вирішення дозвільних процедур). А скільки потрібно пройти інстанцій підприємцю для одержання підпису бюрократа! Між рядками читай: вгадаєш таксу хабара чи ні, щоб твоє питання було вирішено позитивно.
А що казати про тих підприємців, які повірили в державу і взяли кредити для розвитку свого бізнесу, — потрапили у кабалу, а точніше в кредитне рабство. А держава від нього відгородилася, створюючи та узаконюючи так звані «колекторські» підприємства (сучасна форма рекету та беззаконня!). Це справді допомога, але кому?
Сьогодні ми знову безправні, сьогодні нас влада знову хоче поставити на коліна (як і в роки 90-ті, коли конфіскація майна відбулася за актом з кількома підписами представників податкової міліції та голови райдержадміністрації, де вилучалося це майно...).
Ми вимагаємо від влади: від Держкомпідприємництва, від фіскальних органів, від міністерств та відомств, що пишуть підвідомчі акти та створюють бюрократичні перепони в розвитку підприємництва, — не чинити фіскальний тиск на малий бізнес, зменшити кількість перевірок: у районах, на місцях, де працює підприємець, створити справжню систему за правилом «єдиного вікна» дозвільних органів. А працювати влада районного масштабу ой як не любить, зате любить читати підпорядковану районну пресу, як літопис свого життя.
Повноваження обласних управлінь (зокрема з питань екології, захисту пам’яток архітектури, санепідемслужби, пожежної охорони, МНС та ін.) належить віддати на розгляд у районні структури (як було раніше до цього). Цим самим зменшити корупцію. Скоротити термін видачі дозвільних документів до трьох діб в одній установі (а не місяць чи більше). Термін оренди варто збільшити до 10 років на те місце, де працює орендар (де знаходиться його магазин чи кіоск), скоротити до мінімуму ліцензійні компанії, сертифікаційні органи, посередників у дозвільній системі. Сплачувати кредити підприємцю за старими ставками кредитування (на рівні курсу долара, коли брався кредит).
Узаконюючи так звані тендери, аукціони на право оренди землі в сільській місцевості, влада викликає і сміх, і злобу. Бо писали цей закон, гадаючи, що ціна землі на хуторі Степове така ж, як і на Хрещатику. Що буде багато бажаючих у процесі домагань на той чи інший клапоть землі. Ось і думаєш, чи погодиться хтось змагатися з тобою за те чи інше місце під кіоск чи магазин, який уже працює, тобто стати співучасником тендера і дати більше в державну казну за оренду? Імітація, та й годі...
А взагалі, владу потрібно децентралізувати, тобто надати більше повноважень органам самоврядування, створити спецкомісію (з представників силових структур та представників малого бізнесу) з розслідування злочинів та протизаконних дій, зазіхань на малий бізнес.
Мимоволі приходиш до висновку, що владні коридори захопили окупанти, чужинці, для яких ми, звичайні українські люди, чужі і небезпечні.
Підприємці попереджають владу, що якщо мітинги, протести, виступи в ЗМІ не дадуть очікуваного результату і брехлива влада не очухається, — віри більше таким горе-політикам не буде. І за тим будуть рішучі дії...
Василь ЮР’ЄВ,
підприємець
 Київська область.