Довга, майже десятирічна війна в Афганістані, яка коштувала десятків
тисяч життів - загиблих, зниклих безвісти й скалічених солдатів і
офіцерів Радянської Армії, представників усіх колишніх республік
колишнього СРСР, добігала кінця. Розуміючи неминучість завершення цієї
безперспективної кровопролитної війни та близьке виведення військ з
території Афганістану, командувач 40-ої загальновійськової армії
генерал-лейтенант Борис Громову 1988році поставив завдання звести до
мінімуму бойову активність наземних військ, за можливості утримуючись
від наступальних операцій і займаючись охороною вузлових ділянок, доріг
і аеродромів. Усе це - заради зменшення втрат серед військ. Для авіації
ж це розпорядження означало одне: збільшення бойової роботи.
Значна кількість гарнізонів Обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістані на той час були вже чи не з усіх боків оточені противником. Отож, і постачання, і прикриття, і відбиття з повітря наземних атак моджахедів на радянські гарнізони - уся ця робота лягала на авіацію. Різко зросла роль штурмовиків Су-25, які дислокувалися у Шинданді, Баграмі та Кабулі. Вони й до цього не "відпочивали". "Грачі", як і "вертушки", були незамінними робочими конячками афганської війни, які уражували цілі у таких закутках гір, де були безсилими і винищувачі, і бомбардувальники, і наземні засоби артилерії. Останніми "грачі" й залишили територію Афганістану, коли, на початку лютого 1989 року, були виведені і транспортна, і винищувальна авіація, і вертолітні частини та підрозділи. Штурмовики залишили Афган у день остаточного виведення радянських військ - 15 лютого 1989 року.
Чорна жовтнева ніч висіла над Кабулом. 16 молодих льотчиків-штурмовиків, половина з яких прилетіли в Афган уже вдруге, транспортним літаком перевозились до Баграма - місця їх подальшої служби і бойової роботи. Вдень такі рейси стали вже неможливими через сильну протидію з боку засобів протиповітряної оборони моджахедів, отож літали транспортники виключно вночі. "Антонов" злетів та пішов у набір висоти. Молодий льотчик із Арциза старший лейтенант Віктор Молчанов уважно вглядався у нічну темряву в ілюмінаторі. Ще не встиг літак набрати висоту, як десь внизу уже стали помітними спалахи "сварки", як називали льотчики нічні траси ДШК. Вісім із шістнадцяти арцизців - командири ланок та ведучі пар - прилетіли у ДРА уже вдруге. Тож за час спільної служби та підготовки до Афгану в окремій інструкторській штурмовій авіаційній ескадрильї в Чирчику більш досвідчені льотчики уже встигли поділитися деяким своїм досвідом із молоддю. Принаймні, про такі речі, як "сварка", слід від пострілу ПЗРК та щось побутове, пов'язане із модулями чи обстрілами аеродрому, молоді льотчики вже чули. Так ось, летять вони, а внизу, під ними, то тут, то там спалахує. Чи то по літаку намагаються влучити, чи - одне по одному, адже й серед самих афганців немає примирення, існують противники всередині країни. ДШК... Безсмертне, як довів час, творіння конструкторів Дегтярьова та Шпагіна, датоване 1938-им роком, яке не лише пережило своїх творців, а й успішно використовується по всьому світі ось уже 70 років, і ще років сто використовуватиметься! Шкода лише, що ці кулемети вже через чотири десятиліття своєї служби стали в руках афганських моджахедів зброєю проти представників країни, у якій цей кулемет "народився"...
Перші враження від афганської війни довелося отримати вже у перший день перебування в Афганістані. Кажуть, лише на Кабул 1988 року повстанці випустили 635 ракет! Оскільки аеродроми в ту пору обстрілювалися щоденно, "радість" перебування нехай і не під обстрілом, але - у безпосередній близькості від зони ураження довелося відчути одразу. Саморобні пускові установки, з ракетами на направляючих та годинниковим механізмом душмани любили ставити в горах неподалік від аеродромів. Спрацьовували механізми, як правило, перед сутінками або на зорі - коли була погана видимість. Хоча й удень нерідко стріляли.
Арцизські льотчики доповнили пружанський полк із Білорусії, який прилетів на заміну полку з Воздвиженки. За перші дні воздвиженці вивезли замінників на "спарках", і вже на четвертий день перебування в полку старший лейтенант Молчанов виконав свій перший бойовий виліт. Перший із ста шістдесяти п'яти бойових вильотів, здійснених льотчиком за якихось чотири місяці війни - до завершення виведення військ.
Штурмова ескадрилья вилетіла для нанесення бомбово-штурмового удару по кишлаку, перетвореному моджахедами на потужний укріплений пункт. "Працювали" групами від двох-трьох полків. У повітрі "грачів" наздогнали "стрижі" та "грифи" - винищувачі-бомбардувальники Су-17 та МіГ-23. Більш швидкісні, вони злетіли пізніше, а відбомбилися першими. Коли винищувачі вже поверталися на аеродроми базування, штурмовики опустилися з семи тисяч метрів до п'яти, і вже з цієї висоти звалилися у пікірування. Кілометрах на трьох із половиною скинули весь свій бомбовий вантаж, вистрілили по цілі ракетами, вивели літаки з пікірування та пішли у набір висоти. Страшенна пилюка внизу не дозволяла побачити результати роботи, проте, як потім доповіли авіанавідники, вони були вражаючими.
Звичайно, таких цілей - кишлаків - було більшість із того, що доводилося знищувати бомбово-штурмовими ударами. Зверху не видно, чи ворожий цей кишлак, чи ні... Якщо ж були розвідувальні дані, які свідчили про наявність у даному населеному пункті бандформування, складів чи каравану зі зброєю або ж тренувального табору повстанців, звичайно, такий кишлак знищувався. Втім, були й інші завдання - не менш небезпечні.
"Працювали" і по укріпрайонах, і по базах бойовиків. Виконували бойові завдання з мінування місцевості - здебільшого, караванних стеж. Мінуючи, спускалися вже значно нижче, ніж під час нанесення БШУ - метрів до 200-300. Одна пара при цьому прикривала, а інша - мінувала. Виконуючи РУД, розвідувально-ударні дії, парою шукали каравани.
Найбільше запам'яталися льотчикові Віктору Молчанову два епізоди з його афганської епопеї. І обидва вони пов'язані із Панджшерською ущелиною. Перший - коли, після ракетних обстрілів комплексами "Луна-М" по площах, в дію було введено авіацію, і протягом 24-25 січня вона виконала, за словами очевидців, понад 600 літако-вильотів, нанісши 46 БШУ.
І другий епізод, що запам'ятався своєю неординарністю і за який старший лейтенант Молчанов отримав один із своїх двох орденів Червоної Зірки. Це - спеціальне завдання, яке штурмовикам та винищувачам довелося спільно виконувати у Панджшері у перших числах лютого. Вже були виведені і транспортна авіація, і пошуково-рятувальні сили, коли з аеродрому Кабул, де залишалися переважно афганські борти, афганці ж і угнали два своїх вертольоти Мі-8, перелетівши до повстанців, у Панджшер. На той час штурмовики працювали вже з аеродрому Мазарі-Шариф. Полетіли до Панджшера парами, без прикриття. Знайшли ці вертольоти, разом із винищувачами "відпрацювали" по них і - на базу.
У перший тиждень лютого виводили останні авіаційні полки. Штурмовики перелетіли на радянську територію останніми - після вертольотів, інших літаків -15 лютого, 20 років тому, у день, який став офіційним Днем виведення радянських військ з Афганістану.
Олексій Тригуб.
Фото з особистого архіву
В. В. Молчанова
В. В. Молчанова