"Третій Тост" № 8 (392), 2009 рік, квітень
Вітаємо з травневими святами!
Шановні друзі, дорогі читачі!
Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю вас з весняними святами – Першотравнем і Днем Перемоги!
Ці святкові для кожного громадянина нашої країни дні надихають нас надією на краще життя, на порозуміння в суспільстві, на відродження України як великої європейської держави. Нехай тепло весни наповнить наші серця і душі добром, любов’ю, міцним здоров’ям та впевненістю у завтрашньому дні!
Окремі теплі слова – ветеранам Великої Вітчизняної війни, героям фронту і тилу, дітям війни. Не підвладна рокам велич подвигу народу, який відстояв свободу, честь і незалежність Вітчизни, який врятував світ від фашистської чуми і відбудував зруйновану післявоєнну країну.
У наших серцях назавжди оселилася глибока повага до вас і до вашого місця в історії. Ми, воїни-інтернаціоналісти, завжди брали з вас приклад і завжди рівнялися на ваш бойовий і трудовий подвиг.
Бажаємо вам, наші дорогі ветерани, довгих літ життя і здоров’я, щастя і благополуччя, любові та шани, мирного безхмарного неба над головою і віри у славне майбутнє України!
З глибокою повагою –
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ.

Указ Президента України
Про відзначення 64-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років
З метою увічнення безсмертного подвигу народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років, виховання у молодого покоління почуття патріотизму і шанобливого ставлення до історії держави та з нагоди відзначення Дня Перемоги ПОСТАНОВЛЯЮ:
1. Кабінету Міністрів України:
1) розробити і затвердити план заходів з підготовки та відзначення 64-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років;
2) вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів з підготовки та відзначення 64-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років.
2. Кабінету Міністрів України разом із Київською міською державною адміністрацією забезпечити організацію і проведення 9 травня 2009 року загальнодержавних святкових заходів у столиці України – місті-герої Києві.
3. Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерству освіти і науки України, Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту, Службі безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державному комітету України у справах ветеранів, за участю громадських організацій ветеранів провести у військових частинах, навчальних закладах відповідні заходи, спрямовані на виховання у дітей і молоді почуття патріотизму, національної гідності, шанобливого ставлення та поваги до людей старшого покоління.
4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування:
1) забезпечити проведення у містах, інших населених пунктах України урочистих заходів на честь Дня Перемоги, зокрема покладання вінків і квітів до пам'ятників загиблим воїнам, зустрічей керівників місцевих органів виконавчої влади та посадових осіб місцевого самоврядування з ветеранами війни;
2) організувати відвідання посадовими особами місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування ветеранів війни та членів сімей загиблих, які перебувають у госпіталях та лікарнях на лікуванні або у закладах соціального захисту населення, сприяти проведенню благодійних акцій для збору коштів на підтримку одиноких, малозабезпечених ветеранів;
3) вжити заходів щодо:
упорядкування братських могил, інших військових поховань, пам'ятників, обелісків, меморіалів на честь героїв Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, облаштування пам'ятних місць, пов'язаних із героїчним минулим Українського народу;
проведення у бібліотеках тематичних виставок з історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, поповнення та демонстрації музейних експозицій, сприяння виданню відповідної науково-просвітницької літератури;
4) надавати необхідну допомогу громадським організаціям ветеранів для здійснення статутної діяльності;
5) забезпечувати висвітлення у комунальних засобах масової інформації проблем ветеранів війни, а також діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо соціального захисту ветеранів.
5. Державному комітету архівів України сприяти проведенню виставок архівних матеріалів, пов'язаних з участю Українського народу у Великій Вітчизняній та Другій світовій війнах.
6. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів щодо підготовки і відзначення 64-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років, організувати тематичні радіо- та телепередачі, показ документальних та художніх фільмів, виступи учасників бойових дій і представників ветеранської громадськості.
Президент України В. ЮЩЕНКО.
м. Київ
15 квітня 2009 року
№ 242/2009.
Слава переможцям!
Перемога під Сталінградом різко змінила обстановку на  фронті на користь Радянського Союзу.
16 грудня 1942 року війська Південно-Західного і Воронезького фронтів розпочали операцію «Малий Сатурн». 18-20 грудня війська Південно-Західного фронту ввійшли в північно-східні райони Ворошиловградської (Луганської) області й поклали початок визволення України. 14 лютого 1943 року звільнено обласний центр  і низку районів області.
Наступ продовжувався взимку 1942–1943 років військами Брянського, Воронезького і Південно-Західного фронтів. До перших чисел березня радянські війська  звільнили Харків (16.02.1943 р.), вийшли   до Сум і Дніпропетровська, розвиваючи також наступ у напрямку Донецька (Сталіно). Однак фашисти провели контрнаступ і наші війська змушені були знову залишити Харків, інші населені пункти і перейти до оборони на рубіжах, з яких  новий наступ розпочався влітку 1943 року за планами стратегічної битви на Курській дузі. Підсумком  перемоги  під Курськом, Орлом і Бєлгородом  і наступу радянських військ було звільнення всієї Лівобережної України.
Наприкінці вересня на фронті від Лоєва  до Запоріжжя  радянські війська вийшли  до Дніпра, з ходу форсували його і розпочали бої за розширення 23 захоплених плацдармів.
З 20 жовтня 1943 року Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти були перейменовані відповідно в 1-й, 2-й, 3-й  та 4-й Українські фронти.
6 листопада 1943 року в  результаті  мужніх дій 1-го Українського фронту  була звільнена столиця України – місто Київ. Наприкінці листопада війська 4-го Українського фронту вийшли до Дніпра від Запоріжжя до Херсона. У листопаді – грудні 1943 року на правому березі Дніпра були завойовані стратегічні плацдарми в районах Києва і Дніпропетровська, які забезпечували зимовий наступ 1944 року.
Підсумком зимової військової кампанії 1944 року стало визволення Правобережної  України, Криму і значної частини західних областей України.
У середині квітня 1944 року 1-й Український фронт тимчасово перейшов до оборони на рубежі західніше Луцька, Тернополя, Чернівців.
У липні 1944 року розпочалася Львівсько-Сандомирська операція. Наступ 1-го Українського фронту передбачався після розгрому головних сил фашистів у Білорусі. Головним завданням операції було вигнати загарбників із західних областей України і розпочати визволення Польщі. 18 липня 1944 року радянські війська вийшли до  кордону з Польщею. 27 липня 1944 року звільнено Львів.
Головні сили 1-го Українського фронту визволили більшу частину території України і діяли на Сандомирському напрямку в Польщі, але фашисти ще утримували Карпати. Наступ на  Карпатські перевали   вимагав спеціальної підготовки, знаряддя, озброєння і методів управління військами. Для цієї мети знову було сформовано 4-й Український фронт, війська якого діяли в гірсько-лісистій місцевості й повільно просувалися вперед.  6 серпня 1944 року звільнили Дрогобич, який тоді був обласним центром. У цей час опір ворога значно зріс, війська втомились і на прохання командування 15 серпня 1944 року фронт тимчасово перейшов до оборони.  Але вже 26 серпня це рішення було відмінено у зв’язку зі сприятливими обставинами, створеними 2-м Українським фронтом, який діяв з іншого  боку Карпат у Румунії.
Рішучий наступ  у Карпатах дозволив до 28 жовтня 1944 року остаточно звільнити Україну від фашистських загарбників.
 
Валерій АБЛАЗОВ.

Афганский синдром Украины
Проблему возможного участия Украины в военном блоке НАТО через призму опыта войны в Афганистане рассмотрели во время телемоста «Москва–Киев–Нью-Йорк» на тему «Афганистан - 30 лет спустя. Что принесет Афганистану и Украине предполагаемое вступление в НАТО?», состоявшегося в РИА «Новости», украинские ветераны-«афганцы», общественные деятели и парламентарии Республики Афганистан, украинские и американские эксперты и политики.
Украина в 2008 году подала заявку на присоединение к Плану действий по членству (ПДЧ) в НАТО, однако дважды – в апреле и декабре – она была отклонена. Страны НАТО приняли решение, что Украина все же станет членом альянса. Однако в декабре представители блока решили, что вместо ПДЧ Украина будет выполнять ежегодные целевые программы.
Афганская война должна стать предостережением Киеву в вопросе о НАТО
Война в Афганистане была «ненужной войной», в которой вынуждены были принимать участие и украинцы, поэтому ошибки прошлого должны стать уроком для нынешней власти Украины, в частности, при решении вопроса о вступлении в НАТО, заявил во время телемоста руководитель движения воинов-интернационалистов Украины Сергей Червонопиский.
В киевской студии находились представители УСВА, в московской – парламентская делегация Республики Афганистан, в Нью-Йорке участвовал в дискуссии руководитель Американского института в Украине, бывший советник Агентства по контролю над вооружениями и разоружением (США) Энтони Салвия.
«Волею судьбы нам пришлось в 1979 году прибыть в Афганистан и участвовать в начале конфликта, который длился 10 лет. И, по большому счету, кроме горя и других жестоких экономических и социальных последствий, эти боевые действия никому ничего не принесли», – сказал С. Червонопиский. По его словам, у воинов-интернационалистов осталось чувство огромного уважения к афганскому народу, к его свободолюбию.
«Прошло 30 лет после тех событий, 20 лет после окончания войны, многие моменты теперь во многом переосмыслены и самими участниками боевых действий, и нашими народами. И главный вывод такой: эта война, эти военные действия не были нужны нашим народам. Как и любая война не нужна ни одному народу. Войны нужны политикам. И развязывают войны те политики, которые потом если не проклинаются, то не воспринимаются своими народами», – отметил он, добавив, что все солдаты достойны уважения за исполнение своего долга и что нельзя в оценках событий смешивать действия политиков и солдат.
«Мы видим, что НАТО – это организация далеко не миролюбивая, не настроенная на решение любых спорных проблем путем переговоров. Эта организация предпочитает любые споры решать силой оружия», – заявил руководитель движения воинов-интернационалистов Украины. Он также отметил, что, по его мнению, альянс – это «старый, ржавый механизм времен холодной войны», который пытается доказать свою необходимость, в том числе и войной, и при этом старается втянуть в эту войну и Украину, не обращая внимания на мнение большинства ее граждан.
Против кого Украина вступает в НАТО?
С тезисами С. Червонопиского согласился и принимавший участие в работе видеоконференции в Нью-Йорке Энтони Салвия. По его мнению, украинцы уже имеют опыт войны в Афганистане, «и их не спрашивали, когда отправляли на войну».
По его мнению, значительная часть населения Украины чувствует себя ближе к России, нежели к странам – членам НАТО, поэтому вступление Украины в альянс «может иметь очень негативное воздействие на внутреннюю стабильность в Украине».
А известный афганский писатель, бывший лидер НДПА Сулейман Лаик, принимавший участие в телемосте из московской студии, предложил задаться простым вопросом: против какого врага происходит расширение НАТО?
«Поскольку вступление Украины в НАТО – это и есть расширение этого военного блока, то надо дать ответ на вопрос: против какого врага Украина вступает в НАТО?» – сказал Лаик. По его мнению, резкую реакцию России «вполне можно понять, ведь НАТО в таком случае вплотную приближается к российским границам».
Украина еще не избавилась от «афганского синдрома», ведь через Афганистан прошли более 160 тысяч украинцев, напомнил участник боевых действий в Афганистане, автор ряда книг об этой войне Валерий Аблазов. По его словам, если учесть членов семей ветеранов, то более миллиона украинцев связаны с Афганистаном.
«Афганистан для нас всех – не прошлое, а настоящее. Даже вопрос о вступлении Украины в НАТО для нас проходит через Афганистан, – сказал он. – И когда украинцам задается вопрос, хотите ли в НАТО, то задается сразу другой вопрос: вы хотите вновь воевать в Афганистане? И на этот вопрос мы отвечаем – нет. И наша организация сделает все для того, чтобы ни один украинец вновь не воевал в Афганистане».
Валерий Аблазов тепло приветствовал находящегося в московской студии Сулеймана Лаика – через десятилетия произошла встреча старых друзей. Украинский ветеран напомнил, как он играл в волейбол с сыновьями афганского коллеги и даже вспомнил, что тот «слишком рано доверил им носить оружие». В одной из книг Аблазова опубликована фотография, где они стоят рядом с Лаиком – на той, уходящей в историю, но еще кровоточащей в памяти участников войне.
За войны отвечают политики  
«Я полностью согласен с тем, что никакая война не имеет логичного объяснения... Ответственность за войну лежит на плечах политиков. Я, со своей стороны, прощаю всех солдат, невольных участников тех событий», – сказал доктор Михди, добавив, что и Украине пришлось принимать участие в той уже далекой войне. Впрочем, мир на землю Афганистана так и не пришел. Доктор Михди высказал мнение, что для решения проблем Афганистана необходимо объединение всех стран-соседей, государств региона.
Один из руководителей Центра региональных исследований Афганистана Абдул Гафур Левал отметил, что не берется советовать украинцам, вступать им в НАТО или нет. По его словам, для афганской общественности гораздо важнее вопрос о присутствии НАТО в Афганистане и о возможных последствиях такого присутствия.
«Афганистан сегодня более всего нуждается в обретении внутренней стабильности, в создании необходимых предпосылок для восстановления экономики, – сказал афганский эксперт.
«Безусловно, правильно говорят, что афганцы не терпят военного присутствия у себя в стране, – отметил Левал. – Но, тем не менее, мы тоже задаемся вопросом: а что делать с международным терроризмом, как быть с ним? И внешняя сторона этого вопроса выглядит таким образом, что международное сообщество направляет это военное присутствие на борьбу с международным терроризмом».
По словам эксперта, хотелось бы, «чтобы международное сообщество учитывало бы, в первую очередь, интересы афганской стороны как самостоятельного субъекта, имеющего полное международное право». Кроме того, НАТО и ведущие государства мира должны выработать механизмы сотрудничества для борьбы с международным терроризмом, а также для того, чтобы «поставить Афганистан на ноги».
«Хотелось бы, чтобы и все страны-члены НАТО, и Россия, и Украина определили свое место в сотрудничестве с Афганистаном, и это сотрудничество было направлено на то, чтобы Афганистан стал независимым и стабильным государством, перестал быть источником международного терроризма и наркотрафика», – сказал Абдул Гафур Левал.
Почему Ющенко не проводит референдум по НАТО 
В соответствии с Конституцией и действующим законодательством Украина не может вступить в НАТО, как бы ни желала этого нынешняя украинская власть, считает экс-вице-премьер-министр правительства Украины, депутат Верховной Рады из фракции оппозиционной Партии регионов Дмитрий Табачник.
«В соответствии с законами Украины, с ее Конституцией, с международным правом, сегодня Украина не может вступить в НАТО, потому что более 70% населения страны выступают против вступления в альянс», – сказал Д. Табачник.
Официальный Киев подал заявку на вступление в альянс, однако она не была удовлетворена в 2008 году. Тем не менее, Украине пообещали, что когда-нибудь она станет членом НАТО. Сегодня лишь около трети населения страны высказывается за вступление в альянс, тогда как более половины – против этого.
По мнению политика, «именно поэтому Президент Украины Виктор Ющенко не проводит референдум по этому вопросу, хотя есть все собранные для этого подписи граждан, 4,5 миллиона, и решение Центральной избирательной комиссии, которые президент игнорирует уже полтора года».
«Поэтому мне представляется, что самый лучший путь для Украины – это статус постоянно нейтрального государства, не входящего в любой военный блок, возможность быть открытой страной для роли посредника в любом сложном конфликте, возможность быть открытой к востоку и к западу, к северу и к югу», – резюмировал Д. Табачник.
С этим утверждением выразил согласие один из руководителей УСВА Владимир Сироштан, отметивший, что украинские ветераны войны в Афганистане выступают за внеблоковый и нейтральный статус Украины, за равноправное сотрудничество с Россией и со всеми странами в рамках новой конструкции европейской и мировой безопасности.
Он подчеркнул, что внутренняя и внешняя политика Украины пока бессистемна, а вопрос о вступлении в НАТО «раскалывает страну и вызывает общественное противостояние». В. Сироштан напомнил, что и сейчас несколько украинских военнослужащих находятся в двух провинциях Афганистана и в Кабуле.
«Более того, наш министр обороны заявил недавно, что количество украинских военнослужащих в Афганистане в ближайшее время будет значительно увеличено, – сказал ветеран-«афганец». – Мы с этим активно боремся в силу тех причин, о которых сказали мои коллеги. С другой стороны, мы понимаем, что для направления украинского воинского контингента в Афганистан требуется решение Верховной Рады как законодательного органа. В обозримом будущем это практически нереально».
Остроту проблемы НАТО для Украины отметил и глава сенатской комиссии Афганского парламента по вопросам международной политики Мохаммад Аллам Издияр. По его словам, это действительно одна из важнейших проблем, «она стоит остро, руководство страны выступает за вступление в НАТО, с другой стороны, в Украине есть достаточно серьезная оппозиция в этом вопросе».
НАТО в Афганистане: цели не достигнуты
Мохаммад Аллам Издияр напомнил, что НАТО присутствует в Афганистане, поэтому у афганцев есть опыт взаимодействия с альянсом, который может быть интересен для украинцев.
«О возможных трудностях Украины в НАТО я могу сказать свое мнение, поскольку НАТО мы видим в своей стране, – сказал он. – Естественно, наш народ приветствовал появление НАТО в нашей стране, поскольку, в данном случае, альянс выступил как миротворческая сила в Афганистане, как сила, которая направлена, прежде всего, на борьбу с международным терроризмом, который обосновался в нашей стране. С этой точки зрения мы приветствуем НАТО».
«Но я должен отметить, что те цели, которые были поставлены в миротворческих усилиях международного сообщества, а именно успешная борьба с международным терроризмом и установление стабильности в нашей стране, пока не достигнуты. И это отсутствие успехов сказывается на имидже НАТО», – подчеркнул политик. Сказываются на имидже альянса и жертвы среди мирного афганского населения.
«Точно так же дело обстоит в координации действий НАТО, с одной стороны, и руководства и политических сил Афганистана, с другой, – отметил афганский парламентарий. – Кроме того, в НАТО очень слабое имеют представление о традициях афганского народа, о его культуре и менталитете. В результате мы так и не сумели выработать общей позиции, не смогли найти общий язык ни с НАТО, ни с миротворческим контингентом в целом».
Именно такое незнание местных традиций и условий обернулось совершенно необоснованными ударами и жертвами среди мирного населения – «НАТО стало повторять те же ошибки, которые в свое время делал Советский Союз в Афганистане».
Андрей ЛУБЕНСКИЙ,
РИА «Новости».

До річниці Чорнобильської трагедії

Звізда Полин

А прип’ятці гуляли сім весіль,
Як падала радіаційна злива.
Весна буяла радісно-щаслива,
І прип’ятці гуляли сім весіль.

Звізда Полин у сотню Хіросім
Спалила перших.
Чорним, наче сливи,
Аж у Москві їм вирила могили
Звізда Полин у сотню Хіросім.

…Я із городу не виймала руки,
В пісочку грався мій трирічний син,
Веселокрилі бджоли у чарунки
Несли меди.
І сяяла над всім
Звізда Полин у сотню Хіросім.

               Наталія ГОРІШНА.

Підбито підсумки, визначено подальшу стратегію
Відбулося засідання Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), на якому розглянуто низку актуальних питань. До складу Правління ротовано Шейдіка Артура Івановича, голову Закарпатської територіальної організації УСВА. Також ухвалено рішення щодо проведення VI звітно-виборної Конференції УСВА у вересні-жовтні нинішнього року (дата і місце будуть визначені Правлінням у подальшому), затверджено порядок денний та квоту представництва.
Підбито основні підсумки заходів до 20-ї річниці виведення військ з Афганістану. Зазначено, що масово і резонансно вони відбулися не тільки на всеукраїнському, але й на регіональному, міському та районному рівнях. У період «Вахти Пам’яті» встановлено 25 нових пам’ятників полеглим побратимам, видано 29 книг про афганську епопею, проведено близько 300 меморіальних, героїко-патріотичних, пісенних і спортивно-масових заходів. Таку роботу заплановано продовжити. У Києві, до прикладу, розпочато роботу з підготовки до реконструкції всеукраїнського меморіального комплексу з висвітленням прізвищ усіх воїнів-інтернаціоналістів України, загиблих у зарубіжних війнах і конфліктах.
Правлінням затверджено звіт щодо фінансово-господарської діяльності УСВА у 2008 році. Обговорено основні тези подальшої стратегії діяльності Спілки. Зокрема, активу УСВА запропоновано визначитися у таких питаннях як посилення кадрової роботи у складі Організації ветеранів України, створення за ініціативи Спілки і організації розбудови Асоціації ветеранів війни і військової служби, повернення до життєдіяльності «афганської» політичної партії, створення профспілки ветеранів війни і військової служби. У цих питаннях планується визначитись на черговій звітно-виборній Конференції УСВА.
Інф. «ТТ».

Живий пам'ятник
Моєму сусідові Олексієві Сидельникову довелося воювати два роки в Афганістані у полку особливого призначення, в підрозділі розвідки. Особовий склад полку був на 70 відсотків укомплектований з українців. У бойових діях Олексій був тяжко контужений. Після повернення додому виховував трьох дітей, працював слюсарем-електрозварником.
Щоб нащадки не забували про полеглих героїв, ветеран-«афганець» Олексій Сидельников десять років тому посадив навпроти нашого київського 16-поверхового будинку фруктовий сад із 70 дерев – як символ пам'яті загиблих бійців військової частини, де він служив. Дерева підростають, квітують, веселять погляди мешканців нашого і сусідніх будинків. На яблунях, черешнях достигають смачні плоди, якими ласують діти, а батьки розповідають їм, що це живий пам'ятник загиблим в Афганістані.
Та нещодавно сталося непоправне – Олексія Сидельникова не стало. В пам'ять про цю прекрасну людину, вважаю, необхідно на стенді біля саду встановити пам'ятну дошку. Нині сад ретельно доглядає родина Олексія. Хочеться, щоб до цієї роботи обов'язково долучилися учні з навколишніх шкіл.
Василь ТИМОЩИК,
ветеран війни і праці.

До Дня матері
Миколине поле
Невигадана історія із життя
Минув рік, як я перебувала в Українському госпіталі для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», та досі не можу забути сусідку по палаті. Маленька, сухенька, сиділа тихенько в куточку і дивилася на доріжку, що веде до головного корпусу. Спочатку мені здалося, що бабуся дуже старенька але я помилилася років на тридцять. Очі були у неї такі жваві, та дуже збляклі від по-стійних сліз. Такими роблять наших мам життєві втрати. Ми багато розмовляли, і ось коротка невигадана історія із життя.
Людмила Бенедиктівна виростила з чоловіком синів-красенів. Сільське життя нелегке, вдома господарство, город, тож росли хлопці дужими й роботя-щими. Молодший – Микола працював у колгоспі майже з дитинства, спочатку допомагав батькові, потім після закінчення школи сам сів за кермо трактора. Дуже любив хлопець землю, тож завжди трудився з натхненням. Але найбільше подобалося йому обробляти ділянку край села, бо звідси і краєвид чудовий, і до хати близенько. Так і повелося  на селі називати цю місцину Миколиним полем. А коли на початку вісімдесятих прийшла чорна звістка, що загинув хлопець в Афганістані, виконуючи інтернаціональний обов’язок, ніхто вже інакше те поле і не називав.
«Все робота, робота… Ніколи було йому навіть погуляти, не знаю, чи й дівчину яку цілував у своєму житті, чи закохувався», – бідкається матуся. Зго-дом помер батько Миколи. На щастя, є діти у старшого сина, тож радіє бабуня онукам. Щоразу із їдальні приходила із вузликом, якось я побачила, що вона но-сить, і розгубилася. Все, що смачненького давали за столом, чи то йогурти, чи апельсини, чи печиво, старенька не їла – складала для онуків, вони ж бо чекають із гостинцями.
Приїхала вона до госпіталю вперше, раніше й не знала, що  можна тут без-коштовно і так добре підлікуватися. А коли їхню районну спілку очолила Тама-ра (так звуть голову громадської організації), то саме вона майже силоміць відп-равила бабусю на лікування. Сама привезла, сама і забрала й до самої хати дове-зла. Я поцікавилася, як живе, в яких умовах. Пропонували квартиру у райцентрі, із водою та центральним опаленням, але ж хіба покине вона свою стару хату, рі-дні могили. Он у їхньому районі  одна мама теж отримала цинкову труну, але не побоялася, настояла, щоб відкрили, а побачили там шматок скривавленого буш-лату, якісь обгорілі дроти і каміння. І та мати зробила пам’ятник, заховала тру-ну, але вірить, що якась фатальна помилка сталася, може, синочок у полоні, мо-же, скалічений або втратив пам'ять, або живе за кордоном і повернеться скоро. От і ходить інколи вона до могилки, але щодня вдома розмовляє з фотографією сина, наче з живою дитиною.
– Може, і мій Миколка живий, – не втрачає сподівання мати. Вона ж  тру-ну розкрити не здогадалася, за те і картає себе до сьогодні. Та чомусь і досі живе надія в її серці на щасливе повернення сина.
– А як же він мене буде у районі шукати? Він же піде відразу додому. Най-коротша  стежка від станції у село через Миколине поле, наша хата звідти край-ня. Буває, насниться він мені – веселий, сміється, кудись бігти збирається, то я зранку пиріжків напечу, вийду в поле із вузликом і чекаю перший автобус. Я ж так колись йому в поле сніданок та обід носила. Ой як же любив він мої пиро-ги…
Згадує мама, і обличчя її стає світле-світле, і наче молодшає, зацвітають вогнем очі.
Інколи спливає у пам’яті така картинка, бачена мною в уяві: стоїть край села бабуся, із вузликом у руці, а правою рукою затуляє очі, мов козирком, від сонця, і пильно вдивляється в обличчя перехожих, що йдуть навпростець від станції через Миколине поле.
Цей вірш присвячую всім мамам, які втратили на Афганській війні своїх дітей, та не втратили надію.

Назвали поле іменем Миколи,
«Афганець» не прийшов з війни,
Він потом зрошував те поле,
А мама полива слізьми.

Волошки в полі, наче очі,
До сонця віями тремтять,
Колосся, мов коса дівоча,
За обрій хвилями струмлять.

Похнюпилась старенька хата,
Ростуть онуки – не сама…
І років вже сплило багато,
І батька вже давно нема.

Та ранок кожен на кордоні,
Край поля жде вона, стоїть,
Бо найкоротша із району
Тут стежка втоптана біжить.

Цілую руки ваші, мамо,
Схиляю вам в уклін чоло,
За те, що зрошене сльозами
Хлібами поле знов зійшло.

            Ніна ГУРСЬКА.

Чернігівська область
Добрі справи ніжинців
До Ніжинської організації ветеранів Афганістану прислухаються в місті, районі, області. Значна заслуга в цьому її лідера – Сергія Ступака, котрий протягом двох років захищає інтереси ветеранів.
– У цілому вдалося вирішити чимало питань, що хвилювали наших побратимів, – говорить Сергій Михайлович. – Чернігівщина не дочекалася з Афганської війни 117 юнаків, ніжинська земля втратила шістьох своїх синів. У продовж останніх років сім’ям загиблих воїнів із внесків організації надається матеріальна допомога по 500 гривень. Сім’ї загиблих і воїни-«афганці» оздоровлюються в госпіталях і санаторіях, мають право на безкоштовний проїзд у міському транспорті.
Завдяки клопотанням голови організації райдержадміністрація виділила 5 гектарів земель під садівництво для 45 воїнів-інтернаціоналістів.
Ветерани Афганістану завжди приділяють значну увагу культурним заходам, вихованню підростаючого покоління. Шістьом школам міста і району присвоєно імена загиблих воїнів-випускників. У навчальних закладах організовуються тематичні години спілкування, зустрічі з учасниками бойових дій в Афганістані.
У бібліотеках, краєзнавчому музеї і навчальних закладах організовано виставки фотографій, документів, мемуарної та історичної літератури, що висвітлюють сторінки історії героїчного минулого «афганців». З часом з’явиться й відеоархів, що висвітлюватиме минуле і сучасне життя ветеранів війни в Афганістані.
За сприяння спілки у селищі міського типу Лосинівці відкрито парк воїнів-інтернаціоналістів, а у селі Галиці – пам’ятник загиблим воїнам-«афганцям». Батьки загиблих, мешканці селища вдячні ініціаторам, бо про подвиг їхніх земляків – Анатолія Парубця та Валерія Кузьменка – пам’ятатимуть сучасники й нащадки.
За поданням організації Указом Президента України від 6 лютого 2009 року відзначена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня Ганна Нилівна Макрушина (на знімку). Ця жінка народила й виховала семеро дітей, молодший її син загинув у Афганістані.
Звісно, що багато добрих справ ще хочеться зробити, чимало проблем вирішити, тому члени спілки постійно збираються, щоб обговорити нагальні питання, згадати минуле.
Микола КАЛАШНИК,
член Ніжинської міськрайонної організації УСВА.

Полтавська область
Виховують гідну зміну
Чорні птахи Афганської війни не минули і нашого краю. З Гадяцького району відправили до Афганістану 200 хлопців. З них 12 повернулися пораненними, 16 – інвалідами, 8 – загинули.
Про ті далекі роки, про героїзм і мужність земляків йшла мова на зустрічі учнів Гадяцької гімназії з головою районної організації воїнів-інтернаціоналістів Ю. Жердєвим і М. Крілем. Затамувавши подих, гімназисти слухали розповідь ветеранів. Підростаюче покоління повинно знати і пам’ятати загиблих героїв-земляків. Це старший лейтенант Сергій Білоха, рядовий Сергій Козаченко, рядовий Олександр Колісник, рядовий Володимир Місюра, молодший сержант Олександр Полуночний, рядовий Олександр Кравченко, рядовий Костянтин Приходько, рядовий Сергій Швидкий.
Місцеві «афганці» приділяють велику увагу патріотичному вихованню молоді, організовують спортивні змагання. Нещодавно проведено першість району з міні-футболу серед учнівської та студентської молоді (юнаки).
У турнірі взяли участь 10 команд. Змагання проходили за олімпійською системою – до першого програшу. Призерами стали команди Гадяцької спеціалізованої школи-інтернату, Гадяцької спеціалізованої школи №3 і Великобудищанської школи. За команду-переможницю виступали: Денис Пристенський, Віталій Феняк, Владислав Смук, Едуард Ткаченко, Владислав Костенко, Сергій Марченко, Дмитро Мангура та Ігор Пісковець.
Призерів нагороджено дипломами районної організації воїнів-інтернаціоналістів і Гадяцького військового комісаріату, медалями від депутатів районної ради, їм вручено подарунки – шкіряні м’ячі.
А юні боксери Гадяча побували у місті-Герої Севастополі, де на базі спортивного клубу Чорноморського Флоту Російської Федерації відбувся XVII Міжнародний турнір з боксу серед молоді, присвячений пам’яті загиблих воїнів-«афганців» та 20-річчю виведення радянських військ з Афганістану.
Переможцем турніру в своїй ваговій категорії став гадячанин Назар Шеремет. Другі місця вибороли Олександр Луцай і Микола Гречкосій. Хлопців нагороджено дипломами, медалями і цінними подарунками, які на рингу їм вручили воїни-«афганці» Севастополя.
Кращим боксером турніру визнано гадячанина Миколу Гречкосія, якого відзначено грамотою і цінним подарунком.
Спортсмени вдячні голові райдержадміністрації І. В. Гулей, голові районної спілки воїнів-інтернаціоналістів Ю. Г. Жердєву за значну допомогу в організації поїздки.
Л. СОСНИЦЬКА,
керівник з військово-патріотичної
роботи Гадяцької гімназії.

Луганская область
Рожденные дважды
В Северодонецке уже 23-й год работает совет воинов-интернационалистов. В городе проживают 507 участников локальных войн, из которых 23 – инвалиды. Наши земляки принимали участие в боевых действиях на территории Египта, Кубы, Венгрии, Чехословакии. Десять наших воинов погибли в Афганистане, в послевоенное время ушло из жизни 37 ветеранов. Такова печальная статистика...
В правлении совета воинов-интернационалистов отражен практически весь состав участников локальных конфликтов. Наиболее активные его члены – С. Ф. Дронов, Ю. К. Золотов, Л. И. Радченко, А. В. Ляшенко, Э. Н. Шматко.
На учете в совете состоит 205 человек, из них около 70 – работники ЗАО «Объединение Азот». Учитывая этот факт, на предприятии создана и второй год действует своя первичная организация. Ее возглавляет Сергей Иванович Чередниченко. Предложения первичной организации воинов-интернационалистов включены в коллективный договор. 15 февраля для участников локальных событий,  работающих на предприятии, установлен выходным и оплачиваемым днем.
Сегодня воины-интернационалисты активно ведут работу по военно-патриотическому воспитанию молодежи, по подготовке ее к службе в армии. Структурным подразделением совета воинов-интернационалистов долгие годы является военно-патриотический клуб «Каскад». Его воспитанники – пятикратные чемпионы Украины по рукопашному бою. Ежегодно в Северодонецке клуб проводит турнир памяти погибших воинов-«афганцев».
На протяжении вот уже восьми лет священным местом для участников боевых действий стал мемориал воинов-интернационалистов. Здесь, как правило, собираются боевые товарищи, дабы почтить память павших, вспомнить армейскую жизнь, пожать друг другу руки и просто пообщаться. Прошедшим горнило войны, познавшим на себе цену жизни и смерти – им есть о чем поговорить. Судьба им подарила шанс, как говорится, родиться дважды.

Александр БОНДАРЕНКО,
председатель городского совета воинов-интернационалистов.

Спорт
Перемогла дружба
У спортзалі київської середньої школи № 329 відбувся товариський матч з футболу команд артистів «Маестро» та інвалідів-ампутантів «Саланг».
Організаторами і спонсорами зустрічі стали громадська організація «Планета сильних», Українська Спілка ветеранів Афганістану, Київський відділ інваспорту і адміністрація школи.
Матч відбувся на високому спортивному рівні, в напруженому протиборстві. Уболівальники, серед яких більшість – школярі, сприймали його дуже емоційно. А завершився поєдинок з рахунком 5:5 – перемогла дружба.
Усім учасникам зустрічі вручено медалі УСВА, а футболістам «Саланга», серед яких і воїни-інтернаціоналісти, ще й матеріальну допомогу.
Хочеться подякувати організаторам, учасникам, спонсорам, уболівальникам за спортивне свято і побажати нових зустрічей і перемог.
Інф. «ТТ».

Донецкая область
Подарок от души
В канун праздника Святой Пасхи председатель общественной организации воинов-интернационалистов «Долг» меткомбината имени Ильича Александр Чепайкин (на снимке) вручил ученикам общеобразовательной школы № 21 города Мариуполя пасхальный подарок – стереомагнитолу. Первоклашки будут использовать ее на уроках по изучению украинского и русского языков.
У православных всегда было хорошей традицией дарить подарки детворе именно на праздник Светлого Воскресения Христова. Издревле считалось, что эти подарки обладают особой положительной энергетикой. Ильичевские воины-интернационалисты надеются, что многие общественные организации, меценаты и просто неравнодушные граждане поддержат эту добрую традицию.  

Пресс-служба
Приазовской ассоциации
 ветеранов Афганистана.

Уточнение
Редакция приносит свои извинения за технический сбой в газете №7 (391). На 4-й странице текстовки под фотографиями следует читать так: «Выступают гости из России – ВИА «Патриот», «Народная артистка Украины Нина МАТВИЕНКО с ветеранами Афганской войны», «Юные борцы на татами».