| "У списках не значиться" |
|
Спалені чоботи - ось і вся нагорода Лейтенант Олексій Курточаков пробув у Чорнобильській зоні три тижні, і це на все життя позначилося на стані здоров'я. Проте навіть не отримав статус учасника ліквідації наслідків трагедії... Просто сталося так, що, коли треба було їхати в Чорнобиль, він служив у ПрикВО, а ось коли ліквідаторам почали надавати відповідний статус, служив у Центральній групі військ. Тому, якщо товариші по службі та колишні підлеглі статус ліквідаторів отримали, то він... просто втратив частку здоров'я й - усе... 28 травня 1986 року від батальйону, в якому служив Курточаков, відрядили два екіпажі радіостанцій - командно-штабні машини із радіостанціями для забезпечення зв'язку в зоні Чорнобильської АЕС. Лейтенант Курточаков командував одним із цих екіпажів. Коли, пройшовши дезактивацію та дегазацію автомобілів, екіпажі повернулися до Бердичева, лейтенант пішов із доповіддю про виконання завдання до начальника штабу батальйону. Гвардії майор Микола Карпухін, вислухавши її, розпитав про стан здоров'я, самопочуття офіцера та його підлеглих. А ще - запропонував перевірити "фон". Офіційно, тобто, як Олексію сказали перед від'їздом із "зони", він отримав незначне опромінення - 0,104 рентген. Цікаво, що ж покаже військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР)? Принесли та увімкнули його... Прилад, як то кажуть, зашкалив! Тоді за наказом начальника штабу хромові та кирзові чоботи тих, хто приїхав з Чорнобиля, спалили. Очевидно, це було єдине правильне рішення, втім... Як з'ясувалося, спалення радіоактивних чобіт стало єдиною винагородою лейтенантові за тритижневу чорнобильську епопею... Майже всі офіцери частини, в якій служив лейтенант Олексій Курточаков, пройшли через ці відрядження до Чорнобильської зони. Проте він не має інформації, чи всі вони отримали статус ліквідаторів наслідків аварії, адже службова доля склалася так, що наступного року він був призначений на посаду командира роти, а через два роки був відряджений до Чехословаччини, в Центральну групу військ. Якраз у цей період, на межі 80-х та 90-х років, колеги офіцера по роботі в "зоні" почали отримувати статус ліквідаторів. Принаймні, колишній начальник радіостанції сержант запасу Федоров приїжджав зі столиці до свого колишнього взводного, на той час уже капітана Курточакова, аби розповісти, що отримав статус ліквідатора, та порадити командирові зайнятися цим питанням. Зайнявся офіцер, утім - безрезультатно... На карті населений пункт Димерка знаходиться в межах 30-кілометрової зони відчуження. Але, коли 1996 року офіцер звернувся до органів місцевої влади стосовно отримання посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у відповідь міські чиновники написали, що "виходячи з керівних документів, Димерка не входить до переліку населених пунктів 30-кілометрової зони відчуження". А Федоров статус отримав на законних підставах, до того ж - без будь-яких проблем: прийшов до військкомату за місцем прописки та отримав відповідне посвідчення. А ще сержант запасу розповів командирові, що їхній водій, Сашко Широких, отримав тоді таку велику дозу опромінення, що тривалий час лікувався, і подальша його доля невідома... Майор Курточаков і на собі відчув наслідки тих трьох тижнів: шикарна чорна шевелюра (у батьків, між іншим, і в похилому віці волосся не посивіло!) поступилася місцем... лисині. І власних зубів залишилося - пальців однієї руки достатньо, аби перерахувати... Та й інших проблем зі здоров'ям вистачає. Але, виявляється, їм нема звідки взятися: він не був у "зоні"!.. Але ж на запит офіцера до Центрального архіву Міністерства оборони України 5.09.1996 року надійшла відповідь, що - так, він брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, при цьому зазначалися дати, номер військової частини та номери наказів! А знаєте, шановні читачі, що в цій ситуації з визнанням чи невизнанням чорнобильця є найцікавішим? В Інтернеті можна швидко знайти чимало документів тієї пори та більш пізнього часу. Зокрема - накази міністра оборони Російської Федерації. Так ось, у Росії, відповідно до одного з них, за N199 від 24.10.1992 року "О реализации государственных мер по социальной защите личного состава Вооруженных Сил Российской Федерации, подвергшегося воздействию радиации вследствие катастрофы на Чернобыльской АЭС" та самих формулювань наказу, усі військовослужбовці нинішньої російської армії, які в період з 1986 по 1990 роки проходили службу в перерахованих частинах, беручи участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є ліквідаторами і користуються при цьому усіма правами та пільгами учасників ліквідації наслідків аварії. У цьому переліку є й військова частина 43187 Прикарпатського військового округу. Тож якими мають бути висновки? Невже неправильно зробив офіцер Курточаков, коли після повернення у дев'яностому з чеського міста Високе Міто до Чугуєва, а звідти - до Бердичева, і після проголошення за рік по тому Незалежності, він не поїхав до Сибіру, своєї малої батьківщини, а залишився служити українському народові? Сам Олексій Володимирович так ніколи не вважав. Жінка-українка, діти, тут народжені, та й офіцерська служба, що майже вся, за винятком відрядження, пройшла в Україні... Усе нормально, усе склалося. Та оця несправедливість зі статусом учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС усе ж таки має якийсь неприємний присмак... Та чи один він такий?..
Олексій ТРИГУБ Бердичів
Газета "Народна Армія" |