У кінці 1996 року, в Полтаві, на нагородженні
чемпіонів України з картингу, йому стоячи аплодували всі трибуни.
Переможець чемпіонату у класі " Інтерконтинеталь" зробив щось
надзвичайне. Він виграв завдяки лиш своїй впертості, сили волі. Луцький
гонщик Ігор Ковальчук став першим незважаючи на те, що виступав на
старенькому радянському карті та мав великі проблеми зі здоров`ям. На
деяких змаганнях його несли на руках, клали у карт – і він вигравав.
Його історія – це розповідь про воїна-афганця, нагородженого орденом
Червоної Зірки та медаллю " За відвагу".
Ігор Ковальчук:
- Я народився у Луцьку 13 липня 1965 року. У 1979 році батько зробив мені перший мопед. Згодом я пішов у секцію картингу. У той час було неможливо одразу сісти на карт. Давали надію на світле майбутнє колись покатаєшся. А до цього – прибираєш сміття і миєш карти. Тільки через рік помітили, що я постійно сиджу в секції, заковтнув цей "наркотик". Тоді старші хлопці і тренер підготували мені карт. На двигуні "Ява-50" я виграв перші обласні змагання. Поїхав на чемпіонат України - і став другим. Мені дали кандидата у майстри спорту в 15 років. Це тоді означало дуже багато. Потім у мене ще було багато досягнень на зональних змаганнях. Словом, почалося картингове життя. У 1984 році пішов в армію і потрапив в Афганістан, у 3-ій гірський батальйон. Брав участь у 15 бойових виходах. Там діяв неписаний закон: "Сам погибай, а товариша виручай". Багато разів і мене так рятували. Хоча у такі моменти над цим не замислюєшся. Одного разу шестеро людей могло загинути через кулеметника, якого ніхто не бачив. Лише я помітив і обіг через мінне поле, бо з того місця, де стояв, стріляти не міг. Прибіг, вистрілив, збив його – ніхто навіть не зрозумів, що сталося. Повертаюся – а під ногами італійська міна… Відчув сильний поштовх. Опам`ятався – стою на ногах, дзвін у вухах. Мене витягли звідти, і тільки чудом більше ніхто не підірвався. Я втратив багато крові, пережив дві клінічні смерті. Отримав дуже важке поранення і мені ампутували ногу. Фактично, і другу мали відрізати, але врятували, робили сім операцій. Коли прийшов з армії, спорт для мене став закритою темою. але маю таку вдачу, завжди мушу доводити щось самому собі. І я таки почав виступати у картингу з чужими документами – інакше б мене не допустили.
- І одразу стали чемпіоном?
- У 1995 році почалися змагання за новими міжнародними правилами. Так склалося, що на той момент у мене був необхідний мінімум грошей для придбання старенького двигуна, комплекту шин. З цим почав виступати. наступного сезону у моєму класі з`явилися нові суперники – полтавчани закупили фірмові карти. ми і фізично, і психологічно готувалися до дуже серйозної боротьби. Тоді у мене був радянський "КС" 1990 року випуску. Першим приїжджав через раз, через два, або – просто в призах. Але виступи були стабільними, і вже на 10-етапі з 15-ти я набрав стільки очок. що міг просто собі кататися. Так я став чемпіоном України.
- Чому ви вирішили "щось собі доводити" саме у картингу?
- Я буквально ним жив. Ні для кого не секрет, що колишні афганці більше психічно неврівноважені, ніж звичайні люди. В Афганістані мене розкрутили як маховик. Я служив у роті п`ятнадцятихвилинної готовності, ми спали чотири години на добу, постійно виходили на завдання. перебували у дуже напруженому стані. Цей стан залишився і після війни. А картинг став гальмом, яке допомогло мені зупинитися. Багато колишніх афганців через депресію закінчили життя самогубством. А мені вдалося стримати себе картингом. Я поставив перед собою неймовірні завдання. І тому доводилося важко працювати. Головне: картинг – це е, до чого в мене лежить душа.
- Ваш син сам хотів займатися цим видом спорту, чи це ваша ініціатива?
- Він взагалі нічого не хотів, Сергій в мене за гороскопом риба – і був такий вже мовчазний. Слова з нього не витягнеш. Колись пробував їздити, але йому не сподобалося. Через деякий час я в нього випадково спитав, чи не хоче спробувати знову. Каже: "Хочу. Треба карт". У 1997 році він проїздив статистом. Можливо, це моя помилка. Двигун –саморобний, підготований під мене як професіонала. Тому спочатку хлопець не міг досягти якогось рівня. Але коли на другому етапі 1998 року Сергій по снігу привіз у Полтаві іменитим гонщикам цілу пряму – це було видовище.
Син став чемпіоном України в 1998, 2000, 2002 році. Зараз є керівником гуртка при " Школі Пілотів", який створений клубом "Волинь-Карт" спільно з міською Радою. У Сергія вихованці Тітяєв П., Голота В., Поліщук І. у цьому сезоні завоювали 14 призових місць, що говорить про хорошу підготовку спортсменів. Але основним нашим завданням є загальна технічна підготовка дітей, які не мають змоги, по різним причинам, приймати участь у змаганнях, тому я проводжу постійно клубні змагання, на яких призери великих змагань не завжди можуть бути найкращими на цих клубних змаганнях.
Також у клубі є певні нормативи, подібні до колишніх ГТО, де ми також заохочуємо дітей до занять спортом-найкращі отримують право їздити більше на тренуваннях.
Чемпіонство – його завжди можна досягти, але це не головний результат. Я просто здружився з сином, ми стали єдиною командою. Без картингу цього б не було.
21 червня 2009 року в Луцьку пройшов третій етап першості України з картингу. Прийняли участь 12 команд західного регіону України. Від Луцька була команда клубу "Волинь-Карт-ЦНТО" ( директор Ковальчук Ігор Вікторович, інвалід війни в Афганістані II групи). Було розіграно 21 призове місце, а першими стали вихованці луцької команди: Тітяєв Павло, Голота Валерій і Сергій Ковальчук. А ветеран клубу 45-річний Олександр Шабунін, учасник бойових дій в Афганістані, зайняв 3 місце в класі машин ІСА.
Всі учасники змагань - наймолодшому – 3,5 роки, а найстаршому - 58, були заохочені.
Міроприємство пройшло під патронатом Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану. На церемонії відкриття змагань медалями " 20 років виводу військ з Афганістану" були нагороджені Ковальчук І.В. і Гоцалюк П. П.
Фінал першості України з картингу відбудеться 6 вересня у місті Києві. І не дивлячись на те, що на даний час існують фінансові труднощі, але надіємось, що наша команда зможе поїхати у Києві і займе призові місця.
Григорій Павлович,
голова Волинської обласної організації УСВА.
голова Волинської обласної організації УСВА.