 Колишній військовий радник і свідок введення радянських військ до
Афганістану Валерій Аблазов, 66 років, каже, що радянські війська не
мали наміру бути в цій країні десять років, і говорить про спільне для
вторгнення в Афганістан і окупації американцями Іраку. Чи справді в грудні 1979 року була небезпека встановлення американського домінування в Афганістані, через що і ввели радянські війська? — У зв’язку з подіями в Ірані Сполучені Штати розмістили тоді в Перській затоці потужне військове угруповання. Його цілком вистачило б не тільки на Іран, а й на Афганістан. Тоді навіть ходили чутки, ніби ми введенням військ випередили американців на кілька годин. |
|
А небезпеку від присутності противника в Афганістані засвідчує
історичний досвід. І Першої світової війни, і Другої, коли афганську
територію використовували німці. Планували, що, коли захоплять Кавказ,
Афганістан стане плацдармом для просування до Індії і далі. Начальник
генерального штабу Гальдер за завданням Гітлера навіть розрахував, яким
має бути угруповання військ для бойових дій в Афганістані. До речі,
воно планувалося чисельнішим і краще оснащеним, ніж уведені 1979 року
радянські сили. Сталін також виявляв інтерес до Афганістану? — За часів Сталіна так само йшлося про залучення радянських військових для встановлення в Афганістані потрібного режиму. Але ні тоді, ні коли вводили війська 1979 року не планували тривалого перебування там нашого контингенту. Завданням було встановити дружній до СРСР режим. Адже армію думали вивести ще до початку 1981-го. Та у війну втягнулися так, що не могли вийти протягом десятиріччя. Вторгнення в Афганістан було помилкою? — Великою хибою стало те, що не визначили чітких військових і політичних цілей. Тобто війська виконували свої завдання, але політичних успіхів не було. СРСР мав економічний зиск від присутності в Афганістані? — Часто кажуть, що сили вводили спонтанно, рішення ухвалювала група маразматиків. Це не так. Я був у Афганістані вже на останньому етапі підготовки до введення. Бачив, як із Радянського Союзу регулярно, одна за одною приїжджали групи інспекторів і представників вищого керівництва. Серед інших питань вивчали економічні можливості Афганістану. Зважували, чи спроможний він розраховуватися з витратами, які нестиме Радянський Союз. Проводили пошуково-геологічні роботи. Афганістан надзвичайно багатий на корисні копалини, містить усю таблицю Менделєєва. На півночі — нафта і газ. Причому нафта неглибокого залягання, до 800 метрів. Недалеко від Кабула є населений пункт Айнак. Там знаходяться поклади міді, які вважають найбільшими в Азії. Уран є і на півночі, і на півдні. Я вже не кажу про коштовне й напівкоштовне каміння. Лазурит звідти вивозили ще за царських часів. Між іншим, маловідомий факт: у той період Радянський Союз навіть заборгував Афганістану близько півмільярда рублів за газ. Із півночі країни його переправляли до Туркменістану. Качають, до речі, й зараз. З афганського газу виробляли азотні добрива, яких вистачало і для країни, і на експорт. Навіть у той складний період Афганістан продовжував співпрацю з багатьма країнами. Особливо тісну — з Японією та Німеччиною. Зараз іноземні війська в Афганістані розташовані саме на півночі — це також пов’язано з економічними інтересами? — Північ безпечніша за південь. Кожній державі — учасниці цієї операції виділили певні райони. В них реалізують дві програми — безпеки й відновлення провінції. Звісно, країни — учасниці міжнародної антитерористичної коаліції не забувають і про економічний зиск. Найпривабливішою з цього погляду є північ країни. На півдні досі триває активний спротив, тому просування туди і на захід сповільнене. На останніх натівських нарадах американці закликали колег до активнішого освоєння афганського півдня. І кому пропонують туди йти? — Усім. Але якщо в коаліції з’явиться хтось новенький, то, звичайно, йому запропонують починати з півдня. Україна може опинитися серед новачків? — Ходили такі чутки. Навіть у пресі з’явилися повідомлення, що ми вже готові відправити своїх людей до Афганістану. Я розмовляв із представником інформаційного центру НАТО й пояснював йому, що нам не дуже хочеться повертатися в Афганістан. А він мені: ”Так вас туди ніхто й не тягне. Пропозиція йде від самої України”. Але коли почали шукати автора ідеї, всі від неї відхрестилися. До речі, Росія, попри активне співробітництво з Афганістаном, принципово не посилає туди своїх військових. Такої ж позиції дотримується Казахстан та інші, хто там уже побував. Американці перед вторгненням у Афганістан проводили консультації з Україною чи Росією? — Із обома країнами проводили. Приїжджали до нас, консультувалися. Мене і колег запитували, як поводитися солдатам, щоб не потрапити в полон. І як поводитися в полоні, щоб вижити. Ми їм відповіли: ”Щоб не потрапити в полон, не треба туди входити”. Нагадували давню та недавню історію. В Афганістані іноземні війська не можуть перебувати довго. Ідея об’єднання проти спільного збройного ворога там швидко міцніє, зростає спротив. Дуже важко довести, що прийшов із благородною метою, якщо ти у військовій формі й зі зброєю. Чи бачите спільне в радянській окупації Афганістану й американській — Іраку? — Можна провести низку аналогій. Коли радянські війська вводили до Афганістану, то однією з цілей було змінити режим. Відразу ж убили Аміна. В Іраку — ув’язнили Хусейна, зараз удають вільне судочинство. В Афганістані, до речі, також спочатку оголосили, що Аміна було засуджено й страчено. Спільне й те, що ми зі своїми європейськими звичками й менталітетом вторгаємося в країну і суспільство, які живуть за зовсім іншими законами. Я досі продовжую спілкуватися з афганцями. Вони самі кажуть, що для сучасного рівня розвитку Афганістану найкращою є система, побудована на диктаті. Тому й щодо Іраку виникає питання: чи є своєчасним просування здобутків європейської демократії в цій країні? За Хусейна була диктатура. Але як тільки її зруйнували, почало валитися все! І тепер американці не можуть звідти вийти, залишивши державу в такому стані. До речі, коли Радянський Союз почав виводити війська з Афганістану, багато афганців, прихильних до правлячого тоді режиму, звинувачували нас у зраді. Наталія ФІЛІПЧУК |