Хоча їхні результати поки не зрозумілі, але президентські вибори в
Афганістані продемонстрували, що афганський народ хотів би мати більш
відповідальне керівництво. І так само абсолютно не зрозуміло, чи буде
реалізоване дане бажання: слабке керівництво Афганістану закладає
небезпечно слабкий підмурок участі країни в міжнародних справах.
Сполучені Штати та їхні союзники не зможуть досягти успіху в Афганістані, якщо успіхів не досягне сам афганський уряд. Незважаючи на вимоги Конгресу США встановити контрольні відмітки прогресу Америки в Афганістані, мало хто вимагає від афганського уряду сформулювати цілі щодо поліпшення керівництва та відповідальності й те, як воно має намір їх досягнути. Доти, доки уряд не сформулює відповідні цілі (а міжнародна допомога надається Афганістану за умови наявності успіхів у досягненні цілей, встановлених самими афганцями), державні установи країни будуть і надалі втрачати свій авторитет. Реальний успіх у Афганістані стане зникати за будь-якого рівня фінансування або за будь-якої чисельності міжнародних збройних сил.
Сьогодні багато частин афганської держави гниють зсередини. Системну корупцію можна виявити на всіх рівнях. Велика кількість урядових чиновників, у тому числі — члени сім’ї самого президента Хаміда Карзая, підозрюються в торгівлі наркотиками, деревиною, коштовним камінням та іншими незаконними товарами. Факт помилування Карзаєм торговців наркотиками, безпосередньо пов’язаних з його другою переможною президентською кампанією, також підняв фундаментальні питання щодо прихильності його уряду принципу верховенства закону.
Звинувачувати за такий стан справ треба не тільки самих афганців. США і міжнародне співтовариство приділяли дуже мало уваги створенню відповідної структури управління після вторгнення 2001 р. Заради короткочасної доцільності дуже мало було зроблено, щоб звільнити корумпованих керівників і поліцейських або щоб протидіяти участі високопосадовців у торгівлі наркотиками.
Якими б не були її причини, офіційна корупція створює ситуацію, коли багато афганців бояться грабіжницької політики уряду майже так само, як ненавидять рух Талібан, який може сьогодні впевнено заявляти про свою здатність забезпечувати безпеку й швидке правосуддя на контрольованих ним територіях, хоча й за дуже високу ціну.
При інших рівних умовах афганці вважали б за краще жити в безпеці при будь-якому режимі, за винятком Талібану. Демократія і принцип верховенства закону теоретично могли б стати непоганою альтернативою тому, що пропонує Талібан, але уряд не може переконливо надати ні того, ні іншого, не кажучи навіть про основні послуги на постійній основі. І оскільки міжнародне співтовариство як і раніше оплачує рахунки уряду, багато які афганці роблять висновок про те, що країни-донори підтримують поголовну корупцію.
Враховуючи зростаюче недовір’я громадськості США та решти світу до Афганістану й надмірну залежність країни від міжнародної щедрості, може з’явитися спокуса іти звичайним шляхом, тобто силами міжнародного співтовариства розробити певні цілі, і потім спільно з афганськими лідерами шукати способи того, як краще їх досягти. Подібний процес не принесе успіху. З корупцією можна боротися лише в тому випадку, якщо сам афганський уряд візьме на себе основну відповідальність за боротьбу з ним.
Кращим способом зробити афганський уряд відповідальнішим перед своїм народом у довготривалій перспективі є робота по зміцненню афганської демократії, але подібний рівень відповідальності поки недосяжний, а Афганістану вже зараз терміново необхідно більш якісне керівництво.
Для виховання відповідальності в короткостроковій перспективі міжнародному співтовариству необхідно вимагати від наступної афганської адміністрації встановити власні цілі та контрольні відмітки вимірювання успіхів. Якщо міжнародне співтовариство вважатиме дані цілі правильними, необхідно буде продовжувати надання допомоги доти, доки виконуються контрольні відмітки. Якщо ж цього не відбудеться, масштаби допомоги можна буде знизити, щоб уникнути підтримки за рахунок міжнародних фінансів корумпованої влади.
Афганістан є незалежною державою, і його уряд має повноваження робити те, що він хоче. Але міжнародне співтовариство не зобов’язано фінансувати офіційну корупцію. Реформи, розроблені зсередини, є єдиною формою реформ, яка може спрацювати, але цього не станеться, якщо афганські власті будуть приймати міжнародну допомогу як належне, або якщо вони будуть розглядати себе як другорядних дійових осіб свого власного процесу реформ.
Якщо не боротися з нею ефективними методами, офіційна корупція приведе до фатальних наслідків для Афганістану й зробить подальше надання міжнародної допомоги нестабільним, а майбутні успіхи — неможливими. Для афганського уряду настав час взяти на себе лідерство в боротьбі з корупцією, а для міжнародного співтовариства — чітко заявити про те, що воно більше не буде надавати допомогу нізащо.
Джеймі Ф. МЕТЗЛ і С. Крістін ФЕЙР
Джеймі Ф. МЕТЗЛ — виконавчий віце-президент Товариства Азії та директор проектів спеціальної комісії Товариства Азії з Афганістану — Пакистану. Крістін ФЕЙР — викладає в Університеті Джорджтауна. Обидва працювали спостерігачами на виборах у Афганістані.