На думку незалежних американських експертів, система військового
управління навчанням та підготовкою в Україні залишається багато в чому
радянською системою, яка хоча й добре задовольняла вимоги Радянського
Союзу і на сьогодні має чимало досвідчених та працьовитих людей, але
вже не відповідає вимогам сьогодення.
Років з п’ять-шість тому довелося мені, в той час начальнику відділу міжнародного співробітництва секретаріату Західного оперативного командування, в якості начальника штабу керівництва багатонаціонального навчання, яке тоді традиційно проводилося на Львівському полігоні, поспілкуватися з офіцерами західних армій під час тренувань урочистої церемонії. Мало хто з гостей розумів, навіщо витрачати час на те, що вже давно ніхто не робить. Однак в той час постановка воєнізованих вистав з урочистого відкриття, а згодом закриття навчання була чи не найголовнішою його частиною. Мало хто намагався зрозуміти задум навчання, мету його проведення, цілі, що стояли перед штабами та підрозділами. Результати також не аналізувалися, досвід практично не вивчався і на інституційному рівні не впроваджувався в практику підготовки військ. Часто керівники навчання з української сторони обмежували свою діяльність протокольними заходами. Майже завжди захоплюючих візуальних ефектів в ході церемоній було достатньо, щоб вважати навчання успішним.
Участь наших військ в коаліційних операціях в Іраку та Косовому дала поштовх для роздумів про бойову підготовку. А наші намагання бути взаємосумісними з підрозділами інших країн в рамках програми «Партнерство заради миру» та під час участі в багатонаціональних операціях посилили їх. Та надто багато суб’єктивних і об’єктивних факторів впливають на якість підготовки військ сьогодні. Ключовим словом в її організації є інтенсифікація. Тобто кількість заходів, відсотки, години нальоту йдуть попереду якості самої підготовки і зрештою домінують в оцінці власне готовності військ до виконання покладених на них завдань. Чим більше заходів — тим якісніша підготовка. Чи так це?
Часи, коли армія отримувала від держави стільки грошей, скільки хотіла, давно минули. Двадцять перше століття принесло інші виклики безпеці суспільства, інші способи і форми застосування військ, підходи до їх підготовки. Провідні країни світу навчилися збалансовувати бюджети з потребами оборони, а потреби — з наявними можливостями країни, вести розумну політику ресурсного забезпечення. На їхній стороні до того ж надзвичайно критичний для забезпечення довготривалої безпеки ресурс — колективна політична воля, демократичний цивільний контроль, спільні бойові можливості, досвід.
У чому ж полягають протиріччя в організації підготовки військ? По-перше, у нас вона надто централізована. Командири частин (підрозділів) не мають гнучкості у підході до здійснення всіх необхідних заходів. Процес управління підготовкою характеризується наданням розпоряджень згори, якими конкретно визначаються заходи, завдання та кількість годин, що виділяються на кожний захід. За такої системи стає нормою організація навчання та підготовки за принципом дотримання строків і термінів в рамках навчального року (періоду), а не стандартів підготовленості. По-друге, контроль над ресурсами здійснюється також централізовано, а їх самих виділяється недостатньо для досягнення визначених у Державній програмі розвитку ЗС України на 2006–2011 роки цілей підготовки. По-третє, вважається, що відпрацювання уніфікованої для підрозділів родів військ програми підготовки «в повному обсязі» достатньо, щоб вважати підрозділ готовим до бойового застосування. Але різні організми мають різні завдання, а особовий склад, особливо в укомплектованих за призовом підрозділах, часто змінюється. Тому бути «завжди» боєготовим за таких обставин не можна в принципі. Виникає потреба у підготовці за переліком покладених завдань, а оновлена система оцінювання та доповідей про стан боєготовності дасть можливість формувати навчальні цілі, виходячи з рівня навченості за певними завданнями, та гнучко визначати перелік сил та засобів для формування і генерації угруповання військ для виконання завдань в умовах локальних конфліктів.
Важливим є комплектування частин особовим складом, який вже має базову військову підготовку. Навіть за умови вчасного комплектування підрозділів новобранцями, командири повинні два-три місяці доводити їх до рівня готовності до виконання завдань. Частини швидкого реагування не повинні проводити «курси молодого бійця» на своїх базах. Необхідна базова військова підготовка всіх без винятку спеціальностей у навчальних центрах. На жаль, тактичне навчальне середовище не передає всіх складних аспектів сучасної оперативної обстановки в умовах населених пунктів або великого міста. Сучасний солдат та підрозділ в цілому має приймати критичні рішення і діяти у швидкоплинних умовах, тому й необхідно створити в учбових центрах реалістичну картину бойових дій, яка відображатиме можливі сценарії розвитку подій, включаючи знаходження цивільних осіб в районі бойових дій, засобів масової інформації, політичних угруповань, міжнародних та недержавних організацій. Важливу роль у створенні такого середовища відіграють сили позначення противника, добре треновані гравці ролей, скоординовані дії професійних посередників.
...«Система військового управління навчанням та підготовкою в Україні залишається багато в чому радянською системою, яка хоча й добре задовольняла вимоги Радянського Союзу і має на сьогодні чимало досвідчених та працьовитих людей, але вже не відповідає вимогам сьогодення. Вона все ще не в змозі створити взаємосумісні підрозділи в армії. Такі підрозділи, як Об’єднані сили швидкого реагування, вже вміють діяти у контексті сил НАТО, але їхня взаємосумісність досягнута радше завдяки оперативній реорганізації та перепідготовці, а не існуючій системі управління підготовкою. В результаті їхній потенціал розгортання набагато нижчий, аніж він був би за інших умов. До того ж існуюча централізована система не в змозі задовольнити потреби професійної армії професійним сержантським корпусом...»
З матеріалів Дослідження системи навчання та бойової підготовки ЗС України, проведеного незалежною дослідницькою групою США восени 2007 року.
Негативним фактором в організації підготовки військ є відсутність достатньої кількості віртуальних імітаційних засобів, що впливає на гнучкість навчальних програм та обмежує можливості додаткової підготовки в умовах обмежених ресурсів. Хоча Збройні Сили України мають певні тренажери для відпрацювання теорії та практики стрільби/бойових стрільб, але вони застаріли, ними рідко користуються та включають у навчальну програму. На сьогодні це питання не є критичним через те, що в навчанні використовується військове спорядження всіх видів. Однак у майбутньому запаси боєприпасів будуть зменшуватися, і на їхнє місце повинні прийти тренажери.
Важливим аспектом є також узагальнення та поширення досвіду, що, на жаль, не відповідає потребам Збройних Сил. Немає свідчення того, що так звані звіти опрацьовуються після проведення масштабних навчань, участі в місіях, що вони порівнюються, проводиться аналіз тенденцій, а узагальнений досвід поширюється серед підрозділів та освітніх закладів.
...«Українське керівництво має без зволікань запровадити децентралізований порядок управління навчанням та підготовкою, орієнтований на стандарти, який прискорить реформування системи підготовки. Такі темпи та обсяги реформ, які ми маємо на сьогодні, не дозволять Збройним Силам України створити первинний оперативний потенціал майбутнього у запланований термін до 2011 року. Лише за умови радикального відходу від радянської моделі можна забезпечити досягнення стратегічних цілей, окреслених у Білій книзі»...
З матеріалів Дослідження системи навчання та бойової підготовки ЗС України, проведеного незалежною дослідницькою групою США восени 2007 року
Останнім часом керівництво Сухопутних військ ЗС України стало на шлях трансформації системи підготовки військ, розуміючи, що модель бойової підготовки радянських часів вже не можна в цілому застосовувати в умовах, коли армія переходить на професійну основу, відбулися суттєві зміни у розвитку оперативних та тактичних доктрин, організаційних структурах органів управління, з’явилися нові інструменти підготовки військ, такі як імітаційне моделювання, лазерні системи імітації стрільби та ураження цілей. Оновлена модель, за задумом керівництва Сухопутних військ, не передбачає лише інтенсифікацію чи удосконалення існуючої системи. Вона базується на глибокому аналізі принципів та методів організації підготовки військ в арміях провідних країн світу, досвіді, який ми отримали в ході участі у конфліктах двох попередніх декад, національних особливостях. З огляду на об’єктивні та суб’єктивні фактори, що супроводжують трансформаційні процеси в ЗС України у цілому, результат миттєво не очікується. І це логічно, оскільки за всіма напрямами, які включені для опрацювання в довгостроковий план трансформації підготовки військ, що за задумом має бути завершений цього року, повинні стояти детальні розрахунки та прогноз на роки вперед.
Сергій ПОЛЯКОВ
колишній командир українського
миротворчого контингенту в Косовому,
військовий радник та командир
української тренувальної місії
в Республіці Ірак, полковник запасу
колишній командир українського
миротворчого контингенту в Косовому,
військовий радник та командир
української тренувальної місії
в Республіці Ірак, полковник запасу