За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, частка осіб старше працездатного віку в загальній чисельності населення упродовж 2010-2050 років збільшиться з 24 відсотків до 36-ти.

Отож прогресуюче старіння населення спонукає до реформування пенсійної системи, адже зростає співвідношення між кількістю одержувачів пенсій та платників внесків. Оскільки для солідарної пенсійної системи наслідки процесу старіння населення найбільш відчутні, особливої актуальності набуває подовження тривалості трудового періоду та зростання рівня зайнятості людей старшого віку, в тому числі шляхом підвищення пенсійного віку. Нині у більшості країн ЄС встановлено однаковий пенсійний вік для жінок і чоловіків, зазвичай 62-65 років. Питання подальшого підвищення пенсійного віку активно обговорюється в багатьох країнах. Зокрема, у Німеччині вже прийнято рішення про запровадження 67-річного порогу.
В Україні проблема пенсійного віку останнім часом перетворилася на предмет гострих політичних спекуляцій, тоді як до неї потрібно ставитися з позицій соціальної й економічної доцільності. Необхідно усвідомити, що низький пенсійний вік у жодному разі не може вважатися досягненням, адже зайнятість є важливою складовою суспільного життя людини, її розвитку та самореалізації, запорукою свободи вибору щодо способу життя. Ранній вихід на пенсію наражає на більший ризик бідності, загрожує втратою соціального статусу та суспільних зв'язків. Одна з причин постійного невдоволення українських пенсіонерів - це ізоляція від основного потоку подій, втрата соціальних контактів.
При цьому очікувана тривалість життя може бути лише орієнтовним показником для встановлення вікового порогу старості, адже не існує жодних свідчень стосовно того, щоб підвищення пенсійного віку призводило до підвищення смертності населення. Високий рівень передчасної смертності населення України (особливо чоловіків) пов'язаний передусім з поширеністю шкідливих та важких умов праці, відсутністю традицій здорового способу життя, але аж ніяк не з межею пенсійного віку.
На мою думку, потрібно встановити однакову межу пенсійного віку для жінок і чоловіків (тобто підвищити пенсійний вік жінок до 60 років), - це потрібно не так для збільшення доходів пенсійної системи, як для забезпечення реальної гендерної рівності трудових і пенсійних прав, запобігання бідності жінок у старості за рахунок збільшення розмірів зароблених пенсій. Нижча межа пенсійного віку зумовлює меншу тривалість страхового стажу і, зрештою, - істотно нижчий розмір пенсій у жінок. Підвищення величини оцінки одного року страхового стажу з одного відсотка до 1,35 відсотка призвело до різкого збільшення гендерного розриву в розмірах пенсій. Нині середній розмір пенсії жінок становить лише 67 відсотків пенсії чоловіків, тоді як співвідношення середніх розмірів заробітної плати жінок і чоловіків становить близько 75 відсотків. Тобто нижча межа пенсійного віку для жінок є не просто необгрунтованою пільгою, а ще й зумовлює їхню бідність у старості.
Важливим завданням у напрямі подовження тривалості трудового періоду є також перегляд підходів до компенсації за працю у несприятливих умовах, зокрема скорочення дострокових пенсій. Власне, право дострокового виходу на пенсію не може вважатися адекватною компенсацією за працю у шкідливих чи особливих умовах. Для кожної окремої людини і для суспільства загалом набагато важливіше (і, зрештою, вигідніше) запобігти втратам здоров'я працівників, зберегти і подовжити тривалість життя та період трудової активності. Водночас можливість більш раннього виходу на пенсію стимулює населення до зайнятості у шкідливих чи несприятливих умовах. При цьому роботодавцям часто буває дешевше сплачувати компенсації на виплату дострокових пенсій (або й уникати їх сплати зовсім), ніж поліпшувати умови праці. Можна стверджувати, що система дострокових пенсій є одним з чинників відсутності істотних позитивних зрушень в структурі виробництва та зайнятості населення.
При прийнятті Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачалося, що дострокові пенсії згодом будуть ліквідовані, за винятком категорій працівників, стосовно яких неможливо повністю усунути вплив шкідливих чинників. Для них розглядалася можливість створення професійних пенсійних фондів, з яких фінансуватиметься виплата пенсії до досягнення такими пенсіонерами звичайного пенсійного віку. Однак існує відчутний спротив з боку галузевих профспілок - проти скорочення переліку посад та професій, які дають право на дострокові пенсії, та з боку роботодавців - проти запровадження обов'язкових внесків до корпоративних пенсійних фондів додатково до їхніх існуючих пенсійних зобов'язань.
У цих умовах компромісним рішенням могло б стати запровадження законодавчого обмеження тривалості періоду роботи у шкідливих чи особливих умовах терміном, припустимо, з огляду на збереження здоров'я й працездатності (тобто без права на достроковий вихід на пенсію). Звичайно, таке обмеження має запроваджуватися одночасно з комплексом заходів, спрямованих на створення нових робочих місць із належними умовами праці й гідною зарплатою.