Міністр закордонних справ України Петро Порошенко заявив про те, що
наша держава розглядає можливість супроводу підрозділами спеціального
призначення судів з українським екіпажем. Заява ця примусила відчути
надію - можливо, нарешті українські громадяни перестануть бути легкою
здобиччю для піратів, перестануть лити сльози їхні рідні і близькі, і
самі моряки, йдучи у плавання, перестануть вважати це "лотереєю" -
захоплять - не захоплять. А українське суспільство перестане відчувати
одночасно співчуття і роздратування, змішане з подивом: що ж
відбувається, які пірати, коли сьогодні ХХІ століття?
Погодимося, набридло бути жертвою. Україна виступає у всій тривалій історії з піратами в не дуже привабливій ролі: чималенька за розмірами, ресурсами й військово-політичним потенціалом, наша країна стала якимось постачальником заручників для напівдосвідчених бойовиків з африканського узбережжя. Парадокс: ми тут дискутуємо щодо європейських перспектив України, щодо запуску чергового українського супутника в космос, щодо претензій на роль регіонального лідера і вагу в геополітичній грі, а в цей час постійно у якихось малозрозумілих, вибачте, "босяків" з "калашниковими" перебувають у полоні наші співгромадяни. Вони вимагають грошей, і... їм платять! Як позбутися при цьому комплексу неповноцінності, коли у разі захоплення заручниками їхніх громадян інші держави, включно із сусідньою Росією, реагують - хай хто як, але в реальності, перекидаючи в район події свої військово-морські підрозділи, а не лише на рівні дипломатичних заяв на кшталт "ми контролюємо ситуацію і ведемо переговори з піратами"? Проте Україна сама заявляє про себе, що вона - "морська держава", але варто ж пам'ятати, що разом з цими гаслами варто хоча б колись згадувати й про стан власних Військово-Морських Сил...
Зараз, здавалося б, МЗС України знайшов вихід із ситуації. "Ми внесли пропозицію, щоб наш український спецназ, який фінансуватиметься з бюджету, супроводжував кораблі під українським прапором і з українським екіпажем", - сказав Петро Порошенко. І додав, що є відповідне доручення Президента України щодо фінансування й узгодження питання "зі всіма країнами, тому що без дозволу цих країн ми не можемо допустити підрозділи на кораблі".
Підрозділи, які б могли виконувати подібне завдання, в Збройних Силах України є. Зокрема, Морський центр спеціального призначення ВМС ЗС України в Очакові до проведення операцій зі звільнення суден і заручників, захоплених терористами (піратами) готовий, - особовий склад частини готується зокрема і до виконання таких завдань. При цьому питання про можливість задіяння "морського спецназу" ЗСУ проти піратів розглядалося фахівцями вітчизняного оборонного відомства ще кілька років тому, коли проблема тільки виникла, але тут виникали певні труднощі. По-перше, потрібний зовнішньополітичний супровід таких операцій з боку МЗС, адже Збройні Сили України не можуть діяти на чужій території, у тому числі в територіальних водах, без дозволу влади цієї країни. А по-друге, питання стояло й про засоби доставки спецназу до місця операції, оскільки для ВМС ЗС України сьогодні це дійсно проблема.
Якщо ж спецназ знаходитиметься відразу "на борту", а МЗС бере на себе рішення питань з його задіянням на чужій території, то проблем нібито взагалі ніяких немає. До речі, завдання боротьби з піратами в Україні зараз може виконувати тільки спецназ ЗСУ - адже СБУ, згідно з нинішнім законодавством, не може проводити операції поза межами України, а Служба зовнішньої розвідки тільки створює свій спецназ.
Однак і за такого рішення залишаються запитання. Насамперед, а причому тут взагалі спецназ? Адже підрозділи Морського центру спеціального призначення ВМС ЗС України (це ж стосується й інших підрозділів спецпризначення будь-яких силових структур) призначені для звільнення заручників і знешкодження терористів. Тобто для дій у конкретних ситуаціях - проведення спеціальних операцій, а не для звичайної охорони.
Якраз у цьому і полягає проблема: морське право не дозволяє озброювати екіпажі цивільних кораблів. Якщо ж, як стверджує МЗС України, можна вирішити питання із перебуванням на них груп озброєних людей з метою охорони, то до чого задіювати спецназ для виконання абсолютно невластивої для нього задачі? З цим з успіхом може впоратися будь-який охоронний підрозділ, зокрема, й комерційна, тобто небюджетна, охорона - наприклад, за кошти судновласника. По-друге, для захисту екіпажів не потрібні цілі підрозділи. Достатньо двох-трьох озброєних охоронців на борту, і питання буде вирішено. Проблема ж полягає в тому, що пірати добре розуміють, що проти них - беззбройні люди. Якщо ж вони знатимуть, що при спробі забратися на борт без запрошення можна отримати кулю, лави морських розбійників, поза всяким сумнівом, різко порідшають. Говорити тут про піратську відвагу не доводиться - ці хлопці працюють винятково заради грошей, а не за ідею, а тому чекати від них видатного героїзму та самовідданості навряд чи варто.
По-третє, питання захисту екіпажів кораблів саме під українським прапором сьогодні взагалі не стоїть: усі без винятку відомі нам випадки захоплення українських моряків відносяться до ходіння під прапорами абсолютно інших держав. Причому частіше всього екіпажі - змішані, відразу з кількох країн. Як вирішити питання дозволу в усіх держав, під прапором яких ходять українські моряки?
Тобто запитання існують. Звичайно, з погляду потреби суспільства керівник МЗС вчинив абсолютно правильно, зробивши подібну заяву - українці хоч нарешті зрозуміли, що влада не має наміру і далі обмежуватися "заспокійливими" заявами, а хоч якось прагне розв'язати найактуальнішу проблему.
До всього, як і у випадку із питанням задіяння армії для боротьби з нинішньою епідемією грипу, українська влада починає оперувати "військовим чинником", згадуючи в екстремальній ситуації Збройні Сили. Це цілком зрозуміло, адже армія, власне, для того й існує, щоб держава та суспільство могли у важку годину спертися на її плече. Але, напевно, дбати про її стан та розвиток потрібно "у мирний час" (до речі, про нинішній жахливий у плані матеріального забезпечення стан того ж спецназу ЗС України можна писати чимало). Може, хоча б після подібних випадків українські політики та чиновники нарешті зрозуміють, що армія і флот - це не просто, як дехто вважає, утриманці, а ті, на кого саме й покладається в державі вся надія в найнепередбачуваніших ситуаціях...
Зараз, здавалося б, МЗС України знайшов вихід із ситуації. "Ми внесли пропозицію, щоб наш український спецназ, який фінансуватиметься з бюджету, супроводжував кораблі під українським прапором і з українським екіпажем", - сказав Петро Порошенко. І додав, що є відповідне доручення Президента України щодо фінансування й узгодження питання "зі всіма країнами, тому що без дозволу цих країн ми не можемо допустити підрозділи на кораблі".
Підрозділи, які б могли виконувати подібне завдання, в Збройних Силах України є. Зокрема, Морський центр спеціального призначення ВМС ЗС України в Очакові до проведення операцій зі звільнення суден і заручників, захоплених терористами (піратами) готовий, - особовий склад частини готується зокрема і до виконання таких завдань. При цьому питання про можливість задіяння "морського спецназу" ЗСУ проти піратів розглядалося фахівцями вітчизняного оборонного відомства ще кілька років тому, коли проблема тільки виникла, але тут виникали певні труднощі. По-перше, потрібний зовнішньополітичний супровід таких операцій з боку МЗС, адже Збройні Сили України не можуть діяти на чужій території, у тому числі в територіальних водах, без дозволу влади цієї країни. А по-друге, питання стояло й про засоби доставки спецназу до місця операції, оскільки для ВМС ЗС України сьогодні це дійсно проблема.
Якщо ж спецназ знаходитиметься відразу "на борту", а МЗС бере на себе рішення питань з його задіянням на чужій території, то проблем нібито взагалі ніяких немає. До речі, завдання боротьби з піратами в Україні зараз може виконувати тільки спецназ ЗСУ - адже СБУ, згідно з нинішнім законодавством, не може проводити операції поза межами України, а Служба зовнішньої розвідки тільки створює свій спецназ.
Однак і за такого рішення залишаються запитання. Насамперед, а причому тут взагалі спецназ? Адже підрозділи Морського центру спеціального призначення ВМС ЗС України (це ж стосується й інших підрозділів спецпризначення будь-яких силових структур) призначені для звільнення заручників і знешкодження терористів. Тобто для дій у конкретних ситуаціях - проведення спеціальних операцій, а не для звичайної охорони.
Якраз у цьому і полягає проблема: морське право не дозволяє озброювати екіпажі цивільних кораблів. Якщо ж, як стверджує МЗС України, можна вирішити питання із перебуванням на них груп озброєних людей з метою охорони, то до чого задіювати спецназ для виконання абсолютно невластивої для нього задачі? З цим з успіхом може впоратися будь-який охоронний підрозділ, зокрема, й комерційна, тобто небюджетна, охорона - наприклад, за кошти судновласника. По-друге, для захисту екіпажів не потрібні цілі підрозділи. Достатньо двох-трьох озброєних охоронців на борту, і питання буде вирішено. Проблема ж полягає в тому, що пірати добре розуміють, що проти них - беззбройні люди. Якщо ж вони знатимуть, що при спробі забратися на борт без запрошення можна отримати кулю, лави морських розбійників, поза всяким сумнівом, різко порідшають. Говорити тут про піратську відвагу не доводиться - ці хлопці працюють винятково заради грошей, а не за ідею, а тому чекати від них видатного героїзму та самовідданості навряд чи варто.
По-третє, питання захисту екіпажів кораблів саме під українським прапором сьогодні взагалі не стоїть: усі без винятку відомі нам випадки захоплення українських моряків відносяться до ходіння під прапорами абсолютно інших держав. Причому частіше всього екіпажі - змішані, відразу з кількох країн. Як вирішити питання дозволу в усіх держав, під прапором яких ходять українські моряки?
Тобто запитання існують. Звичайно, з погляду потреби суспільства керівник МЗС вчинив абсолютно правильно, зробивши подібну заяву - українці хоч нарешті зрозуміли, що влада не має наміру і далі обмежуватися "заспокійливими" заявами, а хоч якось прагне розв'язати найактуальнішу проблему.
До всього, як і у випадку із питанням задіяння армії для боротьби з нинішньою епідемією грипу, українська влада починає оперувати "військовим чинником", згадуючи в екстремальній ситуації Збройні Сили. Це цілком зрозуміло, адже армія, власне, для того й існує, щоб держава та суспільство могли у важку годину спертися на її плече. Але, напевно, дбати про її стан та розвиток потрібно "у мирний час" (до речі, про нинішній жахливий у плані матеріального забезпечення стан того ж спецназу ЗС України можна писати чимало). Може, хоча б після подібних випадків українські політики та чиновники нарешті зрозуміють, що армія і флот - це не просто, як дехто вважає, утриманці, а ті, на кого саме й покладається в державі вся надія в найнепередбачуваніших ситуаціях...
Дмитро ТИМЧУК
"Народна армія"