...Наприкінці листопада поточного року Рада національної безпеки і
оборони України ухвалила рішення щодо збільшення чисельності
українського миротворчого персоналу в Афганістані, який не бере участі
у бойових діях, з 10 до 30 осіб. Чому, власне, Україна демонструє свою
готовність брати участь в операції ISAF? У цього рішення є свої
прихильники і, звісно, противники. Але заради справедливості слід
зазначити, що в ситуації, яка склалася навколо Афганістану, Україна
переслідує винятково національні інтереси.
Для нашої держави, територією якої проходять важливі економічні та гуманітарні коридори між Азією та Європою, ситуація в Афганістані є особливо актуальною. Адже, наприклад культивований там тероризм, організована злочинність, незаконний обіг наркотиків, масова міграція тощо можуть швидко дістатися України та додати їй проблем. Ефективніше протистояти їм спільними зусиллями в зоні конфлікту, аніж потім боротися самотужки на власній території. Є й суто економічні аспекти. Участь України у ISAF створює передумови для залучення вітчизняних підприємств, установ та організацій до відбудови та розвитку економіки і соціальної інфраструктури Афганістану. А поки що лише 10 військових лікарів намагаються зробити свій посильний внесок у розбудову провінції Гор.
Кожному - своя ротація
Як відомо, Афганістан - країна, яку на дві третини покривають гори. Взимку рух по її території практично паралізований. Тому, наприклад, у школярів тут тривалі канікули. Ті, хто бажає вчасно закінчити школу, взимку переїжджають на навчання до теплих провінцій. Так вони періодично здійснюють свої "школярські ротації". Але це так, до слова.
Повернімося до наших миротворців.
Відразу після ротації у литовському батальйоні, що дислокується в провінції Гор, українські військові лікарі одразу беруться до роботи. Адже медичне обслуговування литовського батальйону - першочергове завдання для них. Приділяється увага й місцевому населенню.
Наприклад, майор медичної служби Дмитро Кучумов зі своїми колегами вже на другий день після прибуття до табору отримали завдання допомогти пораненному афганському солдату. Діагноз - проникаюче поранення у грудній клітині. Місцеві лікарі розгубилися і поспішили за порадою до українських військових.
- Складний випадок! Необхідна термінова допомога! - нервував завідувач клініки у Чакчарані доктор Якубі і просив миротворців поквапитися.
Стосунки між місцевими та українськими лікарями склалися добрі. Тому командир литовського контингенту, не вагаючись, вирішив надати допомогу. Медична машина у супроводі броньованих джипів із озброєною охороною три кілометри подолала за якихось десять хвилин (з урахуванням усіх блокпостів). Литовські військові відразу перевірили лікарню на безпеку та, згідно з інструкціями, виставили навколо неї патруль.
Афганський військовий лежав у звичайній палаті, оскільки у медичному закладі Чакчарана - столиці провінції, терапевтичних, реанімаційних, а тим більше хірургічних приміщень не передбачено. Солдат був поранений під час так званої зачистки афганським підрозділом.
"Хірургічне втручання при такому складному пораненні та за таких умов неможливе, - дійшли висновку наші медики. - Негайно направляти до Кабула або Герата!". Викликали й літак.
Не ампутуй, якщо можна вилікувати
Неабиякою повагою у Чакчарані користуються українські хірурги-травматологи. Більше слідкувати за правильним зростанням поламаних кісток у провінції нікому. Так би і далі жили чакчаранці з викривленими руками або ногами, якби не наші лікарі.
- Найближча лікарня, де оперують та лікують при переломах, у Гераті. Протее дістатися до міста проблематично й лікування коштує недешево, - пояснює майор медичної служби Дмитро Кучумов. - Населення, звичайно, злиденне.
- Якось до лікарні привезли хлопчика з переламаним стегном. Грав у футбол, невдало впав. Після огляду було вирішено оперувати. Все пройшло вдало, і вже наступного дня після ранкового огляду ми повернулися у табір, - згадує український офіцер. - Згодом знову довелося їхати до Чакчарана. Лікарі, як зазвичай, зустріли нас привітно. Їм завжди цікаво поговорити про нові випадки в медичній практиці. Але цього разу було не до розмов. Одному з пацієнтів мали ампутувати ногу.
В чому причина? Восьмирічну дівчинку змія вкусила за ногу. І лише на третій день її доставили до лікарні. Нога була у дуже жахливому стані. Чакчаранські лікарі вирішили відрізати ногу, аби запобігти гіршому. Проте наші запропонували обійтися без ампутації, не ламати дівчинці долю.
Загалом, у афганській родині дуже раді народженню дівчинки. Чим більше їх - тим краще. Адже перед весіллям афганець має сплатити за свою наречену доволі солідний калим. Це зазвичай вівці або барани, килими, гроші та навіть золото. Афганістан дуже розшарований, є й багатії, які живуть у комфортних оселях. Там є власна дизельна електростанція, аудіо та відео, супутникове телебачення, Інтернет.
Як правило, багаті афганці обіймають високі державні посади. Начальник місцевої поліції якось у неформальній розмові зізнався нашим миротворцям, що легше контролювати наркотрафік, або домовлятися з контрабандистами, ніж з ними воювати. А Чакчаран - провінція небагата, ось старається, хто як може, щоб, наприклад, купити наречену для сина.
Дещо "про оце"...
Попри намагання уряду урегулювати народжуваність у країні, вона залишається великою.
Якось до українських медиків звернувся місцевий мешканець. Він почав щось просити. Зрозуміли лише одне - щось говорилося про дітей. Щось допомогти? "Їдемо та оглянемо їх!" - запропонував Дмитро Кучумов. Але той, посміхаючись відмовлявся. Так повторювалося не раз.
- Слухай, я тебе не розумію, - не витримав Кучумов і закликав перекладача.
Той з'ясував, що афганцю потрібні... протизаплідні пігулки.
- Сил моїх більше немає, спати не дають, - скаржився на своїх дітей афганець, якому на вигляд було... років шістдесят.
"З вас десять баксів"
Проте Чакчаран живе власним життям. Люди дбають про найнеобхідніше. Є кілька приватних аптек, стоматологічні поліклініки, де видаляють зуби, та навіть приватний рентген-кабінет.
- Одного разу виникла необхідність терміново зробити рентген руки литовському військовослужбовцю. Але за технічних причин цього не можна було зробити на території табору, - згадує Дмитро Кучумов. - У резервному місці також щось не склалося. Але ми знали про місцевий комерційний рентген-кабінет у Чакчарані. Коли приїхали, то побачили, що у звичайному глинобитному приміщенні прилаштований переносний рентген-апарат. Жвавий афганець швидко зорієнтувався, підібрав відповідну плівку та згодом подав свіжий, ще мокрий знімок.
Це, звісно, не могло не здивувати військових лікарів.
- З вас десять баксів, - запросив афганський рентгенолог.
За допомогу - гідна подяка
Як пригадує Дмитро Кучумов, після надання медичної допомоги, за традицією, місцеві старійшини, дякуючи, влаштовували для миротворців чаювання. При цьому пригощали хлібом та національними стравами. До речі, афганська кухня - одна з найдавніших на планеті. У повсякденному житті афганці обходяться досить обмеженим меню - різні варіанти плову і шашлик, всілякі густі супи, рис і макаронні вироби в супроводі неодмінних коржів "наан", сиру та чаю. Неабияке місце у цьому переліку займають молоко і молочні продукти. Щоправда, якось наших лікарів не пригощали кебабами, а запропонували покуштувати схожу на сир ріднину. Куштуючи, після першої ложки, наш медик обережно поцікавився у перекладача, чи можна від цього відмовитися.
- Це, навпаки, потрібно їсти, - наполягав перекладач. - Можна відмовитися від будь-чого іншого, але не від цього. Якщо не хочеш - я доїм, мені це дуже до смаку, - та почав наминати, інколи поглядаючи на афганців. Що це було, Кучумов так і не дізнався.
..Непрості миротворчі будні сповнені несподіванок та складних ситуацій. Проте наші військові лікарі працюють за будь-яких умов. Як вважає наш медик, цього шестимісячного досвіду роботи в наближених до бойових умовах йому якраз і не вистачало тут, в Україні.
Кожному - своя ротація
Як відомо, Афганістан - країна, яку на дві третини покривають гори. Взимку рух по її території практично паралізований. Тому, наприклад, у школярів тут тривалі канікули. Ті, хто бажає вчасно закінчити школу, взимку переїжджають на навчання до теплих провінцій. Так вони періодично здійснюють свої "школярські ротації". Але це так, до слова.
Повернімося до наших миротворців.
Відразу після ротації у литовському батальйоні, що дислокується в провінції Гор, українські військові лікарі одразу беруться до роботи. Адже медичне обслуговування литовського батальйону - першочергове завдання для них. Приділяється увага й місцевому населенню.
Наприклад, майор медичної служби Дмитро Кучумов зі своїми колегами вже на другий день після прибуття до табору отримали завдання допомогти пораненному афганському солдату. Діагноз - проникаюче поранення у грудній клітині. Місцеві лікарі розгубилися і поспішили за порадою до українських військових.
- Складний випадок! Необхідна термінова допомога! - нервував завідувач клініки у Чакчарані доктор Якубі і просив миротворців поквапитися.
Стосунки між місцевими та українськими лікарями склалися добрі. Тому командир литовського контингенту, не вагаючись, вирішив надати допомогу. Медична машина у супроводі броньованих джипів із озброєною охороною три кілометри подолала за якихось десять хвилин (з урахуванням усіх блокпостів). Литовські військові відразу перевірили лікарню на безпеку та, згідно з інструкціями, виставили навколо неї патруль.
Афганський військовий лежав у звичайній палаті, оскільки у медичному закладі Чакчарана - столиці провінції, терапевтичних, реанімаційних, а тим більше хірургічних приміщень не передбачено. Солдат був поранений під час так званої зачистки афганським підрозділом.
"Хірургічне втручання при такому складному пораненні та за таких умов неможливе, - дійшли висновку наші медики. - Негайно направляти до Кабула або Герата!". Викликали й літак.
Не ампутуй, якщо можна вилікувати
Неабиякою повагою у Чакчарані користуються українські хірурги-травматологи. Більше слідкувати за правильним зростанням поламаних кісток у провінції нікому. Так би і далі жили чакчаранці з викривленими руками або ногами, якби не наші лікарі.
- Найближча лікарня, де оперують та лікують при переломах, у Гераті. Протее дістатися до міста проблематично й лікування коштує недешево, - пояснює майор медичної служби Дмитро Кучумов. - Населення, звичайно, злиденне.
- Якось до лікарні привезли хлопчика з переламаним стегном. Грав у футбол, невдало впав. Після огляду було вирішено оперувати. Все пройшло вдало, і вже наступного дня після ранкового огляду ми повернулися у табір, - згадує український офіцер. - Згодом знову довелося їхати до Чакчарана. Лікарі, як зазвичай, зустріли нас привітно. Їм завжди цікаво поговорити про нові випадки в медичній практиці. Але цього разу було не до розмов. Одному з пацієнтів мали ампутувати ногу.
В чому причина? Восьмирічну дівчинку змія вкусила за ногу. І лише на третій день її доставили до лікарні. Нога була у дуже жахливому стані. Чакчаранські лікарі вирішили відрізати ногу, аби запобігти гіршому. Проте наші запропонували обійтися без ампутації, не ламати дівчинці долю.
Загалом, у афганській родині дуже раді народженню дівчинки. Чим більше їх - тим краще. Адже перед весіллям афганець має сплатити за свою наречену доволі солідний калим. Це зазвичай вівці або барани, килими, гроші та навіть золото. Афганістан дуже розшарований, є й багатії, які живуть у комфортних оселях. Там є власна дизельна електростанція, аудіо та відео, супутникове телебачення, Інтернет.
Як правило, багаті афганці обіймають високі державні посади. Начальник місцевої поліції якось у неформальній розмові зізнався нашим миротворцям, що легше контролювати наркотрафік, або домовлятися з контрабандистами, ніж з ними воювати. А Чакчаран - провінція небагата, ось старається, хто як може, щоб, наприклад, купити наречену для сина.
Дещо "про оце"...
Попри намагання уряду урегулювати народжуваність у країні, вона залишається великою.
Якось до українських медиків звернувся місцевий мешканець. Він почав щось просити. Зрозуміли лише одне - щось говорилося про дітей. Щось допомогти? "Їдемо та оглянемо їх!" - запропонував Дмитро Кучумов. Але той, посміхаючись відмовлявся. Так повторювалося не раз.
- Слухай, я тебе не розумію, - не витримав Кучумов і закликав перекладача.
Той з'ясував, що афганцю потрібні... протизаплідні пігулки.
- Сил моїх більше немає, спати не дають, - скаржився на своїх дітей афганець, якому на вигляд було... років шістдесят.
"З вас десять баксів"
Проте Чакчаран живе власним життям. Люди дбають про найнеобхідніше. Є кілька приватних аптек, стоматологічні поліклініки, де видаляють зуби, та навіть приватний рентген-кабінет.
- Одного разу виникла необхідність терміново зробити рентген руки литовському військовослужбовцю. Але за технічних причин цього не можна було зробити на території табору, - згадує Дмитро Кучумов. - У резервному місці також щось не склалося. Але ми знали про місцевий комерційний рентген-кабінет у Чакчарані. Коли приїхали, то побачили, що у звичайному глинобитному приміщенні прилаштований переносний рентген-апарат. Жвавий афганець швидко зорієнтувався, підібрав відповідну плівку та згодом подав свіжий, ще мокрий знімок.
Це, звісно, не могло не здивувати військових лікарів.
- З вас десять баксів, - запросив афганський рентгенолог.
За допомогу - гідна подяка
Як пригадує Дмитро Кучумов, після надання медичної допомоги, за традицією, місцеві старійшини, дякуючи, влаштовували для миротворців чаювання. При цьому пригощали хлібом та національними стравами. До речі, афганська кухня - одна з найдавніших на планеті. У повсякденному житті афганці обходяться досить обмеженим меню - різні варіанти плову і шашлик, всілякі густі супи, рис і макаронні вироби в супроводі неодмінних коржів "наан", сиру та чаю. Неабияке місце у цьому переліку займають молоко і молочні продукти. Щоправда, якось наших лікарів не пригощали кебабами, а запропонували покуштувати схожу на сир ріднину. Куштуючи, після першої ложки, наш медик обережно поцікавився у перекладача, чи можна від цього відмовитися.
- Це, навпаки, потрібно їсти, - наполягав перекладач. - Можна відмовитися від будь-чого іншого, але не від цього. Якщо не хочеш - я доїм, мені це дуже до смаку, - та почав наминати, інколи поглядаючи на афганців. Що це було, Кучумов так і не дізнався.
..Непрості миротворчі будні сповнені несподіванок та складних ситуацій. Проте наші військові лікарі працюють за будь-яких умов. Як вважає наш медик, цього шестимісячного досвіду роботи в наближених до бойових умовах йому якраз і не вистачало тут, в Україні.
Вадим КОВАЛЬОВ
"Народна армія"
"Народна армія"