| "Третій Тост", №4 (412), 2010 рік, лютий |
|
Україна вшанувала воїнів-інтернаціоналістів
З нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 21-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану по всій країні пройшли урочисті заходи. БІЛЬШ як у 20 країнах світу після закінчення Великої Вітчизняної війни довелося відслужити понад 250 тисячам наших співвітчизників, і завжди вони з честю і мужністю виконували завдання Батьківщини. Із усіх цих воєн, в яких довелося брати участь нашим громадянам, найбільш тривалою і жорстокою була Афганська війна. Близько 160 тисяч воїнів взяли в ній участь, 19 із 87 Героїв Радянського Союзу — наші земляки. Десятки тисяч нагороджені бойовими орденами і медалями. 15 лютого Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, переможець виборчої кампанії на посаду Президента України Віктор Янукович, голова Секретаріату Президента України Віра Ульянченко, Секретар Ради національної безпеки і оборони України Раїса Богатирьова, голова Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Червонописький, голова Державного комітету України у справах ветеранів, Герой Радянського Союзу Ігор Плосконос, керівники багатьох міністерств і відомств, народні депутати України, представники громадських організацій, ветерани війни, родини загиблих воїнів, військовослужбовці Київського гарнізону, мешканці столиці й області вшанували пам’ять загиблих в Афганістані та інших країнах хвилиною мовчання і поклали квіти до Всеукраїнського Меморіалу. У церкві Воскресіння Христового — Храмі-пам’ятнику жертвам Афганської війни відбулася панахида по загиблих воїнах, в якій взяли участь перші особи держави. На території Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» було розгорнуто намети, а в польових кухнях парувала смачна солдатська гречана каша. Тут і відбулися зустрічі бойових друзів, які згадали однополчан і минулі бойові роки, поділилися враженнями від минулої виборчої кампанії Президента України і обговорили сьогоденні проблеми. Біля наметів було розгорнуто сцену, на якІй автори-виконавці, ветерани війни співали пісні на воєнну і сучасну тематику. Представники багатьох засобів масової інформації висвітлювали зустрічі воїнів-інтернаціоналістів і концерт, який відбувався на площі. Ветерани війни оглянули реліквійну експозицію «Трагедія і доблесть Афгану» і бойову техніку, яка використовувалась у сучасних війнах і нині демонструється біля музею. Увечері біля Всеукраїнського Меморіалу загиблим в Афганістані, біля пам’ятників у обласних центрах відбулася акція «Запали свічку пам’яті». Напередодні Дня вшанування, 14 лютого, у Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України відбувся концерт, перед початком якого голова УСВА Сергій Червонописький привітав усіх зі святом. З чудовою концертною програмою виступили автори-виконавці учасники бойових дій Сергій Захаров (Київ), Володимир Коваленко (Івано-Франківськ), якому нещодавно присвоєно звання «Заслужений артист України», Юрій Шкитун (Запоріжжя), вокально-інструментальні ансамблі «Долг» (Тернопіль), «Контингент» (Лубни Полтавської області), «Кандагар» (Саки, Автономна Республіка Крим) і ансамбль танцю Збройних Сил України. Концерт відбувся у теплій, дружній атмосфері, глядачі кожну пісню приймали гарячими оплесками. Минулі святкові дні ще раз засвідчили, що Україна пам’ятає тих, кому довелося пережити страшні лихоліття війни, її народ шанує своїх синів. Вони були і залишаються відданими і мужніми — справжнім прикладом виконання службового й інтернаціонального обов’язку для українського суспільства.
Кор. «ТТ».
ІЗ УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про відзначення державними нагородами України
За вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов’язку, патріотичне виховання молоді та з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав постановляю:Нагородити орденом «За заслуги» III ступеня ВИНОГРАДОВА Юрія Вікторовича — голову Дніпропетровського міського об’єднання ветеранів Афганістану ГОЛОВЧЕНКА Віктора Миколайовича — голову правління Спілки ветеранів Афганістану Запоріжжя ГОНЧАРЕНКА Миколу Миколайовича — заступника голови правління Київської міської Спілки ветеранів Афганістану КОРЧУКОВА Валерія Олександровича — голову Полтавського обласного відділення Української Спілки ветеранів Афганістану МАГЕРОВСЬКОГО Михайла Львовича — голову Львівської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану МАЦЕВКА Василя Степановича — голову Рожнятівської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Івано-Франківська область ПОВАРЧУКА Тараса Петровича — голову Жовтневого об’єднання ветеранів Афганістану міста Дніпропетровська РОМЕРА Андрія Петровича — голову Рівненської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Рівненська область ФЕДЮШИНА Віктора Петровича — пенсіонера, учасника війни в Югославії, м.Київ ТЕКЛЯНА Михайла Ілліча — голову Обухівської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Київська область ЧЕПАЙКІНА Олександра Івановича — голову громадської організації воїнів-інтернаціоналістів «Долг» Української Спілки ветеранів Афганістану, Донецька область ХІМЧАКА Василя Михайловича — голову Богородчанської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Івано-Франківська область Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня ГРИЦАЯ Володимира Федоровича — заступника голови правління Харківської міської Спілки ветеранів Афганістану ДЕМІДОВА Олександра Євгеновича — члена Севастопольської міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану САВОСЮКА Миколу Івановича — голову Ковельської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Волинська область СВІДЛОВА Юрія Івановича — голову правління Сумської міської організації «Союз ветеранів Афганістану» Нагородити орденом «За мужність» III ступеня АКОПЯНА Сурена Матвійовича — голову Бабушкінської районної організації ветеранів Афганістану, м.Дніпропетровськ АМЄТОВА Рустєма Тохтаровича — заступника голови Кримської Республіканської організації Української Спілки ветеранів Афганістану БИЧЕНКА Валерія Олександровича — голову Лубенської міськрайонної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Полтавська область БІЛЯВСЬКОГО Сергія Владиславовича — члена Спілки ветеранів Афганістану Солом’янського району міста Києва БОЙКА Віктора Степановича — ветерана Афганської війни, Донецька область БОРЩА Юрія Олексійовича — ветерана Афганської війни, Чернігівська область ДЕНИСОВА Олександра Володимировича — голову Спілки ветеранів Афганістану Шевченківського району міста Києва «Місія» ДУХОВЧЕНКА Віктора Васильовича (посмертно) — службовця Обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістані, м.Запоріжжя ЗАБЄЛІНА Сергія Олександровича — голову Первомайської міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Луганська область ЗАРВУ Валентина Михайловича — голову Спілки ветеранів Афганістану Шевченківського району міста Запоріжжя КАНІВЦЯ Леоніда Васильовича — голову Золочівської районної спілки ветеранів Афганістану, Харківська область КАРПЮКА Петра Степановича — голову Маневицької районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Волинська область КОЛОМІЙЦЯ Віталія Миколайовича — голову Роменської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Сумська область КОШЕЛЯЄВСЬКОГО Олексія Борисовича — відповідального секретаря Львівської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану КУДРЯШОВА Михайла Михайловича — голову комісії Полтавського обласного відділення Української Спілки ветеранів Афганістану КУХАРЯ Анатолія Миколайовича — члена ради громадської організації «Одеський комітет ветеранів війни в Афганістані» ЛОБКОВА Сергія Анатолійовича — ветерана Афганської війни, м.Донецьк МАЛЬОВАНОГО Віктора Івановича — голову ради Кіровської районної у місті Дніпропетровську організації ветеранів України МЕЛЬНИКА Юрія Романовича — заступника голови Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану ПІВНЯ Василя Олексійовича — голову Ратнівської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Волинська область ПОЧТОВИКА Олександра Володимировича — голову первинної організації медичних працівників — учасників бойових дій на території інших держав, м.Дніпропетровськ РОВНЕРА Валентина Михайловича — голову Красноперекопської філії Спілки ветеранів Афганістану Української Спілки ветеранів Афганістану, Автономна Республіка Крим САДОВОГО Івана Миколайовича — голову Буринської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Сумська область СЕРБІНА Леоніда Івановича — члена Спілки ветеранів Афганістану Приморського району міста Одеси СКОРОБАГАТЬКА Ігоря Володимировича — голову Сумської громадської організації «Спілка ветеранів та інвалідів війни в Афганістані» ЧЕРЕМІНА Вадима Олександровича — голову Спілки ветеранів Афганістану міста Лисичанська, Луганська область ШИРКА Петра Володимировича — голову Кузнецовської міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Рівненська область ШОТОВА Олега Миколайовича — члена Дніпропетровського міського об’єднання ветеранів Афганістану Нагородити орденом княгині Ольги III ступеня БАЖЕНОВУ Наталію Володимирівну — члена правління Мукачівської міської спілки воїнів-ветеранів Афганської війни та інших локальних конфліктів, Закарпатська область БЕЛКІНУ Людмилу Михайлівну — члена правління Севастопольської міської організації Української Спілки ветеранів Афганістану БУГАРУ Марію Іванівну — голову ради сімей загиблих в Афганістані воїнів Амур-Нижньодніпровського району, м.Дніпропетровськ БУШУЄВУ Іраїду Олексіївну — голову громадської організації «Спілка сімей воїнів, загиблих у Афганістані та інших локальних війнах», м.Донецьк КРУГЛЯК Валентину Петрівну — заступника голови правління громадської організації «Спілка жінок-ветеранів локальних війн «Інтернаціоналістка» Дніпропетровської області Нагородити медаллю «За працю і звитягу» ШУЛЬГУ Івана Михайловича — голову Новгород-Сіверської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, Чернігівська область Нагородити відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи ЩАДИЛА Анатолія Антоновича — полковника податкової міліції Присвоїти почесні звання: «ЗАСЛУЖЕНИЙ БУДІВЕЛЬНИК УКРАЇНИ» ОЛЄЙНІКОВУ Едуарду Миколайовичу — старшому виробникові будівельних робіт підприємства «Антарес-А» Одеського комітету ветеранів війни в Афганістані «ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК СФЕРИ ПОСЛУГ УКРАЇНИ» ГРЕСЬКУ Володимиру Петровичу — ветеранові війни в Афганістані, директору Департаменту Національної комісії з питань регулювання зв’язку України «ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ» КИРПОТУ Олегу Івановичу — начальникові департаменту дочірньої компанії «Укртрансгаз», члену Київської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану «ЗАСЛУЖЕНИЙ ДІЯЧ НАУКИ І ТЕХНІКИ УКРАЇНИ» ПОГОРЕЦЬКОМУ Миколі Анатолійовичу — ветеранові війни в Афганістані, докторові юридичних наук, полковнику. Президент України Віктор ЮЩЕНКО. 8 лютого 2010 року № 144/2010
Івано-Франківська область
На честь прикарпатців
У центрі міста Тлумача урочисто відкрито пам’ятник прикарпатцям, загиблим під час бойових дій в Афганістані.На цю подію воїни-«афганці», які живуть на Прикарпатті, чекали більш як десять років. Пам’ятник встановлено в одному з найкращих куточків міського парку. Це восьмий обеліск загиблим воїнам-інтернаціоналістам в області. У заході, присвяченому цій подіі та відзначенню 21-ї річниці виведення військ з Афганістану, взяли участь голова райдержадміністрації Василь Сенів, голова районної ради Анатолій Поліщук, декан Тлумацький УГКЦ отець Павло Дутчак, декан Тлумацький УАПЦ отець Василь Стадник. Голова обласної організаціі УСВА Юрій Купчій зачитав привітання голови УСВА Сергія Червонописького. На мітингу були голова районної організації Валерій Ступницький, матері загиблих юнаків, представники ветеранських організацій, багато городян, котрі прийшли вшанувати пам’ять своїх мужніх земляків. «Афганські» пісні виконали заслужений артист України Володимир Коваленко і Анатолій Нейла. — Україна знає безліч трагічних сторінок, коли батьки не дочекалися синів, коли діти не діждалися батьків. Пам’ять — це найсвятіше, що у нас є. Воїни-«афганці» можуть завжди сподіватися на підтримку влади у вирішенні їхніх проблем,— запевнив присутніх голова райдержадміністрації Василь Сенів.
Інф. «ТТ».
Государство позаботится о ветеранах
Избранный Президент Украины Виктор Янукович пообещал обеспечить заботу государства о ветеранах Великой Отечественной войны и воинах-интернационалистах.Виктор Янукович 15 февраля возложил цветы к памятнику воинам-«афганцам». Вместе с ним почтить память погибших пришли народные депутаты от Партии регионов. После окончания церемонии В. Янукович в разговоре с председателем Украинского Союза ветеранов Афганистана Сергеем Червонописким заявил о необходимости возрождать патриотическое воспитание молодежи. «Необходимо сохранять и преумножать традиции, которые воспитывают у молодежи патриотизм, любовь к стране», — подчеркнул он. Избранный Президент считает необходимым проведение уже в ближайшее время встречи с руководителями ветеранских организаций, чтобы обсудить существующие проблемы ветеранов войны, участников боевых действий, которые на протяжении длительного времени не решались государством. «Уверен, что состоится очень предметный разговор, в результате которого ветераны Великой Отечественной войны, воины-интернационалисты ощутят на себе настоящую, а не сугубо декларативную заботу государства», — сказал В. Янукович.
Инф. «ТТ».
Вывод советских войск из Афганистана: горечь упущенных возможностей
Двадцать один год назад, 15 февраля 1989 года, территорию Афганистана покинул последний солдат Советской Армии. В этот день завершился процесс вывода советских войск, начатый 15 мая 1988 года. Политическую дорогу к выводу Ограниченного контингента советских войск проложили Женевские соглашения, подписанные 14 апреля 1988 года министрами иностранных дел Афганистана и Пакистана при посредничестве ООН. Гарантами выполнения соглашений выступили СССР и США. Главными пунктами женевских договоренностей стали вывод советских войск с афганской территории, реализация программы национального примирения и прекращение вмешательства со стороны соседних стран во внутренние дела Афганистана, в том числе прекращение поддержки оппозиции. В 1989 году был выполнен лишь первый пункт подписанных в Женеве соглашений — вывод советских войск, устраивающий все стороны афганского конфликта, кроме правительства президента Наджибуллы. Незавершенность женевских договоренностей оставила нереализованной открывшуюся, как многим тогда казалось, возможность достижения национального мира на афганской земле после сворачивания советского военного присутствия. История с выводом советских войск из Афганистана, как и с вводом Ограниченного контингента в 1979 году, до сих пор вызывает противоречивые оценки российских, афганских, западных экспертов. Вывод войск или капитуляция? Один из лидеров мусульман России, президент Исламского культурного центра Абдул-Вахид Ниязов в интервью «Афганистан.Ру» заявил, что «вывод советских войск из Афганистана, который осуществлялся в духе Горбачева, больше напоминал капитуляцию». «Он был произведен без учета интересов Афганистана и без учета каких-либо последствий в регионе. Почти так же мы ушли из Германии, не получив никаких преференций, никак не закрепив свои интересы какими-то договорами», — считает Абдул-Вахид Ниязов. По мнению Ниязова, объяснением такой неэффективной политики Кремля в отношении Афганистана может служить то обстоятельство, что «в 1992 году российское государство еще не сложилось, поэтому мы из Афганистана ушли, предав своих союзников, впрочем, как это было в Восточной Европе». Эксперты информационного портала «Афганистан.Ру», в свою очередь, отмечают, что, несмотря на вывод советских войск из Афганистана, последний промосковский режим в Кабуле — правительство президента Мохаммада Наджибуллы — продержался до тех пор, пока существовал Советский Союз. Правительство Наджибуллы рухнуло спустя несколько месяцев после распада СССР и прихода к власти в Москве Бориса Ельцина. Это обстоятельство дает повод историкам утверждать, что в СССР были уверены, что, несмотря на отсутствие советских войск на территории Афганистана, правительство в Кабуле продержится благодаря экономической и политической помощи из Москвы. Возможно, так оно бы и случилось. Однако в 1992 году объем уже российской помощи режиму Наджибуллы был сведен к нулю, что, в конце концов, и стало причиной падения последнего промосковского правительства в Кабуле. Заговор против Наджибуллы Непосредственный участник процесса афганского урегулирования в конце 80-х годов Президент СССР Михаил Горбачев в своей недавней статье в «Российской газете» возлагает ответственность за крах режима доктора Наджиба на российского лидера Бориса Ельцина и руководство США и Пакистана. «Тогдашнее руководство Афганистана (правительство Наджибуллы) проявило готовность к компромиссу, прошло больше, чем свою половину пути к примирению. И в ряде районов страны этот процесс начался. Но Пакистан, особенно его военная верхушка, и США блокировали все пути к урегулированию. Их интересовало только одно: вывод советских войск, после которого они видели себя хозяевами положения. Лишив правительство Наджибуллы даже минимальной поддержки, Борис Ельцин сыграл им на руку», — считает Горбачев. О том, что правительство Бориса Ельцина фактически ввело в 1992 году экономическую блокаду в отношении афганского правительства Наджибуллы, говорит в своем интервью РИА «Новости» сегодняшний Чрезвычайный и Полномочный Посол Российской Федерации в Исламской Республике Афганистан Андрей Аветисян. «В начале 90-х годов работа нашего посольства в Кабуле в основном заключалась в оказании поддержки режиму Наджибуллы, но больше — уже в передаче в Москву его просьб, которые все реже и реже выполнялись. В последние месяцы нахождения у власти правительства доктора Наджиба все его отчаянные, но тщетные просьбы оставались без ответа», — говорит Андрей Аветисян. По его словам, «создалась такая ситуация, когда помощь со стороны Москвы Кабулу была прекращена вовсе». «В то же время разнообразная помощь из-за рубежа силам оппозиции не прекращалась, ее уровень не снижался. Таким образом, будущее тогдашнего режима было предрешено», — констатирует российский дипломат. Следует напомнить, что в начале 90-х годов Москва не только лишила правительство Наджибуллы экономической помощи. Роковую роль сыграл отказ в политической поддержке официальному Кабулу и заигрывание российских властей с лидерами моджахедов, воевавших против режима Народно-демократической партии Афганистана (НДПА). За несколько месяцев до падения правительства Наджибуллы в Кабуле Москву посетила делегация моджахедов во главе с Бурхануддином Раббани. Приглашение одного из ключевых полевых командиров непримиримой афганской оппозиции в столицу России произвело в Кабуле эффект разорвавшейся бомбы. В окружении афганского президента оно было расценено как «удар в спину Наджиба». После визита Раббани в Москву кабульская политическая элита и окружение Наджибуллы были дезориентированы, а разобщенность в верхушке НДПА, которая и так никогда не отличалась единством, резко усилилась. Сегодня, анализируя события тех дней, афганские эксперты дают суровые оценки: на московской встрече с Раббани было принято решение о замене режима в Кабуле, Москва сознательно развалила правительство президента Наджибуллы. В поисках смысла ввода советских войск в Афганистан Очередная годовщина вывода советских войск из Афганистана традиционно актуализирует дискуссию о причинах и целесообразности ввода Ограниченного контингента в декабре 1979 года. По мнению президента Исламского культурного центра Абдул-Вахида Ниязова, «ввод советских войск в Афганистан был политической ошибкой». «СССР в тот момент имел гораздо больше возможностей получить желаемый политический результат без ввода войск. Тем более, что афганское общество и элита были ориентированы на СССР, как на крупнейшего соседа и партнера», — считает Ниязов. По его словам, «ввод войск стал результатом образовавшегося в брежневские времена кризиса власти в Советском Союзе. Будь у власти тогда молодые реформаторы, этого бы не произошло». «Вместе с тем, мы должны понимать, что все делается по воле Всевышнего, — отмечает Абдул-Вахид Ниязов. — Афганская кампания углубила кризис в Советском Союзе, и она стала началом его заката. Мне, как человеку, родившемуся в СССР, конечно, тяжело было видеть, как моя страна рушится». Сегодня, как отмечают эксперты портала «Афганистан.Ру», называют разные причины, побудившие СССР к вводу войск в Афганистан. Ряд экспертов приходят к выводу, что Москва тогда, как сегодня США и НАТО, боролась за контроль над важным стратегическим и географическим положением Афганистана. В самом Афганистане, странах исламского мира и странах Запада сразу же после ввода Ограниченного контингента появилась другая версия событий декабря 1979 года: главной целью СССР было добраться через афганскую территорию до «горячих вод» Индийского океана и Персидского залива. Сегодня, кстати, аналогичными причинами некоторые эксперты объясняют и присутствие войск НАТО в Афганистане. Изменилось лишь направление внешней активности: теперь историки и политологи утверждают, что Запад пришел в Афганистан для контроля над Средним Востоком. Коммунистический взгляд из Лондона Едва ли не единственным бывшим лидером НДПА, который остался верен коммунистическим идеалам, сегодня является проживающий в Лондоне бывший премьер-министр Демократической Республики Афганистан Султан Али Киштманд. В интервью афганским журналистам он, в частности, сказал: «Может быть, существовали и другие причины ввода советских войск в Афганистан, но известно, что к вводу войск неоднократно призывали халькисты (члены фракции «Хальк» («Народ») в НДПА)». По словам Султана Али Киштманда, кстати, состоявшего в рядах другой фракции НДПА — «Парчам» («Знамя»), «Москва тогда опасалась усиления исламского фундаментализма в странах Средней Азии, и поводы для беспокойства были. Произошедшие в конце 90-х годов события на Северном Кавказе, в Узбекистане и Таджикистане это доказали». «Я уверен, что СССР не стремился через Афганистан добраться до Индийского океана, — говорит Киштманд. — На мой взгляд, все это пропаганда «холодной войны». Советский Союз всегда утверждал, что как только прекратится вмешательство из Пакистана, советские военные покинут территорию нашей страны. Потом они так и поступили. Но, к сожалению, вмешательство с той стороны «линии Дюранда» до сих пор не прекратилось».
Омар НЕССАР.
Автономна Республіка Крим
«Афганська» родина міста-героя
У Севастополі відбулися пам‘ятні заходи, присвячені 21-й річниці виведення радянських військ з Афганістану. Голова Севастопольської міської державної адміністрації Сергій Куніцин вручив рідним і близьким загиблих в Афганістані, на атомних підводних човнах «Курськ» і «Комсомолець», а також співробітників міліції і МНС, які загинули при виконанні службового обов’язку, матеріальну допомогу, продуктові набори і посвідчення, що дають право на безкоштовний проїзд у маршрутних таксі протягом 2010 року. «Сьогодні ми говоримо не тільки про «афганців». Севастополь — унікальне місто. Тисячі військових моряків виконували інтернаціональний обов‘язок», — відзначив С. Куніцин. За його словами, влада міста не поділяє людей за тим, «на якому флоті ти служив, де воював. Для нас важливо, що всі вони — севастопольці. Тому ми і прийняли у нашу дружну «афганську» родину рідних і близьких тих, хто загинув у мирний час, до кінця виконуючи свій обов’язок: сім‘ї моряків «Курська» і «Комсомольця», загиблих співробітників міліції і МНС». Також С. Куніцин нагадав, що у Севастополі вдалося відновити організацію ветеранів-«афганців». «Вона також допомагає сім‘ям загиблих. У місті працює соціальна програма «Сприяння». Ми змогли домовитися з перевізниками, і 137 сім‘ям забезпечили безкоштовний проїзд в автобусах і «маршрутках». Надаємо посильну фінансову, матеріальну допомогу. Так, від влади залежить багато що, однак потрібно робити ще більше. Будинки споруджуємо, квартири виділяємо, але потрібно розв’язати квартирне питання наших ветеранів у цілому. Сподіваюся, що все ж вдасться створити житловий кооператив воїнів-інтернаціоналістів». Кримська організація Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) провела пам‘ятні заходи, присвячені 21-й річниці закінчення Афганської війни. Епіцентрами стали Сімферополь, Керч і, звичайно ж, місто- герой Севастополь.
Прес-служба КРО УСВА.
Память в бронзе, металле и камне
Первый памятник погибшим в Афганистане был открыт именно в Украине 29 октября 1989 года на набережной имени Ленина в Днепропетровске. Сегодня такие памятники установлены во всех областных центрах и большинстве районных центров страны. Всего возведено более 400 памятников, 7 из них открыты к 21-й годовщине вывода войск из Афганистана. Также в Украине установлено около 1000 мемориальных досок, работает 112 музеев, комнат Славы, посажены 23 Аллеи СлавыСимвол увековечения памяти ОТДЕЛЬНО стоит сказать о киевском мемориале погибшим в Афганистане как центральном памятнике. Всеукраинский мемориал воинам, погибшим в Афганистане, установлен в Киеве в декабре 1994 года по инициативе и на средства, привлеченные Украинским Союзом ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов). Центром композиции стали три бойца, вышедшие живыми из боя и застывшие в бронзе. К десятой годовщине вывода войск из Афганистана памятник был реконструирован. Теперь на его гранитных плитах вычеканены имена всех представителей Украины, не вернувшихся из Афганистана. Изображение центральной части памятника стало логотипом-символом организованного афганского движения в Украине. В 2009 году началась разработка проектной документации по расширению мемориального комплекса. Ее основная идея заключается в дополнительном отображении на гранитных плитах имен воинов-интернационалистов, погибших в боях на территории не только Афганистана, но и других государств. В рамках мемориального комплекса с 1994 года действуют Храм-памятник жертвам афганской войны — церковь Воскресения Христова и Центральный государственный музей воинов-интернационалистов «Твои, Отчизна, сыны. Долг. Подвиг. Трагедия» с площадкой боевой техники. На пьедестале высечена надпись из стихов Сергея Говорухина: «Каких друзей война мне подарила. Да тех, кого потом назад взяла. Меня убить хотела и убила. Но что с того, что жизнь не отняла». Авторы мемориала — заслуженный архитектор Украины Николай Кислый и заслуженный художник Украины Николай Олейник. Адрес памятника: Киев, ул. Мазепы, 27. Проезд — метро «Арсенальная», автобус № 20. Поддерживаю инициативу «ТТ» по новой рубрике «Память в бронзе, металле и камне». Читателю будет интересно больше узнать как о памятниках нашим погибшим побратимам на бескрайних просторах бывшего Советского Союза, так и в Украине. Пользуясь возможностью, хочу подчеркнуть: память о наших боевых товарищах, с кем мы делили хлеб и воду, — жива и вечна!
Сергей ЧЕРВОНОПИСКИЙ,
председатель УСВА Из почты редакции Сильные духом Когда в дни юности далекой Свои он двадцать отмечал, В Афгане с верною винтовкой Часы до дембеля считал. Ну вот и все, последняя задача, Доставлен груз и завтра уж домой. От счастья он едва не плача, Вертушке помахал рукой. Но что же это — клочья, вспышка, И БТР уже горит. Сжимает грудь проклятая одышка, А рядом снайперка лежит. И парень взял ее, родную, Ну что ж, подруга, ты не подведи. И он стрелял в скалу немую. Утихло все, все позади. Ему подняться б во весь рост. Бежать, ребятам помогать. Не может он, не чует ног — В спине осколок, нужно ждать. Вот так лишь миг решает все. Коляска, дом, зайдут друзья, Плач матери, воспоминанья, Грудь украшают ордена… А встретил я его случайно — Он делал фотографии себе, И попросил меня спокойно: — Подай, сынок, мне ты вон те. Вот, видишь, здесь мы, ветераны, Афганской той чужой войны. У всех есть боевые раны, Но духом мы всегда сильны. Была спортивная рыбалка, Я выиграл ее, смотри, Вот Жора, вот Витек, вот Ванька, Здесь все собрались вместе мы! Я осознал тогда, ребята, Что жизнь не каждому дана. И инвалид с живым, веселым взглядом Жизнь научил ценить меня. Александр ШИНКАРЬ.
Николаевская область
АЛЛЕЯ СЛАВЫ ПРИНЯЛА НА ВООРУЖЕНИЕ НОВУЮ ЕДИНИЦУ
Завершающим аккордом в оформлении Аллеи Славы стала установка последней, предусмотренной проектом, единицы боевой техники. В Николаев прибыла боевая машина пехоты, прошедшая демилитаризацию и готовая к установке в качестве памятника, и заняла свое место в Парке Победы. Все мероприятие от идеи до воплощения было продумано и реализовано Николаевским областным советом воинов-интернационалистов и запаса при поддержке и существенной помощи мэрии города и лично Владимира Чайки, Партии регионов, генерала Александра Кузьмука и многих других. Они оказали значительное содействие в решении административных вопросов. Например, перевод боевой техники в разряд музейного экспоната требует получения разрешений от четырех министерств. И это далеко не единственная статья, требовавшая большого числа согласований и оформления документов. Что касается финансовой стороны дела, все необходимые деньги были собраны самостоятельно. Это личные средства членов Николаевского областного совета воинов-интернационалистов и запаса, а также помощь частных лиц и спонсоров. Ни копейки не было взято из бюджета, хотя сумма набежала не маленькая. Только расходы на демилитаризацию и транспортировку составили почти 30 тысяч гривен. Обошлось не без приключений. Машину везли из Житомира. Дорога — неблизкая. Уже на подъезде к Николаеву транспорт, перевозивший БМП, сломался. Немалые сложности пришлось преодолевать и добиваясь разрешений на проезд по территории Украины. Однако экспонат прибыл на место практически в намеченный срок. Когда журналисты приехали в парк, уже была готова площадка — очищена от снега и обледенений. А за дальними воротами выгружали БМП, которая угрожающе покачивалась на тросах. Но, как потом делились впечатлениями свидетели и участники, действия крановщика были высокопрофессиональны, и все прошло без сучка и задоринки, с Божьей помощью и активным участием Александра Токарева. Легенду советских военных кампаний с помощью того же крана завезли на территорию парка. Все, конечно же, переместились к месту событий. Приехал и мэр Николаева Владимир Чайка. Хотя мероприятие не носило торжественного характера, Владимир Дмитриевич не мог оставаться в стороне и счел своим долгом быть в гуще событий. Он рассказал, что знает о прекрасных качествах боевой машины пехоты только по полигону, но может представить себе, сколько жизней было спасено благодаря этой технике. Пока шла установка, все выглядело немного буднично: суетились, что-то подправляли. Фотографы и журналисты из областной телекомпании искали лучшие ракурсы. Но как только машина оказалась в нужном положении и на нужном месте, атмосфера изменилась. Тут же на броне появились красные гвоздики. Несмотря на неласковую погоду, сразу как-то потеплело. И, как это бывает в таких случаях, всем захотелось сфотографироваться у БМП — и молодежи, и ветеранам Афганской войны.
Пресс-служба Николаевского областного совета
воинов-интернационалистов и запаса. |