для повного і рівного користування ними всіма правами та основними
свободами людини
Обговорення питань соціально-правового значення ратифікації Україною
Конвенції ООН про права інвалідів, дотримання її положень, захист прав
інвалідів в українському законодавстві та напрями його майбутнього
вдосконалення — такою була основна мета проведеного позавчора «круглого
столу» в Інституті законодавства Верховної Ради України.
Довідково. Генеральна Асамблея ООН 1З грудня 2006 року прийняла першу в XXI столітті нову конвенцію — Конвенцію про права інвалідів.
Україна підписала конвенцію та Факультативний протокол до неї 24 вересня 2009 року, а 16 грудня 2009-го — Верховна Рада прийняла закон про їх ратифікацію.
За оцінками різних експертів, нині на планеті проживає близько 650 млн. інвалідів, з них в Україні — приблизно 3 млн. Вони є «найбільшою меншиною в світі» і водночас — серед найбільш маргіналізованих й ізольованих категорій населення світу.
Утім, на «круглому столі», який його ініціатори — Інститут законодавства, парламентський Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, інші державні й громадські організації назвали «Конвенція ООН про права інвалідів: міжнародні зобов'язання та соціально-правова відповідальність держави», йшлося про конкретні, реальні й не дуже втішні справи дотримання прав інвалідів в Україні.
А тон аналітично-критичній розмові задала у своєму привітанні народний депутат України, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту та реабілітації інвалідів Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Уляна Мостіпан. Наголосивши на тому, що в Україні останнім часом суттєво поліпшилося законодавче забезпечення прав інвалідів, вона зауважила: «Найкращі закони — наші, найгірше їх виконання — також наше». Це стосується питань працевлаштування інвалідів, дотримання прав на освіту, доступу до послуг у сфері охорони здоров’я, транспорту тощо.
За офіційною статистикою, в Україні працевлаштовано лише 400 тисяч інвалідів, а фактично, мабуть, значно менше, бо керівники підприємств, організацій і установ вишукують різні засоби, аби уникнути стосунків з інвалідами, клопотів із пристосовування для них робочих місць, і нерідко йдуть на формальне оформлення їх зайнятості. Особливо гострою залишається проблема працевлаштування інвалідів у селах. Бо якщо у місті, на промислових підприємствах можна купувати для них обладнання, пристрої, то в селах — ні. Там не видають навіть дозволів, скажімо, для розведення ними риби, зайняття бджільництвом тощо.
Наголошувалося на тому, що в Україні ще існує дискримінація інвалідів, обмеження і заперечення їхніх прав в усіх сферах життя. Відсутні, зокрема, умови для їх безперебійного і зручного доступу у приміщення органів влади й інших установ, житлові будинки, транспортні засоби. А інвалідам потрібне безбар’єрне середовище.
Тривожним є і той факт, що кількість інвалідів у нашій країні зростає, а це свідчить: що гірші умови проживання людей, то більше підстав для розвитку інвалідності.
У ході дискусії відзначалося, що не інваліди мають пристосовуватися до умов проживання, а суспільство їх створювати для них. Це має бути обов'язком держави, потужним інвестуванням, а не яким-небуть сприянням їм, кроками милосердя. Проте досі в Україні відсутня кримінальна, і колективна, й індивідуальна, відповідальність за не створення відповідних умов для інвалідів, ігнорування їхніх прав. Дивно, що існують
навіть рекомендації Міністерства охорони здоров'я про заборону деякій частині інвалідів отримувати вищу освіту.
Кажучи про національне законодавство щодо інвалідів, учасники розмови підкреслювали: воно не суперечить конвенції, але відсутні конкретні заходи щодо її виконання. Більше того, приймаються такі підзаконні акта, які унеможливлюють виконання тих заходів, розробляються такі механізми, що інвалід нічого не може отримати для поліпшення своїх умов проживання. Тому вносилася пропозиція про створення при Мінпраці спеціального громадського органу з контролю за виконанням органами влади роботи з інвалідами. А конкретну турботу про інвалідів треба починати з державного й місцевих бюджетів, річних фінансових планів міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ.
Результатом засідання «круглого столу» будуть узагальнені конкретні пропозиції органам влади з безумовного і успішного виконання Конвенції ООН про права інвалідів, повного і рівного корегування ними всіма основними свободами людини.
Україна підписала конвенцію та Факультативний протокол до неї 24 вересня 2009 року, а 16 грудня 2009-го — Верховна Рада прийняла закон про їх ратифікацію.
За оцінками різних експертів, нині на планеті проживає близько 650 млн. інвалідів, з них в Україні — приблизно 3 млн. Вони є «найбільшою меншиною в світі» і водночас — серед найбільш маргіналізованих й ізольованих категорій населення світу.
Утім, на «круглому столі», який його ініціатори — Інститут законодавства, парламентський Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, інші державні й громадські організації назвали «Конвенція ООН про права інвалідів: міжнародні зобов'язання та соціально-правова відповідальність держави», йшлося про конкретні, реальні й не дуже втішні справи дотримання прав інвалідів в Україні.
А тон аналітично-критичній розмові задала у своєму привітанні народний депутат України, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту та реабілітації інвалідів Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Уляна Мостіпан. Наголосивши на тому, що в Україні останнім часом суттєво поліпшилося законодавче забезпечення прав інвалідів, вона зауважила: «Найкращі закони — наші, найгірше їх виконання — також наше». Це стосується питань працевлаштування інвалідів, дотримання прав на освіту, доступу до послуг у сфері охорони здоров’я, транспорту тощо.
За офіційною статистикою, в Україні працевлаштовано лише 400 тисяч інвалідів, а фактично, мабуть, значно менше, бо керівники підприємств, організацій і установ вишукують різні засоби, аби уникнути стосунків з інвалідами, клопотів із пристосовування для них робочих місць, і нерідко йдуть на формальне оформлення їх зайнятості. Особливо гострою залишається проблема працевлаштування інвалідів у селах. Бо якщо у місті, на промислових підприємствах можна купувати для них обладнання, пристрої, то в селах — ні. Там не видають навіть дозволів, скажімо, для розведення ними риби, зайняття бджільництвом тощо.
Наголошувалося на тому, що в Україні ще існує дискримінація інвалідів, обмеження і заперечення їхніх прав в усіх сферах життя. Відсутні, зокрема, умови для їх безперебійного і зручного доступу у приміщення органів влади й інших установ, житлові будинки, транспортні засоби. А інвалідам потрібне безбар’єрне середовище.
Тривожним є і той факт, що кількість інвалідів у нашій країні зростає, а це свідчить: що гірші умови проживання людей, то більше підстав для розвитку інвалідності.
У ході дискусії відзначалося, що не інваліди мають пристосовуватися до умов проживання, а суспільство їх створювати для них. Це має бути обов'язком держави, потужним інвестуванням, а не яким-небуть сприянням їм, кроками милосердя. Проте досі в Україні відсутня кримінальна, і колективна, й індивідуальна, відповідальність за не створення відповідних умов для інвалідів, ігнорування їхніх прав. Дивно, що існують
навіть рекомендації Міністерства охорони здоров'я про заборону деякій частині інвалідів отримувати вищу освіту.
Кажучи про національне законодавство щодо інвалідів, учасники розмови підкреслювали: воно не суперечить конвенції, але відсутні конкретні заходи щодо її виконання. Більше того, приймаються такі підзаконні акта, які унеможливлюють виконання тих заходів, розробляються такі механізми, що інвалід нічого не може отримати для поліпшення своїх умов проживання. Тому вносилася пропозиція про створення при Мінпраці спеціального громадського органу з контролю за виконанням органами влади роботи з інвалідами. А конкретну турботу про інвалідів треба починати з державного й місцевих бюджетів, річних фінансових планів міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ.
Результатом засідання «круглого столу» будуть узагальнені конкретні пропозиції органам влади з безумовного і успішного виконання Конвенції ООН про права інвалідів, повного і рівного корегування ними всіма основними свободами людини.
Яків ГАЛЬЧЕМКО
Голос України
Голос України