З березня 1999 року український ракетоносій «Зеніт-3SL» бере участь у
міжнародному проекті «Морський старт»: зі Сполученими Штатами, Росією та
Норвегією від імені України з 15-відсотковою часткою. ДКБ «Південне» та
ВО «Південмаш» беруть участь у грандіозному проекті комерційних
запусків із плавучого космодрому в океані. Інший масштабний міжнародний
проект стосується використання українського ракетоносія «Циклон-4» для
запуску космічних апаратів із космодрому «Алкантара» в Бразилії. Гідний
уваги й українсько-російський проект використання конверсійного
ракетоносія «Дніпро» – перероблена для комерційних пусків МБР SS-18,
більш відома під назвою «Сатана», що нині успішно виводить на
геостаціонарну орбіту корисні вантажі.
Якщо говорити про останні досягнення, які створюють панорамну картину роботи галузі, то можна пригадати такі події. У січні 2009 року за допомогою ракетоносія «Зеніт-3SL» з плавучої морської платформи було виведено італійський космічний апарат Sicral-1B. Того самого року ракетоносій «Циклон-3», цього разу вже з російського космодрому «Плесецк» в Архангельській області, вивів на орбіту космічний апарат «Коронас-Фотон» для дослідження Сонця. У лютому 2009-го з космодрому «Байконур» «Зеніт-3SLБ» у рамках програми «Наземний старт» компанії «Міжнародні космічні послуги» (SIS) успішно вивів канадський космічний апарат Telstar 11N. Ще один старт із «Байконуру» ракетоносія «Зеніт-3SLБ» забезпечило виведення малайзійського космічного апарата Measat-1R. Влітку минулого року з «Байконуру» ж успішно стартував і конверсійний «Дніпро» з шістьма космічними апаратами, які належали ОАЕ, Великобританії, Іспанії та США. Нарешті, в листопаді 2009 року знову з цього космодрому відбувся ще один успішний запуск ракетоносія «Зеніт-3SLБ» з американським космічним апаратом Intelsat-15. Україна активно співпрацює в космічній сфері і з Китаєм – у рамках використання космічного простору в мирних цілях. Для КНР українські космічні технології становлять особливу цінність. Приміром, Україна, сильна в розробках та виробництві ракетних двигунів, свого часу продала Китаю технологію виробництва іонно-плазмових двигунів. Високий рівень співпраці і з ЄС. Ще в січні 2007 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю щодо глобальної навігаційної супутникової системи GALILEO між Європейською Співдружністю, її країнами-членами та Україною. А з 1998 року українські підприємства «Хартрон» та «Київський радіозавод» долучились до роботи зі створення Міжнародної космічної станції. Крім того, українські підприємства підготували до виведення італійський військовий супутник зв’язку SICRAL 1B, а ДКБ «Південне» та ВО «Південмаш» у 2010 році запланували забезпечити постачання замовнику – італійській Avio SpA – першого льотного маршового двигуна четвертого ступеня нового європейського ракетоносія Vega. Якщо запуск першої льотної моделі Vega, запланований на четвертий квартал 2010 року, виявиться успішним, перспективи українських підприємств у галузі інтеграції та виконання субпідрядних робіт з європейськими компаніями різко зростуть. Нагадаємо, що в програмі створення РН Vega беруть участь Італія, Бельгія, Франція, Нідерланди, Іспанія, Швеція та Швейцарія; при цьому Італія через Італійське космічне агентство фінансує 65% програми.
Таким чином, географія послуг української космічної галузі вражаюча. До цього не зайвим буде додати, що українські конструктори створили для Єгипту супутник спостереження Землі, що вивело країну на рівень гідного виробника космічних апаратів подвійного призначення. Після успіху в розробці космічного апарата на користь Єгипту Україна веде переговори з Казахстаном щодо запуску спільного супутника дистанційного зондування Землі. У 2009 році також були розпочаті переговори з Туреччиною про розробку міні-супутника, який можна буде запускати з літака-винищувача. Тривають роботи зі створення космічних апаратів з Єгиптом.
Фактично космічні підприємства становлять окрему, самостійну гілку національного ОПК. Нині в юрисдикції Національного космічного агентства України, яке координує роботу галузі, перебуває близько трьох десятків підприємств, робота яких за часів СРСР становила найбільшу загрозу для блоку НАТО, а сьогодні має переважно мирне спрямування. Найбільш відомі серед них – ДКБ «Південне», ВО «Південний машинобудівний завод», «Комунар», «Хартрон», НДІ радіовимірів, ЦКБ «Арсенал», ДП «Київприлад», Євпаторійський космічний центр. Серед найбільших суб’єктів, що відіграють у роботі галузі важливу роль, лише «Хартрон» змінив форму власності – 25-відсотковий пакет його акцій належить російському бізнесу. Щодо зовнішньоекономічної діяльності, то в секторі послуг подвійного призначення галузь працює самостійно, незалежно від ДК «Укрспецекспорт». Що ж до суто військових контрактів – вони традиційно укладаються через дочірнє підприємство держкомпанії «Укроборонсервіс».
Цікаво, що «Південмаш» виграв тендер на постачання першого етапу для американського ракетоносія Falcon-9. Вартість українських комплектуючих для американської ракети не розголошується, проте відомо, що на програму заміни Space Shuttle адміністрація Обами виділила понад $1,9 млрд. Усього ж на цей космічний проект Вашингтон може викласти понад $6 млрд. Перший етап – агрегат, який постачатиме «Південмаш» до США, – найважливіша частина ракети. Вона розганяє всю ракету до необхідної для виходу у відкритий космос швидкості. Запуск самої багаторазової ракети Falcon-9 може відбутися вже цього місяця.
Проблемні ділянки
Але не варто вважати, що все так гладко в галузі. Два з половиною роки тому було прийнято нову Загальнодержавну космічну програму на 2008–2012 роки. На думку першого генерального директора НКАУ та екс-секретаря РНБОУ Володимира Горбуліна, космічна індустрія – галузь світової економіки, що найдинамічніше розвивається, а щорічне зростання становить понад 10% протягом останніх чотирьох років (включаючи кризовий період). Він вважає, що це змушує експертів визнати, що через 10–15 років цей сектор буде одним із визначальних у світовій економіці. Цікаво, що нині загальна частка урядів в інвестуванні космосу становить не більше третини. Незважаючи на це, в Україні ж наукові космічні дослідження 2009 року не фінансувалися зовсім. Якщо такий стан справ збережеться, Україна з лідируючих країн за кілька років ризикує перейти в категорію тих, що відстають, яких ведуть.
Ще більше проблем у галузі з вирішенням суто військових завдань – на користь національної оборони. Скажімо, дивно, що космічна держава, яка сама здатна розробляти і випускати супутники, не має власного космічного засобу розвідки. Справді, Україна нині орендує ізраїльський супутник, хоча за уважного ставлення держави до цього сегмента роботи галузі слід було б інвестувати розвиток розробок подібних космічних апаратів. На цьому і заробити можна, і власні питання обороноздатності вирішити. Експерти вже висловлювали сумніви щодо здатності підприємств галузі розробити і виготовити супутник з розподільною здатністю менше одного метра. Представники НКАУ заперечують це, посилаючись на банальні фінансові і тимчасові труднощі.
Пробуксовує й інший, ще важливіший сегмент. Так, космічні підприємства нині працюють над створенням багатофункціонального ракетного комплексу під назвою «Сапсан». Маючи солідні напрацювання в розробках та виробництві балістичних ракет, українські підприємства не мають досвіду створення оперативно-тактичних. Сьогодні, коли Україна опинилась поза військово-політичними блоками і водночас на перетині інтересів Росії та держав НАТО, вже ні у кого не виникає сумнівів у необхідності створення національної оперативно-тактичної ракети та оснащення такими ракетними комплексами ВСУ. До речі, оперативно-тактичну ракетну зброю, яку часто називають «зброєю стримування» в локальних конфліктах, мають 22 країни світу. Найактивніше розвивають програми створення оперативно-тактичних ракет Індія, Пакистан, Бразилія, Аргентина, Іран, Китай (КНР), Північна (КНДР) і Південна Корея, Японія, Ізраїль та Єгипет.
Що стосується України, незважаючи на чіткі плани військової ракетної програми (вони з’явились після засідання РНБОУ 7 березня 2006 року), на сьогодні є тільки ескізний проект. Розробником «Сапсана» визначено ДКБ «Південне», яке свого часу створило 12 із 20 типів радянських МБР, але досвіду проектування ракет такого типу у нього немає. Фахівці НКАУ стверджували, що накопичені унікальні технології дозволять ракеті вийти на точність потрапляння 15–20 метрів. Така розробка може обійтись державі в 700–800 млн грн, а ще не менше 1,5 млрд грн буде витрачено на постачання ракет до ВСУ. При цьому гендиректор НКАУ Юрій Алексєєв уже висловлювався, що на створення БФРК без допомоги іноземних партнерів потрібно близько 4 млрд грн і три роки часу. Але, очевидно, цей проект стане головним тестом функціональної здатності галузі і відповіддю на запитання про те, чи збережена в країні школа ракетобудування. Тому що експерти вважають фінансові проблеми далеко не єдиним ризиком. Приміром, викликає занепокоєння середній вік фахівців з військового ракетобудування ДКБ «Південне», який становить близько 70 років. А також здатність ДКБ «Південне» і ВО «Південмаш» наростити технологічний потенціал і відмовитись від радянських підходів в організації кооперації. По суті, потрібно заново створювати військово-ракетобудівний кластер…
Незважаючи на те що Україна – успішна космічна і потенційно успішна ракетна держава, вирішення сучасних завдань, таких як створення багатофункціонального ракетного комплексу, є якісно новим технологічним викликом галузі. Фахівці військової справи не випадково підкреслюють, що проблеми безпеки в сучасних умовах можуть вирішуватись тільки в контексті розвитку космічних технологічних систем. А на Заході космічні дослідження привертають інвестиції насамперед – у новий час саме вони матимуть найбільший вплив на всі галузі сучасної економіки. Держави світового космічного клубу вже заявили про необхідність реалізації глобальної стратегії досліджень цього сегмента. В Україні ж розрив між успішними підприємствами, що становлять ядро вітчизняного ОПК, та іншими підприємствами до 2010 року помітно збільшився. Ракетно-космічна та авіабудівна галузі все ще демонструють лідерство у світі за кількома напрямами. Однак кількість цих напрямів неухильно зменшується. Гальмування розвитку галузі, як і раніше, викликають низький рівень держоборонзамовлення, відсутність низки законодавчих актів, уповільнені темпи акціонування та приватизації підприємств, усе ще слабкі можливості залучення інвестицій. Проте слід зазначити, що й криза 2008–2009 років. ясно підтвердила те, що ракетно-космічна галузь за динамікою розвитку випереджає інші сектори економіки і може, за умови адекватного підходу держави, стати локомотивом національної економіки. Для цього важливими є правильний вибір партнерів, обов’язкова диверсифікація самої співпраці і таке ж обов’язкове збільшення держзамовлення.
Валентин Бадрак