Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Його дитинство минуло в мальовничому селі Ображіївці, що в Шосткінському районі на Сумщині. І вже з ранніх літ хлопчик марив небом. Дізнавшись про челюскінців, рвався сам в далеку Чукотку. А коли світ заговорив про чкаловські перельоти, твердо вирішив - стане льотчиком, хоча батько, з роду хліборобів, і чути не хотів про це. Та Іван настояв на своєму - у 1940 році вступив до Чугуївського військового авіаційного училища льотчиків-винищувачів. Тут і застала його війна.
Училище було евакуйоване в Середню Азію. Іван рветься на фронт, засипає своїх командирів рапортами. У нього був і свій, особистий рахунок до фашистів. Вони вже хазяйнували в його Ображіївці, від їхніх рук загинули його родичі. Але на фронт Івана не відпускали: як одного із кращих випускників його призначили льотчиком-інструктором із підготовки молодих пілотів.
На фронт він потрапив аж у 1943 році і незабаром збив (6 червня - у розпалі битви на Курській дузі) перший фашистський "юнкерс". Уже тоді проявилися знамениті складові його успіху: небачена хоробрість, висока льотна майстерність і холоднокровність. Він завжди першим нападав на ворога і оволодівав ініціативою.
Гімном його мужності й майстерності став день 2 жовтня 1943 року - якраз при визволенні України, коли він зі своєю ескадрильєю (був тоді вже комеском) прикривав наступаючі наші війська, які розширяли захоплений плацдарм на правому березі Дніпра, відбиваючи шалені атаки гітлерівців. У цей день на підході до переправи через Дніпро в районі Куцеваловка – Домоткань (Дніпропетровська область) Кожедуб зі своєю ескадрильєю двічі відбив наліт, який в багато разів переважав чисельно ворога, і особисто збив 4 ворожих літаки.
"Кожен бій, - згадував Іван Микитович після війни, - найвище напруження нервів у короткий період часу, де проявляються відвага, кмітливість, мужність, ініціатива. Але це і є найважчою роботою. Іноді після польоту доводилося гімнастерку викручувати, вся була мокра. В бою, як і в будь-якій роботі, потрібна майстерність. Хто вміло володів машиною, міг "злитися" з літаком, виконати складну пілотажну фігуру, витримати граничне перевантаження, залишався в небі господарем становища. Результат бою залежав і від фізичної витривалості..."
Тож зрозуміло, чому в короткі часи відпочинку льотчики ескадрильї Кожедуба займалися спортом, брали участь у художній самодіяльності. І як в небі головним організатором й ініціатором у цій справі був їхній командир. Середнього росту, кремезний, з іскристою посмішкою, він майстерно витанцьовував український гопак і нікому не поступався в першості в жонглюванні двопудовою гирею.
Знаменним для Івана Кожудеба став день 12 жовтня 1943 року. "Прикриваючи переправи через Дніпро, - розповідав він про цей день, - ми (Кожедуб із своїм веденим Дмитром Титаренком. - Авт. ) врізалися у стрій ворожих бомбардувальників. Побачивши, що один із них тікає, я почав його переслідувати, відкрив вогонь. Фашистський літак спалахнув, але його стрілець встиг дати довгу чергу. Ведений крикнув мені: "Гориш!" Я побачив полум'я праворуч, біля бензобака. Отже, до вибуху - лічені секунди. А внизу територія, зайнята ворогом. Вибираю на землі місце, де скупчилося багато гітлерівців, і кидаю машину в круте піке із ковзанням. Вирішив якомога більше фашистів захопити із собою на той світ. Але в останню мить вже біля самої землі кинув погляд праворуч і побачив, що полум'я немає: його збило зустрічним потоком повітря. Ручку управління - на себе, над самими головами гітлерівців вивожу винищувач у горизонтальний пілот. А самому співати хочеться. Я й заспівав: "Ой Дніпро, Дніпро!.." На аеродромі мене зустріли, неначе я повернувся з того світу. Всі бачили, як мій літак падав і з-під крила вихоплювалося полум'я..."
На початку лютого 1944 року на особистому бойовому рахунку Івана Кожедуба було вже 26 збитих ворожих літаків. Тоді ж він одержав і першу Золоту Зірку Героя. Другу - через 7 місяців, 19 серпня того ж року, за 256 бойових вильотів і 48 збитих літаків. У той час він уже був заступником командира 171-го гвардійського винищувального авіаційного полку. Літав на винищувачі Ла-5 (максимальна швидкість - 630 км/год, озброєння - 2 гармати 20-мм. Конструктор С. Лавочкін), а пізніше - на більш досконалішій машині Ла-7 (максимальна швидкість - 680 км/год, озброєння - 3 гармати 20-мм). Кожедуб доводив швидкість свого Ла-7 до 700 кілометрів на годину. У нього було особливе ставлення до свого літака. Перед вильотом він салютував машині, а після кожного польоту плескав бік літака і говорив з ним, як з улюбленим конем. (Зараз його літак з бортовим номером "27" і переможними зірками на фюзеляжі зберігається у Музеї авіації в Москві).
"Запам'ятався мені п'ятдесятий, збитий вже над територією Німеччини ворожий літак, - згадував Кожедуб. - Було це 10 лютого 1945 року. Ми поверталися з "полювання" пригнічені: не зустріли жодного літака противника. Раптом мені повідомляють: над нашим аеродромом кружляють два "фоке-вульфи". Йду в атаку на бриючому польоті, відкриваю вогонь з малої дистанції. І ось "фокер" горить, а під ним бовтається під куполом парашута ворожий пілот. Коли я приземлявся, гітлерівця вже привели на командний пункт. Він виявився бароном. І літак у нього поліпшеної конструкції. Але його не врятували ні баронство, ні новітній мотор із водяним охолодженням. Довідавшись, хто вліпив йому чергу, він манірно простягнув мені руку: визнаю, мовляв, майстерність. Було неприємно дивитися на цю пещену руку, я відвернувся. Коли наші льотчики потрапляли у полон, фашисти не поспішали простягати їм руку, катували в концтаборах, знущалися, вбивали".
Вдалося збити Іванові Кожедубу і гітлерівський реактивний літак, що було в роки війни рідкістю, випадком особливим. Сталося це 19 лютого 1945 року. Кожедуб в парі з Дмитром Титаренком вів уздовж Одеру "вільне полювання" (спосіб бойових дій одиночного, двох і більше літаків, що довірявся асам). Дивиться - попереду маячить сріблястий винищувач незнайомої конфігурації. Серце забилося - це ж реактивний! Це був "мессершмітд-262", що нагадував летячу стрілу - вузький фюзеляж, стріловидні крила і пара довгих, підвішаних під крилами двигунів, які залишали за собою довгий слід. Такий винищувач розвивав недосяжну для поршневих літаків швидкість в 875 км/год і був озброєний чотирма 30-мм гарматами.
Миттєво Кожедуб вирішив вдарити знизу (він знав - оглядовість із кабіни цього літака була погана). Треба було тільки витиснути із "лавочкіна" найбільшу швидкість, доки фашист не помічав переслідування. Відстань між літаками скоротилася до 500 метрів, і раптом нерви у Титаренка не витримали – він першим відкрив вогонь. Снаряди пройшли праворуч. Фашист шарахнувся ліворуч, в бік Кожедуба. Це якраз йому і було потрібно. Уміння миттєво прицілюватися і давати нищівний залп Кожедубу було не позичати. Залп - снаряди врізалися в ліве крило Ме-262, довгий сніп полум'я вирвався із двигунів. Новий залп – і реактивний винищувач розвалився на шматки.
Останній свій повітряний бій з фашистами Іван Кожедуб провів 17 квітня 1945 року над Берліном, коли наші наземні війська штурмували Зеєлівські висоти. Цей бій, як класичний зразок, нині вивчають у воєнних академіях, інститутах і в училищах льотчиків. Він увійшов в історію авіації прикладом небаченої мужності, надзвичайної майстерності і холоднокров'я.
На висоті 3500 метрів пара Івана Кожедуба підійшла до північної частини Берліна. Прямо по курсу показалося до 40 "фоке-вульфів". Фашисти також помітили наших льотчиків і відкрили вогонь. Що робити? Співвідношення сил: один проти двадцяти! "Приготуватися до бою!" - командує Кожедуб. "Зрозумів!" - відповів Дмитро Титаренко.
Кожедуб швидко атакує замикаючий літак ворога і тут же збиває його. І знову атака. Фашисти заметушилися. Пара Кожедуба пішла вгору. Але головна группа ворога, навантажена бомбами, продовжувала політ на позиції наших військ. Як їй помішати? Треба вклинитися в бойовий порядок! "Тримайся!" - підбадьорив Кожедуб Титаренка. На великій швидкості наші аси пронеслися між ворожими літаками. Блискавичні атаки слідували одна за одною. Складалося враження, ніби наших літаків ціла група. Гітлерівці металися із боку в бік. Розібравшись в обстановці, вони почали самі атакувати. Пізно! До місця бою спішили вислані на допомогу Кожедубу наші винищувачі... Цей бій став справжнім тріумфом нашого славетного сокола. Він вклав у нього всю душу, всі знання, весь досвід.
Усього ж за 26 фронтових місяців, проведених на Воронізькому, Степному, 2-му Українському, 3-му Прибалтійському та 1-му Білоруському фронтах, Іван Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, взяв участь у 120 повітряних боях і збив 62 літаки ворога, за що в серпні 1945 року був удостоєний третьої Золотої Зірки Героя.
Найрезультативнішим гітлерівським асом в період Другої світової війни вважається Еріх Хартман, на рахунку якого 352 збитих літаки. Низка дослідників переконливо доводить, що цифра ця набагато завищена. Але візьмемо і цю цифру: з першого погляду здається, що Кожедуб значно поступається Хартману. Але є один нюанс. 352 літаки Хартман збив при здійсненні 1404 бойових вильотів, а Іван Кожедуб збив 62 літаки при 330 бойових вильотах. Якщо оцінювати якості льотчика-винищувача відповідно до коефіцієнта ефективності одного повітряного бою (кількість вильотів поділити на число збитих літаків), то за цим показником німецький льотчик поступається нашому. Крім того, Хартмана неодноразово збивали, тоді як І. Кожедуба - жодного разу.
Іван Кожедуб визнаний найефективнішим льотчиком Другої світової війни. Серед кращих асів війни, рейтинг яких був всебічно проаналізований і прорахований закордонними фахівцями на електронно-обчислювальній машині (при підрахунку враховувався увесь ряд критеріїв: проти якого супротивника довелося битися пілоту, які бойові можливості свого винищувача і літака супротивника, число збитих літаків, число програних поєдинків, число збитих літаків ворога за один виліт і т. д.), одержані льотчиками бали (серед першої семірки) розподілились так: Іван Кожедуб (ВПС СРСР) - 1760 балів, Микола Гулаєв (ВПС СРСР) - 1600, двічі Герой Радянського Союзу, збив 57 ворожих літаків, Еріх Хартман (люфтваффе, Німеччина) - 1560, Ганс Іоахім Марсель (люфтваффе, Німеччина) - 1400, Герд Баркхорн (люфтваффе, Німеччина) - 1400, Річард Бонг (ВПС, США) - 1380, Олександр Покришкін (ВПС, СРСР) - 1340.
Відгриміла війна, та залишився вірним небу безстрашний сокіл Іван Кожедуб. Після закінчення Воєнно-повітряної академії та Академії Генерального штабу він продовжував служити у Військово-Повітряних Силах і зумів відзначитися навіть після Великої Вітчизняної війни. Так, на початку 50-х років минулого століття в небі над Корейським півостровом (КНДР) в запеклих повітряних боях зійшлися льотчики 324-ї авіаційної дивізії під командуванням Івана Кожедуба та льотчиками ВПС США. У розпалі одного з боїв на дивізію Кожедуба пішли 19 "літаючих фортець" Б-29 у супроводі 182 винищувачів Ф-286 "Сейбр". Назустріч їм злетіла понад сотня МіГ-15. До цього нікому не вдавалося збити хоч би один Б-29. У цьому ж бою американці втратили 9 "фортець" і 27 винищувачів. У дивізії Кожедуба втрати склали 6 літаків. Всі підбиті її льотчики катапультувалися на своїй території. У зв'язку з таким розгромом президент США Г. Трумен після цього бою оголосив у країні триденний траур. Всього ж за рік боїв у Кореї дивізія Івана Кожедуба записала у свій актив 216 перемог, втративши лише 27 літаків.
Поєднання величезного досвіду з глибокими теоретичними знаннями, умінням мислити широко, по-державному висунули Івана Кожедуба в ряди видатних авіаційних командирів. У 1964 році він був призначений першим заступником командувача авіації Московського військового округу. Пізніше – працює генеральним інспектором у Групі генеральних інспекторів Міністерства СРСР. 7 травня 1985 року йому було присвоєне військове звання маршала авіації.
Він ніколи не поривав зв'язків зі своєю Батьківщиною - Україною. "Я брав участь у визволенні української землі, - говорив Іван Микитович, - і тому особливо люблю приїздити в її гостинні міста і села. І, звичайно, буваю не тільки в рідних краях - Ображіївці, Шостці, Сумах, але і в Києві, Чернігові, Черкасах, Каневі. Відчуваю величезне щастя, коли бачу, якою прекрасною стала Україна".
Помер Іван Микитович Кожедуб раптово 8 серпня 1991 року, на 72-му році життя. Поховали його в Москві, на Новодівичому цвинтарі. У некролозі, зокрема, було сказано: "І. Кожедуб увійшов в історію як майстерний повітряний боєць. У складних умовах бойової обстановки він уміло застосовував тактичні прийоми повітряного бою, відзначався хоробрістю і мужністю... Світла пам'ять про Івана Микитовича Кожедуба назавжди збережеться в наших серцях".
Додамо - і вічна велика гордість за такого сокола з Ображіївки!