"Третітй Тост", №11 (419), 2010 рік, червень
   На  постаменті — бойова  машина  піхоти
   У центрі міста Кролевця Сумської області у реконструйованому сквері урочисто відкрито пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам.
   Підготовка до чергового кроку Вахти Пам’яті тривала кілька років, успішно було подолано економічні й бюрократичні перепони. Світ не без щирих і добрих людей! Їхньою наполегливою працею спроектували і відновили сквер, встановили постамент, гранітні й металеві фрагменти, придбали, демілітаризували і доставили в місто бойову машину піхоти.
   Як завжди, в ніч перед боєм БМП зайняла своє місце в останньому бойовому порядку — на постаменті, і тільки на світанку ветерани і робітники завершили всі підготовчі роботи. Уранці здивовані кролевчани побачили нову пам’ятку міста — унікальний меморіал воїнам-інтернаціоналістам. Кожний фрагмент меморіалу свідчить про повагу до людей, їхньої важкої ратної долі. Дати тих буремних подій визначено цифрами і назвами двох сучасних календарів — нашого традиційного Григоріанського і афганського Сонячної хіджри. Плита з іменами загиблих воїнів, до якої принесли вінки і кошики живих квітів. Строгі гранітні стели, на яких викарбувано прізвища всіх воїнів-інтернаціоналістів району. Кожний відшукав знайоме прізвище, рідне ім’я на граніті з гордістю.
   В урочистостях біля меморіалу брали участь делегації від Української Спілки ветеранів Афганістану, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, обласної організації УСВА, воїни-інтернаціоналісти з сусідніх областей. У перемоги, як кажуть, завжди сто батьків. Але назвемо у цьому списку лише кілька прізвищ без назви посад: Ф. С. Яковенко, В. Колода, О. О. Шприндель, О. І. Фролов, В. В. Синько, С. В. Червонописький, С. І. Пилипенко, Н. І. Карпачова, А. Г. Ковтун, В. І. Радько, О. В. Сасько, І. С. Москаленко.
   Найактивніші учасники реконструкції скверу воїнів-інтернаціоналістів відзначені грамотами, подяками і цінними подарунками.
   Цього пам’ятного дня Національний президентський оркестр вперше подарував свою творчість тисячам мешканців Кролевця.
   Кор. «ТТ».
   

   Гаубиця  більше  не  стрілятиме
   У селі Лосинівка зусиллями Ніжинської спілки ветеранів Афганістану урочисто відкрито пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам.
   БАГАТО воїнів-«афганців» нагороджено орденами і медалями, але найвища нагорода для тих, хто уцілів, — життя, а для загиблих — пам’ять. Гірка пам’ять війни ніколи не згасне. Саме тому протягом двадцяти років в Україні спільними зусиллями спілок ветеранів Афганістану відкриваються сквери, пам’ятники, обеліски, що закарбовують історичну пам’ять про Афганську війну.
   Два роки тому голова Ніжинської спілки ветеранів Афганістану С. М. Ступак і голова районної держадміністрації О. В. Бузун написали листа міністру оборони України про виділення двох гаубиць Д-30 для встановлення пам’ятників у селах Лосинівка і Перемога, де поховані загиблі воїни-«афганці». Міністр підписав, двічі підписали Міністерство фінансів і Міністерство економіки України, Фонд державного майна і Держкомстат. Це була нелегка робота, яку проводив С. М. Ступак.
   Більше сорока воїнів-«афганців», як в старі часи, зібралися однією дружньою сім’єю в Лосинівці, щоб покласти 60 квадратних метрів тротуарної плитки під пам’ятник — гаубицю Д-30 і встановлення стели.
    На відкритті пам’ятника у Лосинівці зібралися більше 300 осіб. Виступили голова Ніжинської РДА О. В. Бузун, заступник голови районної ради С. М. Сиводід, заступник голови міської ради В. В. Салагуб, військовий комісар Ніжинсько-Куликівського об’єднаного міського війсккомату В. П. Іваницький, командир військової частини А-4558 О. Т. Єрьоменко, Лосинівський селищний голова О. А. Стрілець, голова Чернігівського обласного комітету сімей загиблих в Афганістані Л. А. Кожар, мати загиблого «афганця» з Ніжина, кавалер ордена Княгині Ольги Г. Н. Мокрушина, мати загиблого «афганця», похованого у Лосинівці, Н. М. Пузіна.
    Керівникам, братам-«афганцям» за нелегку роботу з благоустрою і відкриття пам’ятника щиро подякував голова Ніжинської спілки ветеранів Афганістану С. М. Ступак.
    Ніжинська спілка ветеранів Афганістану дякує за підтримку й допомогу голові УСВА С. В. Червонопиському, голові Київської обласної організації УСВА В. М. Красулі, голові Чернігівського обласного відділення УСВА О. В. Соколову.
    
   М. КАЛАШНИК, В. ХОЛОД,
   члени правління Ніжинської
   спілки ветеранів Афганістану.
   

      ДО 20-річчя УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛКИ ВЕТЕРАНІВ АФГАНІСТАНУ (ВОЇНІВ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТІВ)
   Через  Афган —  як  крізь  пекло
   Як нині живе і діє районна організація УСВА? Сьогоднішня розповідь — про Камінь-Каширську, одну з сімнадцяти місцевих осередків ветеранів Афганістану Волині

   Як довго ця війна тривала!
   Ні, не забути нам її.
   І постріл в спину з-за дувала,
   І в горах спекотних боїв,
   І на граніті сірім дати,
   Над трупами слова з промов...
   Ми довго будем пам ‘ятати
   І вам забути не дамо.
   Василь СЛАПЧУК,
   інвалід війни в Афганістані
   першої  групи.
  
   Минув 21 рік відтоді, як Обмежений контингент радянських військ залишив землю Афганістану. Крізь горнило цієї печальної круговерті пройшло майже 2300 волинян. І не нам, солдатам цієї неоголошеної війни, судити про її необхідність.
   Ми глибоко переконані, що не солдати є винуватцями воєн і збройних конфліктів. Ніхто не має права наводити тінь найменшого сумніву в тому, що кожен солдат повинен бути вірним службовому обов’язку, точно виконувати накази командира. Жодній країні світу, жодній армії не потрібні солдати, які ігнорують накази командирів.
   І в ті роки, в тій далекій країні ми йшли в пекельний котлован і свято вірили, що несемо визволення приниженим і поневоленим, що йдемо не вбивати і руйнувати, а захищати нове життя знедолених афганців.
   Нас дійсно зустрічали хлібом афганські аксакали й усмішками — обірвані діти. Але після цього отримували постріли в спину, підривались на мінах, під свинцевим градом рятували понівечених бойових товаришів, падали від куль моджахедів на перевалах.
   «Афганці»... Цим словом називають тих, хто пройшов шляхами Афганістану, долав його гірські вершини, звідусіль прострілювані крижані перевали, хто знемагав від спраги в пустелях, хто на собі відчув «принади» служби, коли на кожному кроці чатувала смерть.
   Пізнавши важку військову службу, ми повернулися додому у ті роки, коли й тут не було спокійно, коли зароджувалася мораль долара, коли наші ровесники гуляли по ресторанах і дискотеках. Ми повернулися практично в іншу країну, де нас далеко не завжди розуміли і чиновники, і однолітки.
   Після окопів, засідок, БТРів і БМП нам було дуже важко адаптуватися до цивільних умов, ми важко вписувались в життя своїх ровесників і знайомих. Душевний біль ятрив так рано понівечені війною юні душі. Тому й необхідна була організація «афганців», яка б нас об’єднала. Далеко не всі проблеми колишніх бійців вдається вирішити, але в нашій спілці ми тягнемося один до одного, можемо вилити біль душі, зрозуміти.
   Волинська обласна організація УСВА об’єднує сімнадцять районних спілок ветеранів Афганістану. Однією із найвіддаленіших від обласного центру є Камінь-Каширська, про яку хочеться розповісти докладніше.
   Камінь-Каширську районну організацію УСВА створено 15 лютого 1995 року. Вона налічує 110 членів, 21 з яких нагороджені бойовими орденами і медалями.
   Жоден громадський захід у районі не відбувається без активної участі ветеранів Афганістану. Очільник спілки входить у Громадську раду при голові районної державної адміністрації. Завдяки тісній співпраці влади і місцевої спілки з районного бюджету щорічно виділяється п’ятнадцять тисяч гривень, які практично стовідсотково йдуть на виплату матеріальної допомоги воїнам-«афганцям», сім’ям загиблих і померлих. Районна спілка допомагає тим, хто потребує соціальної і медичної реабілітації, протезування, працевлаштування.
   Завдяки клопотанню районної організації та людяності директорів двох лісгоспів району безкоштовно або із 75-відсотковою знижкою виписуються дрова та інші пиломатеріали ветеранам і сім’ям загиблих.
   Камінь-Каширська районна спілка з допомогою обласної організації УСВА сприяє при вступі дітей «афганців» у коледжі та виші, домагається виділення місць у гуртожитках при навчальних закладах, направляє на лікування в госпіталь «Лісова поляна» у Пущі-Водиці, госпіталь інвалідів війни і військовий госпіталь у Луцьку.
   Торік у Камінь-Каширську встановлено пам’ятник бойовим побратимам, усі непрофесійні роботи та благоустрій виконували воїни-«афганці», які проживають в районі. Члени районної спілки є частими гостями у школах.
   Далеко не все вдається, бо як на місцевому, так і на обласному рівні члени наших організацій стикаються з черствістю чиновників і можновладців, для яких наші проблеми — чужі. А нам потрібна конкретна допомога, яка передбачена чинним законодавством і статусом учасників бойових дій. Не завжди ті, кому держава і люди вручили владу, допомагають сім’ям пільговиків. Ми хочемо єдиного: розуміння наших проблем і надання завойованих пільг працівником РЕСу і телекому, лісником і лікарем, працівником сільської ради і мером міста. Ми комусь незручні, бо, можливо, понівечені війною душі прагнуть людського ставлення. Адже в Європі та США статус учасника війни забезпечує пільги на державному рівні. Там надається і медична, і психологічна допомога.
   Особливої уваги потребують сім’ї загиблих військовослужбовців. У Афганістані з Камінь-Каширського району загинуло восьмеро земляків: Кусік Василь Іванович (село Нуйно), Савчук Валерій Іванович (Камінь-Каширський), Антонюк Василь Феодосійович (село Видерта), Зубач Микола Васильович (село Ворокомле), Ковальчук Олександр Семенович (село Фаринки), Мушка Олександр Михайлович (село Фаринки), Омелянчук Микола Іванович (село Добре), Царук Микола Іванович (село Добре).
   Чи є такі слова, які здатні передати біль і скорботу материнського серця за загиблим сином? Мабуть, немає. Втрату сина ніколи не замінять матері ані ордени чи медалі, ані подяки і грошові винагороди, бо немає такого мірила, яке могло б хоч на мить знеболити розтерзану материнську душу.
   Згорьовані втратою синів батьки далеко не завжди опікуються органами місцевої влади, працівниками соціального захисту. Районна організація ветеранів Афганістану намагається допомогти колишнім учасникам бойових дій у розв’язанні проблем, але не завжди це вдається. Ми працюємо на громадських засадах, і не всі ті, хто зобов’язаний нам сприяти, йдуть назустріч.
    Учасники бойових дій в Афганістані горді тим, що в Україні проходять демократичні зміни на краще. Сподіваємося, що уряд, влада на місцях будуть правдою служити українському народові, і держава згодом займе чільне місце в європейській спільноті.
   Слова безмежної вдячності адресуємо тим побратимам, які повернулися живими з пекельного котловану Афганської війни. Нехай ваше життя буде щодня радісним і щасливим, а кожен день сторицею повертає здоров’я, втрачене на війні.
   О. ТРОФИМЧУК,
   заступник голови ВОО УСВА.
   

   Що є, то є: тільки разом ми — сила
   Якщо УСВА у червні цього року святкує вже двадцяту свою річницю, то її місцевий осередок — наша Ржищівська міська організація, що на Київщині, існує лише вісім років. Термін невеликий, і його можна назвати часом організаційного становлення. Але ми цей час оцінюємо як плідні роки повернення уваги міської влади і місцевої громади до такої категорії ветеранів, як воїни-інтернаціоналісти. Бо раніше ця тема владними структурами ігнорувалася за принципом «якщо й бузять, то вроздріб — і слава Богу». Одні учасники зарубіжних воєн і конфліктів, втративши надію на увагу до своїх особистих заслуг, потроху «загинались» у своїх образах, злості на всіх і вся. Інші ж, хоча і характером сильніші, давно забули про переваги традицій бойового братерства, коли плече-до-плеча як у бідах, так і в радощах життєвих.
   Так, нас у невеличкому, класичному для країни містечку не тисячі й навіть не сотні як, скажімо, в обласних центрах. Але й гуртуватися в команду простіше, ніхто не лишається поза увагою — ні сім’ї загиблих, ні інваліди, та й пенсійний вік багатьох уже запрошує до теплого спілкування поза межами родичів і сусідів. Товариські «посиділки» інколи дають набагато більше користі, ніж медикаменти.
   Уже перші кроки в становленні осередку показали, що можливості всеукраїнської Спілки — це серйозний і багато в чому обнадійливий дах над головою. Включились можливості госпіталів і навіть літнього відпочинку в Криму, пішли перші квартири, з’явилась гарантія правового захисту, стала реальною матеріальна допомога за появи життєвих негараздів. Та тільки останній дурень не розуміє, що не мали б ми ні пільг (майже фронтових), ні держструктури, ні державного свята, якби не боролась УСВА й не «колотив» у всі владні двері Сергій Червонописький з командою замів-однодумців. Та й обласна організація Спілки з появою авторитетного лідера Василя Красулі багато в чому примусила місцеву владу повернутись лицем до проблем ветеранів не таких вже й далеких воєн.
   З’явився і внутрішній, взаємний інтерес до справ організації. Крім обов’язкових святкових і меморіальних зустрічей, від вшанувань до поховань, захотілося громадського визнання, виходу на молодь, бо є чим з нею поділитись. Так з’явився шаховий турнір пам’яті полеглих земляків-побратимів. Якщо перші роки в ньому брали участь тільки «профі» з різних куточків Київщини, то зараз географія значно розширилась. Головне — в турнірі масово бере участь молодь. Бо тільки у Ржищеві сім навчальних закладів. А ще підключилася система професійно-ліцейної освіти. Турнір росте у своїх якості й значимості, бо в ньому вже зацікавлені і міська і обласна влади, та й підтримка УСВА і її Київської обласної організації дається взнаки.
   Припускаю, не кожному читачеві «ТТ» усе це цікаво. Дехто подумає: піариться, мовляв, ржищівець. І даремно. Бо я про інше, про те, що болить.
   Ось дивіться. З‘явилися в організації конкретні справи і захист її членів — потягнулися до неї всі. Поселився інвалід з Василькова Саша Будьонний у нашому геріатричному пансіонаті, й одразу ж ним почали опікуватись його побратими. А якщо переїздять «афганці» чи інші ветерани-інтернаціоналісти в наше старовинне курортне місто на схилах Дніпра, то зразу ж стають на облік в організації. Вік та синдроми беруть своє, і якщо помер ветеран — сім‘я організації не цурається. Бо в нашому музеї є пам’ять про всіх. Та й про могилки не забуваємо. А в цілому це вже командний дух. І з ним не можуть не рахуватися ні влада, ні місцеві партійно-політичні сили. З ким ідуть на вибори ці люди принципів і честі — це для наших земляків уже стало важливим.
   А болить ось чому. У нас на місці відсутні навіть полохливі спроби створити щось альтернативне нашій організації. Чому ж на всеукраїнському, регіональних рівнях не вщухають спроби розколу, розбрату, ліпки чергової булави, чи бодай маленького портфелика, але свого? Таке враження, що дехто, кажучи образно, так і не спромігся пересісти з броньовика на мирний трактор. Забуваючи при цьому, чи, може, й «не доганяючи», що у велику політику, а вірніше — у владу, тільки монолітом ходять. І не віддаючи належне тому, що війни нашої молодості потроху забуваються як у пам’яті людській, громадській свідомості, так і в навчальних посібниках. Це вже відчули на собі наші з вами побратими з інших країн СНД і Балтії.
   Відголоски внутріафганських майже бойових розбірок інколи доходять і до нашого мирного Ржищева. От вже друге перепоховання полеглих на Букринському плацдармі робить у нас громадське об’єднання «афганців»-десантників «Ніхто, крім нас». Добра, гуманна справа, яку на Київщині очолює бізнесмен з Баришівки, учасник бойових дій в Афганістані Микола Семеняка. Нею займається і УСВА, створивши об’єднання «Закінчимо війну». Але тривожить те, що активні можливості місцевої організації Спілки при цьому повністю ігноруються. Більше того, у місцевої влади цілеспрямовано формується думка про те, що нема у «афганців» єдності, і хто з них взяв на себе за проведену акцію матеріальні витрати, той і замовляє музику. Здивовано з цього приводу почали на нас поглядати і ветерани-фронтовики…
   Оце воно й болить. Над викоріненням цієї заразної вади інтернаціоналістам і слід попрацювати у першу чергу. Бо де-де, а у своїй побратимській хаті треба вирощувати друзів, а не плодити недругів.
  
   Василь ТУГАЙ,
   голова Ржищівської міської
   організації УСВА.
  

   Гарт молодих рятувальників
   Безпека життєдіяльності є справою державної ваги. Невід’ємну частину цієї масштабної роботи відведено Всеукраїнському громадському дитячому руху «Школа безпеки», де молодь наполегливо опановує ази мужньої професії рятувальника.  
   Наприкінці травня вже удев’яте працівники Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у Львівській області та члени обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) провели річний збір-змагання серед учнівської молоді. Запеклі змагання 28 команд точилися у навчальному центрі ГУ МНСУ у Брюховецькому лісі.
   – Учасники демонструють свої знання і практичні навички на п’ятьох етапах, — розповів голова Львівського обласного відділення Всеукраїнського громадського дитячого руху «Школа безпеки», учасник бойових дій в Афганістані Андрій Ульчишин. — Ці змагання є для молоді не тільки своєрідним іспитом, але й продовженням навчання, поступовим переходом до більш складних завдань.
    — Цьогоріч більшість команд підготувалися до збору заздалегідь, — наголосила методист обласного навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Мирослава Солоп. — Про це свідчать і спорядження, і однострої, і фотогазети. Перший етап (конкурсний) виявив чимало талантів, адже на увагу заслуговують вірші та пісні у виконанні дітей, які присвячені справі безпеки життєдіяльності.
   ...Кілька годин учасники змагалися у пошуково-рятувальних роботах в умовах природного середовища, на воді, пройшли медичне тестування, показали вміння користуватися засобами індивідуального захисту. Найкращі результати показали львів’яни (командою з Франківського району керує О. Хархаліс), на другому і третьому місцях — вихованці Л. Кордюка зі Стрия та І. Паращук і А. Романика з селища Славське Сколівського району.
   Переможців нагороджено дипломами і пам’ятними подарунками.
   Ігор МОСЕЙЧОНОК,
   учасник бойових дій в Афганістані,
   член Національної спілки
   журналістів України.
  
 
  НАГРАДА НАШЛА ВЕТЕРАНА
   Неординарное событие отметила общественность Первомайщины. Здесь в торжественной обстановке состоялось награждение воинов-«афганцев». Одного из них награда искала долгих 22 года. Вручал ее консул Российской Федерации в Украине Всеволод Лоскутов.
   Кстати, гость из столицы — земляк первомайцев, выпускник местной средней (а теперь общеобразовательной) школы № 17. В родном городе он бывает довольно часто, но о нынешней своей миссии Всеволод Лоскутов говорил с особым волнением. После распада Союза и образования новых независимых государств, сказал он, произошел не только разрыв деловых связей. Не удивительно поэтому и то, что после завершения многолетней войны в Афганистане много наград осталось неврученными. Благодаря кропотливой поисковой работе, которая проводится сотрудниками архивов, эти пробелы в биографиях героев удается восполнить.
   На сей раз в Первомайск прибыла медаль «За боевые заслуги», которой Указом Президиума Верховного Совета СССР житель города Петр Аркадиевич Лещинский был удостоен еще 22 февраля 1988 года. Под аплодисменты российский посланник вручил заслуженную награду ветерану Афганской войны.
   На этой же встрече медали УСВА «За заслуги» разных степеней были вручены воинам-«афганцам» Виктору Можаеву, Александру Савенко, Георгию Кобзаренко, Геннадию Шевчишину. Медалью «За звитягу» награжден Василий Серик-Басан. Грамотами Украинского Союза ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) отмечены матери погибших воинов Валентина Сулима и Евгения Зиновьева, а ветерану войны в Афганистане Александру Починку вручено благодарственное письмо.
   В торжественной встрече приняли участие Первомайский городской голова Людмила Дромашко и руководитель местного совета ветеранов Афганистана (воинов-интернационалистов) Владимир Йонга. Выступил известный в городе народный коллектив — трио «Мальвы».
   В этот свой приезд посланник Российской Федерации выполнил и еще одну почетную миссию: Всеволод Лоскутов по поручению российского правительства и комиссии по работе с соотечественниками за рубежом вручил городской библиотеке книги. Это лучшие образцы детской, исторической, культурологической и классической литературы, изданной в России в последнее время. Для города, где работает 17 школ и 8 филиалов высших учебных заведений, это действительно ценный подарок.
  
   Людмила МАРТЫНОВА.


   Символ скорби и боли
   Памятник погибшим в 1979–1989 годах на войне в Афганистане установлен в Вильнюсе на пересечении улиц Жукаускаса и Жиге. Это композиция из скульптур погибшего сына и обнявшей его матери, между ними расположен черный тюльпан — символ скорби и боли о погибших на Афганской войне сыновьях.
   На плоскостях постамента выбиты фамилии и имена, даты рождения и гибели 96 воинов, погибших в Афганистане и похороненных в Литве.
   Высота скульптур — более двух метров, высота всего памятника — пять метров.
   Памятник создан и построен на средства Ассоциации ветеранов войны в Афганистане и участников других военных конфликтов Литовской Республики, общественных организаций, органов самоуправления Вильнюса, министерства обороны, меценатов и спонсоров, а также на пожертвования граждан.
   Автор памятника — скульптор, профессор Антанас Кмеляускас.
   Памятник открыт 8 декабря 2006 года.
  

   Восстановить  имена
   ГЕРОЕВ – НАШ  ДОЛГ
   Сейчас, в год 65-летия Великой Победы над фашизмом, мы вспоминаем кровопролитные бои за военно-морскую базу Черноморского Флота — Севастополь. 250 дней и ночей сражался город с фашистскими захватчиками. Здесь каждая пядь земли полита кровью её защитников. Не менее ожесточённые кровопролитные бои шли в 1944 году за освобождение Севастополя, который был взят нашими войсками за две недели.
   Много братских могил хранит севастопольская земля. Но мы помним слова великого полководца Александра Васильевича Суворова: «Война заканчивается тогда, когда похоронен последний погибший солдат». 65 лет прошло со дня Великой Победы, а севастопольская земля открывает всё новые и новые неизвестные захоронения защитников и освободителей нашего города.
   В районе Дергачей состоялись траурные мероприятия по перезахоронению останков наших павших воинов, обнаруженных поисковым отрядом «Долг». Из 113 найденных останков удалось установить имена лишь 11 бойцов Красной Армии. Среди них Максим Бойко, которому на начало обороны Севастополя было всего 12 лет.
   На кладбище Коммунаров есть и безвестные могилы. Одна из них — могила десантников, павших смертью храбрых при освобождении Севастополя. К сожалению, это захоронение было в запущенном состоянии. Тогда за дело взялись воины-«афганцы» А. Перминов, А. Третьяков и другие. Десантники, прошедшие Афганистан, собрали деньги. Значительную помощь в восстановлении памятника оказал директор частного предприятия «Интерпамять» И. Собакин. И памятник был восстановлен, захоронение приведено в порядок.
    В молчаливом строю застыли пришедшие отдать дань памяти героям-десантникам. После митинга к памятнику с изображением парашюта были возложены цветы. К сожалению, пока мы не знаем имена тех, кто покоится под этой могильной плитой, но поиски продолжаются. Восстановить имена героев — наш долг.
   А. КОРОТИН,
   член правления Севастопольской городской
   организации УСВА.
  

   Офіційно
   ЗАКОН УКРАЇНИ
   Про  внесення  змін  до  деяких  законів  України
   щодо  поховання  учасників  бойових  дій
   і  соціального  захисту  членів  їх  сімей
   (Відомості Верховної Ради України (ВВР,  2009, № 25, ст. 309)
   Верховна Рада України   п о с т а н о в л я є:
   I. Внести зміни до таких законів України:
   1. Пункт 3 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425; 1996 р., № 1, ст. 1; 2005 р., № 9, ст. 185) викласти в такій редакції:
   «3) дружин (чоловіків), які не одружилися вдруге, батьків, неповнолітніх дітей померлих учасників бойових дій, партизанів, підпільників, військовослужбовців та учасників війни, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років та війни 1938, 1939, 1945 років з імперіалістичною Японією, нагороджених за бойові дії державними нагородами та орденами і медалями колишнього Союзу РСР (крім ювілейних)».
   2. Пункт «в» частини першої статті 14 Закону України «Про поховання та похоронну справу» ( 1102-15) (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 7, ст. 47) викласти в такій редакції:
   «в) учасників бойових дій».
   II. Прикінцеві положення
   1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2009 року.
   2. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
  
   Президент  України
   В. ЮЩЕНКО.
   м. Київ, 15 січня 2009 року
   № 880-VI

  
  

   Про законодавчі можливості сімей померлих
   Ветерани війни знають, що з 1 липня 2009 року діє Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо поховання учасників бойових дій і соціального захисту членів їх сімей» від 15.01.2009 року № 880-VI.
   Якщо з питанням поховання померлих учасників бойових дій ветерани-інтернаціоналісти розібралися і ця законодавча норма поширено використовується, то в частині соціального захисту сімей померлих проблема залишилася. Вона полягає у тому, що нова редакція п. 3 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дозволяє трактувати її таким чином, що вона зовсім не стосується сімей померлих учасників бойових дій на території інших держав, а стосовно інших категорій ветеранів доведена до абсурду використанням словосполучень, які протирічать цьому закону.
   У зв’язку з цим УСВА неодноразово порушувала питання перед органами державної влади, законодавчої включно, щодо чітких роз’яснень по використанню норм закону з метою запобігання порушень прав членів сімей померлих учасників бойових дій на території інших держав. Маємо вже перші прецеденти щодо поширення норм основного ветеранського закону на сімей померлих.
   До прикладу, системне клопотання Івано-Франківської обласної організації УСВА (голова — Ю. П. Купчій) призвело до видання відповідного посвідчення дружині померлого побратима.
   Наводимо текст  відповідного листа.
  
  

   Заступнику голови обласної
   державної адміністрації
   Р. Іваницькому,
   Кривонос Анастасії Іванівні,
   вул. Бельведерська, 47/12,
   м. Івано-Франківськ
  
   За Вашим дорученням звернення Кривонос А. І. щодо встановлення статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розглянуте.
   Повідомляємо, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо поховання учасників бойових дій і соціального захисту членів їх сімей», який набрав чинності з 01.07.2009 року, чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється на дружин (чоловіків), які не одружилися вдруге, батьків, неповнолітніх дітей померлих учасників бойових дій…
   Зважаючи на викладене, заявниці надано статус особи, на яку поширюється чинність цього закону, і 28 травня 2010 року видано «Посвідчення члена сім’ї загиблого» серії С № 211571 і лист талонів на отримання пільгових проїзних квитків на проїзд по території України.
  
   Начальник управління
   соціального захисту населення
   Наталія ГОЛУБЕЦЬКА.
   Просимо врахувати в роботі.