Полковник Олександр Апполонов повернувся з миротворчої місії в
Афганістані у травні поточного року. Він перший, хто офіційно очолював
групу українських офіцерів як радник командира литовської групи з
реконструкції провінції Гор.
У листопаді 2008 року наш контингент збільшили до десяти чоловік, додавши фахівців з цивільно-військового співробітництва, помічника командира штабної роти литовського контингенту, офіцерів групи логістики та ще одного військового лікаря. Відомо, що першопрохідцями до Чагчарану в цій операції були наші військові медики. Цього разу українські військові продовжували виконувати завдання і за іншими напрямками діяльності місії.
Принциповість виявилася незайвою
Характерною під час формування цієї групи була обов'язкова наявність у ній офіцерів, які добре володіють арабською та місцевими мовами. На цьому, зокрема, наполягав безпосередньо полковник Олександр Апполонов. І його принциповість була цілком виправданою. Оскільки головним під час афганської місії вважалося вміння знаходити спільну мову з місцевим населенням.
Нагадаємо, що офіційно натовська операція, яку проводить ISAF (Міжнародні сили сприяння безпеці) допомагає зберігати безпеку та стабільність в Афганістані та всіляко сприяє розвитку цієї країни. Насправді ж завдяки Міжнародним силам сприяння безпеці (МССБ), що діють під мандатом ООН, НАТО допомагає зміцнити владні повноваження та вплив афганського уряду на всій території країни, створюючи при цьому передумови для стабілізації і відновлення. До речі, на кінець минулого року чисельність ISAF становила близько 84 150 чоловік (у тому числі 45 тис. Американських військовослужбовців). На сьогодні у місії беруть участь 42 країни і 26 Груп з відбудови провінцій (ГВП). Ця операція вже встигла увійти в історію, як перша і найчисельніша сухопутна операція НАТО, що проводиться за межами Європи.
Але повернімося до нашого миротворчого персоналу. Вони свою справу знають добре, про що неодноразово доводили на практиці. Підлікувати або надати серйозну медичну допомогу - жодних проблем! Та й у місцевих мешканців наші військові медики були, як кажуть, нарозхват, бо лікарів такого рівня не знайти у всій провінції.
Також, окрім постійної підтримки та моніторингу безпеки у зоні відповідальності литовського контингенту, українські миротворці всіляко допомагали представникам місцевої влади відновлювати інфраструктуру міста та провінції, будувати нові об'єкти тощо. Зокрема, торік відкрито 3 кілометри нової дороги та розпочато розмінування району аеродрому Чагчаран, яке почали виконувати представники афгано-німецької фірми з цивільного розмінування. У цьому процесі задіяли й саперний підрозділ разом з нашим офіцером, що виїжджав на знищення артилерійських, інженерних боєприпасів, мінометних снарядів та боєприпасів до крупнокаліберної стрілецької зброї війни 1979-1989 років. За час перебування в Афганістані групі вдалося виявити та знешкодити близько двох тисяч вибухонебезпечних предметів. Проте після повернення на батьківщину статус учасника бойових дій українському офіцеру так і не надали, адже вітчизняне законодавство передбачає пільги за аналогічні дії лише на території України... Загалом проект із розмінування масштабний і, як передбачається, протягом двох років буде завершений. У підсумку аеродром міста Чагчаран прийматиме авіатранспортні літаки великих розмірів, що значно оживить інфраструктуру міста.
Дві проблеми однієї провінції
Встановити мир в Афганістані зараз практично неможливо. Адже ісламський екстремізм, підтримку опозиційних сил політичними партіями, угрупуваннями інших країн Середнього Сходу, життєвого укладу на родоплемінних відносинах та низький соціальний рівень населення військовими методами подолати важко. Тільки завдяки створенню нормальних умов для життя людини це ще якось можливо зробити. І у цьому військові не раз переконалися на власному досвіді.
У цій бідній провінції насправді існує дві проблеми: вода та енергетика. На переконання наших офіцерів, за умов вирішення цих ключових питань життя в Чагчарані та інших містечках провінції значно покращиться.
Зважаючи на це, країни-учасниці операції МССБ розпочали активно приводити свій бізнес до цієї провінції. З минулого року до табору прибули представники цивільної місії з Японії, які відразу почали втілювати в життя різноманітні проекти: будівництво шкіл, криниць тощо. Частину японських проектів реалізовували і представники Литви, які також займаються виконанням суто цивільних проектів.
Налагодження дружніх стосунків з представниками місцевої влади є ключовим моментом під час виконання миротворчої місії, оскільки саме від цього залежить подальший розвиток ситуації, зокрема - безпека перебування тут того чи іншого контингенту. Якщо Україні вдалося створити імідж дружньої для Афганістану країни завдяки військовим лікарям, то литовці реалізовують інші проекти. Наприклад, дуже зблизила представників литовської групи з місцевим населенням акція "Діти Литви - дітям Афганістану". Коли до Чагчарану прибули посилки з в'язаними шапочками та шарфиками із зображенням прапорів Литви та Афганістану, стосунки дійсно потеплішали, адже подарунки були зроблені власноруч прибалтійськими школярами.
- Найефективніший спосіб реалізації проектів цивільно-військового співробітництва розпочинається з моніторингу обстановки через спілкування з місцевим населенням, - розповідає начальник відділу Головного управління оборонного планування ГШ ЗС України полковник Олександр Апполонов. – Двоє наших офіцерів входили до групи СІМІК. Як правило, вони діяли разом із підлеглим підрозділом зі складу литовської групи. Виїжджали до кишлаків та зустрічалися з місцевою адміністрацією. Зауважу, що 90% тамтешньої влади становлять представники духовенства та так званої аристократії - "генерали", "інженери", "лікарі" - в основному без освіти, адже статус вирішують родинні зв'язки. Тому акцент робився на дотриманні відповідної поведінки наших військовослужбовців у населених пунктах та передачі ними гуманітарної допомоги - продуктів харчування: рису, масла, борошна, а також одягу тощо.
Проекти довіри
У розпорядженні українських офіцерів, звичайно, немає ресурсів для реалізації потужних проектів. Проте у взаємодії з литовським командуванням спроектувати та побудувати автобусну станцію змогли без будь-якої фінансової підтримки. Так в Чагчарані з'явилася перша велика автобусна зупинка з вивіскою, яку підписав на фарсі (перська мова, варіант якої є державним в Афганістані - Авт.) український офіцер. Відтоді пасажирський транспорт, - так звані "барбухайки", які до цього стояли просто на майданчику, розмальовані різними написами на слензі кінця 70-х років минулого століття, - почав нове життя.
Також українські миротворці не залишились осторонь проблемних питань департаменту доріг та робіт місцевої мерії.
- Якось директор цього департаменту, до речі, вихованець харківської школи міліції, колишній підполковник, звернувся до нас по допомогу для відновлення трьох одиниць техніки, - розповідає полковник Олександр Апполонов. - Українські офіцери замовили запчастини в місті Герат. Решту фінансових питань вирішували наші колеги з Данії. За три дні роботи українські офіцери відремонтували грейдер, зробили поточний ремонт трактора та вантажівки. Цей невеличкий парк техніки - практично єдине, що є на всю провінцію та конче необхідний у зимовий період.
Популярність у місцевого населення викликали комп'ютерні курси, що організували та проводили українські військові разом із литовськими військовослужбовцями. Коли із Литви передали вісім комп'ютерів, чагчаранці сумлінно почали готувати глинобитне приміщення - "підлатали" дах, розставили столи, стільці. Згодом клас наповнися групою учнів. За парти сіли, так би мовити, і старі й малі - тобто всі, кого цікавило навчання. Були серед них і представники місцевого духовенства.
- На першому уроці довелося спілкуватися через перекладача. Починали з азів на фарсі, - пригадує полковник Олександр Апполонов. - До цього ми певним чином підготували комп'ютери та встановили арабську розкладку для клавіатур. Коли учні побачили, що можна набирати арабською, дуже зраділи. Ще більший захват викликало створення таблиць та картинок з музикою у програмі "Power Point". Згодом почали робити власні презентації.
Проте на цьому миротворці не зупинялися. Відомо, що баскетбол для литовця - все одно, що футбол для українця. Тому, порадившись з литовськими колегами, наші військові запропонували побудувати баскетбольний майданчик. Литовці відразу підтримали таку ідею та долучилися до її реалізації. Наші офіцери зробили баскетбольні щити, розкреслили поле та показали, як грати в цю гру. Афганці, як гарні волейболісти, хутко схопили гру - і за деякий час команда контингенту вже програвала місцевим мешканцям. Пристосуватися до такої рухливої гри афганцям було нескладно: у них, зазвичай, гарна фізична форма і на зайву вагу там практично ніхто не страждає. Раціон чагчаранців дуже бідний: трохи рису на сніданок та вечерю. Ось, власне, і все!
Узимку замерзають, або ж згорають від неправильного користування піччю цілі родини. Побут настільки примітивний, що людям, які звикли до всіх благ цивілізації, й уявити важко. Найціннішим у помешканні пересічного чагчаранця є обрізана двохсотлітрова бочка, на кшталт буржуйки, яку топлять чагарником. Для того, щоб протопити будинок з двох кімнат (кожна має 6-8 квадратних метрів), заготовляють значну кількість цієї рослини.
Паралельно з вищезазначеними проектами українські військові медики провели й двотижневі курси підготовки медбратів, для чого розробили спеціальну методичку. Тож персонал місцевої лікарні поповнився вісьмома фахівцями.
Ресурс, що прямує в обхід
Ніхто зі спеціалістів, які вивчають ситуацію в Афганістані, не стане заперечувати, що цю країну населяє значна кількість представників екстремістських мусульманських громадських організацій з арабських країн Ближнього сходу та зон з Перської затоки. Вистачає й екстремістів з північного Кавказу та Середньої Азії. Дехто з аналітиків вважає, що війна в Афганістані ведеться за володіння певним ресурсом цієї країни. Проте з цим можна посперечатися, адже ціна, яка платиться за дану операцію, занадто велика. Існує багато інших країн, де можна заволодіти їхнім ресурсом у набагато дешевший спосіб.
Зокрема, до початку 2010 року всі попередні оцінки необхідної допомоги Афганістану восьмирічної давності виявилися дрібницею в порівнянні з реальними витратами. Усього обсяги наданої фінансової допомоги Афганістану 56 країнами-донорами за період 2002-2009 років становлять 35,5 млрд доларів США. Розподіл коштів на сьогодні здійснюється за такою схемою: 75% всього обсягу допомоги - на проекти і програми, розроблені й утілені самими країнами-донорами, під їх контролем і з мінімальним або зовсім без участі уряду Афганістану; інша частина - через казначейство уряду Афганістану, спрямована до національного бюджету; і лише 2% - у розпорядження і на розсуд уряду Афганістану.
Тож левова частка надходжень осідає у бізнесових структурах, що реалізовують різноманітні проекти. Як бачимо, ресурси, які надходять, ідуть не через центральні органи влади, а безпосередньо на місця. На практиці це відбувається таким чином: представник іноземного бізнесу пропонує свої будівельні спроможності та власний проект, проте представники місцевої влади мають потребу в іншому та нав'язують свої умови.
Принциповість виявилася незайвою
Характерною під час формування цієї групи була обов'язкова наявність у ній офіцерів, які добре володіють арабською та місцевими мовами. На цьому, зокрема, наполягав безпосередньо полковник Олександр Апполонов. І його принциповість була цілком виправданою. Оскільки головним під час афганської місії вважалося вміння знаходити спільну мову з місцевим населенням.
Нагадаємо, що офіційно натовська операція, яку проводить ISAF (Міжнародні сили сприяння безпеці) допомагає зберігати безпеку та стабільність в Афганістані та всіляко сприяє розвитку цієї країни. Насправді ж завдяки Міжнародним силам сприяння безпеці (МССБ), що діють під мандатом ООН, НАТО допомагає зміцнити владні повноваження та вплив афганського уряду на всій території країни, створюючи при цьому передумови для стабілізації і відновлення. До речі, на кінець минулого року чисельність ISAF становила близько 84 150 чоловік (у тому числі 45 тис. Американських військовослужбовців). На сьогодні у місії беруть участь 42 країни і 26 Груп з відбудови провінцій (ГВП). Ця операція вже встигла увійти в історію, як перша і найчисельніша сухопутна операція НАТО, що проводиться за межами Європи.
Але повернімося до нашого миротворчого персоналу. Вони свою справу знають добре, про що неодноразово доводили на практиці. Підлікувати або надати серйозну медичну допомогу - жодних проблем! Та й у місцевих мешканців наші військові медики були, як кажуть, нарозхват, бо лікарів такого рівня не знайти у всій провінції.
Також, окрім постійної підтримки та моніторингу безпеки у зоні відповідальності литовського контингенту, українські миротворці всіляко допомагали представникам місцевої влади відновлювати інфраструктуру міста та провінції, будувати нові об'єкти тощо. Зокрема, торік відкрито 3 кілометри нової дороги та розпочато розмінування району аеродрому Чагчаран, яке почали виконувати представники афгано-німецької фірми з цивільного розмінування. У цьому процесі задіяли й саперний підрозділ разом з нашим офіцером, що виїжджав на знищення артилерійських, інженерних боєприпасів, мінометних снарядів та боєприпасів до крупнокаліберної стрілецької зброї війни 1979-1989 років. За час перебування в Афганістані групі вдалося виявити та знешкодити близько двох тисяч вибухонебезпечних предметів. Проте після повернення на батьківщину статус учасника бойових дій українському офіцеру так і не надали, адже вітчизняне законодавство передбачає пільги за аналогічні дії лише на території України... Загалом проект із розмінування масштабний і, як передбачається, протягом двох років буде завершений. У підсумку аеродром міста Чагчаран прийматиме авіатранспортні літаки великих розмірів, що значно оживить інфраструктуру міста.
Дві проблеми однієї провінції
Встановити мир в Афганістані зараз практично неможливо. Адже ісламський екстремізм, підтримку опозиційних сил політичними партіями, угрупуваннями інших країн Середнього Сходу, життєвого укладу на родоплемінних відносинах та низький соціальний рівень населення військовими методами подолати важко. Тільки завдяки створенню нормальних умов для життя людини це ще якось можливо зробити. І у цьому військові не раз переконалися на власному досвіді.
У цій бідній провінції насправді існує дві проблеми: вода та енергетика. На переконання наших офіцерів, за умов вирішення цих ключових питань життя в Чагчарані та інших містечках провінції значно покращиться.
Зважаючи на це, країни-учасниці операції МССБ розпочали активно приводити свій бізнес до цієї провінції. З минулого року до табору прибули представники цивільної місії з Японії, які відразу почали втілювати в життя різноманітні проекти: будівництво шкіл, криниць тощо. Частину японських проектів реалізовували і представники Литви, які також займаються виконанням суто цивільних проектів.
Налагодження дружніх стосунків з представниками місцевої влади є ключовим моментом під час виконання миротворчої місії, оскільки саме від цього залежить подальший розвиток ситуації, зокрема - безпека перебування тут того чи іншого контингенту. Якщо Україні вдалося створити імідж дружньої для Афганістану країни завдяки військовим лікарям, то литовці реалізовують інші проекти. Наприклад, дуже зблизила представників литовської групи з місцевим населенням акція "Діти Литви - дітям Афганістану". Коли до Чагчарану прибули посилки з в'язаними шапочками та шарфиками із зображенням прапорів Литви та Афганістану, стосунки дійсно потеплішали, адже подарунки були зроблені власноруч прибалтійськими школярами.
- Найефективніший спосіб реалізації проектів цивільно-військового співробітництва розпочинається з моніторингу обстановки через спілкування з місцевим населенням, - розповідає начальник відділу Головного управління оборонного планування ГШ ЗС України полковник Олександр Апполонов. – Двоє наших офіцерів входили до групи СІМІК. Як правило, вони діяли разом із підлеглим підрозділом зі складу литовської групи. Виїжджали до кишлаків та зустрічалися з місцевою адміністрацією. Зауважу, що 90% тамтешньої влади становлять представники духовенства та так званої аристократії - "генерали", "інженери", "лікарі" - в основному без освіти, адже статус вирішують родинні зв'язки. Тому акцент робився на дотриманні відповідної поведінки наших військовослужбовців у населених пунктах та передачі ними гуманітарної допомоги - продуктів харчування: рису, масла, борошна, а також одягу тощо.
Проекти довіри
У розпорядженні українських офіцерів, звичайно, немає ресурсів для реалізації потужних проектів. Проте у взаємодії з литовським командуванням спроектувати та побудувати автобусну станцію змогли без будь-якої фінансової підтримки. Так в Чагчарані з'явилася перша велика автобусна зупинка з вивіскою, яку підписав на фарсі (перська мова, варіант якої є державним в Афганістані - Авт.) український офіцер. Відтоді пасажирський транспорт, - так звані "барбухайки", які до цього стояли просто на майданчику, розмальовані різними написами на слензі кінця 70-х років минулого століття, - почав нове життя.
Також українські миротворці не залишились осторонь проблемних питань департаменту доріг та робіт місцевої мерії.
- Якось директор цього департаменту, до речі, вихованець харківської школи міліції, колишній підполковник, звернувся до нас по допомогу для відновлення трьох одиниць техніки, - розповідає полковник Олександр Апполонов. - Українські офіцери замовили запчастини в місті Герат. Решту фінансових питань вирішували наші колеги з Данії. За три дні роботи українські офіцери відремонтували грейдер, зробили поточний ремонт трактора та вантажівки. Цей невеличкий парк техніки - практично єдине, що є на всю провінцію та конче необхідний у зимовий період.
Популярність у місцевого населення викликали комп'ютерні курси, що організували та проводили українські військові разом із литовськими військовослужбовцями. Коли із Литви передали вісім комп'ютерів, чагчаранці сумлінно почали готувати глинобитне приміщення - "підлатали" дах, розставили столи, стільці. Згодом клас наповнися групою учнів. За парти сіли, так би мовити, і старі й малі - тобто всі, кого цікавило навчання. Були серед них і представники місцевого духовенства.
- На першому уроці довелося спілкуватися через перекладача. Починали з азів на фарсі, - пригадує полковник Олександр Апполонов. - До цього ми певним чином підготували комп'ютери та встановили арабську розкладку для клавіатур. Коли учні побачили, що можна набирати арабською, дуже зраділи. Ще більший захват викликало створення таблиць та картинок з музикою у програмі "Power Point". Згодом почали робити власні презентації.
Проте на цьому миротворці не зупинялися. Відомо, що баскетбол для литовця - все одно, що футбол для українця. Тому, порадившись з литовськими колегами, наші військові запропонували побудувати баскетбольний майданчик. Литовці відразу підтримали таку ідею та долучилися до її реалізації. Наші офіцери зробили баскетбольні щити, розкреслили поле та показали, як грати в цю гру. Афганці, як гарні волейболісти, хутко схопили гру - і за деякий час команда контингенту вже програвала місцевим мешканцям. Пристосуватися до такої рухливої гри афганцям було нескладно: у них, зазвичай, гарна фізична форма і на зайву вагу там практично ніхто не страждає. Раціон чагчаранців дуже бідний: трохи рису на сніданок та вечерю. Ось, власне, і все!
Узимку замерзають, або ж згорають від неправильного користування піччю цілі родини. Побут настільки примітивний, що людям, які звикли до всіх благ цивілізації, й уявити важко. Найціннішим у помешканні пересічного чагчаранця є обрізана двохсотлітрова бочка, на кшталт буржуйки, яку топлять чагарником. Для того, щоб протопити будинок з двох кімнат (кожна має 6-8 квадратних метрів), заготовляють значну кількість цієї рослини.
Паралельно з вищезазначеними проектами українські військові медики провели й двотижневі курси підготовки медбратів, для чого розробили спеціальну методичку. Тож персонал місцевої лікарні поповнився вісьмома фахівцями.
Ресурс, що прямує в обхід
Ніхто зі спеціалістів, які вивчають ситуацію в Афганістані, не стане заперечувати, що цю країну населяє значна кількість представників екстремістських мусульманських громадських організацій з арабських країн Ближнього сходу та зон з Перської затоки. Вистачає й екстремістів з північного Кавказу та Середньої Азії. Дехто з аналітиків вважає, що війна в Афганістані ведеться за володіння певним ресурсом цієї країни. Проте з цим можна посперечатися, адже ціна, яка платиться за дану операцію, занадто велика. Існує багато інших країн, де можна заволодіти їхнім ресурсом у набагато дешевший спосіб.
Зокрема, до початку 2010 року всі попередні оцінки необхідної допомоги Афганістану восьмирічної давності виявилися дрібницею в порівнянні з реальними витратами. Усього обсяги наданої фінансової допомоги Афганістану 56 країнами-донорами за період 2002-2009 років становлять 35,5 млрд доларів США. Розподіл коштів на сьогодні здійснюється за такою схемою: 75% всього обсягу допомоги - на проекти і програми, розроблені й утілені самими країнами-донорами, під їх контролем і з мінімальним або зовсім без участі уряду Афганістану; інша частина - через казначейство уряду Афганістану, спрямована до національного бюджету; і лише 2% - у розпорядження і на розсуд уряду Афганістану.
Тож левова частка надходжень осідає у бізнесових структурах, що реалізовують різноманітні проекти. Як бачимо, ресурси, які надходять, ідуть не через центральні органи влади, а безпосередньо на місця. На практиці це відбувається таким чином: представник іноземного бізнесу пропонує свої будівельні спроможності та власний проект, проте представники місцевої влади мають потребу в іншому та нав'язують свої умови.
Вадим КОВАЛЬОВ