Війна в Афганістані залишила по собі гіркий слід. Безліч безглуздих
смертей, тисячі поранених воїнів… І хоча від часу виведення радянських
військ минуло чимало часу, спогади ще живі. Ветерани цієї війни не
забувають своїх побратимів, які не повернулися на рідну землю із
афганського пекла. Нещодавно в Баришівському районі вшанували пам’ять
земляка, уродженця села Лук’янівки, Сергія Шимка.
Народився Сергій 16 травня 1963 року. У 1981 році закінчив восьмирічну сільську школу і продовжив навчання у столичному ПТУ. У 1983 році був призваний до лав Радянської армії і проходив службу в Афганістані.
За півроку служби у 783-му окремому розвідувальному батальйоні, що дислокувався у Кундузі, за плечима механіка-водія БМП рядового Шимка були десятки бойових виходів у гори, сім бойових операціях з ліквідації душманських бандформувань. 24 травня 1983 року група розвідників прочісувала гірську місцевість у районі кишлаку Ішкамиш. Проїжджаючи чергову ділянку дороги, БМП Сергія підірвалась на душманській міні. Машина загорілась, а бійці, які були всередині, отримали поранення і контузії. Водія-механіка було тяжко поранено, проте він ще допоміг бійцям залишити палаючу машину. Екіпаж покинув БМП і, зайнявши вигідні позиції, почав відстрілюватись від нападників. Чисельна перевага була на боці ворога, тому командир наказав бійцям відходити в гори, аби сховати поранених і протриматись до підходу десанту.
Знаючи, що солдатам і так важко відходити в гори, Сергій Шимко не погодився, щоб бойові побратими потягли його з собою за валуни, а залишився прикривати відхід розвідгрупи. Сховавшись за БМП, вогнем із автомата він одну за одною вражав бойові позиції ворога. Тоді моджахеди почали пристрілюватись з гранатометів до позиції Сергія. Ворожі постріли наближалися, але боєць не міг змінити позицію – у нього вже не було сили. Осколком гранати, що вибухнула поруч, рядового Шимка було смертельно уражено. Йому було тільки двадцять…
За мужність, стійкість і відвагу, проявлені в бою, Указом Президії Верховної Ради СРСР рядового Шимка Сергія Олексійовича посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.
Для увічнення пам’яті загиблого земляка в його рідному селі відкрито меморіальну дошку. У мітингу взяли участь голова Баришівської райдержадміністрації В. М. Горбик, члени районної організації УСВА на чолі зі своїм головою – полковником запасу С. М. Рощиним, рідні Сергія Шимка і односельці.
Учасники мітингу схилили голови перед пам’яттю загиблого воїна і вшанували її хвилиною мовчання. А меморіальну дошку відкрили В. М. Горбик і С. М. Рощин.
– Ми сьогодні зібралися тут заради великої справи, – зауважив Володимир Миколайович Горбик. – Наш земляк, Сергій Шимко, міг би багато зробити і для села, і для району, і для країни в цілому. Але він зробив більше, виконуючи свій обов’язок в Афганістані. Ніхто не може поставити під сумнів величезні масштаби подвигу наших воїнів у тій страшній війні. Я вдячний усім присутнім, усім людям, які не забувають наших героїв. Адже завтрашній день неможливий без вшанування пам’яті тих, хто творив історію ціною власного життя.
Голова районної організації С. М. Рощин нагадав присутнім сумну статистику Афганської війни й наголосив, що районна організація ветеранів Афганістану робить все задля того, аби подвиг воїнів-інтернаціоналістів пам’ятали діти, онуки, правнуки. Сергій Миколайович вручив Лук’янівському сільському голові Людмилі Іванівні Григорьєвій книгу «Окликом з вічності», де йдеться про наших земляків, які загинули в Афганістані.
Варто зазначити, що районна організація УСВА докладає чимало зусиль, аби пам’ять про ті часи не згасла. «Афганці» відремонтували палату для ветеранів Афганістану в Баришівській центральній районній лікарні, встановлюють меморіальні дошки, вшановують пам’ять полеглих побратимів. Меморіальну дошку на честь Сергія Шимка також було виготовлено і встановлено з ініціативи та за кошти організації.
Виступили перед присутніми і сільський голова Л. І. Григорьєва, учасник бойових дій в Афганістані майор запасу І. І. Кутовий і рідний брат загиблого воїна – Павло.
Так, смерть Сергія Шимка – це страшна трагедія. А таких трагедій – тисячі… «Чорні» сторінки історії, пов’язані з Афганом, навіки залишать слід у душах і серцях рідних і близьких полеглих воїнів. І надзвичайно важливо пам’ятати ці події, аби не допустити їх повторення в майбутньому.
За півроку служби у 783-му окремому розвідувальному батальйоні, що дислокувався у Кундузі, за плечима механіка-водія БМП рядового Шимка були десятки бойових виходів у гори, сім бойових операціях з ліквідації душманських бандформувань. 24 травня 1983 року група розвідників прочісувала гірську місцевість у районі кишлаку Ішкамиш. Проїжджаючи чергову ділянку дороги, БМП Сергія підірвалась на душманській міні. Машина загорілась, а бійці, які були всередині, отримали поранення і контузії. Водія-механіка було тяжко поранено, проте він ще допоміг бійцям залишити палаючу машину. Екіпаж покинув БМП і, зайнявши вигідні позиції, почав відстрілюватись від нападників. Чисельна перевага була на боці ворога, тому командир наказав бійцям відходити в гори, аби сховати поранених і протриматись до підходу десанту.
Знаючи, що солдатам і так важко відходити в гори, Сергій Шимко не погодився, щоб бойові побратими потягли його з собою за валуни, а залишився прикривати відхід розвідгрупи. Сховавшись за БМП, вогнем із автомата він одну за одною вражав бойові позиції ворога. Тоді моджахеди почали пристрілюватись з гранатометів до позиції Сергія. Ворожі постріли наближалися, але боєць не міг змінити позицію – у нього вже не було сили. Осколком гранати, що вибухнула поруч, рядового Шимка було смертельно уражено. Йому було тільки двадцять…
За мужність, стійкість і відвагу, проявлені в бою, Указом Президії Верховної Ради СРСР рядового Шимка Сергія Олексійовича посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки.
Для увічнення пам’яті загиблого земляка в його рідному селі відкрито меморіальну дошку. У мітингу взяли участь голова Баришівської райдержадміністрації В. М. Горбик, члени районної організації УСВА на чолі зі своїм головою – полковником запасу С. М. Рощиним, рідні Сергія Шимка і односельці.
Учасники мітингу схилили голови перед пам’яттю загиблого воїна і вшанували її хвилиною мовчання. А меморіальну дошку відкрили В. М. Горбик і С. М. Рощин.
– Ми сьогодні зібралися тут заради великої справи, – зауважив Володимир Миколайович Горбик. – Наш земляк, Сергій Шимко, міг би багато зробити і для села, і для району, і для країни в цілому. Але він зробив більше, виконуючи свій обов’язок в Афганістані. Ніхто не може поставити під сумнів величезні масштаби подвигу наших воїнів у тій страшній війні. Я вдячний усім присутнім, усім людям, які не забувають наших героїв. Адже завтрашній день неможливий без вшанування пам’яті тих, хто творив історію ціною власного життя.
Голова районної організації С. М. Рощин нагадав присутнім сумну статистику Афганської війни й наголосив, що районна організація ветеранів Афганістану робить все задля того, аби подвиг воїнів-інтернаціоналістів пам’ятали діти, онуки, правнуки. Сергій Миколайович вручив Лук’янівському сільському голові Людмилі Іванівні Григорьєвій книгу «Окликом з вічності», де йдеться про наших земляків, які загинули в Афганістані.
Варто зазначити, що районна організація УСВА докладає чимало зусиль, аби пам’ять про ті часи не згасла. «Афганці» відремонтували палату для ветеранів Афганістану в Баришівській центральній районній лікарні, встановлюють меморіальні дошки, вшановують пам’ять полеглих побратимів. Меморіальну дошку на честь Сергія Шимка також було виготовлено і встановлено з ініціативи та за кошти організації.
Виступили перед присутніми і сільський голова Л. І. Григорьєва, учасник бойових дій в Афганістані майор запасу І. І. Кутовий і рідний брат загиблого воїна – Павло.
Так, смерть Сергія Шимка – це страшна трагедія. А таких трагедій – тисячі… «Чорні» сторінки історії, пов’язані з Афганом, навіки залишать слід у душах і серцях рідних і близьких полеглих воїнів. І надзвичайно важливо пам’ятати ці події, аби не допустити їх повторення в майбутньому.
Жанна ГАРКАВЕНКО.
фото автора
фото автора