Перемога, яку здобув наш народ у роки Великої Вітчизняної війни над
німецько-фашистською Німеччиною, кувалась не тільки діючою Червоною
армією на фронтах. Значний внесок у загальну боротьбу з ворогом зробили
партизани і підпільники. Важливим видом їхньої діяльності були різні
заходи щодо деморалізації ворожих збройних формувань.
Не випадково начальник Центрального штабу партизанського руху при Ставці Верховного Головнокомандування П. Пономаренко в своїй роботі "Всенародная борьба в тылу немецко-фашистских захватчиков (1941-1944)" писав про те, що низка питань партизанського руху ще чекає на своїх дослідників. Серед них і форми боротьби партизан і підпільників заради деморалізації ворожих збройних формувань. Не претендуючи на всебічне і повне висвітлення цієї багатопланової і складної проблеми, розглянемо тільки деякі її аспекти.
Аналіз архівного матеріалу, публікацій та монографічної літератури дає підстави стверджувати, що окупація ворогом великої території передбачала постійне управління, забезпечити яке власними силами гітлерівці не були спроможні. Тому вони вирішили залучити до співробітництва місцеве населення, представники якого призначалися, як правило, на посади бургомістрів, начальників окружних, міських та районних управ, старост та інші адміністративно-господарчі посади, а також у керівний склад газет. Створенню управлінської інфраструктури та поліцейських формувань загарбники приділяли значну увагу, маючи відповідну мету.
Зокрема, антирадянські збройні формування мали вивільнити значний контингент німецьких військ в інтересах фронту.
Крім того, такі формування використовувалися як знаряддя морально-психологічного впливу на населення, формуючи у нього пригнічений настрій.
Своєю чергою перед партизанами та підпільними ставилося завдання зірвати процес створення "добровільних" формувань та дезорганізувати вже наявні частини та загони. Відповідно до завдань, що були сформовані в наказі наркома оборони СРСР від 5 вересня 1942 року, А. Строкач у листі в тил ворога пропонував: "Особливу увагу звернути на вивчення і деморалізування націоналістичних формувань". А 5 квітня 1943 року УШПР направив керівництву партизанського руху нового листа - "Про використання поліцейських, старост та інших осіб, які перебувають на службі в гітлерівців, для диверсійної роботи та деморалізування різноманітних зрадницьких організацій". У документі наводилася характеристика деяких груп людей, які співпрацювали з окупантами, а також зазначалося, що багатьох з них можна залучити до виконання розвідувальних завдань та ведення пропаганди серед особового складу військових формувань, працівників окупаційних установ. Крім цього, УШПР вимагав від штабів партизанського руху, відстеження й обліку всіх націоналістичних та антирадянських підрозділів та частин.
Окрім дезорганізації і деморалізації формувань з числа фашистських поплічників, партизани та підпільники отримали завдання вести таку роботу і серед особового складу німецько-фашистських військ та їхніх союзників.
Робота в цьому напрямі велась безперервно, її здебільшого виконували розвідники та зв'язкові партизан. Діяльність у військах ворога вимагала дотримання суворої конспірації. Досвід свідчить, що найефективніше пропаганду поєднувати з практичними заходами. Звичайно, варіанти таких заходів розроблялись оперативними відділами партизанських формувань комплексно. Враховувались: адміністративно-поліцейський та контррозвідувальний режими, контингент особового складу, наявність досвіду в людей, які виконували завдання. Відомо багато випадків, коли партизанських розвідників та агентів засилали безпосередньо у ворожі формування для здійснення належного впливу на військовослужбовців. Для цього вдавалися до кількох способів. Найбільш безпечним та ефективним був такий: у містах та селах із надійних людей створювались приховані, не пов'язані між собою групи, перед якими ставилося завдання під час проведення німцями мобілізації або вербування йти до такого роду формувань. Агенти повинні були намагатися потрапити в одну частину, де й вестиметься підпільна робота.
Так, протягом трьох місяців працівники розвідслужби з'єднання партизанських загонів під командуванням А. Одухи проводили таку роботу серед курсантів школи в Шепетівці. Розвідники змогли встановити стосунки із начальником школи Петровим та переконати його привести особовий склад до партизан. Петров побажав, щоб у ніч такого переходу в казармі залишався б хтось із партизанського підпілля. На його думку, це виключало провокацію чи шахрайство з боку партизан. Розвідник І. Музалев, ризикуючи життям, погодився на цю умову. О другій годині ночі особовий склад школи під керівництвом Петрова вирушив до партизан. Озброєні колони пройшли вулицями Шепетівки і попрямували до лісу. Ця подія спричинила широкий резонанс і серед німців, і серед місцевих жителів. Агентура з'єднання А. Одухи успішно працювала у восьми антирадянських формуваннях.
Коли ж обставини не дозволяли засилати агентуру, партизанська розвідка проводила "зовнішнє" спостереження. У ході такого вивчення об'єкта встановлювались: соціальний та національний склад військ, способи комплектування підрозділів та частин, їхнє призначення та завдання, а також стосунки між солдатами та офіцерами. Після докладного й всебічного вивчення об'єкта пропаганда серед особового складу велася або партизанами, або представниками місцевого населення. В подальшому розвідка партизан виходила на солдатів або офіцерів, у яких були антифашистські настрої. І ті за вказівками партизанів проводили роботу серед своїх співслужбовців. Розглянемо це на конкретних прикладах.
У м. Есмань Сумської області розміщався 116-й український батальйон охорони. Для укомплектування батальйону особовим складом у Чернігівській області за рознарядками, які надала німецька адміністрація старостам, були мобілізовані громадяни віком від 18 до 30 років. Через районні жандармерії вони направлялися до Чернігова, де формувався батальйон. До Есмані батальйон був передислокований у грудні 1942 року після тримісячної підготовки із завданням придушити тамтешній партизанський рух. Партизанські розвідники вийшли на солдата 3-ї роти Мінаєва, який погодився співпрацювати. У подальшому робота проводилась через нього та його товаришів.
Перед Мінаєвим та іншими антифашистами партизани поставили завдання: організувати в батальйоні збройне повстання, знищити німецьких командирів та зрадників й привести особовий склад до лісу. Однак через недотримання конспірації виконати ці завдання в повному обсязі не вдалося. З'ясувалося, що німці стежили за ініціаторами. Вони оточили казарми батальйону, особовий склад роззброїли, а батальйон розформували. До партизанів вдалося перейти лише шістьом його бійцям.
Активну участь у реалізації планів оперативної частини з'єднання С. Малікова щодо деморалізації гарнізонів поліції м. Лугани, м. Ярунь, станції Білокоровичі брали розвідник Н. Любченко та зв'язковий А. Ковальчук. Любченко через агентуру зібрав дані щодо гарнізонів, встановив контакти з комендантом поліції ст. Білокоровичі, який протягом місяця завербував та відправив до партизанів 25 поліцаїв. Згодом до лісу перейшов увесь особовий склад гарнізонів. Німцям так і не вдалося створити нову поліцейську структуру в м. Ярунь та на ст. Білокоровичі і вони були змушені підтягнути регулярні військові частини. За період діяльності з'єднання С. Малікова, окрім вищезгаданих, були дезорганізовані поліцейські гарнізони в Олевську, Писчеві, Словечному, Мархлевську, Ємільчиному, Новограді-Волинському. До партизанів частково перейшла Житомирська та Коростенська міська поліція. За період з листопада 1942 року по квітень 1944 року до партизанського з'єднання перейшло 738 поліцаїв, "козаків", легіонерів, власовців тощо.
Для того, щоб встановити контакт з представниками ворожих формувань, партизанська розвідка вдавалася до різноманітних заходів. Наприклад, залежно від обстановки збиралися дані про окремих "добровольців". Особлива увага приділялася командному складу. За нагоди виходили на родичів, знайомих й через них впливали на обрану особу. Доволі часто на шляху проходження нечисленних груп супротивника розвідники влаштовували засідки, брали солдатів та поліцаїв у полон. Протягом кількох годин їх допитували, вербували.
Архівні документи свідчать, що у пропаганді широко використовувались листівки зі зверненнями або листи солдатів, які перейшли на бік партизанів.
Зусиллями розвідників зі з'єднання І. Федорова, що діяло на Рівненщині, були дезорганізовані гарнізони "козаків" у районних центрах Рафалівка, Морочне, Серники, Висоцьк, Домбровиця. Частина "добровольців" зі складу гарнізонів розбіглася. На бік партизан перейшло понад 120 "козаків" та 200 поліцейських.
За результатами розвідки та контррозвідувальних заходів, командуванню Червоної армії стало відомо про наявність у районі Таганрога підрозділів, сформованих зі зрадників. Вони брали участь в обороні деяких ділянок фронту та узбережжя Таганрозької затоки. Представнику УШПР при Військовій раді Південно-Західного фронту було визначене завдання: примусити фашистів зняти підрозділи з оборони, а замість них виставити свої війська.
Операцію доручили начальникові розвідвідділу представництва УШПР на фронті підполковнику Михайлову. Результатом цієї операції 10-20 травня підрозділи було відкликано з лінії фронту, роззброєно та відправлено в тил. Поспішно були зняті з фронту й інші "добровільні" формування. Їх відвели за річку Кальміус, де вони зводили оборонні споруди й охороняли табір для робітників.
Вивчення практичної діяльності партизанів та підпільників щодо деморалізації ворожих збройних формувань дає підстави стверджувати, що окупанти не досягли бажаного й у створенні легіонів із військовополонених - представників народів Кавказу та Середньої Азії. Партизани переконували легіонерів тікати до лісу. Так, у з'єднання М. Наумова перейшли вірмени-легіонери із Житомирського, Коростенського, Коростишевського та Радомишельського гарнізонів.
Такі явища були масовими. Наприклад, у ніч з 1 на 2 вересня 1943 року в м. Городниця повстав туркестанський підрозділ. Легіонери знищили німецьких офіцерів та зі зброєю прийшли до з'єднання О. Горобчака.
Партизанські розвідники та підпільники проводили пропагандистську роботу і серед німецьких військовослужбовців та їхніх союзників. Це позначалося на політико-моральному стані військ супротивника, адже пропаганда підривала їхню впевненість у перемозі. Найбільш поширеним способом пропаганди було розповсюдження листівок, брошур та звернень.
Наприклад, з'єднанням О. Сабурова велася активна робота з особовим складом словацьких гарнізонів. Його розвідники листувалися з одним з таких гарнізонів. Листи словацьких військовослужбовців містили багато корисної інформації. Особливо цінними були відомості щодо діяльності фашистської контррозвідки в районі партизанських дій, а також функціонування шпигунської мережі серед місцевого населення.
На початку весни 1943 року поручик Катін передав партизанам дуже цінні дані про активну підготовку фашистами рубежу оборони вздовж Дніпра. Відомості виявились достовірними. Цю інформацію підтверджують слова командира 48-го танкового корпусу генерала Кнобельсдорфа: "Дніпро планувався як лінія опору ще після падіння Сталінграда... навесні 1943 року".
Словаки повідомили партизанів про наміри німців розпочати наступ влітку 1943 року на лінії Харків - Ізюм - Краматорськ з метою відкинути радянські війська до Дону. Крім цього, планами передбачалось завдати удару із району Білгород - Орел у напрямку Воронежа, форсувати Дон та, просуваючись вздовж річки, з'єднатися з військами Південної групи біля Дону. Таким чином передбачалось у ході операції оточити, а в подальшому і знищити великі сили Червоної армії, які були сконцентровані на Центральному на Воронезькому фронтах. Ці дані були одним із перших попереджень, що надійшли до Центру, про наміри німецького командування оточити радянські війська в районі Курського виступу, який виник у ході боїв взимку. Згодом ця інформація була підкріплена даними з інших каналів про ретельну підготовку операції в районі Курсько-Орловської дуги.
6 травня 1943 року штаб словацького гарнізону отримав повідомлення: "При переході добровільно на нашу сторону ми надамо право організувати самостійний загін для боротьби з німцями за власну незалежність та свободу". Вночі з 14 на 15 травня в с. Ремези на сторону партизанів перейшли офіцери 101-го словацького полку - Ян Налепка, поручик Катін, підпоручик Імрик Лісак. Згодом поодинці та групами почали переходити і словацькі солдати. Наказом від 18 травня в з'єднанні почалось формування словацького партизанського загону. Командиром загону було призначено Яна Налепку, начальником штабу - Стефана Хованца.
Велику допомогу надав підпільникам на той час начальник господарчої частини Вінницького залізничного вузла Карл Стеглик (чех за національністю), який був офіцером німецької армії. Денщиком у Стеглика був партизанський розвідник С. Ованесов. Він налагодив співпрацю Стеглика з підпільною організацією "За Батьківщину". Через Стеглика були отримані відомості щодо будівництва ставки-сховища Гітлера та його приїзду до Вінниці, цілком таємний розклад руху поїздів Гітлера із Бреста до Вінниці. Він передав підпільникам 60 проїзних залізничних квитків, 250 бланків робітничих посвідчень, 70 перепусток на залізницю.
Відповідно до завдання підпільників, чех Карл Майєр здобув у штабі німців відомості про заміновані об'єкти в Мелітополі. Завдяки спільним діям підпільників та Карла Майєра вдалося запобігти знищенню німцями міста і порту під час їхнього відступу. Штаб Південного з'єднання партизанських загонів Криму отримував відомості від румунського офіцера Міхаїла Міхалеску. Під час боїв за Турецький вал Міхалеску надав партизанам карту евакуації військ противника з півострова. У документах також були визначені найменування, кількісний склад, озброєння частин та прізвища командирів.
Ті німецькі військовослужбовці, які усвідомили, чим закінчиться війна і бачили жахливі її наслідки, під впливом пропаганди теж переходили на бік партизанів. Лише до з'єднання С. Малікова перейшло 69 німецьких військовослужбовців. Із німців-антифашистів був навіть організований загін ім. Тельмана. Чимало німців допомагало партизанам розвідінформацією.
Отже, все це свідчить, що за складних обставин в тилу фашистських військ партизани вдавалися до різноманітних способів і форм своєї боротьби. Тримаючи своїми діями у стані напруження окупаційні війська, партизани виснажували їхні сили, підривали моральний дух. Це відчутно допомагало регулярним військам Червоної армії, її командуванню протистояти фашистським загарбникам і зрештою їх перемогти.
Аналіз архівного матеріалу, публікацій та монографічної літератури дає підстави стверджувати, що окупація ворогом великої території передбачала постійне управління, забезпечити яке власними силами гітлерівці не були спроможні. Тому вони вирішили залучити до співробітництва місцеве населення, представники якого призначалися, як правило, на посади бургомістрів, начальників окружних, міських та районних управ, старост та інші адміністративно-господарчі посади, а також у керівний склад газет. Створенню управлінської інфраструктури та поліцейських формувань загарбники приділяли значну увагу, маючи відповідну мету.
Зокрема, антирадянські збройні формування мали вивільнити значний контингент німецьких військ в інтересах фронту.
Крім того, такі формування використовувалися як знаряддя морально-психологічного впливу на населення, формуючи у нього пригнічений настрій.
Своєю чергою перед партизанами та підпільними ставилося завдання зірвати процес створення "добровільних" формувань та дезорганізувати вже наявні частини та загони. Відповідно до завдань, що були сформовані в наказі наркома оборони СРСР від 5 вересня 1942 року, А. Строкач у листі в тил ворога пропонував: "Особливу увагу звернути на вивчення і деморалізування націоналістичних формувань". А 5 квітня 1943 року УШПР направив керівництву партизанського руху нового листа - "Про використання поліцейських, старост та інших осіб, які перебувають на службі в гітлерівців, для диверсійної роботи та деморалізування різноманітних зрадницьких організацій". У документі наводилася характеристика деяких груп людей, які співпрацювали з окупантами, а також зазначалося, що багатьох з них можна залучити до виконання розвідувальних завдань та ведення пропаганди серед особового складу військових формувань, працівників окупаційних установ. Крім цього, УШПР вимагав від штабів партизанського руху, відстеження й обліку всіх націоналістичних та антирадянських підрозділів та частин.
Окрім дезорганізації і деморалізації формувань з числа фашистських поплічників, партизани та підпільники отримали завдання вести таку роботу і серед особового складу німецько-фашистських військ та їхніх союзників.
Робота в цьому напрямі велась безперервно, її здебільшого виконували розвідники та зв'язкові партизан. Діяльність у військах ворога вимагала дотримання суворої конспірації. Досвід свідчить, що найефективніше пропаганду поєднувати з практичними заходами. Звичайно, варіанти таких заходів розроблялись оперативними відділами партизанських формувань комплексно. Враховувались: адміністративно-поліцейський та контррозвідувальний режими, контингент особового складу, наявність досвіду в людей, які виконували завдання. Відомо багато випадків, коли партизанських розвідників та агентів засилали безпосередньо у ворожі формування для здійснення належного впливу на військовослужбовців. Для цього вдавалися до кількох способів. Найбільш безпечним та ефективним був такий: у містах та селах із надійних людей створювались приховані, не пов'язані між собою групи, перед якими ставилося завдання під час проведення німцями мобілізації або вербування йти до такого роду формувань. Агенти повинні були намагатися потрапити в одну частину, де й вестиметься підпільна робота.
Так, протягом трьох місяців працівники розвідслужби з'єднання партизанських загонів під командуванням А. Одухи проводили таку роботу серед курсантів школи в Шепетівці. Розвідники змогли встановити стосунки із начальником школи Петровим та переконати його привести особовий склад до партизан. Петров побажав, щоб у ніч такого переходу в казармі залишався б хтось із партизанського підпілля. На його думку, це виключало провокацію чи шахрайство з боку партизан. Розвідник І. Музалев, ризикуючи життям, погодився на цю умову. О другій годині ночі особовий склад школи під керівництвом Петрова вирушив до партизан. Озброєні колони пройшли вулицями Шепетівки і попрямували до лісу. Ця подія спричинила широкий резонанс і серед німців, і серед місцевих жителів. Агентура з'єднання А. Одухи успішно працювала у восьми антирадянських формуваннях.
Коли ж обставини не дозволяли засилати агентуру, партизанська розвідка проводила "зовнішнє" спостереження. У ході такого вивчення об'єкта встановлювались: соціальний та національний склад військ, способи комплектування підрозділів та частин, їхнє призначення та завдання, а також стосунки між солдатами та офіцерами. Після докладного й всебічного вивчення об'єкта пропаганда серед особового складу велася або партизанами, або представниками місцевого населення. В подальшому розвідка партизан виходила на солдатів або офіцерів, у яких були антифашистські настрої. І ті за вказівками партизанів проводили роботу серед своїх співслужбовців. Розглянемо це на конкретних прикладах.
У м. Есмань Сумської області розміщався 116-й український батальйон охорони. Для укомплектування батальйону особовим складом у Чернігівській області за рознарядками, які надала німецька адміністрація старостам, були мобілізовані громадяни віком від 18 до 30 років. Через районні жандармерії вони направлялися до Чернігова, де формувався батальйон. До Есмані батальйон був передислокований у грудні 1942 року після тримісячної підготовки із завданням придушити тамтешній партизанський рух. Партизанські розвідники вийшли на солдата 3-ї роти Мінаєва, який погодився співпрацювати. У подальшому робота проводилась через нього та його товаришів.
Перед Мінаєвим та іншими антифашистами партизани поставили завдання: організувати в батальйоні збройне повстання, знищити німецьких командирів та зрадників й привести особовий склад до лісу. Однак через недотримання конспірації виконати ці завдання в повному обсязі не вдалося. З'ясувалося, що німці стежили за ініціаторами. Вони оточили казарми батальйону, особовий склад роззброїли, а батальйон розформували. До партизанів вдалося перейти лише шістьом його бійцям.
Активну участь у реалізації планів оперативної частини з'єднання С. Малікова щодо деморалізації гарнізонів поліції м. Лугани, м. Ярунь, станції Білокоровичі брали розвідник Н. Любченко та зв'язковий А. Ковальчук. Любченко через агентуру зібрав дані щодо гарнізонів, встановив контакти з комендантом поліції ст. Білокоровичі, який протягом місяця завербував та відправив до партизанів 25 поліцаїв. Згодом до лісу перейшов увесь особовий склад гарнізонів. Німцям так і не вдалося створити нову поліцейську структуру в м. Ярунь та на ст. Білокоровичі і вони були змушені підтягнути регулярні військові частини. За період діяльності з'єднання С. Малікова, окрім вищезгаданих, були дезорганізовані поліцейські гарнізони в Олевську, Писчеві, Словечному, Мархлевську, Ємільчиному, Новограді-Волинському. До партизанів частково перейшла Житомирська та Коростенська міська поліція. За період з листопада 1942 року по квітень 1944 року до партизанського з'єднання перейшло 738 поліцаїв, "козаків", легіонерів, власовців тощо.
Для того, щоб встановити контакт з представниками ворожих формувань, партизанська розвідка вдавалася до різноманітних заходів. Наприклад, залежно від обстановки збиралися дані про окремих "добровольців". Особлива увага приділялася командному складу. За нагоди виходили на родичів, знайомих й через них впливали на обрану особу. Доволі часто на шляху проходження нечисленних груп супротивника розвідники влаштовували засідки, брали солдатів та поліцаїв у полон. Протягом кількох годин їх допитували, вербували.
Архівні документи свідчать, що у пропаганді широко використовувались листівки зі зверненнями або листи солдатів, які перейшли на бік партизанів.
Зусиллями розвідників зі з'єднання І. Федорова, що діяло на Рівненщині, були дезорганізовані гарнізони "козаків" у районних центрах Рафалівка, Морочне, Серники, Висоцьк, Домбровиця. Частина "добровольців" зі складу гарнізонів розбіглася. На бік партизан перейшло понад 120 "козаків" та 200 поліцейських.
За результатами розвідки та контррозвідувальних заходів, командуванню Червоної армії стало відомо про наявність у районі Таганрога підрозділів, сформованих зі зрадників. Вони брали участь в обороні деяких ділянок фронту та узбережжя Таганрозької затоки. Представнику УШПР при Військовій раді Південно-Західного фронту було визначене завдання: примусити фашистів зняти підрозділи з оборони, а замість них виставити свої війська.
Операцію доручили начальникові розвідвідділу представництва УШПР на фронті підполковнику Михайлову. Результатом цієї операції 10-20 травня підрозділи було відкликано з лінії фронту, роззброєно та відправлено в тил. Поспішно були зняті з фронту й інші "добровільні" формування. Їх відвели за річку Кальміус, де вони зводили оборонні споруди й охороняли табір для робітників.
Вивчення практичної діяльності партизанів та підпільників щодо деморалізації ворожих збройних формувань дає підстави стверджувати, що окупанти не досягли бажаного й у створенні легіонів із військовополонених - представників народів Кавказу та Середньої Азії. Партизани переконували легіонерів тікати до лісу. Так, у з'єднання М. Наумова перейшли вірмени-легіонери із Житомирського, Коростенського, Коростишевського та Радомишельського гарнізонів.
Такі явища були масовими. Наприклад, у ніч з 1 на 2 вересня 1943 року в м. Городниця повстав туркестанський підрозділ. Легіонери знищили німецьких офіцерів та зі зброєю прийшли до з'єднання О. Горобчака.
Партизанські розвідники та підпільники проводили пропагандистську роботу і серед німецьких військовослужбовців та їхніх союзників. Це позначалося на політико-моральному стані військ супротивника, адже пропаганда підривала їхню впевненість у перемозі. Найбільш поширеним способом пропаганди було розповсюдження листівок, брошур та звернень.
Наприклад, з'єднанням О. Сабурова велася активна робота з особовим складом словацьких гарнізонів. Його розвідники листувалися з одним з таких гарнізонів. Листи словацьких військовослужбовців містили багато корисної інформації. Особливо цінними були відомості щодо діяльності фашистської контррозвідки в районі партизанських дій, а також функціонування шпигунської мережі серед місцевого населення.
На початку весни 1943 року поручик Катін передав партизанам дуже цінні дані про активну підготовку фашистами рубежу оборони вздовж Дніпра. Відомості виявились достовірними. Цю інформацію підтверджують слова командира 48-го танкового корпусу генерала Кнобельсдорфа: "Дніпро планувався як лінія опору ще після падіння Сталінграда... навесні 1943 року".
Словаки повідомили партизанів про наміри німців розпочати наступ влітку 1943 року на лінії Харків - Ізюм - Краматорськ з метою відкинути радянські війська до Дону. Крім цього, планами передбачалось завдати удару із району Білгород - Орел у напрямку Воронежа, форсувати Дон та, просуваючись вздовж річки, з'єднатися з військами Південної групи біля Дону. Таким чином передбачалось у ході операції оточити, а в подальшому і знищити великі сили Червоної армії, які були сконцентровані на Центральному на Воронезькому фронтах. Ці дані були одним із перших попереджень, що надійшли до Центру, про наміри німецького командування оточити радянські війська в районі Курського виступу, який виник у ході боїв взимку. Згодом ця інформація була підкріплена даними з інших каналів про ретельну підготовку операції в районі Курсько-Орловської дуги.
6 травня 1943 року штаб словацького гарнізону отримав повідомлення: "При переході добровільно на нашу сторону ми надамо право організувати самостійний загін для боротьби з німцями за власну незалежність та свободу". Вночі з 14 на 15 травня в с. Ремези на сторону партизанів перейшли офіцери 101-го словацького полку - Ян Налепка, поручик Катін, підпоручик Імрик Лісак. Згодом поодинці та групами почали переходити і словацькі солдати. Наказом від 18 травня в з'єднанні почалось формування словацького партизанського загону. Командиром загону було призначено Яна Налепку, начальником штабу - Стефана Хованца.
Велику допомогу надав підпільникам на той час начальник господарчої частини Вінницького залізничного вузла Карл Стеглик (чех за національністю), який був офіцером німецької армії. Денщиком у Стеглика був партизанський розвідник С. Ованесов. Він налагодив співпрацю Стеглика з підпільною організацією "За Батьківщину". Через Стеглика були отримані відомості щодо будівництва ставки-сховища Гітлера та його приїзду до Вінниці, цілком таємний розклад руху поїздів Гітлера із Бреста до Вінниці. Він передав підпільникам 60 проїзних залізничних квитків, 250 бланків робітничих посвідчень, 70 перепусток на залізницю.
Відповідно до завдання підпільників, чех Карл Майєр здобув у штабі німців відомості про заміновані об'єкти в Мелітополі. Завдяки спільним діям підпільників та Карла Майєра вдалося запобігти знищенню німцями міста і порту під час їхнього відступу. Штаб Південного з'єднання партизанських загонів Криму отримував відомості від румунського офіцера Міхаїла Міхалеску. Під час боїв за Турецький вал Міхалеску надав партизанам карту евакуації військ противника з півострова. У документах також були визначені найменування, кількісний склад, озброєння частин та прізвища командирів.
Ті німецькі військовослужбовці, які усвідомили, чим закінчиться війна і бачили жахливі її наслідки, під впливом пропаганди теж переходили на бік партизанів. Лише до з'єднання С. Малікова перейшло 69 німецьких військовослужбовців. Із німців-антифашистів був навіть організований загін ім. Тельмана. Чимало німців допомагало партизанам розвідінформацією.
Отже, все це свідчить, що за складних обставин в тилу фашистських військ партизани вдавалися до різноманітних способів і форм своєї боротьби. Тримаючи своїми діями у стані напруження окупаційні війська, партизани виснажували їхні сили, підривали моральний дух. Це відчутно допомагало регулярним військам Червоної армії, її командуванню протистояти фашистським загарбникам і зрештою їх перемогти.
Сергій ТИЩЕНКО
кандидат історичних наук, підполковник
кандидат історичних наук, підполковник