| "Третій Тост", №2 (434), 2011 рік, січень |
|
До 22-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану
Офіційно
Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України
Відповідно
до Указу Президента України №1085/2010 від 9 грудня 2010 року «Про
оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» створено
Державну службу з питань інвалідів та ветеранів України, реорганізувавши
Державний комітет України у справах ветеранів і поклавши на цю службу
функцію з реалізації державної політики у сфері соціального захисту
інвалідів.
Ця служба є центральним органом виконавчої влади, її діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем’єр-міністра України – міністра соціальної політики України. Керівники Держслужби з питань інвалідів та ветеранів: голова – Маслаков Володимир Олексійович (Указ Президента України №1262/2010 від 28 грудня 2010 року), заступник голови – Заражевський Сергій Іванович (Указ Президента України №115/2011 від 17 січня 2011 року). Орієнтовна програма урочистих заходів у місті Києві до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав
В організаціях УСВА
Кіровоградська область
Небайдужі люди існують
Є
на Кіровоградщині невеликий райцентр Бобринець. Як і скрізь в
Україні, тут працює районний осередок УСВА. Але хочу розповісти не
про роботу організації, а про допомогу владних структур в її діяльності.
Кожен розуміє, що наша робота без суттєвої підтримки районних керівників буде не такою дієвою. Організація існувала сама по собі, і ми звикли до того, що «афганці» нікому не потрібні. Отой виклик – «ми вас туди не посилали» – перекочував із радянських часів у наше сьогодення. На тлі всіх небажаних непорозумінь з колишнім керівництвом району доля звела нас з Бобринецьким міським головою Леонідом Григоровичем Кравченком. Дієвий міський голова вже втретє поспіль перемагає на виборах. До речі, під час минулих виборів він отримав більш як 90 відсотків голосів виборців. Я думаю, ця цифра говорить сама за себе. Зневірившись у колишньому керівництві району, ми були дуже здивовані стрімким поривом міського голови допомагати воїнам-«афганцям». У розмові він якось зазначив: «Це мій обов’язок як міського голови і громадянина». У центральному парку Бобринця за ініціативи мера було побудовано пам’ятний знак нашим загиблим в Афганістані товаришам і ліквідаторам Чорнобильської катастрофи. Останні два роки міська рада брала на себе фінансові витрати й організовувала заходи до відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Надавалася допомога інвалідам і матері загиблого нашого побратима. Леонід Григорович започаткував традицію запрошувати воїнів-«афганців» на відзначення Дня Перемоги. Для роботи з воїнами- інтернаціоналістами міський голова виділив приміщення. Усі звернення, які надходять від місцевого осередку УСВА, розглядаються й в основному вирішуються позитивно. Ми вперше зрозуміли, що не одні й комусь потрібні. Все це дало змогу активізувати роботу членів нашої організації. Маємо надію, що нинішнє керівництво району візьме приклад з Бобринецького міського голови і активно включиться в роботу з соціального захисту ветеранів Афганістану й на прикладі інтернаціоналістів – з патріотичного виховання молоді. Читаємо нашу улюблену газету «Третій тост» й розуміємо, що разом ми – сила. Але коли до цієї сили надходить допомога від щирого серця, наші сили подвоюються.
Микола ТОСІК,
заступник голови Бобринецької районної організації УСВА.
Донецкая область
Подарки к празднику родителям героев
Мариупольские «афганцы» всегда помнят и всячески заботятся о семь¬ях погибших побратимов.
Перед рождественскими праздниками две общественные городские организации – воинов-интернационалистов «Долг» и ветеранов Афганистана «Братство» объединили свои усилия, чтобы приобрести и вручить продовольственные наборы родителям героев. Тех, кто не смог получить подарки, председатель ООВИ «Долг» Александр Чепайкин и член совета организации подполковник запаса, председатель Мариупольского совета ветеранов пограничных войск Антон Бобко посетили на дому. Среди них и семья Логозинских из поселка Широкино, и семья Главинских из поселка Талаковка. К слову, это не разовая акция, а добрая традиция, уходящая своими корнями в 90-е годы прошлого столетия.
Пресс-служба ПрАВА.
Винницкая область
И год – солидный возраст
В декабре состоялось очередное общее собрание Замостянской районной
организации участников боевых действий в Афганистане (и других
государствах) города Винницы, которое было посвящено первой годовщине ее
образования. С отчетным докладом о проделанной за год работе выступил председатель организации Игорь Иванович Гром. В декабре 2009 года при проведении отчетно-выборного собрания городской организации участников боевых действий в Афганистане поступило предложение создать организации в районах города, и 15 декабря была учреждена первая такая организация в Замостянском районе. Состоялось общее собрание, на котором были приняты Устав и Программа основных направлений деятельности. Организация объединяет в своих рядах не только ветеранов войны в Афганистане, но и ветеранов других локальных войн: в Египте, Сирии, Чехословакии, Вьетнаме, Мозамбике. В ее состав также входят воины-миротворцы, принимавшие участие в операциях в Ираке и Ливане. За отчетный период проведено 10 заседаний правления, 3 общих собрания. Члены организации принимали участие во всех мероприятиях, проводившихся на территории района и города по празднованию 65-й годовщины Победы в Великой Отечественной войне. Проводятся встречи совместно с ветеранами войны во всех школах и других учебных заведениях района. Систематически проводятся прямые эфиры на местном радио «Місто над Бугом», «Хвиля», не раз освещалась работа организации местными телерадиокомпаниями «ВДТ-6», «ВИТА». Налажена связь со всеми ветеранскими организациями района и города. Оказана помощь ветеранам в получении лечения в медицинских учреждениях города, в военном санатории и областном госпитале инвалидов войны. Для оказания юридической помощи работают два нештатных юриста из числа членов организации. За год выпустили и передали каждому ветерану два сборника, один из которых включает все документы в законодательстве Украины, связанные с вопросами ветеранов, второй – с ответами на наиболее часто встречающиеся вопросы ветеранов по статусу и льготам. Работа районной организации участниками собрания была признана удовлетворительной. В работе собрания приняли участие председатель городской организации ветеранов Великой Отечественной войны, вооруженных сил и труда генерал-лейтенант в отставке В. В. Павленко и член президиума областной организации ветеранов войны в Афганистане П. Н. Коптяев. Виктор Васильевич Павленко говорил о роли объединения усилий всех ветеранских организаций в вопросе решения социальных проблем. Петр Николаевич Коптяев отметил правильность решения о создании районной организации, что позволяет ветеранам чаще встречаться, обсуждать наболевшие проблемы, наиболее оперативно их разрешать. Заведующая областного музея войны в Афганистане Надежда Семеновна Добровольская представила видеоматериалы музея по работе ветеранских организаций города и области. Активистам ветеранского движения вручили медали «Захисник Вітчизни», медали РСВА «Участник боевых действий», «Ветеран войны в Афганистане».
Ринат ГАРИПОВ,
член правления Замостянской районной организации участников боевых действий.
Військово-патріотичне виховання
Незгасимий вогонь
Рік ветерана для Шепетівської спілки «афганців»
позначений проведенням низки військово-патріотичних, виховних і
культурних заходів, чільне місце серед яких мають уроки мужності в
освітніх закладах району й міста.
Чимало заходів було проведено і в рамках обласної історичної акції «Незгасимий вогонь пам’яті», присвяченої 66-й річниці визволення України від фашистських загарбників. Зокрема, день пам’яті ветеранів-фронтовиків і урок мужності за участю воїнів-інтернаціоналістів Шепетівщини відбувся у Ленковецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. В освітньому закладі було проведено урочисту лінійку. В гості до школярів прийшли заступник голови районної ветеранської організації орденоносець-фронтовик В. Т. Гнідий, місцеві ветерани І. Ф. Паляниця, П. М. Купець, ветерани Афганістану – голова районної ветеранської організації і «афганської» спілки В. М. Окорський, В. Г. Паляниця, В. А. Тихонюк, А. П. Костюк, І. І. Вичавка. На шкільному подвір’ї біля пам’ятника Герою Радянського Союзу І. М. Поліщуку відбувся мітинг. На зустрічі з учнями обговорено актуальні питання збереження пам’яті про героїчне минуле народу, воїни-інтернаціоналісти поділилися спогадами про обпалену війною юність у гарячих пісках Афгану. Ветерани Афганістану у селі Мокіївцях разом з учнями відвідали могилу й вшанували пам’ять полеглого військового кінооператора Б. В. Вакара, який визволяв Шепетівщину у складі рейдової групи партизанського з’єднання С. А. Ковпака. У школі «афганці» розповіли дітям про незабутні сторінки історії. У гості до школярів прийшли й місцеві ветерани Великої Вітчизняної війни, а урок мужності провели воїни-інтернаціоналісти В. М. Окорський, О. В. Гуринович, О. М. Кирилюк, А. В. Дзідзвера. На заходах наголошувалось на необхідності збереження пам’яті героїв- визволителів, морально-патріотичних цінностей нашого народу.
Володимир ПИПИЧ,
член Шепетівської спілки ветеранів Афганістану.
Знати і пам’ятати
Урок патріотизму під назвою «Гаряча кров
Афганістану сльозинкою у серці защемить» провела учитель Рівненської ЗОШ
№ 22, вдова учасника бойових дій в Афганістані Наталія Шикула. Уже не
вперше вона запросила до учнів воїнів-«афганців», студентів, учителів.
Відбулася дуже емоційна і змістовна екскурсія в недалеку історію, яка
зв’язала долі багатьох наших співвітчизників з Афганістаном.
Наталія Шикула прагне не тільки донести до сучасної молоді знання, а й показати школярам, як можна застосовувати досвід старшого покоління. Мужність, сила духу, сміливість, порядність, вірність – ці риси так необхідні сучасній молоді, яка шукає собі кумирів, героїв, гідних захоплення. Вчителька вирішила допомогти учням і знайшла людей, які про героїзм знають не з книжок чи кіно, а очевидців. Це голова Рівненської обласної організації УСВА Микола Ражик, голова міської організації УСВА Василь Стаднічук, воїни-«афганці» Сергій Штогрін, Леонід Горощук, Сергій Зініч, які чесно і добросовісно виконували свій інтернаціональний обов’язок. Вони розповіли про Афганістан і ратну службу наших воїнів на його території. З трепетом слухали учні виступ Миколи Ражика – страшну статистику війни. Живим прикладом героїзму став Сергій Зініч. Він був тяжко поранений у бою, втратив зір. Його роздумами школярі особливо перейнялися. – Сьогодні не треба багато говорити про війну, – сказав гість. – Необхідно розповідати про тих, хто виконував свій обов’язок захисника Вітчизни, нерідко жертвуючи власним життям. Історії про той час – для того, щоб цей досвід став у пригоді в подібних ситуаціях, а ще – для пам’яті. У нас є чимало видатних людей, імена яких не підлягають забуттю. У цьому списку повинні бути й «афганці». Вони вміли досягати поставленої мети. Тоді була війна, але й у цивільному житті вкрай необхідно вміти боротися за свою мету. Вразили й цікаві експозиції, підготовлені старшим викладачем МЕГУ Ростиславом Шикулою. Його батько був «афганцем», звідси й особливий інтерес. Учням він продемонстрував колекцію афганських комах. А ще розповів про речі, які залишилися з військових буднів батька. Шоломом пілота-вертолітника він користується під час виконання стрибків з парашутом. Школярі також могли побачити ордени, медалі, фотографії, альбом, книгу віршів батька «На полотні моєї долі». – Я в університеті намагаюся проводити патріотичне виховання молоді, – розповів Ростислав Шикула. – Бо як подивишся на теперішніх хлопців, послухаєш їхню мову, то здається, що вони й дівчини власної не захистять, не те що країну. Ось нещодавно проводив виховний захід «Сини землі української», на якому також були гостями «афганці», які у своїх виступах радили молодим людям виховувати у собі патріотизм, мати гідні наслідування приклади. Бо інакше ніколи не почуватимешся чоловіком… Голова РМО УСВА Василь Стаднічук поділився спогадами про службу в Афганістані, про велику відповідальність командирів за життя і долю солдат, про біль за втраченими у бою, який донині щемить у його серці. Розповів гість і про роботу міської спілки, її успіхи і проблеми. З портретами загиблих в Афганістані рівнян у руках школярі схилили голови на хвилину мовчання. А потім ще раз переглянули одну із завершальних сцен фільму «9 рота». Війна – це біль і для учасників, і для тих, хто чекає військових додому. Тому говорили здебільшого не про війну, а про людські долі, про силу духу. А це справді гідний наслідування приклад. А насамкінець Наталія Шикула прочитала свій вірш «Пам’ятаймо Афган» і під пісню «Афганський вітер» у виконанні Валерія Леонтьєва продемонструвала фотографії відкриття пам’ятної дошки на будинку, де жив ліквідатор аварії на ЧАЕС, вертолітник, учасник бойових дій в Афганістані, поет Ростислав Шикула.
Сергій ШАМА,
директор Рівненської ЗОШ № 22.
О войне и творчестве
В Днепропетровской гимназии № 3 состоялась
встреча старшеклассников и учителей с председателем Индустриального
районного объединения воинов-«афганцев», кавалером ордена Красной
Звезды А. Н. Бражником.
Встрече с ветераном Афганской войны предшествовали просмотр и обсуждение в классах снятого компанией «РТР» документального фильма «Последний солдат» о начале войны и гибели последнего ее солдата Игоря Ляховича. Учащиеся с интересом смотрели и слушали видеоклип с песней «Февральская звезда» известного автора-исполнителя, участника боевых действий в Афганистане, кавалера двух орденов Красной Звезды Вячеслава Куприенко. Учитель предмета «Защита Отечества» Н. В. Кабанов рассказал о творчестве и боевой службе В. Куприенко, о том, что этот офицер выходил из Афганистана 15 февраля 1989 года на последнем БТРе вместе с командармом Б. В. Громовым. Анатолий Николаевич Бражник вспоминал о том, как выполняли свой воинский долг его однополчане – вертолетчики Кабульского 50-го отдельного ордена Красной Звезды смешанного авиационного полка. Гость ответил на многочисленные вопросы учащихся.
Н. КАБАНОВ.
Із поетичного блокнота
« Я на схід поглядаю: бачу юність свою…»
Іван Михайлович Шевченко народився 1960 року на
Полтавщині. У 1979–1981 рр. гвардії рядовий механік-водій БТР і БРДМ
Шевченко служив у Афганістані. Працював у рідній Лохвиці, служив на
Далекому Сході мічманом у морській авіації і морській піхоті, старшиною
команди мотористів на військових кораблях. Учасник бойових дій, інвалід
першої групи із втратою зору.
Головною темою у творчості Івана Михайловича став Афганістан. Його вірші вирізняються особливим нервом, точністю і правдою воєнного і мирного життя.
Іван ШЕВЧЕНКО
Мне приснилась река…Спят солдаты в горах, сохрани их Аллах, Видят сны бесшабашно-тревожные. Дом приходит во снах, и река в берегах, В плавнях утки плывут осторожные. Дует с гор ветерок, с костра тянет дымок, И печаль в их глазах безмятежная. Как же дом их далек, и горит костерок, Снятся мамины руки им нежные. Голубая река, неба синь в облаках И озера с водой ключевою. Они дома во снах, автоматы в руках, И бредем по росе мы с тобою. Им водицы б глоток и поспать бы чуток, Побыть дома во сне хоть немножко. Им бы сделать рывок, с гор домой марш-бросок, Но далека до дома дорожка. На палящей жаре, на войне и во сне Снится всем им водица холодная. А здесь горы везде, Гиндукуш вдалеке, Ну а дальше – пустыня безводная. Но война не беда, лишь была бы вода, И она нам ночами все снилась. С берегами река – глубока, глубока, И война в той воде утопилась. Много в мире морей, но нет холодней Украинских озер родниковых. Друг, мне флягу налей поживей, холодней, И ее мы поделим глотками. Сны, солдатские сны, часто снились вы мне, Когда спал я тревожно ночами. В той далекой стране, на Афганской войне, На жестокой войне с басмачами. Девчонки снятся мне с глазами карими, Родная мама и цветущие сады, Рассветы с предрассветными туманами, Дождь проливной, мне очень хочется воды. Вода во снах нас от жары спасает, Нам помогает воевать и здесь служить. Где есть вода – там жизнь не угасает, Река мне снится – значит, будем жить! Бетонка Ползет бетонка через горы Серою лентою-змеей. По ней крадутся, словно воры, «КамАЗы», «МАЗы», держа строй. Доставить груз нам срочно надо, От Родины мы далеки, Ревет, грохочет канонада, Свечой горят наливники. Вдали от нас родная Кушка, Все больше на дорогах мин, И не узнает мать-старушка, Где лег ее любимый сын. Ушел по серой он бетонке, Его дорога забрала У милой, любящей девчонки, Которая его ждала. Ползет бетонка по Салангу, Глубоко уходя в тоннель, Ее бы нанести на карту, Как нулевую параллель. Как тот Бермудский треугольник, Где исчезают корабли, Лишь оставляя камней холмик Вдали от матушки-земли. Ползет бетонка по долинам, Сыпучим дюнам и пескам, Ползет по гололеду, минам, Не оставляя шансов нам Слететь в кювет иль подорваться, И мы все зорче смотрим вдаль. С душманами не повстречаться б, И крепче жмем мы на педаль. А по обочинам бетонки Стоят чужие города, Ползут «КамАЗы», «МАЗы», «Шилки», И мы уходим в никуда. Здесь остаются обелиски Советских воинов-солдат, Мы головы склоняем низко Всем, кто в чужой земле лежат. Дорога, афганская бетонка, Тебя запомним на века, Осталась ты за горизонтом, Ты так близка и далека. И сколько ей бы там ни виться, Змеиной серой полосе, Она нам будет долго сниться, В холодной утренней росе. Давно ушли мы из Афгана, Серой бетонкою ушли, Напоминают о ней раны, Печальным криком журавли. Совсем другие мы дороги Наматываем на кардан, Не забываются тревоги, Урок, что той страной был дан. Сповідь інваліда Я сиджу край віконця, В небосхилі сіріє, Скоро зійде вже сонце, Мені думу зігріє. Край віконечка груша Білим цвітом буяє, Теребить мені душу. Ніг у мене немає… А протези новенькі Щось не хочуть носити, Піти в гості до неньки, Траву в лузі скосити. Я на схід поглядаю: Бачу юність свою, Лежу, кров’ю стікаю, Ноги втратив в бою. Бачу небо афганське На зорі, як і тут. Кишлак, дуло душманське, Бійці цепом ідуть. Я іду крайній справа, В ногах рветься фугас. Вибух, крик, пилу хмара. І в очах світ погас. Госпіталь у Баграмі, І кругом лікарі, Не пишу листів мамі, Лежу, мов у землі. Госпітальна палата, Кругом крики і кров. Де ж ти, батьківська хата, Де ж ти, перша любов… Відкриваю знов очі, На носилках несуть. В небі хмари молочні, Літаком знову в путь. І летів грузом «триста» На Ташкент, Ашхабад, Де роса серебриста, Госпіталь, медсанбат. Госпітальні палати, Їх багато було. Білі, сині халати, Скільки часу спливло. Я до ліжка прикутий, Інвалід, ветеран. Лежу, всіми забутий, В очах сивий туман. І дивлюсь у віконце, Юність бачу свою, У горах чужих сонце, На ногах я стою. Чиновнику Стою я под березою, В руках два костыля, И вспомню горы с грозами, Где плавилась земля. Рвались снаряды, мины, Дымилось все вокруг, Горели все машины, Погиб мой лучший друг. Я ранен и контужен, Калека – но живой, Кому такой я нужен? Пойду к властям на бой. Коляску «выбиваю» – Не носят меня ноги. И снова вспоминаю Афганские дороги. Ходил я там в колоннах По горным перевалам. При звездах, при погонах Чиновник скажет: «Даром. Я ничего не знаю, Кому ты там служил». Ребят я вспоминаю, Кто голову сложил. Я ранен и контужен, Калека обгоревший. Стране родной не нужен, Совсем осиротевший. Не инвалид войны я, Не там я воевал. Наверно, инвалидом По доброй воле стал. И на душе тревожно, Обидно за ребят, Но разве же так можно – Они ж в земле лежат. Не там мы воевали, И не за ту страну. И ничего не знали Они про ту войну. Не надо мне коляску, Пойду на костылях. Сейчас бы автомат и каску, И мне б помог Аллах. Вернуться б из Афгана Здоровым, молодым, Чтоб не болели раны И не был я седым. Но мы, бойцы-калеки, Кто Родине служил. Уснуть бы нам навеки, Чтоб ты, чиновник, жил. Боевому другу Друг ты мой, БТР, На Афганской войне Ты в колоннах горел, Защищая жизнь мне. Друзьям жизни спасал, Прикрывая броней. Скрежетал твой металл, Чтоб пришли мы домой. И Шинданд, и Герат, И Фарах, Кандагар Помнят все тебя, брат, Ведь держал ты удар. Не одну милю ты По ущельям скользил, Где горели мосты, Из «зеленки» «дух» бил. Ты нам жизни спасал, Защищал, согревал. Домой письма писал – Скрежетал твой металл. Пулемет твой, броня, Скорострельная пушка, Вы спасали меня, И встречала нас Кушка. Перевалы в огне, Снег, жара и туман. Был я верен броне, Хоть стрелял в нас душман. Вот и годы прошли, Давно кончил служить, Фары, очи твои, Мне вовек не забыть. И спасибо тебе, Твоей крепкой броне, Я остался живой На Афганской войне. Костер Кричит где-то мулла, Объявляем подъем. Мы уйдем от костра, Из Афгана уйдем. Но не сможет вовек От войны той уйти Ни один человек В своем млечном пути. Мы дождались утра, Вспоминая свой дом. Вновь летят трассера И горит все кругом. Не горит лишь костер В той ночной тишине, Мы заводим мотор, Снова мы на войне. До Шинданда дойти Нам поможет Аллах. Ты нам, солнце, свети В кишлаках и горах. Как костер нам сверкал В тишине и в ночи. Впереди перевал, И на нем басмачи. Но огонь не угас У солдата в груди. Рвется снова фугас, Бой идет впереди. Пусть огонь и война Не приходят во снах, Будет пусть тишина, Помоги нам, Аллах. Пусть простит меня Бог, Что Аллаху молюсь, Из афганских дорог Я приду, я вернусь. Не забыть нам войну Той далекой страны, И костра тишину, Лучше нет тишины. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||