Хіба міг мій батько бути окупантом?
ImageДоброго дня, шановна редакціє «Голосу України»! Пише ваша постійна читачка з міста Богодухова Харківської області. Прочитала в газеті матеріал під назвою «Уроки операції «Дунай», який мене глибоко схвилював.
Річ у тому, що в далекому 1969 році мій батько Яковенко Борис Євгенович (нині покійний) теж проходив службу в місті Турнові в Чехословаччині (на знімку). Його, так би мовити, обійшли небезпеки, які чекали на тих, хто був призваний роком раніше. Часто, коли я була маленькою, він розповідав мені про свої роки служби за кордоном. З того часу багато чого стерлося з моєї пам’яті, але моя дитяча уява на все життя зберегла ту історію про танк, який радянські солдати спрямували у прірву, щоб не забрати життя у інших людей. То чи можуть так чинити окупанти, якими називали радянських воїнів у далекій Чехословаччині?!.
Не знаю, що то була за історія: чи трапилася вона з бойовими друзями Віктора Ковальчука (і потім передавалася з уст в уста іншими солдатами інших частин, якщо про неї знав і мій батько), чи так масово чинили багато радянських воїнів, але вони ще раз довели, що прийшли з миром, як справжні інтернаціоналісти.
Я народилася в 70-х роках. Про ті далекі події чула з розповідей батька, формувала своє бачення з художніх фільмів і творів, але завжди шанувала подвиг воїнів-інтернаціоналістів, які служили в Чехословаччині і далекому Афганістані. Можливо, це й тому, що в часи нашого дитинства нас дійсно виховували в дусі патріотизму?! Впевнена, що так думає і відчуває більша частина мого покоління.
З повагою, Леся ПШЕНИЧНА.
Богодухів
Харківської області.