Івано-Франківська область

Спільна робота і в свята, і в будні

Юрій КУПЧІЙ,
голова  Івано-Франківської  обласної
організації  УСВА.

Міськдержадміністрація й міська організація Української  Спілки  ветеранів Афганістану 28 жовтня підписали Меморандум про взаємодію.
Документ став результатом діалогу, який почався у вересні між громадською організацією ветеранів Афганістану, очолюваною Олександром Перміновим,  і міською владою. У Меморандумі йдеться про програму «Ветеран»  на 2012—2016 роки, спрямовану на посилення соціального захисту, поліпшення медобслуговування й забезпечення житлом ветеранів війни. 
Голова  міськдержадміністрації  Володимир Яцуба зазначив: «У Севастополі безплатне медобслуговування інвалідів війни в госпіталі Військово-морських Сил України. Можливість такого обслуговування  передбачено в 1-й міській та інших лікарнях. У нас є домовленість із АМНУ — інвалідів готові обстежити безплатно 23 київські інститути».

---

8 листопада  підписано Меморандум про взаємодію та  співробітництво між Борзнянською районною державною адміністрацією,  районною радою,  міською радою та  Борзнянським районним відділенням Української Спілки ветеранів  Афганістану.
Документ  підписали від  районної  державної адміністрації – А. Дробот, від   районної ради – Б. Силко, від  міської ради – А. Койда і від  районного  відділення УСВА – В.  Молотов.

---

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) вітаю військових розвідників – людей мужньої і однієї з найнебезпечніших професій зі святом – 93-ю  річницею створення військової розвідки і 61-ю річницею створення армійського спецназу!
Днем заснування радянської військової розвідки прийнято вважати 5 листопада 1918 року, коли було створено Реєстраційне управління – центральний орган військової розвідки.
У роки Великої Вітчизняної війни за мужність, героїзм та успішне виконання розвідзавдань близько 150 тисяч військових розвідників відзначені  державними нагородами, а 121 з них  присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
1950 рік став початком формування армійського Спецназу ГРУ ГШ. У 1951 році створено роти спеціального призначення у військових з'єднаннях, у 1957 році – батальйони, а в 1962–1963 роках – бригади у військових округах.
Військові розвідники завжди діяли на вістрі локальних війн і військових конфліктів у різних країнах світу. Багато  яскравих сторінок історії проведення ефективної військової розвідки було написано у ході військово-політичної спецоперації СРСР у Афганістані. 15-а і  22-а окремі  бригади  спецпризначення брали активну участь у бойових операціях 40-ї армії «Карера», «Удар», «Шквал», «Гроза», «Магістраль» та інших.  Воїни  розвідпідрозділів завдяки спецплану «Завіса» великою мірою перекреслили здатність моджахедів здійснювати постачання озброєння з-за кордону.
Тисячі воїнів військ спеціального призначення за  мужність і відвагу  були нагороджені орденами і медалями, серед них і  наші співвітчизники:  Ігор Стодеревський, Артур Дерев’янко, Віталій Чурай,  Геннадій Корнєв, Юрій Гугін, Сергій Лук’янов, Олег Присяжнюк, Юрій Зубко, Віталій Крутій, Олег Кривопалов, В’ячеслав Купрієнко, Василь Родіонов, Микола Скалянський, Анатолій Зайков  і багато інших. 25 військових розвідників за роки Афганської війни отримали найвищу військову нагороду – звання Героя Радянського Союзу, серед них і  українці  Я. П. Горошко, О. П. Онищук, В. В. Арсьонов.
Нині військова розвідка України співпрацює  більш як з 30 розвідслужбами країн світу, вирішуючи одне з ключових завдань із захисту безпеки нашої держави.
Дорогі бойові друзі! Бажаю Вам і Вашим рідним міцного здоров'я, злагоди і благополуччя,  успіхів у професійній діяльності на користь нашої країни.
Зі святом, бойові побратими!
З повагою –

---

24 роки тому шістнадцять сміливців, воїнів-розвідників здійснили свій подвиг біля міста Шахджой. Група спеціального призначення під керівництвом старшого лейтенанта Олега Онищука секретно здійснила в афганських горах стрімкий марш і 30 жовтня 1987 року  перехопила у горах караван зі зброєю. Але вночі група була оточена і розвідники вступили у нерівний бій. Ворог відкрив масивний вогонь з кулеметів, безвідкатних гармат, мінометів. Один за одним гинули побратими. Коли у них скінчилися патрони, в хід пішли гранати. Останню Олег залишив для себе…
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 травня 1988 року старшому лейтенанту Онищуку Олегу Петровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, він нагороджений орденами Леніна і Червоного Прапора.
У місті Хмельницькому зібралися 190 юнаків допризовного віку на перших  обласних змаганнях з військового багатоборства, присвячених пам’яті земляка, уродженця Ізяславщини, Героя Радянського Союзу Олега  Онищука.  23 команди представили всю адміністративну карту області. Ініціаторами та організаторами змагань стали обласна організація УСВА, обласні управління освіти і науки та військовий комісаріат, міська організація ТСО України.
Відкрив змагання голова обласної організації УСВА Микола Іванович Приступа. Він побажав учасникам чесної боротьби і перемоги. До пам’ятної стели (на знімку) поклали квіти. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих у нерівному  бою  відважних побратимів.
Змаганням передувала велика робота і організаторів, і учасників. Юнаки демонстрували свої вміння і виборювали право на першість у межах навчальної програми «Захист Вітчизни»: це конкурс строю та пісні, надання першої медичної допомоги, розбирання і збирання  автомата АК-74, метання гранати у мішень, біг у протигазі, визначення азимуту, повзання з макетом автомата, спорядження магазину АК, стрільба з пневматичної гвинтівки. Усі вправи були об’єднані в естафету «Спецназ». Суддями на етапах виступили голови районних «афганських» організацій, які прибули  разом зі своїми командами.
Змагання проходили в напруженій боротьбі, кожна команда виявила майстерність на етапах естафети і велику волю до перемоги. Цього разу найвправнішими  стали представники міста Славути. Їм вручено диплом за перше місце, цінні подарунки і перехідний кубок імені Олега Онищука. Не відставали від переможців і земляки героя з Ізяславського району, які вибороли друге місце, а третьою стала команда Ярмолинецького району.
Після нагородження дружина героя Галина Степанівна Онищук подякувала організаторам і учасникам за пам’ять про воїнів, які не повернулися з Афганської війни. Курсанти Національної академії Прикордонних військ України виступили з концертом, після якого у солдатській їдальні  на всіх чекала смачна  каша.

---

Мало кто знает, что задолго до ввода 40-й армии, еще с 1956 года, в Афганистане работали советские военные советники. Полковник СБУ в отставке, а тогда капитан КГБ СССР Геннадий Корнев провел в этой стране шесть лет в должности советника афганских спецслужб.
 
Геннадий Алексеевич Корнев, 53 года, полковник СБУ в отставке, председатель совета ветеранской организации «Единство» при Управлении СБУ в Днепропетровской области.
Окончил Днепропетровский химико-технологический институт, курсы по изучению иностранных языков при Высшей школе КГБ СССР, Институт разведки им. Андропова.
В Афганистане отслужил в общей сложности шесть лет: с ноября 1981-го по январь 1984-го и с февраля 1985-го по декабрь 1988 года.
Награжден орденом Красной Звезды, медалью «За боевые заслуги».
Женат, имеет двоих сыновей.

– В представительстве КГБ СССР при органах безопасности Афганистана меня распределили в город Меймене (недалеко от границы с Туркменией), – вспоминает Корнев. – Моя задача советника состояла в том, чтобы научить работать афганцев в их местном органе безопасности – Службе государственной информации (СГИ).
– В Меймене вы действовали как разведчик или контрразведчик?
– И то и другое. Учили афганцев работать по всем направлениям. В нашу задачу входило и выявление планов по подготовке нарушений советской границы, и выяснение намерений всех исламских формирований. А их было множество, с поддержкой в Пакистане, Иране или Саудовской Аравии. Также мы должны были проводить пропагандистскую работу среди местных жителей, чтобы они становились сторонниками СССР.
– И как, удавалось?
– Мы пришли в Афганистан со всей душой, уважением, помощь оказывали. И продуктами, и медикаментами помогали. Занимались восстановлением мостов, дорог, поддержкой электростанций…
На курсах нам читали страноведение и ислам, возили по священным местам. Так что обычаи мы знали. Оружие всегда носили при себе, но его не было видно. Этот нюанс тоже располагал. Опять же, говорили на их языке. А на вопрос, зачем выучили, отвечали: из уважения к их древней стране. К нам было хорошее отношение. Но не всегда.
К сожалению, не все наши соотечественники старались учитывать эти нюансы. Мы объясняли, что полураздетыми там ходить нельзя. Но иногда кто-то выходил на улицу в таком виде. Афганские муллы сразу же использовали это в своей пропаганде: «Вот пришли неверные, ваших сестер, матерей и жен заберут».
Еще у афганцев культ предков, кладбища на видном месте на возвышенностях располагаются. А военным наблюдательные пункты тоже на высокой точке нужны. И если наши рыли на кладбищах землю, деревня быстро переходила на сторону врага. Подобные случаи иногда отправляли насмарку всю проведенную работу. Если же наши войска учитывали местные нюансы, то все было нормально.

Спасали детей и вербовали женщин

– Вражеские намерения по нарушению границы удавалось выявить?
– Явных намерений не было. Но вот был такой случай. В афганской авиакомпании «Бахтар» летали наши самолеты Як-40. И одна из банд постоянно обстреливала их на взлете и посадке. И тут выяснилось, что руководитель этого бандформирования хочет встретиться с советником. Бандиты вначале хотели, чтобы мы для конспирации к ним ночью приехали. Но мы настояли, чтобы они прибыли к нам. Зашел главарь с большой черной бородой и на костылях (накануне сам себе случайно прострелил колено): «Нужна помощь. В кишлаке у детей краснуха». Детям, конечно, помогли, а через несколько дней пришли старики, на колени упали: «Спасибо! Ты помог нашим детям!». После этого банда прекратила не только обстрелы авиации, но и вообще обстрелы города.
– Правда ли, что женщины в Афганистане были тогда совершенно бесправны?
– С нами работали две афганские женщины-машинистки. Одна как-то говорит: «Товарищ советник, у моей подруги есть интересная информация». А идти к чужой женщине в дом – смертный приговор для нее. Наша сотрудница тайно привела подругу, та зашла в парандже, потом сняла ее – красавица, вся в золоте. Рассказала о планах исламского комитета по поставкам оружия, о пропагандистских мероприятиях, планах нападения.
– Откуда она это все узнала?
– А мужчины у них, когда разговаривают между собой, не обращают внимания на женщин. Нас на курсах учили: «Идет афганская женщина – это для вас пустое место». Было такое, что женщина упала, я – к ней. Афганец со мной шел, говорит: «Иди мимо. Хочешь, чтобы голову тебе снесли?»

– Вы знали заранее о выводе советского контингента?
– В общем-то, да. Горбачев на каком-то совещании сказал, что принято такое политическое решение. Разговоры были, но о конкретных датах речь не шла.
То, что надо выводить войска, сомнений не было. Но будущее Афганистана вызывало вопросы.
Даже сейчас однозначно нельзя сказать, зря мы там воевали или нет. С точки зрения человеческих жизней – это одно. С другой стороны, когда мы уходили, многие афганцы нам говорили прямо: «Вы нас предали, ребята».
– По прошествии времени как вы оцениваете афганские события?
– Уж если предприняли такой шаг – войти в страну с оружием, то нужно было продумать, какую политику там вести. А у нас было шараханье из стороны в сторону. Был сделан упор на чехословацкий опыт, а здесь у населения другое мировоззрение. Образно говоря, они утром проснулись – в стране чужие люди, которые во многих случаях ведут себя неправильно. Афганцы могут простить все, кроме неуважения к их традициям.
– Что подразумевается под чехословацким опытом?
– Если уже решили вводить военный контингент, то нужно было военным путем и идти, не позволять стать на ноги военной оппозиции. В мировой истории ни одно партизанское движение не было побеждено. А мы зашли, стали гарнизонами и надеялись, что афганцы все сами сделают. Нужно было поставить заслон потокам оружия из-за границы. А у нас были точечные действия. Там участвовали в боевых действиях, а там – нет.
Когда мы пришли в Афганистан, у них еще шомпольное оружие было, и вдруг стало появляться современное: и китайское, и египетское, и итальянское, а затем и американское.
– Вы следите за ситуацией в Афганистане сейчас?
– Да, по мере возможности. Войска НАТО еще в более худшем положении, чем тогда были мы. У нас была установка на контакт с местным населением, а у них – нет. Афганцы же мгновенно чувствуют неуважение или пренебрежение, не дай бог его показать.
– Геннадий Алексеевич, расскажите, орден Красной Звезды за что получили?
– За проведение операции в провинции Фарьяб. Там действовало формирование исламских фундаменталистов ДИРА (Движение исламской революции Афганистана). Они терроризировали всю округу, уничтожали сторонников народной власти, особенно женщин, нарушающих, по их мнению, нормы шариата. Однажды они убили четырех местных сестер-учительниц, животы им вспороли. Считали, что женщины не должны преподавать.
Несколько военных операций против них результатов не принесли: то ли была утечка информации, то ли им везло. Тогда мы решили воспользоваться враждой между бандформированиями других исламских партий. Направили ходоков к руководителю ДИРА Абдуль Гафуру (по прозвищу Черный Мулла) с просьбой, чтобы он повлиял своим авторитетом, навел порядок. А между теми распространили слух, что Черный Мулла всех собирается подчинить своей власти. Абдуль Гафуру устроили засаду, в которую он попал и был уничтожен. Я разрабатывал эту операцию и руководил ею. В 1983 году ее даже описали в статье газеты «Известия» – «Конец Черного Муллы».

---

На території Свято-Варварівського храму в мікрорайоні Фрегат у Первомайську урочисто відкрито сквер «Воїнів-інтернаціоналістів» з алеями Слави «афганців» і чорнобильців.
У заході взяли участь керівники міста, воїни-інтернаціоналісти, Почесний громадянин міста Василь Капацина, депутати міської ради, представники підприємств, організацій, засобів масової інформації,  учнівська і студентська молодь. Привітали первомайських «афганців» з відкриттям Алеї Слави і меморіального комплексу голова Спілки ветеранів війни в Афганістані Республіки Молдова, депутат парламенту Молдови Михайло Мокан, представники ветеранських організацій з Умані, Шепетівки, Лубен, Миколаєва, Нової Одеси, Вознесенська, Южноукраїнська.
Настоятель Свято-Варварівського храму отець Сергій (Вендель) освятив меморіальний комплекс, а представники духовенства відслужили молебень по загиблих під час війни в Афганістані та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Почесне право відкрити пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам було надано ініціатору створення меморіалу, голові Первомайського міського товариства ветеранів Афганістану Володимиру Йонзі і члену організації Олександру Савенку. Супроводжувалося відкриття військовим салютом, а почесну варту несли учасники бойових дій в Афганістані Олександр Пономаренко і Василь Бачинський разом із курсантами кадетського класу загальноосвітньої школи  №15.
Автор проекту – скульптор, художник, старший викладач Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Національної спілки художників О. Михайлицький.  
На мітингу виступили міський голова Л. Дромашко, голова міського товариства ветеранів Афганістану В. Йонга, голова товариства постраждалих від аварії на ЧАЕС В. Цихоня, дружина загиблого підполковника Андрія Андрійовича Суліми – Валентина Суліма.
У Палаці культури і техніки «Фрегат» член правління Миколаївської обласної спілки воїнів-інтернаціоналістів і запасу  Ю. Соловей та В. Йонга вручили активістам організації медалі Української Спілки ветеранів Афганістану за вагомий внесок у розвиток ветеранського руху. Було також відзначено меценатів, керівників підприємств, місцеву владу в особі міського голови Людмили Дромашко, всіх тих, хто надавав посильну допомогу в будівництві. Відбувся святковий концерт за участю ансамблю «Контингент» з  Лубен.
Увечері «афганці» розгорнули у сквері польову кухню, де всі бажаючі могли скуштувати смачної гречаної каші з м’ясом і послухати  патріотичні пісні у виконанні гурту «Восток» з  Новомосковська  Дніпропетровської  області.

---

В Херсоне состоялся традиционный IX Всеукраинский фестиваль военно-патриотического творчества «Оберіг» при поддержке областных, городских властей и Украинского Союза ветеранов Афганистана. Он был посвящен 67-й годовщине освобождения Украины от фашистских захватчиков.  
География фестиваля была широка: прибыли гости и участники из разных уголков Украины – Крыма, Одесской, Николаевской, Днепропетровской, Запорожской, Харьковской, Тернопольской, Волынской, Львовской областей и, конечно же, представители Херсонщины.
В областном Дворце молодежи  и студентов праздник  открыли заместитель главы облгосадминистрации А. А. Яценко, мэр Херсона В. В. Сальдо, председатель областной организации УСВА В. Ф. Столяр. Участники  «состязались», проявляли себя в таких номинациях: хореография, поэзия, художественное чтение, песня-ветеран, песня авторская,  бардовская,  популярная.
Гости и участники побывали на экскурсии по городу, посетили областной краеведческий музей, экспозицию, посвященную Афганской войне. В Парке Славы почтили память павших в Великой Отечественной и Афганской войнах у мемориалов Неизвестному солдату и «Скорбящей Матери».
На  гала-концерте особенно яркими были выступления дочери ветерана-«афганца» Марьяны Кудрявченко (Киев) с песней «Женщина в черном», Петра Бондарева с песней «Это война…», который почтил память автора, поэта-«афганца» Николая Вишняка. Запомнилось  художественное чтение Светланы Галич (Харьков), выступления Светланы Ганзенко (Луцк), Натальи Ахметовой (Севастополь). Иван Шерстюк (Львов) исполнил песню «Батя», посвященную отцу, участнику боевых действий в Афганистане. Неожиданным для всех было совместное выступление гостей фестиваля – группы «Обелиск» (АР Крым) и Насти Лебедевой (Херсон) с песней «Никто, кроме нас». Выступил и член жюри, ветеран-«афганец», солист группы «Долг», Заслуженный работник культуры Украины Виктор Марышев (Тернополь) с песнями «Вишні», «За волю». Горячо приветствовали зрители выступление мэтра «афганской» песни Юрия Шкитуна, исполнившего посвященную фестивалю песню «Привет, Херсон!».
Победители конкурса награждены грамотами и памятными призами. Лауреатами стали: в номинации «За высокое исполнительское мастерство» – Д. Музыка, В. Кучеренко, И. Шерстюк, М. Савельева, НВА военно-патриотической песни «Береза» (художественный руководитель – В. Розум); в номинации «Надежда фестиваля» – В. Белоусов, М. Арушанян, В. Шахунова; в номинации «За популяризацию военно-патриотической песни» – дуэт «Спасибо, папа», П. Бондарев; в номинации «За популяризацию военно-патриотической темы в поэзии» – Т. Павличко, С. Галич; в номинации «Лучшая авторская песня» – Р. Голованенко; в номинации «Голос фестиваля» – М. Кудрявченко; за лучшую хореографическую постановку диплом вручен ОАНТ «Калиновий цвіт» (художественный руководитель – И. Малинская). Гран-при фестиваля получила вокалистка из Новой Каховки  Анастасия Фролова.
Казалось, на одном дыхании прошел «Оберіг», не оставляя равнодушными участников, гостей, зрителей, организаторов к проблемам нашего общества, к проблемам военно-патриотического воспитания подрастающего поколения.

---

Від імені чернігівських сімей загиблих в Афганістані  військовослужбовців хочемо щиро подякувати воїнам-інтернаціоналістам  Олександру Пекуру  і Олександру Марцинкевичу, депутату Чернігівської районної ради, голові СФГ «Володимир»  Володимиру  Мандриці, керівнику  ПОСП «Агросівер»  Володимиру Поліщуку  і Олександру  Сичу. Вже кілька років поспіль вони завозять картоплю і овочі дев’ятнадцяти   родинам загиблих на Афганській війні.
Низький материнський  уклін вам, дорогі сини, за людяність, щедрість і милосердя!

---

У статті «Подвиг не забуто» («Третій тост» №18) вказано, що головою Шосткинської міської організації УСВА є Дмитро Шиман, але це не так. На засіданні правління  розглянуто це питання і прийнято рішення звернутися до редакції.
19 лютого 2005 року на загальних зборах спілку ветеранів Афганістану міста Шостки було реорганізовано в Шосткинську міську організацію Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Д. Л. Шиман виставляв свою кандидатуру на посаду голови, але при голосуванні  набрав лише 2 голоси. Більшістю голосів головою організації було обрано Володимира Івановича Півторака, що задокументовано у протоколі. Водночас Шиман часто представлявся головою організації, використовуючи це в особистих інтересах.
Правління Шосткинської міської організації УСВА свого часу вже зверталося до  Правління УСВА з клопотанням про виключення Шимана із членів УСВА за невиконання Статуту Спілки, аморальну поведінку, постійні спроби дискредитації керівництва міської організації.
Цього разу Д. Л. Шиман обманним шляхом зміг себе «пропіарити» навіть у центральному друкованому  органі УСВА. Зі слів членів нашої делегації на заходах у місті Новгороді-Сіверському Шимана, котрий не є членом нашої організації, представили як ветерана війни в Афганістані, а не як голову організації. Вочевидь, таку неправдиву   інформацію він надав кореспонденту особисто.

В. ПІВТОРАК – голова Шосткинської міської організації УСВА, В. ІВАНЦОВ – заступник голови, І. ВОРХЛИК, О. МЕЗЬКО, І. САБАРА, М. ТЕРЮХАНОВ, В. УДАЛОЙ – члени   правління.

---

     Триває передплата на газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», на сторінках якої друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія. Газету можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. Мінімальний передплатний період – один місяць, максимальний – один рік.
     Наш індекс – 30224.
     Періодичність виходу – двічі на місяць.
    Вартість передплати, яка не змінюється вже довгі роки, з урахуванням приймання передплати і доставки складає:

     на місяць – 1,74 грн.,
     на три місяці – 4,62 грн.,
     на шість місяців – 7,59 грн.,
     на рік – 13,98 грн.