Шановні захисники Вітчизни!

     Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) щиро вітаю військовослужбовців, ветеранів Збройних Сил  з 20-ю річницею   Збройних Сил України!
     Збройні Сили незалежної демократичної держави  України, які були створені 6 грудня 1991 року, успадкували від Радянського Союзу одне з найпотужніших угруповань військ у Європі. За ці роки Збройні Сили України гідно пройшли період свого становлення і нині спроможні виконувати різні завдання держави, головне з яких – захист національної безпеки України.

     У рядах Збройних Сил служать віддані державі воїни, серед яких понад 800 – учасники бойових дій в Афганістані, 5 з них – генерали. Вони майстерно освоюють сучасні бойові зразки техніки, опановують ратне ремесло і проходять сувору школу армійського життя.
     Бажаю всім Вам, членам Ваших родин міцного здоров’я, щастя і оптимізму, незважаючи на жодні кризи. А всьому особовому складові – подальших успіхів у такій нелегкій, але шляхетній ратній праці на благо України!

З повагою,
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова Української Спілки
ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів),
генерал-майор.

Збройним силам України - 20 років.

      Збройним силам України - 20 років. Напевно, не варто моралізувати на кшталт багато це чи мало для військового відомства. Швидше, важливіше оглянутися на прожитий ними час, спробувати неупереджено згадати, як усе починалося і що маємо сьогодні.
      У 1991 році Україні дісталося одне з найпотужніших військових угруповань військ у Європі, оснащених ядерною зброєю, сучасними на той час зразками озброєння і військової техніки. Загальна чисельність особового складу становила 780 тис. осіб. Але це була лише велика сукупність окремих розрізнених військових механізмів потужної армії колишнього Радянського Союзу, з якого, по суті, мали народитися Збройні сили незалежної України.
      Процес скорочення особового складу, оптимізації чисельності озброєнь видався надзвичайно складним. Та якщо з тисячами одиниць техніки, мільйонами боєприпасів більш-менш вдалося розібратися - попит на продукцію радянського виробництва на ринках озброєнь є ще й досі, то вирішити проблему людського фактора виявилося набагато складніше. Наслідком скорочення стала багатотисячна кількість безквартирних офіцерів, прапорщиків, надстроковиків, цивільних, які працювали в системі оборони Радянського Союзу і мали право на отримання житла. І сьогодні, через 20 років, переважна більшість з них так його і не отримала. Більш того, когорту безквартирних за цей час поповнили тисячі військовослужбовців уже ЗС України. Загальна їх кількість нині становить понад 40 тисяч осіб. Чим не «досягнення» за двадцятиріччя?
      Світова спільнота швидко визнала незалежну Україну, а з нею і її Збройні сили. Уже через рік -1992 року - світові інформаційні агентства розповідали про мужність українських військовослужбовців, які під егідою ООН були направлені для підтримки миру в Югославію, а по суті - на війну. Саме тоді на території Боснії і Герцеговини, Східної Славонії і була започаткована миротворча діяльність Збройних сил України. З того часу 37 тисяч українських солдатів та офіцерів пройшли через миротворчі Місії у Македонії, Сербії і Чорногорії, на африканському континенті, в Анголі і Сьєрра-Леоне, на Близькому Сході - в Лівані, Державі Кувейт, Іраку та інших регіонах світу. 50 з них загинули, виконуючи свій військовий миротворчий обов'язок. їхню справу нині продовжують 487 військовослужбовців, які виконують миротворчі завдання у складі 9 Місій ООН і НАТО на території 8 країн світу.
      Слід згадати і про міжнародне військове співробітництво вітчизняних Збройних сил. І насамперед плідну співпрацю з оплотом, згідно з радянською пропагандистською термінологією, імперіалізму - НАТО. Будемо відвертими, у більшості військовослужбовців жевріла надія, що наша держава приєднається до Північноатлантичного блоку, завдяки чому покращаться умови їх служби і життя. Не судилося. І сьогодні українським військовослужбовцям не залишається іншого як потайки заздрити полякам, болгарам, румунам...
      Заздрити, тому що їх держава протягом 20 років так і не спромоглася вирішити хоча б мінімум їхніх соціальних проблем. Низьке грошове забезпечення, відсутність житла, безробіття дружин, неможливість влаштування дітей у дитячі садки - все це щодня лежить тягарем на плечах нинішнього захисника Вітчизни. Та чи не найбільш болючим є відсутність поваги до людини в погонах. Причому як з боку держави, так і суспільства загалом. Військова служба, на тлі життя дітей-мажорів, так званих успішних бізнесменів, нині не є престижною. Як наслідок, за соціальним складом Збройні сили України у переважній більшості сьогодні є військом дітей робітників і селян...
      Можливо саме тому в день 20-річчя Збройних сил нашої держави хочеться висловити слова вдячності і поваги саме їм. Що незважаючи на всі негаразди вони з дня на день несуть службу, бойове чергування, ризикуючи власним життям за сотні тисяч кілометрів від рідної землі, живим щитом стоять між добром і злом у «гарячих точках» планети. Що не мажори, а саме вони є уособленням шанованої в усі часи і в будь-якій країні світу професії захисника Вітчизни.
      За вас, солдати і офіцери, з нагоди 20-річчя Збройних сил України колектив редакції часопису «Камуфляж» піднімає чарку і від щирого серця бажає вам перш за все здоров'я, мужності та віри у краще майбутнє нашого війська! Без сумніву, цей час настане!