Сьогодні ідея використання тварин у військових цілях знову набуває
популярності. Вважається, що їх застосування для розвідки чи
розмінування обійдеться військовим дешевше, ніж використання
високотехнологічних пристроїв, причому ефективність виконання завдань
при цьому не постраждає. Першими перейти на широке застосування
дресированої фауни можуть США.
ІСТОРІЯ
Використання тварин для виконання суто військових завдань розпочалося мало не з тих насів, коли людина вперше приручила дикого собаку. Історії відомі випадки застосування бойових слонів, коней для кавалерії, мулів для транспортування підвод з боєприпасами, голубів для підпалювання міст і пацюків для поширення епідемій. Востаннє тварини активно використовувалися у військових цілях під час Другої світової війни, а також деякий час після неї.
Останній такий масштабний проект датується кінцем 1950-х років. У квітні 2004 р. Національний архів Великобританії оприлюднив матеріали про секретний план використання ядерної бомби Blue Peacock («Блакитний павич») для стримування просування радянських військ усередину Європи після початку Третьої світової війни. Семитонна ядерна бомба повинна була бути захоронена в Північній Німеччині і підірвана дистанційно під час відступу британців.
Створенням бомби займався Олдемастонський центр дослідження ядерної зброї, що запропонував використовувати для повного збереження пристрою живих курей. Передбачалося, що холодна зима може завдати серйозної шкоди обладнанню, тому було вирішено оточити закопану бомбу спеціальними контейнерами з комбікормом, водою і курми, які повинні були обігрівати її своїм теплом.
Паралельно тривала реалізація іншого проекту подібної бомби – Blue Bunny («Блакитний кролик»), у якому роль курей виконували кролики. Загалом британські військові замовили 10 таких бомб. Слід зазначити, що проект так і не був реалізований до кінця - міністерство оборони Великобританії закрило роботи з цієї програми в лютому 1958 р.
Інша гучна історія пов'язана з планами міністерства оборони США використовувати голубів як механізм самонаведення для ракет. Суть проекту, над яким американські інженери працювали під час Другої світової війни, полягала в тому, що в середині ракети розміщувався дресирований голуб, який вів би ракету до цілі за зображенням на екрані. У головній частині ракети монтувалася лінза, що проектувала зображення цілі на екран - якщо картинка зміщувалася, голуб повертав голову, і таким чином рухалося кермо ракети. Проект «Голуб» був закритий наприкінці війни. У1948 р. ВМС США відновили програму вже під назвою Огсоп. але і її закрили в 1953 р., після того як підтвердилася ефективність використання електронних систем наведення ракет.
На початку 1940-х років у США також створювалася «Мишача бомба» - найменша авіаційна бомба в історії. її маса складала всього 17 грамів і призначалася вона для підпалювання ворожих будинків. Носіями бомби мали стати летючі миші - бразильські складчатогуби. Ідея полягала в наступному: мишей охолоджували до 40 °С, щоб вони впали в сплячку, після цього до них пришивали запальну бомбу зі сповільнювачем.
Після скидання з літака контейнери з летючими мишами мали спускатися на парашутах і розкриватися. Після зігрівання тварини повинні були прокидатися і розлітатися по горищах будинків у пошуках сховку. Там і мали спрацьовувати запальні бомби з радіусом запалення ЗО см і тривалістю горіння 6 хвилин. Перші випробування «Мишачої бомби» були проведені в 1943 р. у пустелі в Мексиці, де було збудовано невелике село. їх результат був позитивним - усі дерев'яні будинки згоріли, і бомбу визнали ефективною.
Нову зброю передбачалося використовувати проти Японії для знищення промислових міст у затоці Осака. Десять бомбардувальників В-24 Liberator повинні були скинути по 100 контейнерів з мільйоном кажанів. Контейнери оснастили спеціальними парашутами, завдяки яким вони опускалися повільно, даючи мишам час, щоб прокинутися. Проект «Мишачої бомби» був закритий наприкінці 1945 р. після ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі та капітуляції Японії.
Тим часом у СРСР активно розвивали проект із використання собак - винищувачів танків. Спеціально дресировані тварини з прикріпленою до них бомбою з 12 кг тротилу повинні були заповзати під днище танка і підривати його. Собак мало годували й учили, що їжу вони зможуть знайти тільки під танком. Детонатор бомби приводився в дію спеціальною палкою завдовжки 20 см, що виступала вертикально над спиною тварини.
Протитанкові собаки були прийняті на озброєння в 1935 р. і, за різними даними, дресирування таких тварин проводилося до кінця 1990-х років. Усього за всю історію застосування собаки - винищувачі танків підірвали близько 300 машин. Правда, «протитанкові собаки» мали кілька недоліків. По-перше, дресирування тварин проводилося на радянських танках, через що вони плутали ворожі і «дружні» машини. Крім того, перелякані тварини іноді поверталися на базу. Через це бойове застосування таких собак було припинено в 1944 р.
Не слід також забувати про радянський проект протичовнових дельфінів - після війни в Чорному морі проводилося відповідне дресирування цих тварин. Дельфіни повинні були виявляти і підривати підводні човни та надводні кораблі супротивника. їх дресирування велося аж до початку 1980-х років, причому ці морські ссавці до 1987 р. нарівні з кораблями Чорноморського флоту несли бойове чергування біля входу в Севастопольську гавань.
СЬОГОДЕННЯ
У даний час тварини також активно використовуються на військовій службі, щоправда сфера їх застосування обмежена. Так, деякі бази ВМС США охороняють каліфорнійські морські леви і дельфіни- афаліни, які займаються виявленням підводних мін чи кораблів супротивника. У Росії якихось великих проектів із використання тварин для виконання військових завдань немає - військові застосовують хіба що собак для пошуку вибухових пристроїв.
Тим часом інтерес військових до використання тварин знову починає зростати. Правда, широке їх застосування планується поки тільки в США. Так, американські ВМС збільшили масштаби підготовки морських левів та дельфінів, які посилять безпеку всіх морських баз Сполучених Штатів. Крім того, у перспективі Армія США може розпочати застосування під час бойових дій спеціально дресированих пацюків.
Наприкінці листопада 2010 р. стало відомо, що Армія США зацікавилася можливістю використання африканських гігантських сумчастих пацюків для виявлення мін і саморобних вибухових пристроїв. У такій ролі гризуни вже активно використовуються військовими Танзанії та Мозамбіку, де вони займаються пошуком протипіхотних мін.
Дресировані пацюки зацікавили військових тим, що витрати на їх утримання незначні. При цьому тварини мають невелику масу - близько 3 кг, тому міни під ними не спрацьовують. Знайшовши міну, пацюк починає копати ямку на місці її розташування. Єдиним їхнім недоліком є те, що одна тварина може за день детально обнюхати на предмет мін лише близько 84 м2 території.
Цікаво, що інтерес до тварин зростає навіть незважаючи на вдосконалення різних технологій. Наприклад, із завданням пошуку морських мін набагато швидше й ефективніше може впоратися лазерна система виявлення мін чи підводні роботи. Але військові відповідають, що використовувати дельфінів чи собак дешевше, ніж здійснювати постійне патрулювання території на вертольотах, оснащених надскладною апаратурою.
Використання тварин для виконання суто військових завдань розпочалося мало не з тих насів, коли людина вперше приручила дикого собаку. Історії відомі випадки застосування бойових слонів, коней для кавалерії, мулів для транспортування підвод з боєприпасами, голубів для підпалювання міст і пацюків для поширення епідемій. Востаннє тварини активно використовувалися у військових цілях під час Другої світової війни, а також деякий час після неї.
Останній такий масштабний проект датується кінцем 1950-х років. У квітні 2004 р. Національний архів Великобританії оприлюднив матеріали про секретний план використання ядерної бомби Blue Peacock («Блакитний павич») для стримування просування радянських військ усередину Європи після початку Третьої світової війни. Семитонна ядерна бомба повинна була бути захоронена в Північній Німеччині і підірвана дистанційно під час відступу британців.
Створенням бомби займався Олдемастонський центр дослідження ядерної зброї, що запропонував використовувати для повного збереження пристрою живих курей. Передбачалося, що холодна зима може завдати серйозної шкоди обладнанню, тому було вирішено оточити закопану бомбу спеціальними контейнерами з комбікормом, водою і курми, які повинні були обігрівати її своїм теплом.
Паралельно тривала реалізація іншого проекту подібної бомби – Blue Bunny («Блакитний кролик»), у якому роль курей виконували кролики. Загалом британські військові замовили 10 таких бомб. Слід зазначити, що проект так і не був реалізований до кінця - міністерство оборони Великобританії закрило роботи з цієї програми в лютому 1958 р.
Інша гучна історія пов'язана з планами міністерства оборони США використовувати голубів як механізм самонаведення для ракет. Суть проекту, над яким американські інженери працювали під час Другої світової війни, полягала в тому, що в середині ракети розміщувався дресирований голуб, який вів би ракету до цілі за зображенням на екрані. У головній частині ракети монтувалася лінза, що проектувала зображення цілі на екран - якщо картинка зміщувалася, голуб повертав голову, і таким чином рухалося кермо ракети. Проект «Голуб» був закритий наприкінці війни. У1948 р. ВМС США відновили програму вже під назвою Огсоп. але і її закрили в 1953 р., після того як підтвердилася ефективність використання електронних систем наведення ракет.
На початку 1940-х років у США також створювалася «Мишача бомба» - найменша авіаційна бомба в історії. її маса складала всього 17 грамів і призначалася вона для підпалювання ворожих будинків. Носіями бомби мали стати летючі миші - бразильські складчатогуби. Ідея полягала в наступному: мишей охолоджували до 40 °С, щоб вони впали в сплячку, після цього до них пришивали запальну бомбу зі сповільнювачем.
Після скидання з літака контейнери з летючими мишами мали спускатися на парашутах і розкриватися. Після зігрівання тварини повинні були прокидатися і розлітатися по горищах будинків у пошуках сховку. Там і мали спрацьовувати запальні бомби з радіусом запалення ЗО см і тривалістю горіння 6 хвилин. Перші випробування «Мишачої бомби» були проведені в 1943 р. у пустелі в Мексиці, де було збудовано невелике село. їх результат був позитивним - усі дерев'яні будинки згоріли, і бомбу визнали ефективною.
Нову зброю передбачалося використовувати проти Японії для знищення промислових міст у затоці Осака. Десять бомбардувальників В-24 Liberator повинні були скинути по 100 контейнерів з мільйоном кажанів. Контейнери оснастили спеціальними парашутами, завдяки яким вони опускалися повільно, даючи мишам час, щоб прокинутися. Проект «Мишачої бомби» був закритий наприкінці 1945 р. після ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі та капітуляції Японії.
Тим часом у СРСР активно розвивали проект із використання собак - винищувачів танків. Спеціально дресировані тварини з прикріпленою до них бомбою з 12 кг тротилу повинні були заповзати під днище танка і підривати його. Собак мало годували й учили, що їжу вони зможуть знайти тільки під танком. Детонатор бомби приводився в дію спеціальною палкою завдовжки 20 см, що виступала вертикально над спиною тварини.
Протитанкові собаки були прийняті на озброєння в 1935 р. і, за різними даними, дресирування таких тварин проводилося до кінця 1990-х років. Усього за всю історію застосування собаки - винищувачі танків підірвали близько 300 машин. Правда, «протитанкові собаки» мали кілька недоліків. По-перше, дресирування тварин проводилося на радянських танках, через що вони плутали ворожі і «дружні» машини. Крім того, перелякані тварини іноді поверталися на базу. Через це бойове застосування таких собак було припинено в 1944 р.
Не слід також забувати про радянський проект протичовнових дельфінів - після війни в Чорному морі проводилося відповідне дресирування цих тварин. Дельфіни повинні були виявляти і підривати підводні човни та надводні кораблі супротивника. їх дресирування велося аж до початку 1980-х років, причому ці морські ссавці до 1987 р. нарівні з кораблями Чорноморського флоту несли бойове чергування біля входу в Севастопольську гавань.
СЬОГОДЕННЯ
У даний час тварини також активно використовуються на військовій службі, щоправда сфера їх застосування обмежена. Так, деякі бази ВМС США охороняють каліфорнійські морські леви і дельфіни- афаліни, які займаються виявленням підводних мін чи кораблів супротивника. У Росії якихось великих проектів із використання тварин для виконання військових завдань немає - військові застосовують хіба що собак для пошуку вибухових пристроїв.
Тим часом інтерес військових до використання тварин знову починає зростати. Правда, широке їх застосування планується поки тільки в США. Так, американські ВМС збільшили масштаби підготовки морських левів та дельфінів, які посилять безпеку всіх морських баз Сполучених Штатів. Крім того, у перспективі Армія США може розпочати застосування під час бойових дій спеціально дресированих пацюків.
Наприкінці листопада 2010 р. стало відомо, що Армія США зацікавилася можливістю використання африканських гігантських сумчастих пацюків для виявлення мін і саморобних вибухових пристроїв. У такій ролі гризуни вже активно використовуються військовими Танзанії та Мозамбіку, де вони займаються пошуком протипіхотних мін.
Дресировані пацюки зацікавили військових тим, що витрати на їх утримання незначні. При цьому тварини мають невелику масу - близько 3 кг, тому міни під ними не спрацьовують. Знайшовши міну, пацюк починає копати ямку на місці її розташування. Єдиним їхнім недоліком є те, що одна тварина може за день детально обнюхати на предмет мін лише близько 84 м2 території.
Цікаво, що інтерес до тварин зростає навіть незважаючи на вдосконалення різних технологій. Наприклад, із завданням пошуку морських мін набагато швидше й ефективніше може впоратися лазерна система виявлення мін чи підводні роботи. Але військові відповідають, що використовувати дельфінів чи собак дешевше, ніж здійснювати постійне патрулювання території на вертольотах, оснащених надскладною апаратурою.
Журнал «Камуфляж»